Хімічна властивость – стійкість до корозії.
Методи – корозійні випробування (гравіметричний метод, вольюметричний (об´ємний) метод, метод поляризаційних кривих, метод найменшого опору, полярографічний метод).
Технологічні властивості– це властивості, що дозволяють виготовляти деталі зі сплаву, а саме:
- текучість,
- зварюваність,
- здатність до обробки різанням.
Механічні властивості:
- міцність;
- в´язкість;
- пластичність;
- пружність;
- твердість.
Методи визначення механічних характеристик
- Випробування на розтяг
Зазвичай зразок циліндричної форми з потовщеннями на кінцях (для закріплення у випробувальній машині) розтягують. У сучасних машинах швидкість розтягу може досягати різних границь, змінюючись на 6 порядків (від 0,003 до 3000 мм/хв). За великих швидкостей таке випробування вважається ударним(динамічним). Випробувальна машина обладнана діаграмним апаратом, що відображає криву деформації. Маючи таку криву, можна визначити величини міцності і пластичності, все це робиться прибором з маркуванням ЧН-ЗР.
ε-деформація
σ- границя міцності
т.А – точка розриву
Розміри і форми зразків стандартизовані (ГОСТ1497-73). Найбільш поширений у заводських, лабораторних і металознавчих дослідах – малий п´ятикратний діаметр.
Для сталі це виробництво є основним і застосовується частіше, ніж інші.
Досить часто для визначення міцності користуються простим, не руйнуючим зразок, спрощеним методом – визначення твердості.
Твердість – здатність поверхні одного металу протидіяти проникненню іншого металу.
Методи визначення твердості
- Метод Брінеля (НВ)
Коли у досліджуваний зразок під дією сили вкорінення кулька діаметром 2,5мм, 5мм або 10 мм. Тоді твердість – це відношення навантаження до сферичної поверхні відбитку з діаметром d
HB = P/d
Вимірюють в Па або в кг*с/мм2.
Цей метод застосовують для випробування загартовки кулькою чорних і кольорових металі та сплавів, твердість яких не більше 450 од.. Чим тонший і твердіший досліджуваний зразок, тим меншою має бути кулька.
Для сталі Р = 30д2
Для алюмінію Р = 2,5д2
Для міді Р = 10д2
- Метод Роквела (HR)
При застосуванні цього методу у досліджувану поверхню вдавлюють стальну загартовану кульку діаметром 1,59 мм, або алмазний конус з кутом при вершині 120˚. В свою чергу слід врахувати, що алмазний конус використовується для виробництва твердих металів. А сталева кулька – для більш м´яких.
У процесі послідовно прикладаються дві сили. Спочатку сила в Р1 = 100Н,а потім Р2, яка основним навантаженням.
Твердість по Роквелу виражається в умовних одиницях. За одиницю твердості прийнята величина, що відповідає переміщенню наконечника на 0,002мм. Вся шкала записується наступним чином:
HRA – випробування алмазним конусом при Р2 = 60Н;
HRB – Р2 = 150Н;
HRC – випробування стальною кулькою при Р2 = 100Н.
3. Метод Вінкерса.
У поверхню матеріалу вдавлюють чотирьохгранну піраміду з кутом при вершині 136˚. Визначення твердості по Віккерсу застосовується для випробування фольги поверхневих слоїв. Для цього використовують пристрої, які маркуються ПМТ-3 (-4).
