Метали, матеріали, суміші, матеріали вставок, види огранки

ОБЛАДНАННЯ, ПРИСТОСУВАННЯ

1.1. Інструменти, обладнання, пристосування –

· Лінійка. Звичайна, лише неодмінно металева завдовжки 100 - 150 мм Ділильна шкала лінійки має бути чіткою. Не допускаються щербини робочого ребра. Використовується лінійка при проведенні необхідних вимірів, а також при нанесенні кресляркою прямих рисок.

· Штангенциркуль, мікрометр стандартні. Штангенциркулем роблять заміри зовнішніх і внутрішніх розмірів, глибини отворів і виступів. Точність виміру штангенциркулем вища, ніж лінійкою, тому що, по-перше, ціна ділення його шкали точніша (0,1 мм), а по-друге, штангенциркуль щільніше і надійніше стикається з вимірюваним предметом. Мікрометр (мал. 1.1, в) необхідний ювелірові в тих випадках, коли потрібна особлива точність визначального розміру, в першу чергу при вимірі товщини заготовок виробів або деталей. Ціна ділення шкали мікрометра 0,01 мм.

· Розміточний циркуль. Являє собою два металевих стрижня, сполучених пружинним кільцем і стопорним гвинтом. Пружинне кільце забезпечує робочим кінцям циркуля можливість розсуватися, розходитися в різні боки, а стопорний гвинт необхідний для фіксації відстані між стрижнями. Робочі кінці стрижнів циркуля роблять загостреними. Застосовується розміточний циркуль при діленні ліній на відрізки, побудові кутів, діленні кола, позначенні кіл і дуг, а також при перенесенні лінійних розмірів з малюнка на матеріал.

· Напилок. Вживані в ювелірній справі напилки розрізняються по розмірах, профілю і насічці. За профілем напилки бувають тригранні, півкруглі, круглі, плоскі, ромбічні, різноопуклі. Ювелірні напилки на відміну від слюсарних, як правило, - гостроносі. Насічка напилків позначається номерами: 0, 1,2, 3, 4, 5. Чим вище номер насічки, тим дрібніше зуб напилка. Напилки з крупною насічкою (номерів 0, 1,2) призначені для попереднього (чорнового) обпилювання, напилки з дрібнішою насічкою (номерів 3, 4, 5) - для остаточного (чистового).

· Напилки виготовляють з інструментальних сталей. Для забезпечення можливості безпечної і зручної роботи на хвостовик напилка насаджують дерев'яну ручку. Необхідно при цьому пам'ятати, що зазори між хвостовиком і ручкою не допускаються - інакше в щілини, що утворилися, потраплятиме тирса дорогоцінних металів. Застосовуються напилки як вітчизняного, так і імпортного виробництва. Напилки використовуються при обробці практично всіх деталей ювелірних прикрас: кастів, накладок, рантів, швенз, шинок, гачків, петель, стійок (прапорців).

· Фреза. Спосіб обпилювання із застосуванням бормашини і набору борів-фрез дозволяє працювати швидше і продуктивніше. Найчастіше застосовуються наступні види фрез: конічна, циліндрична, торцева, комбінована, кульова, порожнинна, фасонна.

· Надфиль. Відрізняється від напилка меншою плоскістю перетину і тим, що хвостовик надфіля одночасно є рукояткою. Як і напилки, надфілі розрізняються по розмірах, профилях і насічках. Профиль надфилів - найрізноманітніший. Надфилі бувають трьохгранні, клиновидні (ножові), ромбічні, плоскі, квадратні, круглі, півкруглі, різноопуклі, пазові, овальні, голкові. Насічка надфілів позначається номерами 1 - 6. Надфілі з насічкою номерів 1, 2, 3 застосовуються при чорновому обпилюванні рельєфу, контуру, паяних з'єднань. Надфілі з насічкою номерів 4 - 6 служать для чистової обробки: виведення дрібних рісок, обробки крапанів.

· Лобзик. По конструкції і принципу дії схожий на звичайну ножівку. Закріплення ріжучої пили і стабілізація її в робочому положенні, а також знімання здійснюються обертанням в ту або іншу сторону гвинта-баранчика і затискних щічок, на утримуючій поверхні яких нанесені риски-зубчики. Розмір лобзика по довжині вільно регулюється і фіксується за допомогою тих, що направляють і гвинта-баранчика, що дозволяє використовувати в роботі пили як стандартної довжини, так і укорочені (зламані).

· Пилки для лобзика - це певної довжини загартований дріт прямокутного перетину з похило-зубчастою насічкою на одній грані. Кріпиться пила напрямом ріжучих зубів вниз, оскільки робоче положення лобзика зазвичай вертикальне. Лобзиком випилюються деталі складної конфігурації або ажурний орнамент.

· Свердло. Складається з робочої частини і хвостовика. Ділянка робочої частини у вигляді конуса, утвореного ріжучими кромками, називається ріжучою, а кут цього конуса - кутом заточування свердла. Оптимальне значення цього кута при свердлінні золотих і срібних сплавів вагається від 125 до 140°. Гвинтові канавки, наявні в робочій частині свердла, необхідні для проходження, відведення тирси.

· Хвостовик служить для кріплення свердла в патроні шпинделя. Ювелірні свердла малих діаметрів мають хвостовики потовщеного типа: свердла з такими хвостовиками легше і зручніше закріплювати в патроні биття такого свердла при роботі значно менше. Свердлами здійснюється свердління і розсвердлювання..

· Штихель. Це своєрідний сталевий різець завдовжки 100 - 120 мм, закріплений в дерев'яній, довжиною 30 - 70 мм, ручці спеціальної форми. Штихелі розрізняють за формою їх поперечного перетину і формі ріжучої частини. Штихелі певного профілю діляться також залежно від товщини по номерах.

· Кусачки, ножиці. Застосовують для різання (відкушування, вирізування) матеріалу в процесі виконання багатьох операцій виготовлення ювелірних прикрас.

· Шабер. Складається із стрижня з робочою частиною і ручки. Робоча частина шабера (в цілях безпеки дуже коротка - 20 мм) має три леза - три ребра, утворених трьохгранним конічним заточуванням, кут при верхівці яких називається кутом заточування шабера. Виготовляються шабери з інструментальних сталей, відрізняються один від одного розмірами перетину і кутом заточування. Робоча частина шабера гартується. Шаберами виконується операція шабрення.

· Шабер - інструмент для обробки поверхонь виробів шляхом зняття тонкого шару металу. Шабрування ювелірних виробів проводиться з ціллю видалення рисок, отриманих в процесі обпилювання, підготовки виробу для поліровки. Шабрують внутрішні і зовнішні частини ювелірного виробу. Шабер має три грані, та має кут заточки від 45 градусів, в залежності від призначення, та обов’язково дерев’яну ручку.Шабери не повинні бути ані крихкими, ані дуже м'якими: лезо крихкого шабера часто пофарбовано, м'який шабер вимагає дуже частої заправки (заточування). Щоб уникнути таких небажаних явищ, шабери піддають процесу відпустки. Заточують шабери завжди на три грані. Розрізняють три стадії заточування: попередню, проміжну і остаточну.

· Цанга – пристосування у вигляді пружної розрізаної втулки, використовується для затиску циліндричних або призматичних предметів (сверл, різців)

· Корнекрутка – металевий стрижень з дерев’яною ручкою, яка насаджена на робочий кінець, має виїмку сферичної форми з ріжучою кромкою, утворює корнер, надає шароподібну форму металу.

· Фрези (посадкові та підрізні) – різальний інструмент, у вигляді насадок на бормашину, для формування посадкового місця для закріпки вставок. Розмір фрез йде точно під розмір вставки. Швидко знош. інструмент.

· Насадки на бормашину – шліфувальні (камінь, тверда гумка) для шліфовки поверхні виробу, закріплюються в металевому патроні бормашини за допомогою ключа.

Пристосування

· Бормашина – механічний інструмент для обробки ювелірних виробів у важкодоступних місцях. Може бути як ручна так і ножна, з рухомим патроном для закріплювання насадок, сверл.

· Шрабкугель – це суцільна чавунна куля, діаметром біля 130 мм і вагою до 1,5 кг в якій зверху зрізаний сегмент. На круглій площадці є прямокутний паз, в одній з двох стінок пазу зроблені отвори з різьбою, в які встановлені притискні гвинти. Виріб вкладають в паз і міцно притискають гвинтами до протилежної стінки паза.

· Сургуч – тверда смолиста речовина, застосовується у розплавленому вигляді.Використовується для фіксації виробу на дерев’яній дошці, яка в свою чергу встановлюється на шрапкугель.

· Вахсбайн (Рабінович) – металевий, дерев’яний або пластиковий стрижень на кінці якого нанесено віск. Застосовується для того щоб було зручно взяти вставку та правильно поставити її в посадковому місці.

· Будівельний фен – потужний електроприлад, з подачею гарячого повітря. Використовується для розплавлення сургучу, та сушці виробу після миття.

· Пінцет – використовується для утримування вставок, заготовок чи деталей. Бувають різні по формі та в залежності від їхнього призначення (мідні, залізні, титанові)

· Мікроскоп – оптичний прилад для отримання збільшених зображень об’єктів (деталей, структури).

 

Метали, матеріали, суміші, матеріали вставок, види огранки.

Латунь - сплав міді та цинку. До складу також можуть входити інші

метали, чи неметали. Частка цинку у латуні може бути відносно високою (понад 36%). Мідь і цинк розчиняються один у одному у будь яких пропорціях але незважаючи на процентне співвідношення міді і цинку латуні вважаються сплавами на основі міді. Латуні із вмістом цинку до 36% називаються однофазними сплавами, або альфа-сплавами. Вони чудово піддаються холодним методам обробки. Латуні із вмістом цинку понад 37% називаються двофазними сплавами, або бета-сплавами. Вони добре піддаються гарячим методам обробки. Латуні із низьким вмістом цинку (менше ніж 20%) найчастіше використовуються для виробництва прикрас та виготовлення трубок. Латунь досить добре зварюється і прокатується. Хоча не покрита лаком поверхня латуні чорніє на повітрі, але в масі вона краще чинить опір впливу довкілля, ніж мідь. Має жовтий колір і відмінно полірується. Вісмут і свинець шкідливо впливають на латунь, оскільки зменшують здатність до деформування у гарячому стані.

Флюси для пайки – це хімічні речовини, які потрібні для запобігання реакції кисню з поверхнею металу при його нагріванні При нагріванні металу кисень з'єднується з його атомами, утворюючи на поверхні оксиди. Ці оксиди не дають припою належним чином закріпитися на поверхні й з'єднати деталі, які з’єднуються. Існують різні флюси. Деякі з них розроблені спеціально для застосування з конкретними припоями, інші за вмістом компонентів підходять для застосування до широкого діапазону матеріалів. Більшість флюсів приготовлена на водній основі, що дозволяє наносити їх на поверхню розбризкуванням або за допомогою пензля. При нагріванні покритого таким флюсом металу вода випаровується, залишаючи прозоре склоподібне покриття. При реакції кисню й інших речовин із цим покриттям його колір змінюється, зазвичай на блакитний або зелений. Тривале або надмірно інтенсивне нагрівання викликає припинення захисної дії флюсу. От чому нагрівання повинно бути швидким і сильним лише настільки, щоб розплавився припій.

Найбільш часто вживають при пайці мідними, срібними та золотими припоями буру і її суміш з борною кислотою. Для підвищення активності флюсу в ці суміші рекомендується додавати фтористі і хлористі солі. Для пайки золотими припоями застосовують флюси на основі бури та борної кислоти.

Бура - натрієва сіль тетраборної кислоти. Утворює великі безбарвні прозорі кристали. У порошку схожа на борну кислоту, але більш шовковиста на дотик. Щоб відрізнити буру від борної кислоти, досить, трохи того й іншого речовини насипати в посудину з водою - борна частково залишається на поверхні води у вигляді пилку, а бура тоне. Щільність бури 1,7 … 1,8. При нагріванні до 450°С бура декристалізується, потім при температурі 741°С плавиться, утворюючи прозору склоподібну масу, розплавлена бура має властивість розчиняти оксиди металів. Це властивість використовують при плавці і пайці металів.Бура застосовується як флюс при плавці і пайці дорогоцінних металів, а також в якості компонента флюсів. Є складовою частиною емалей, використовується при приготуванні черні.

Срібні припої - при монтуванні ювелірних виробів застосовуються найчастіше. Як правило, користуються п’ятьма сплавами, заснованими на системі срібло/мідь. Від кількості цинку, що додається, залежить їхня температура плавлення. Тому що цинк вигорає при перегріві припою, температура його плавлення підвищується, якщо виріб нагрівати занадто сильно. При нагріванні вище крапки кипіння можуть з’являтися раковини через вигоряння компонентів сплаву.Срібний припій - ідеальний вибір для пайки виробів зі срібла і його сплавів. Також він традиційно використовується для пайки мідних сплавів і може застосовуватися для з’єднання деталей зі сплавів золота. Срібний припій також годиться для припаювання кожного із цих трьох металів до іншого.

Фіаніт – синтетичний замінник діамантів та найпопулярніша вставка в ювелірні вироби із золота та срібла. Цей штучний мінерал був створений на початку ХХ століття у Фізичному Інституті Академіі Наук ім. Лєбєдєва (ФІАН), звідки і отримав назву «фіаніт». За кордоном фіаніт вирощується за радянською ліцензією, але там його називають «кубічним цирконієм», просто «цирконієм» і навіть «цирконом». Температура плавлення фіаніту – близько 2700 С. Хімічний склад фіаніту – це окис цирконію з добавками кобальту, ванадію, хрому та заліза.

Види огранки

Круглий(діамантова стандартна) – цей вид огранки має 57 граней; при подібній обробці каменю грані мають форму трикутників або ромбів. Верхня частина називається короною, найбільша восьмигранна плоскість – площадкою, нижня частина – павільйоном, та лінія, що розмежовує верх і низ – рундистом. При такій огранці форма каменя круг. За цими пропорціями світло, яке входить в камінь через корону, повністю відображається від граней павільйонна за законом повного внутрішнього відображення та виходить назад, створюючи сильний блиск й гру каменя.

Маркіз -цей вид огранки має 57 граней. Схожий на видовжений овал. Загальне співвідношення довжини до ширини каменю в цій огранці становить 2:1, також в даному випадку важливо, щоб камінь не був занадто світлий, в іншому випадку світло буде проходити через задню поверхню каменю, тим самим зменшуючи його блиск і глибочінь кольору.