Некротична флегмона новонароджених

Етіологія та патогенез.

Своєрідне ураження шкіри та підшкірної клітковини, що виникає в дітей перших тижнів життя, характеризується швидким поширенням, розвитком некрозів, супроводжується септичними явищами й інтоксикацією. Перевага у вогнищі поразки некротичних змін над запальними відрізняє це захворювання від інших гнійних процесів м'яких тканин. Термін «некротична флегмона немовлят» більш точно відбиває сутність патологічного процесу.

Головним збудником флегмони немовляти є стафілокок, що виявляється, як правило, у посівах гною й у ряді випадків висівається з крові. Надалі при виникненні некротичних ран часто приєднується вторинна інфекція (стрептокок, протей, кишкова паличка, синьогнійна паличка й ін.).

Некротичну флегмону немовлят варто розглядати як прояв сепсису. Захворювання може виникнути як метастатичне вогнище на тлі вже наявного сепсису, або, почавшись первинно, служити джерелом розвитку генералізованої інфекції.

Вхідними воротами для мікробів служить шкіра немовляти, оскільки вона легко піддається травмі. Мацерація, попрілості, перегрівання дитини в наслідок довгого за часом лежанні на спині й інші недоліки догляду, в результаті яких виникає тромбоз судин шкіри а також наявність піодермічних вогнищ полегшують проникнення інфекції.

Патологічний процес у вогнищі характеризується некрозом підшкірної жирової клітковини внаслідок тромбозу кровоносних судин з явищами эндо- і периартериіту. Швидкість розвитку некрозу обумовлена особливостями кровопостачання шкіри немовляти. Судини шкіри мають перпендикулярний хід по відношенню до поверхні шкіри, мають кінцевий тип з мінімальною кількістю колатералей, і отже не обмежують запальний процес, а легко передають його на підшкірну клітковину. Некроз підшкірної клітковини приводить до гнійного її розплавлення, відшарування шкіри гноєм, внаслідок чого шкіра також некротизуєься, утворюючи значні шкірні дефекти на ділянках флегмони. Мікробні токсини і продукти розпаду підшкірної клітковини викликають важку токсемію з порушенням обмінних процесів і гемодинаміки. При відсутності адекватного лікування настає бактеріально-токсичний шок, дитина може загинути внаслідок гострої сердцевої недостатності.

Флегмона новонароджених найбільше часто локалізується на задній поверхні тіла — попереково-крижова область, сідниці, область лопаток, потилиця. Рідше уражаються кінцівки, шия, передня грудна стінка, живіт.

Характерною рисою некротичної флегмони немовлят є швидке поширення патологічного процесу. Почавши з невеликого обмеженого вогнища, уже за кілька годин флегмона може захопити великі ділянки шкіри.

Швидкість поширення, схильність до некротизації диктують необхідність ранньої діагностики і своєчасного початку лікування у повному обсязі. Кожна втрачена година погіршує стан дитини і, відповідно, прогноз.

Клінічна картина.

Клініка захворювання складається з «місцевих» і «загальних» симптомів. Розрізняють просту і токсикосептичну форми некротичну флегмони немовлят, що відрізняються виразністю токсикозу.

При простій формі захворювання переважають місцеві симптоми. З'являється обмежена ділянка гіперемії шкіри розміром 2—3 кв.см, що прогресивно збільшується. Шкіра в цьому місці набрякла, ущільнена і хвороблива. Через 24— 30 годин гіперемія може займати значну поверхню шкіри. Межі флегмони чіткі, однак, набряклість тканин спостерігається і за межами гіперемії. До кінця другої початку третьої доби в зв'язку з некрозом підшкірної клітковини, що починається, у центрі ураженої ділянки шкіри з'являється синюшність, розм'якшення, а потім і флюктуація. За 4—6 дні шкіра в зоні враження стає темно-багряною, потім темно-сірою, стоншеною, мацерированою; вона цілком відшаровується, некротизирується і до 10—15 дня відривається, утворюючи раньовий дефект. Очищення рани від гнійно-некротичних мас йде дуже повільно. Мляві сухі рани поступово покриваються грануляціями і епітелізуються, залишаючи вульгарні стягуючі деформуючі рубці.

Відповідно динаміці розвитку місцевих процесів змінюється загальний стан дитини. На початку захворювання підвищується температура тіла (37,5—38°), знижується апетит, з'являється занепокоєння, що підсилюється при сповиванні новонародженого. Може спостерігатися рідкий стілець. У крові відзначається помірний лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво. У випадку великого некрозу і відторгнення шкіри стан немовляти значно погіршується, підсилюється інтоксикація, наростає ексикоз, блідість і млявість, дитина втрачає у вазі, температура тримається на високих цифрах. Розвивається септичний стан, що може привести до смерті дитини.

Токсично-септична форма некротичної флегмони немовлят характеризується швидким розвитком важкого токсикозу і погіршенням загального стану ще до появи місцевих симптомів. Температура підвищується до 38—40°, немовля відмовляється від грудей, занепокоєння змінюється млявістю, різка тахікардія, глухість серцевих тонів, часта блювота, рідкий стілець, іноді судоми. Швидко прогресують явища токсикозу і эксикоза. Місцеві симптоми з'являються лише через кілька годин від початку захворювання. Якщо не почате своєчасне лікування, хвороба катастрофічно прогресує і може швидко привести до летального результату на 2—3 добу або розвивається важкий сепсис з безліччю піємічних вогнищ (абсцедуюча пневмонія, остеомієліт, гнійний отит, перитоніт і ін.).

У типових випадках плин некротичної флегмони немовлят можна умовно розділити на три періоди: 1) період прогресивного перебігу хвороби (перші 7—10 днів), 2) період некрозів і утворення раньових дефектів (після 10—15 дня), 3) період репарації (загоєння ран). Однак подібне протікання захворювання спостерігається не завжди. При своєчасній госпіталізації і правильному лікуванні розвиток процесу може бути зупинене на самому початку. Патологічний процес завершуєьтся в фазі гіперемії і набряку, не доходячи до некрозу і відторгнення шкіри, дитина швидко видужує. У деяких випадках при особливо злоякісно формах, що протікають, некротичної флегмони немовляти бурхливо прогресуюча токсемія може провести до розвитку септичного шоку з летальним результатом ще до розвитку місцевих некротичних змін.

 

Парапроктит у новонароджених (параректальний абсцес) — захворювання перших тижнів життя, яке характеризується запаленням клітковини, що оточує пряму кишку. Розрізняють парапроктит гострий і хронічний. Також парапроктит може зустрічатися і більш старшому віці.

Факторами, які сприяють розвитку гострого парапроктиту, є мацерація шкіри промежини та її попрілість, вроджені дивертикули прямої кишки, кальциноз, травма промежини у пологах і вперші дні після народження під час маніпуляцій, тріщини слизової заднього проходу, ентеріти стафілококової та вірусної етіології, гострі респіраторні захворювання. До анатомічних факторів слід віднести надмірно глибокі крипти прямої кишки та нориці.

Збудником парапроктиту у новонароджених найбільш часто є кишкова паличка, зустрічається також гемолітичний та золотистий стафілококи. Слід відмітити, що в розвитку гострого запалення навколо прямокишкової клітковини важливе місце належить ентеровірусам, які сприяють зниженню опірності слизової прямої кишки і викликають її запалення. У новонародженних і особливо у ослаблених дітей зустрічаються парапроктити анаеробні. Значна роль в їх виникненні належить постійному представництву кишкової флори. Анаеробні парапроктити у них супроводжуються гангренозно-гнійним розпадом клітковини.

Збудник проникає у параректальну клітковину гематогенним, лімфатичним шляхом, а також протоками анальних залоз. Зовнішній отвір їх розміщується в криптах і на горбиках. Процес починається біля крипти, в результаті запалення настає набряк слизової, порушується відтік анальної залози. На її місці формується ретенційна кіста анальної залози. При інфікуванні вона нагноюється, а в подальшому проривається у параректальну клітковину. Гній, що накопився прокладає собі шлях крізь сфінктер або слизову, минає закритий анальний хід; по підслизовому шару розповсюджується і вражає ішеоректальну і тазову клітковину. При подальшому розвитку процесу гнійник може самостійно прорватися в просвіт прямої кишки або на промежину, переддвір'я піхви, тоді виникає нориця — хронічна форма парапроктиту.

Характерною особливістю парапроктиту у новонароджених є швидкий розвиток паталогічного процесу по причині анатомо-фізіологічних особливостей, а також в результаті швидкого набряку крипти, стінки протоку та оточуючих його тканин.

Швидкість розвитку запального процесу, його розповсюдженість в навколопрямокишковій клітковині, схильність до самостійного прориву і формуванні нориць, вимагає ранньої діагностики та своєчасного, повноцінного лікування.

Гострий парапроктит. У новонароджених зустрічаються наступні різновидності цієї паталогії:

1) гострий підшкірний парапроктит

2) гострий підслизовий парапроктит

3) гострий підшкірно-підслизовий парапроктит

до рідкісних форм відносяться

1) гострий сіднично-прямокишковий парапроктит

2) гострий тазово-прямокишковий парапроктит

3) анаеробний парапроктит

Найбільш часто у новонароджений зустрічається підшкірний парапроктит.

Клінічна картина у новонароджених має свої особливості в залежності від форми, розповсюдженості процесу і стадії його перебігу. Захворювання перебігає швидко з гострим початком. Симптоми, які його характеризують можна розподілити на загальні та місцеві. У новонароджених на перший план виступають загальні симптоми. Їх вираженість залежить від різновиду запального процесу і глибини його розміщення. Захворювання починається гостро на фоні повного здоров'я. У дитини з'являється неспокій вона стає вередливою, різко знижується апетит. Неспокій змінюється сонливістю та посилюється при відходженні газів та дефекації, сповіванні, туалеті промежини. Температура тіла підвищується до 38–390. Відмічається блювання. Нарастає явище токсикозу.

При підшкірній формі парапроктиту загальний стан дитини страждає незначно —вона вередлива, температура підвищується до високих цифр на короткий проміжок часу. Блювання відсутнє. Неспокій підсилюється при сповіванні, туалеті промежини. Місцево на промежині, біля анального отвору визначається набряк та гіперемія шкіри. При пальпації біля анального отвору визначається щільний інфільтрат болючий при пальпації. Його розміри коливаються від одного сантиметру і він може займати простір від шва калитки у хлопчиків і до задньої спайки зовнішніх статевих губ у дівчаток. При ректальному дослідженні можна визначити незначний набряк в області переходної складки. На другу добу від початку захворювання з'являються ділянки розм'якшення.

При підслизовому парапроктиті запальний процес локалізуеться в підслизовому шарі нижнього відрізку прямої кишки. Загальний стан порушений незначно. Дитина неспокійна при дефекації, при відходженні газів. При ректальному дослідженні чітко визначається припухлість, набряк однієї із стінок прямої кишки напротязі 1-2 см, починаючи від перехідної складки. Дослідження викликає значне посилення неспокою, а розм'якшення інфільтрату відмічається вже на першу добу від початку захворювання. При аноскопії визначається набряк, кровоточивість слизової на боці ураження, наявність інфільтрату, гіперемії та набряку однієї або декількох крипт. При прогресування процесу на другу-третю добу може сформуватися неповна внутрішня нориця; в ряді випадків інфекція, яка розповсюджується на підслизовий простір уверх, вражає тазово-прямокишкову клітковину.

При підшкірно-підслизовій формі парапроктиту разом з загальними симптомами місцеві зміни виявляються в залежності від розміщення гнійника. Так, при локалізації в ділянці rapphe perinei у новонароджених спостерігається неспокій з приводу болісності та затримки сечовипускання. При подальшому прогресування процесу та самовільному прориванні гнійника формується неповні прямокишкові, або прямокишково-промежні нориці. У тих випадках коли у процес залучається клітковина прямокишково-сідничного простору — формується глибокий гнійник. Він надалі призводить до утворення повної прямокишково-промежинної нориці, яка проходить крізь сфінктр і розміщується глибоко в сіднично-прямокишковій клітковині. У дівчаток при передній формі парапроктиту формуються прямокишково-піхвинні нориці.

При сіднично-прямокишковій та тазово-прямокишковій формі парапроктиту, які рідко зустрічаються, різко страждає загальний стан новонародженого. Клінічна картина розвивається бурхливо і її можна розглядати як прояв септичного стану. Температура підвищується до 39-400, дитина відмовляється від їжи неспокій змінюється млявістю, відмічається тахікарія, часте блювання, можуть бути судоми. Швидко наростають явища токсикозу. Місцевих симптомів спочатку може не бути. К кінцю першої та початку другої доби з'являється асиметрія промежини при незміненій шкірі. Пальпаторно інфільтрат не визначається, але пальпація промежини різко болюча. При аноскопії слизова прямої кишки пухка, кровоточить. Ректально визначається різко болісний інфільтрат, який розповсюджується уверх. Він починається біля перехідної складки і пальпується бімануально.

При анаеробному парапроктиті різко страждає загальний стан дитини, а процес розвивається швидко і призводить до значних руйнувань промежини і прямої кишки.

Діагностика гострого парапроктиту — діагноз гострого парапроктиту встановити не важко за умови всебічного і уважного обстеження дитини. Важливим є ретельно зібраний анамнез при опитуванні батьків. При огляді промежини можна отримати необхідні для вірного діагнозу дані, їх доповнює пальпація. Важливим у дослідженні є аноскопія і ректальне дослідження. Останні маніпуляції необхідно проводити під закисно-кисневим наркозом. Для вибору методу та об'єму лікування необхідно встановити зв'язок гнійника з просвітом прямої кишки. Гнійник пунктують 5мл шприцем, відсмоктують 1 мл гною, він відправляється на дослідження для визначення флори та чутливості до антибіотиків. Іншим шприцем ємністю 1-2 мл у порожнину, яка виникла, вводять 1 мл суміші — 1мл бриліантового зеленого і 1 мл 3% розчину перекису.

Це дослідження доповнюється аноскопією, що дає можливість побачити отвір, який пов'язує гнійник з просвітом прямої кишки.

Диференційний діагноз.

В більшості випадків клінічна картина гострого парапроктиту у новонароджених типова і діагноз встановити не важко. Поряд з тим є захворювання, які за своїм проявом подібні та можуть помилково трактуватися як гострий парапроктит. До цих захворювань відносяться: склерема новонародженого, підшкірний адипозонекроз, флегмона і абсцес сідниці, бешиха, флегмона новонародженого, пітниця,поприлості.

Лікування гострого парапроктиту.

Прогноз при парапроктиті у новонароджених залежить від своєчасної діагностики і лікування. Новонароджений з парапроктитом потребує госпіталізації у стаціонар спеціалізованого дитячого хірургічного відділення.

При надходженні у стаціонар лікувальні засоби проводяться невідкладно. Передопераційна підготовка проводиться в мінімальному об'ємі. Об'єм оперативного втручання визначається локалізацією і характером процесу. Розріз стінок абсцесу проводять дугоподібно-паралельно анальному сфінктеру, дренують. При наявності нориці її висікають пізніше в плановому порядку

Хронічний парапроктит. Гострий та хронічний парапроктит є стадіями одного і того ж процесу. Під терміном хронічний парапроктит новонародженого розуміють формування нориць заднього проходу і прямої кишки як стадії гострого парапроктату. Норицеві форми парапроктиту у новонароджених виникають в результаті самовільного прориву абсцесу при гострому процесі, як ускладнення неповноцінного оперативного лікування при гострому парапроктиті, рецидуванні та безсимптомного розвитку. Стійкий перебіг нориць пов'язаний з наявністю внутрішнього отвору на рівні задньопрохідної пазухи та природнього виходу протоків анальної залози,

Клінічна картина хронічного парапроктиту у новонароджених досить характерна. З анамнезу у батьків можна вияснити, що дитина мала гострий парапроктит, який самостійно вскрився, або вона перенесла оперативне втручання з приводу запалення на промежині. В деяких випадках наявність нориці виявляється батьками випадково. Кліничний перебіг хронічного парапроктиту залежить від довжини та локалізації нориці, ширини його просвіту, наявності відкритого або тимчасово закритого отвору норицевого ходу з боку шкіри та слизової оболонки прямої кишки.

У новонароджених зустрічаються, частіше інших, нориці прямокишково-промежинні невеликої довжини і мають прямолінійне направлення. Наявність функціонуючої нориці не викликає порушення загального стану дитини, а при регулярному догляді за промеженою можна попередити запальну реакцію. При відсутності потрібного догляду відмічаються попрілості, гіперемія і поява гнійничків. Прямокишково-промежинні нориці схильні до рецидування. Це відбувається у випадку, коли зовнішній отвір нориці на довгий час закривається, а внутрішній залишається відкритим. При цьому формується новий абсцес, уражується крипта, яка розміщується поруч і виникає нориця нової локалізації.

Лікування при хронічному парапроктиті може бути консервативним та оперативним. Слідує вважати методом вибору оперативне лікування. При вирішенні питання необхідно враховувати вік дитини та характер нориці. Якщо нориця широка, функціонує і немає явищ запалення на промежині та по її ходу, то дитину слід взяти на диспансерний облік, проводити комплекс консервативних мероприємств. Оптимальним для операції є вік після трьох років.

Консервативне лікуванні при хронічному парапроктиті,проводиться в період диспансерного нагляду, як передопераційна комплексна підготовка до оперативного втручання. Воно включає обов'язковий туалет промежини після стулу, сидячі ванночки і лікувальні клізми по 10-30 мл з відвару ромашки, 1% розчину галаскорбіну та розчину фурациліну 1:5000 при температурі 36-370. Маніпуляції виконуються тричі на добу з чергуванням розчинів клізм та ванночок. Термін лікування три тижні в умовах амбулаторії. Одночасно виконується електрофорез з новоіманіном 1 раз на добу на протязі всього строку лікування та промивання нориці 5% розчином галаскорбіну на протязі 6 днів. При необхідності лікування може бути повторено через 3-4 місяці.

Оперативне лікування. Спосіб операції вибирається в залежності від локалізації нориці, її внутрішнього та наружного отвору, довжини і відношенні до волокон зовнішнього жому.

При внутрішньосфінктерних норицях виконується операція Сельмона-Габріеля з максимальним збереженням цілосності сфінктера.

При норицях крізь сфінктерних та внутрішньосфінктерних доцільно застосовувати спосіб який дає можливість зберегти волокна жому, обробити всі елементи нориці та нанести найменшу травму.

Неповні внутрішні нориці лікуються розсіканням норицевого ходу на всьму протязі і висіканням частини слизової над ним з настипним дренуванням рани.

Ректо-вагінальні нориці доцільно лікувати оперативно з радикальним висіканням у віці після трьох років. Вони не викликають ускладнень в період новонародженості та за умов ретельного догляду за дитиною.

В профілактиці парапрактиту к новонароджених особливе місце треба відвести асептиці та антисептиці при догляді за ними.

Важливим фактором профілактики парапроктиту у новонароджених є його природнє вигодовування та раціональне харчування матері. Порушення стулу у дитини викликає запалення слизової прямої кишки, знижує його опірність, а при приєднанні стафілококової інфекції може виникнути парапроктит.

Маніпуляції у новонароджених повинні проводитися дуже ніжно (введення газовідвідної трубки, накінечника груші клізм, термометра та інш.). Найменша травма слизової задньопрохідного каналу і прямої кишки може бути воротами для інфекції і привести до запалення навколопрямокишкової клітковини.

Ретельне виконання комплексу мероприємств вірного догляду за новонародженими приведе до значного зниження кількості гострих запалень парарктальної клітквини у них.

 

Мастит новонароджених.

Виникає при інфікуванні молочних залоз у дітей при їх фізіологічному набуханні та виділенні молокоподібної рідини з соска внаслідок проникнення пролактину з організму матері перед пологами в дитячий організм. З огляду на тропність до жіночого роганізму хлопчики хворіють рідко.

Локальні зміни молочної залози прявляються в гіперемії, напруженні тканин, локальній температурній реакції, флюктуації, гнійних виділеннях з соска. Локалізація запального процесу біля ареоли. Діагностичних труднощів нема. (див. малюнки).

Лікування проводять згідно принципам гнійної хірургії. Розрізи проводять радіально, відступивши 1-1,5см від ареоли для уникнення подальшої атрофії молочних залоз, промивають та дренують порожнину абсцесу. При своєчасному лікуванні прогноз благо приємний, ускладнення бувають рідко.

 

 

 

 

Омфаліт - запалення пупкової рани або пупка… Може виникати як в період новонародженості, так і в старших дітей (пізній омфаліт). В основі патогенезу частіше лежить поганий догляд за пупковою раною, а також неповна облітерація жовткової протоки та урахуса, що веде до мокнення пупка та його подальшого інфікування. Розрізняють три види омфаліту: а) катаральний, б) флегмонозний, в) некротичний. Катаральна форма характеризується почервонінням, незначним набряком, грануляційними розростаннями, серозними виділеннями та тривалим перебігом.

Для флегмонозної та некротичної форми характерний бурхливий розвиток, утворення абсцесу адо флегмони навколо пупка, некроз шкіри, глибокі виразки призводять до кровотечі.. Набряк шкіри може поширюватися на всю черевну стінку, виникнення її дефекту та евентерації кишок. Інфекція може поширитись на судини пупка з розвитком умбіліциту, і можливо, пупкового сепсису, що є надзвичайно тяжким ускладненням. Загальний стан тяжкий. Діагностика не складна. Лікування комплексне, типове для всіх гнійних процесів – посилення імунітету, місцеве лікування та антибіотикотерапія. Прогноз завжди серйозний, і потребує активної лікарської тактики, тривалого спостереження за хворим після одужання.

 

 

Псевдофурункульоз – характерне захворювання для новонароджених, шо вражає волосяну частину голови, рідше – тулуб та ноги. Гнійнички вражають протоки протоки еккринних потових залоз з виділенням густого гною. На відміну від фурункула не буває некротичних стержнів. Протікання благо приємне.

 

Хірургічний сепсис

У патогенезі сепсису можливими є три варіанти системної відповіді:

- Системна запальна реакція

- Системна протизапальна компенсаторна реакція

- Змішана антагоністична реакція

 

Основні патогенетичніф ланки сепсису: ініціювання системного запального каскаду різними бактерійними продуктами, взаємодія з рецепторами ліпополісахаридних комплексів на поверхні клітин, що передає інформацію всередину клітин.

 

Бактерійні продукти, які можуть ініціювати системний запальний каскад:

- Грам-негативна флора: ендотоксин, протеази, екзотоксин, форміловий пептид (38%);

- Грам-позитивна флора: екзотоксин, чсуперантигени (токсин синдрому токсичного шоку (TSST), стрептококовий пірогенний екзотоксин А (Spe A)), ентеротоксин, пептидоглікани (37 %);

- Гриби: елементи клітинної стінки (10 %).

 

Міжнародна погоджувальна конференція з питань сепсису та його ускладнень (Чикаго, 1991), дала визначення синдромів при сепсисі та ухвалила наступну його класифікацію

- синдром системної відповіді на запалення (ССВЗ, SIRS);

- бактеріємія;

- сепсис;

- сепсис-синдром (тяжкий сепсис);

- синдром поліорганної дисфункції.

 

ССВЗ включає 4 клінічні симптоми:

- підвищення температури тіла понад 380С або зниження менше 360С;

- тахікардію (частота скорочень серця понад 90 за 1 хв);

- тахіпное (частота дихання понад 20 за 1 хв); при застосуванні штучної вентиляції легень парціальний тиск О2 нижче 4,3 кПа (32 мм рт. ст.);

- кількість лейкоцитів більше 12х109 в 1 л або менше 4х109 в 1 л, чи кількість незрілих форм більше 10 %.

 

У пацієнтів з імуносупресією (вроджені та набуті імунодефіцитні стани, цукровий діабет, ін’єкційні наркомани) нема характерних ознак ССВЗ, оскільки первинно існує дисгомеостаз. Для них характерно:

- зниження температури тіла менше 35⁰С;

- частота скорочень серця понад 105 за 1 хв;

- частота дихання понад 35 за 1 хв.

Перебіг сепсису у дітей визначається анатомо-фізіологічними особливостями їх органів і систем, зокрема:

- незрілість імунної системи та швидке виснаження імунних реакцій;

- висока проникливість та всмоктувальна здатність серозних оболонок;

- висока чутливість кишкової флори до ушкоджуючи чинників;

- низька здатність до відмежування вогнища інфекції;

- висока гідрофільність тканин;

- переважання процесів анаболізму над процесами катаболізму

Особливості клінічних проявів ССВЗ у дітей

- 1)температура тіла: ректальна понад 38° С (оральна понад 37,8° С, аксілярна понад 37,2°С) або ректальна менше 36° С (оральна менше 35,8° С, аксілярна менше 35,2° С);

- 2)Тахікардія чи брадикардія (20 % вікової норми);

- 3)тахіпноє, брадипоноє, диспноє: або гіпервентиляція (Р/СО₂ понад 32 мм.рт.ст)

У дітей переважає атиповий (в’ялий) перебіг сепсису у дітей, для якого характерним є зниження температури тіла, нормальний або знижений вміст IgM та фактору некрозу пухлин (ФНП), тоді як гострий (класичний) перебіг сепсису характеризується гектичною температурою тіла, збільшенням IgM та ФНП.

Можливі наступні варіанти постановки діагнозу «сепсис»:

- SIRS і документоване вогнище інфекції

- SIRS і бактеріємія: у дитини без ознак інфекції є клінічні ознаки SIRS і позитивна гемокультура.

- SIRS і клінічні симптоми інфекції: у дитини нема документованого вогнища запалення, є ознаки SIRS, гемокультура негативна, але є виражені клінічні симптоми інфекції.