Структура вищої освіти України

МОДЕРНІЗАЦІЯ Вищої ОСВІТИ України в контексті Болонського процесу

Структура вищої освіти України

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади; другий рівень - коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади; третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) - університет, інститут, академія, консерваторія.

У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»; другий - «бакалавр» (базова вища освіта); третій - «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Вищі навчальні заклади відповідного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації

Сутність феномену «Болонський процес»

	Початок процесу було покладено 19 червня 1999 р., коли представники 29 країн Європи прийняли Болонську декларацію. Вона стала зворотним пунктом у розвитку вищої школи Європи і засвідчила пошук спільного європейського підходу до вирішення загальних проблем вищої освіти.
		Основна мета Болонського процесу –підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти; підвищення ролі цієї системи у соціальних реформах.
		Інтеграційний процес містить дві складові:
		1. Формування співдружності провідних європейських університетів під егідою Великої хартії університетів (Magna Charta Universitatum).
		2. Об’єднання національних систем освіти й науки в європейський простір з єдиними критеріями та вимогами щодо якості освіти.
		Принципи Болонського процесу:

		На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес: § добровільний; § полісуб’єктний; § такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; § такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; § багатоваріантний; § гнучкий; § відкритий; § поступовий.
		Передумови Болонського процесу:

Основні завдання розвитку вищої освіти України