Книговидавничі контакти та співробітництво між друкарськими осередками

Активний книгообмін в межах українських земель значною мірою зумовлювався наявністю тісних книговидавничих контактів та співробітництва між окремими друкарськими осередками. Останні часто обмінювалися шрифтами, друкарськими майстрами, використовували як зразки для передруків видання інших друкарень. Відомо, зокрема, що у львівську братську друкарню з самого початку увійшли острізькі шрифти, а в київську лаврську – дерманські.

Існують також факти взаємного сприяння у поширенні видань між окремими друкарнями. Так, у середині XVII ст. Лавра, домовившись з Львівським братством, взяла від нього певні видання для продажу у Києві та Наддніпрянщині, а також передала свої друки для поширення у Львові й околицях.

Видавничі зв'язки виявилися в обміні спеціалістами з друкарської справи, а також в підготовці до друку низки видань спільними зусиллями кількох друкарських осередків. Наприклад, відомий український гравер кінця XVII ст. Євстафій Завадовський, який був членом Львівського ставропігійського братства, працював спочатку в Києві (у 1660 р. там з’явилася його перша грав’юра), а потім у Львові (його львівські ксилографії помічені датами: 1667-1683). Цікавою з цієї точки зору є обставини виходу в світ 1745 р. у Львові тексту публічного диспуту професора Київської академії Мануїла Козачинського. Над виданням цієї книги працювали одразу три друкарні: кирилівський шрифт набрано в друкарні Львівського братства, латинський і польський текст - шрифтом Львівської єзуїтської колегії. Герб Розумовських вирізав львівський гравер Іван Филипович, а заставки і генеалогічне дерево Розумовських виконав знаменитий український гравер Григорій Левицький, котрий працював у Києво-Печерській друкарні. У 1760 р. Львівське уніатське братство передрукувало з київського видання 1712 року книгу «Іфіка іерополітика», до якого додало передмову, написану візитатором Львівської архієпархії Миколою Шадурським. Ілюстрував книгу згаданий гравер Іван Филипович, копіюючи визначного художника Никодима Зубрицького. Останній за 1688 - 1724 рр. працював у Львові, Києві, Чернігові, частково в Уневі і Почаєві).

У цьому контексті слід відзначити передусім взаємообмін Київської лаврської друкарні з видавничими центрами інших українських земель як на рівні книжкової продукції, так і технічного персоналу.

Відомо, що Києво-Печерська Лавра підтримувала тісні стосунки з Новгород-Сіверською, Чернігівською, Новоросійською друкарнями - і на їх прохання направляла своїх спеціалістів. Наприклад, 1756 р. на роботу в Чернігівську друкарню перейшов колишній гисар Печерської друкарні ієродиякон Іануарій та його учень Іван. Використовуючи набутий досвід, вони досягли такої майстерності, що Іануарія навіть підозрювали в тому, що він у Києві «тайно пунсоны и материцы зделал» для Чернігівської друкарні. У виданнях чернігівського друку зустрічаються також передруки ряду київських видань, а також копії гравійованих дощок Лаврської друкарні. Наприклад, описи таких чернігівських видань, як Катехизис Петра Могили (1715), Новий Завіт (1748), Акафіст Великомучениці Варварі Іоасафа Кроковського (1749), Служба и житіє Миколая чудотворця (1759) та ін.

Успішніше розвивалося співробітництво Лаври з Новоросійською друкарнею в Кременчуці (з 1764 до 1765р. вона діяла в Єлисаветграді), яка відчувала потребу в кваліфікованих робітниках. На прохання її керівництва Лавра надіслала у 1770 р. свого досвідченого складальника Афанасія Антонова. Того ж року з Кременчука знову попросили надіслати когось з працівників друкарні і з Лаври на цей раз відповіли, що «никого не сискалось, ибо ныни при здешней Лаврской типографiи за последовавшую в прошедшихъ годахъ чрезъ бывшую заразу убыль, против прежнего майстеровыхъ людей умалилось».

Друкарня Києво-Печерської лаври підтримувала жваві взв’язки з видавничими центрами Західної України, зокрема з друкарнею Львівського братства. Встановлено, що у Львівській братській книгарні, крім власних видань, продавалися також книги київського друку. Так, 1623 р. братчики продавали «Мінею ізбранну» печерського друку, в 1650-1656 рр. – київські Великі требники, Пісні тріоді та Євангелія учительні, в 1669 р. було продано два примірники твору Лазаря Барановича «Меч духовний» (1666), в 1698 р. продавались київські Полуставці. Водночас, Лавра успішно торгувала виданнями Львівського братства, причому не лише на українських землях, але і на ринках Росії. Так, 1673 р. з Лаври в Москву відрядили транспорт з книгами, де, крім київських, були також книги львівського та кременецького друку (всього 35 назв книг у кількості близько 800 примірників).

Перспективи книжної торгівлі на лівобережній Україні Львівського братства значно розширилися, коли 1707 р. львівські братчики отримали право безмитної торгівлі в Києві і на Лівобережжі. Це без сумніву сприяло поширенню книг львівського і печерського друку на територію всіх українських земель. Так тривало до 1730 р., коли Печерський архімандрит Роман Копа, вбачаючи у цьому загрозу лаврській монополії друку, звернувся до імператриці Анни Іоанівни з проханням заборонити довіз з-за кордону книг, які, за його словами, «наречію российскому и орфографии весьма противны». Це пояснювалося тим, що в умовах, коли Печерській друкарні було наказано, щоб у її виданнях «никакой розни и особого наречия… не было» з московськими виданнями, керiвники Лаври небезпiдставно побоювалися, що україномовні книги інших друкарень створять для них серйозну конкуренцію.

Про зв’язки Львова та Києва як потужніх видавничих центрів України свідчить також наявність в бібліотеці Львівського братства київських видань. Так, уже реєстр книг від 1637 року фіксує 9 книг, в тому числі – Бесіди Іоана Златоуста на Діяння Апостолів (3 книги), Мінея, Тріодь пісна (2 книги), Трефолой (2 книги), Типікон. Знаходимо книги київського друку в бібліотеці братства і в наступні часи.

Стосунки між Києвом і Почаєвим у сфері видавничої справи розпочалися з самого початку заснування постійної друкарні при Почаївському монастирі. З 1734 р. в Почаївській друкарні виходять різні за обсягом книги, в тому числі передруки київських видань. Зокрема 1773 р. було передруковано з київського видання Акафіст Св. Великомучениці Варварі Іоасафа Кроковського. Ще раніше, у 1751 і 1756 рр. Почаївська друкарня перевидавала надрукований 1722 р. в Супраслі «Лексикон, сир›чь словесник славенскій», який був переробкою київського примірника «Лексикона славеноросского» Памви Беринди (1647) – як додаток до книги «Богословія нравоучительная», а 1804 р. видала супрасльський «Лексикон» окремим виданням. У п´ятитомній Біблії виданій Почаївською друкарнею у 1798 р. було запозичено з київського видання титульний аркуш. Різниця полягала лише в тому, що замість лаврської Успенської церкви було зображено почаївську, також Успенську церкву. На думку Я. Ісаєвича, передруки з православних видань були пов’язані як з прагненням продавати свої книги православним, так і з переконанням про канонічність текстів з православних друкарень.

Становлення Почаївської друкарні співпало з появою на ринках Києва уніатських видань. Це викликало занепокоєння в адміністрації Печерського монастиря. Як відомо остання 1730 р. звернулася з клопотанням до московських державних установ з настійливим проханням про заборону продажу книг зарубіжного друку на тій підставі, щоб «уніяти для размноженія своей ереси такіе книги і под именем печерские лавры печатать не могли».

Тривалі контакти між обома культурними осередками українських земель сприяли відкладенню в бібліотеці Почаївського монастиря значної кількості стародруків Києво-Печерської лаври. Наприклад, бібліотечний каталог, складений 1891 р. ієромонахом Афанасієм, зафіксував не менше 20 печерських видань XVII-XVIIІ ст. В їх числі «Бесиды св. Іоанна Златоустого на 14 посланій св. апостола Павла» 1623 р., «Бесиды Іоанна Златоустого на діянія святых апостолов» 1624 р. «Трубы на дни нарочитыя» Лазаря Барановича 1674 р., «Лексикон славяноросский» Памви Беринди 1627 р., Євангеліє учительне Каліста 1637 р., «Каминь виры» Стефана Яворського 1730 р., «Алфавіт духовний» 1755 р., Біблія 1758 р. і 1788 р., перевидання книги «Месія правдивий» Іоаникія Галятовського 1669 р., «Розыск о раскольнической бринской вир›» Димитрія Ростовського 1776 р. і його ж, очевидно, «Жития разных святых…» у 5 тт., «О должностях пресвитеров приходских» 1779 р., Канони Богородиці 1697, 1731 і 1746 рр., Канони з Акафістом Богородиці (без року), Новий завіт 1741 і 1798 рр., «Книга кратких поучений” 1782 р. Цікаво, що книги лаврського друку використовувалися почаївськими василіянами також в якості богослужбових книг. Це засвідчує список кліросних базиліанських книг 1835 р., які залишилися після передачі монастиря Православній Церкві. В них значилися 2 Требники Петра Могили, Акафісник і Акафісник Великомучениці Варвари друку Києво-Печерської лаври.

Звертаємо увагу, що жвава співпраця обох осередків у ХVІІІ ст. мала місце в умовах складної міжконфесійної ситуації в тогочасній Україні. На початок 30-х рр. XVIIІ ст. майже всі монастирі та парафії Західної України а також переважна більшість вірних Правобережної України перейшли в унію, що привело до загострення міжконфесійних суперечностей, які згодом з особливою гостротою постали під час Коліївщини. Подібні факти переконливо свідчать, що в ім'я потреб українського громадянства в книгах рідною мовою, між українськими – Київською (православною) і Почаївською (уніатською) - друкарнями існувала єдність попри політичні кордони і релігійну ворожнечу. Це було також визнанням територіальної і етнічної цілісності українських земель.