Мовні засоби створення напруги

Абрамс М. Х. характеризує напругу так: «Відсутність визначеності з боку зацікавленого читача про те, що станеться далі». [21; с. 215]

Гед Т. Р., канадський автор шкільних підручників пояснює, які методи використовує автор для створення напруги у творі. Схоже на визначення напруги у Абрамса, визначення напруги Геда таке: «Напруга – це почуття читача, яке змушує його читати далі. Напруга з’являється тоді, коли читач невпевнений або не знає, взагалі, які події будуть далі.» [29; с. 12]

Він описує такі засоби створення напруги у літературі:

ü Створення атмосфери. Атмосфера – це відчуття настрою, який створює автор, використовуючи опис, діалог або оточення. Наприклад: Сіре захмарене небо; іржаві перила; покинуте кладовище.

ü Використання ономатопеї – слів, що є результатом звуконаслідування. Наприклад: скрегіт, звивання, гуркіт.

ü Повторення – автор повторює одне й те саме речення, або слово, бо хоче, щоб читач звернув на нього увагу, автор таким чином наголошує. Наприклад: двері були широко, широко відчинені.

ü Характеристика героя – як автор характеризує свого персонажа, його зовнішність, його внутрішній світ, що він каже, як себе поводить, яка реакція інших на вчинки персонажу.

ü Образність – автор створює картинку в свідомості читача, звертаючись до його п'яти почуттів.

ü Темп – швидкість, з якою події трапляються у творі.

Перні Лаімпутонг та Жан Румбольд пояснюють техніку створення напруги та передвістя у літературі. Багато книг коротких оповіданнь показують, що конфлікт – це єдиний спосіб створити напругу. [27; с.97] Але Перні Лаімпутонг та Жан Румбольд описують три головні техніки створення напруги у творі. Ці техніки є:

ü По-перше, є таємниця, яка викликає цікавість - як вплив на читача

ü По-друге, конфлікт, який викликає невизначеність щодо результату

ü По-третє, найбільш ефективним, є напруга, яку викликає очікування

Перший вирішується якимось поясненням, другий вирішується якимось рішенням, третій - самореалізацією.

Спочатку розглянемо таємницю і цікавість. У таємниці читач зацікавиться змістом і захоче пояснення таємниці. Для того, щоб таємниця була більш загадковою, автор поступово закриває двері всіх розсудливих або оригінальних рішень, які читач може придумати. Читач не буде задоволений відсутністю жодного пояснення. Нарешті, автор все-таки залишає пояснення, яке може дуже здивувати читача, здатися йому безглуздим, чи розчарувати його або обдурити - можливо, навіть всі три. Сила таємниці не в персонажах або їх дії, сила таємниці - у її поясненні.

Інша техніка створення напруги - це конфлікт та невизначеність. Багато письменників коротких оповіданнь, новел та розповідей (наприклад, Люку, 1999; МакКі, 1998; Рамет, 1998) вважають присутність конфлікту основою сюжету. Є чотири типи конфлікту. По-перше, це конфлікт з іншою людиною. По-друге, це може бути конфлікт в суспільстві, який може бути показаний, як війна, відносини між сусідськими містами, районами, упередження, соціальне чи культурне очікування. По-третє, це конфлікт із силою природи. Нарешті, внутрішній конфлікт, який зустрічається в людині, особливо якщо він має невизначеність у свідомості читача до того, як персонаж прийме рішення у тому, що робити далі. Читач буде змушений продовжувати далі, щоб дізнатися, який вибір буде зроблено. Щоб задати найбільшу напругу, цінності, сили та вага вибору варіантів повинні бути цілком збалансовані. Тим не менше, чим більш розроблений конфлікт, тим важче прийти до його вирішення.

Конфлікт є надзвичайно сильним тоді, коли персонаж має ціль, та зустрічає перешкоди на своєму шляху. За думкою МакКі з початку існування людства такі оповідання, основа яких будується на конфлікті, мали назву «Квест». Форма квесту, як правило така: одного разу подія у житті персонажу виводить його життя з балансу, викликаючи у персонажі бажання відновити цей баланс, із чого й починається його квест, ціллю якого є боротьба за бажаний об’єкт із силами антагонізму (внутрішніми, особистими, найособистішими); персонаж може виграти цю боротьбу, а може і програти. Це немов оповідання у горіховій шкарлупі. [25; с. 169]

Нарешті, Перні Лаімпутонг та Жан Румбольд визначають останню, найбільш, на їх думку, ефектну техніку створення напруги у творі – напруги та очікування.

Як слово, «напруга» має таку конотацію, як ім’я ''популярного'' ТВ-шоу «Відчайдушні домогосподарки». Напруга є також аналогом натягнутої струни гітари або скрипки, яка натягується, поки не лопне. Персонаж знаходиться під тиском, як стиснута пружина, яка розтягується до тих пір, поки не вискочить в дію. Найбільш очевидний спосіб письменника - зробити так, це дати читачу зрозуміти, що щось має трапитись, але відкладати ці події якомога довше. Читач буде з нетерпінням очікувати, що станеться, та буде намагатися передбачити події - це і створить інтригу. Цей спосіб напруги є задумане, підготовлене автором очікування.

Гейр Фарнер класифікує напругу на три типи: Таємниця, Загроза, Секрет.

Точка зору - це ще один метод створення напруги у літературному творі. Уявляючи дію із певної точки зору, автор опускає інформацію для того, щоб викликати цікавість і страх читача. Гейр Фарнер показує зв'язок між локалізацією та напругою в наступній таблиці, в якій мінус і плюс вказують, чи знає читач або фактично вигаданий персонаж важливі факти чи ні. [23; с. 162]

Як показує таблиця, тип таємниці присутній, коли факти приховані від читача, а також від персонажу, наприклад, у традиційному детективі, де ні читач не герой не знає особу вбивці до самого кінця. Якщо читач дізнається, хто вбивця, раніш за персонажа, питання в тому, чи буде персонаж здатним виявити загрозу вчасно. Якщо персонаж знає більше, ніж читач, він має секрет. За думкою Гейр Фарнера, якщо читач і персонаж знають, хто вбивця - напруга відсутня. Це відноситься, однак, тільки до цього конкретного аспекту невідомості, це не пов'язано із тим, що читач і персонаж знають - сама дія ще викликає багато невідомості. На які наступні злодіяння здатний убивця? Чи зможуть вони зловити його, перш ніж буде занадто пізно? Як? Навіть якщо у читача є відчуття або згадка про те, як все це буде виходити, принаймні, ще є невідомість щодо того, що саме буде відбуватися і як.

За Андрю Бенетом існують два види напруги. Розгадана та нерозгадана напруга. Розгадана напруга, як правило, використовується у трилерах, детективах, готичних романах, містичних оповіданнях, надприродних оповіданнях та романах. [22; с. 232] Італійський письменник і теоретик Умберто Еко використовує термін "закритий текст" для оповідань на відміну від "відкритих текстів", які залишають читача в сумніві або невпевненості. У закритих текстах вбивця буде знайдений, таємниця розгадана, привід представлений, як механічна ілюзія, і закохані будуть здатні бути разом. У цих випадках напруга ґрунтується на резолюції загадки чи таємниці. Розгадана напруга також може створюватися шляхом відстрочки події, яка, ми знаємо, що відбудеться. У цьому типі напруга створюється не стільки незнанням читача деталей, скільки очікуванням події, яка затримується. Ми впевнені, що подія відбудеться, тільки не знаємо, коли саме.

Нерозгадана напруга присутня саме там, де автор використовує «відкритий текст» або «відкриту кінцівку». Читач залишається в невідомості з масою невирішених питань. Питання спонукають читача до пошуку відповідей, аналізу та до повторного звернення до тексту.