Вживання іменника у професійному мовленні

Іменник — самостійна частина мови, що об'єднує слова, які називають предмети, опредмечені знаки, процеси, дії та відповідають на питання хто? що?Слід пам'ятати, що особливості ділової мови вимагають:1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, прецедент та ін.Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.2. Використання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприкалад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу.Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.3. Збірні іменники, що позначають:а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини,

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:статус — знавцю, колего, товаришу га ін.посаду — директоре, завідувачу, голово та ін.звання — професоре, капітане, академіку та ін.професію — лаборанте, перекладачу, секретарю та ін.

родича —батьку, мати, тітко та ін.ім'я — Ігоре (Ігорю), Миколо, Юрію та ін. Маріє, Ольго, та ін. ім'я по батькові — Іллічу, Євгеновичу та ін. Іллівно, Анатоліївно, та ін. прізвище — Сороко, Каркачу, Багалію, Бондаре та ін.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення.

6. Указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати з числівником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, 7. Для іменників чоловічого роду II відміни в 3. відмінку однини характерним є нульове закінчення: Підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад:

9. Пам'ятати, що:• кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилась у два з половиною рази. Якщо дробовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раз у Р. відмінку. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;•в Ор. відмінку множини іменників II відміни та множинних іменників слід використовувати лише закінчення -ами (-еми), -има•одиниці виміру мають паралельну форму в Р. відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, Гаусів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів. Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибували машинні масла, грузинські вина. Але Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числівники, а іменники кінець, початок;•однина є засобом узагальнення, коли вказує на нерозчленованість, цілісність однорідних іменників: Перевезено ввесь урожай соняшнику. Та коли невизначену кількість однорідних іменників можна порахувати чи виміряти, слід уживати форму множини: Завчасно було придбано комплекти спортивних костюмів;•не можна відмінювати неживі предмети як живі істоти10. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту