Тема 4. Національні релігії народів світу

До цієї релігійної форми належить багато специфічних релігій нашого часу:

1) індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія);

2) конфуціанство, даосизм (Китай);

3) синтоїзм (Японія);

4) іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.

Індуїзм виник у VІ ст. до н. е., нараховує 720 млн. послідовників. У своєму розвитку ця релігія пройшла кілька періодів. Перший – ведичний період, коли на півострів Індостан принесли релігійні тексти стародавні племена аріїв. Веди (знання), священні книги, які давали уявлення про навколишній світ людини, її місце в природі. Ними зацікавилися індійські гуру – учителі-наставники, які намагалися розгадати таємниці людського буття. Свої спостереження пізніше вони опублікували окремою книгою під назвою "Упанішади№. Головний герой Упанішад – людина, яка постійно перебуває в пошуках істини, пізнає себе.

У І тис. до н. е. настає другий – брахманський період розвитку індуїзму. Саме в цей час виникають основи кастового устрою індійського суспільства. Головним богом в цю епоху виходить бог Брахма, якому й почали приписувати започаткування кастового устрію суспільства. У різних регіонах Індії були поширені різні вірування та фор-ми вшановування богів. Релігія для індуса – це життя, а життя – це релігія. Основу індуїзму становить ідея про те, що світ – це не випадковий хаотичний набір речей і явищ, а упорядкована цінність. Дхарма – це закон, який визначає долю індивіда й утримує Всесвіт. Карма – закон відплати, згідно з яким перевтілення людини залежить від суми її добрих і злих справ. Індуїзму властиве поклоніння священним тваринам, святим місцям, окремим предметам і об’єктам природи.

В Україні модернізований індуїзм репрезентують громадяни Товариства Свідомості Крішни, Саї Баби, Шрі Чинмоя та ін.

Джайнізм – це релігія, що виникла в Індії в VІ ст. до н. е., налічує 43 млн послідовників. Проповідує вчення про карму; віру в перевтілення душі, в те, що добрі справи врятують душу людини; віру в обов’язкову появу пророків. Засновник джайнізму Махавіра Вардхамана, званий Джина (переможець). Звідси назва цієї релігії. Джина проповідував п’ять істин: не убий, не говори неправди, на кради, не прив’язуйся до земних речей, будь непорочним (для монахів). Джина стверджував, що всі люди рівні, а людина є вмістилищем божественного. Джайністи гуманно ставляться до жінок, дозволяють їм брати участь у молитовних зборах; цінують аскетизм і заохочують пустельництво.

Сикхізм – одна з релігійних течій Індії, яка має 18 млн послідовників. Заснований Нанаком (1469–1539), сином дрібного торгівця. Центральне місце у філософії сикхізму посідає поняття Бога. Нанак дійшов висновку, що всі релігії сповідують єдиного Бога і лише називають його різними іменами. Єдиного Бога він назвав Сат Нам (“істинне ім’я”), а своїх учнів – сикхи. Проповідники сикхізму виступали проти кастової системи, що приваблювало селян, ремісників, дрібних торгівців. Обряди сикхів спрощені. У них беруть участь усі посвячені, незалежно від кастової належності. Це відмежовує сикхів від індусів. Общини сикхів дуже згуртовані. Сьогодні сикхи – впливова релігійна течія сучасної Індії.

Конфуціанство – найвпливовіша релігійно-філософська система, етико-політичне й релігійне вчення давньокитайського мислителя VІ–V ст. до н. е. Кун Фу-цзи (кун – учитель), звідси й латинізоване Конфуцій (551–479 рр до н. е.). Його вчення протягом багатьох віків було офіційно визнаною державною релігією Китаю. Велич Конфуція полягає в тому, що він вчив жити гідно, жити заради життя, а не в ім’я благополуччя на тім світі. За його вченням кожний китаєць має володіти двома чеснотами: гуманністю й почуттям обов’язку. Він розробив і ряд інших понять, таких як вірність, самоповага гуманне ставлення до інших, взаємність, синівська пошана. Етика Конфуція закликала жити за правилом: “Не роби іншим того, чого не бажаєш собі”. Конфуцій вважав природним і неминучим поділ суспільства на класи й стани й що тільки за умови сумлінного та неухильного виконання своїх обов’язків може бути забезпечене нормальне життя в країні. Як державна релігія конфуціанство припинило своє існування після революції 1911 р., із закінченням монархічного ладу в Китаї. В сучасному Китаї всупереч войовничому атеїзму китайських комуністів, конфуціанство продовжує зберігати свій вплив на значну частину віруючого китайського населення.

Даосизм – одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю, яка виникла одночасно з конфуціанством. Засновником даосизму вважається Лао-Цзи (604–517 рр. до н. е.). Легенди розповідають про його дивне народження (мати носила його в утробі кілька десятків років і народила старим – звідки й походить його ім’я: “стара дитина”, “старий мудрець”. Провідною ідеєю його вчення було твердження, що всі зміни, порядок і гармонія у світі визначаються природною закономірністю, вічним процесом руху й перемін – дао (шлях). Звідси назва його вчення – даосизм. Людська діяльність уявлялась Лао-Цзи безплідною суєтою, що неприпустимо втручатися у світову гармонію, треба залишити речі такими, якими вони є, вести тихе пасивне життя, діючи тільки в разі крайньої необхідності. Людина, яка живе відповідно до принципів дао, досягає простоти й спокою. Ні спасителя, ні Бога-Творця в даосизмі не існує. Ця релігія ніколи не змагалась з конфуціанством і тому завоювала досить міцні позиції в китайському суспільстві. Даосизм має 31,2 млн прихильників, громади даосів є також в Україні, зокрема в Києві.

Синтоїзм – національна релігія японців.

У перекладі з японської “синто” означає “шлях богів”. Ця релігія виникла як синтез культу природи й культу предків. В синтоїзмі багато богів, які можуть існувати в рослинах, тваринах, явищах природи, в людях. З таких вірувань походить культ імператора як сина Сонця. Богів багато, але очолює їх богиня сонця Аматерасу. До синтоїзму ввійшли численні елементи буддизму та конфуціанства. Після другої половини ХІV ст. та до 1946 р. синтоїзм був державною релігією в Японії. Зараз державним культом він не вважається, але це не означає послаблення його значення в житті японців, які шанують власну культуру.

Іудаїзм – монотеїстична релігія єврейського народу, що виникла на рубежі ІІ–І тис. до н. е. й нині нараховує 15–19 млн осіб своїх прихильників. Виник іудаїзм серед давньоєврейських племен Палестини, які до початку ІІ тис. до н. е. були політеїстами, тобто вірили в багатьох богів. Головним серед них був бог Ягве, культ якого поступово замінив всі інші. Боротьба за централізацію культу Ягве й визнання його єдиним богом тривала протягом Х–VІІ ст. до н. е. Головну роль у поширенні іудейської релігії відіграла каста жерців. Цар Іудеї, розуміючи потребу централізації культу, декретом 621 р. до н. е. запровадив релігійну реформу й проголосив бога Ягве – єдиним, всемогут-нім божеством. Організаційним центром іудаїзму став храм на горі Сіон в Єрусалимі, жерці якого протягом століть збирали й редагували міфи про Ягве та його пророків. Багато міфів і легенд було викладено в Старому Заповіті, який пізніше увійшов до Біблії.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від давньоєврейського “ламейд” – вивчення), який сформувався протягом багатьох віків – з ІV ст. до н. е. до V ст. н. е. Талмуд вміщує роздуми про культ, догматику та різноманітні релігійні приписи.

Усе життя віруючого єврея підпорядковане багатьом релігійно-обрядовим приписам. Їх нараховується 613, серед них 248 повелінь і 365 заборон. Основою іудейської моралі вважається Декалог – десять заповідей іудаїзму: 1) шануй єдиного Бога; 2) не створи собі кумира; 3) не поминай ім’я Бога без необхідності; 4) шануй день суботи; 5) шануй своїх батьків; 6) не вбивай; 7) не перелюбствуй; 8) не кради; 9) не свідчи брехливо; 10) не бажай майна ближнього свого.

Єврейський народ з волі римських імператорів у І ст. н. е. був позбавлений своєї держави. У 70 р. був остаточно зруйнований Другий Храм євреїв і їхня столиця Єрусалим. Вони змушенні були переселятися в чужі землі. За цих умов релігія набувала особливого значення й ставала єдиною силою, що підтримувала існування євреїв як народу. Євреї завжди бажали повернутися на свою батьківщину й відродити свою державу. 1948 року з утворенням Ізраїльської держави ця надія здійснилася. У сучасному Ізраїлі іудаїзм оголошено державною релігією. З іудаїзмом пов’язаний сіонізм – політична течія єврейської буржуазії, який пропагує ідею “богообраності” євреїв як вищої раси. На Україні служителі іудаїстського культу стоять на лояльних позиціях, підтримують політику й закони держави.