Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО




(1778—1843)

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харкова в дворянській родині (від на­зви слободи й походить його псевдонім — Основ'яненко). Спо­чатку навчався вдома, а потім у Курязькій монастирській школі.

У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана.

У 1804 р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову службу.

У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

У 1812 р. він працював директором Харківського театру, за­снував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував, відредагу­вав і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журна­ли «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». Збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.

Протягом 1817—1828 pp. Г. Квітка чотири рази переобирав­ся Предводителем дворян Харківського повіту.

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.

У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та україн­ською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»; літературно-публіцистичні статті «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі ві­рші «Шпигачки»; романи «Панхалявский», «Жизнь и похожде­ния Петра Степанова, сына Столбикова», повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», опові­дання «Салдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та інші. Його спадщина нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають однакову художню вартість.

Крізь усю творчість Квітки-Основ'яненка (виняток станов­лять окремі реалістичні твори другої половини 30-40-х pp.) про­ходить просвітительська думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Тому письменник актив­но пропагував і, як сказав І. Срезневський, «вніс у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу». В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про об­дарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.

Чулий до назрілих потреб часу, Квітка-Основ'яненко створив українською мовою повість «Маруся» (1832), а також ряд пові­стей і оповідань, які вийшли двома збірками «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцъком Основьяненком». Тим са­мим він розв'язав комплекс назрілих проблем літературного жит­тя, переконливо продемонстрував високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки сер­йозних тем в оповідних жанрах, поклав початок розвитку нової української прози, за що С. Єфремов назвав його «батьком укра­їнської прози». Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'янен­ка знаменувала новий важливий етап не лише у творчості пись­менника, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поді­ляються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мерт­вецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Коно­топська відьма», _яка є найвизначнішим бурлескно^реалістичним твором письменника. Це передусім гостра сатира на панівну вер­хівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа, нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого й підлого крутія та п'янищ писаря Пістря­ка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши пара­зитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей. Письменник показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи занепаду геть­манщини й системи козацьких полків XVIII ст. виродилася в екс­плуататорську' верхівку, розкрив тогочасну потворність адміні­стративних порядків, порушення характерного для часів Запорізької Січі і козацько-повстанських рухів принципу комп­лектування командного складу за особистими здібностями та бо­йовими заслугами, а не за знатністю походження. У «Конотоп­ській відьмі» письменник дбав не стільки про виразність історичного колориту, скільки про створення соціальної сатири, спрямованої проти характерних породжень тогочасного неспра­ведливого устрою. У переродженій старшині він показує сучасне йому українське панство, утворене з колишньої соціальної вер­хівки шляхом «агромадження нею маєтностей та одержання від царського уряду дворянських привілеїв.

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'я­ненка — повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Окса­на», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з них ви­ступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одруження закоханих стоїть перспекти­ва важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нарече­ного й злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв ге­роєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла. Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монас­тир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету тра­гічне.

Бажаючи показати кращі духовні риси українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність укра­їнської літературної мови на народній основі, Квітка-Основ'янен­ко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно ба­гатих простих людей. Головні персонажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового народу, ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя надмір­ною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість моги -ви віщування серця, смерті з туги за коханою. В зображенні Ма-русиного батька, заможного селянина Наума Дрота, виявилося прагнення Квітки показати життя кріпака в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, змальований ідеалом як зовні, так і внутрішньо. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, " працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на при­кладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». Проте лукавства в жартах Василя нема. І до танців, і до роз­мов, і до роботи — до всього він здатний. Такого хлопця поважа­ють дорослі (бо й він їх шанує), з таким хочуть дружити молоді, такого наслідують дітлахи. Василь — сирота, бідний, працює в місті свитником. Його воля й розумові здібності виявилися в тому, що він швидко навчився в купця грамоти. І натурою своєю цей парубок надзвичайно чутливий. Як побачив він Марусю під образами у труні, «закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть та тут же і впав, мов неживий...». Надмірна вразливість мало не довела його до самогубства, коли він довідався про смерть коха­ної. Мова Василя перенасичена пестливими словами: «Мару-сенько, моя лебідочко, зіронько моя, рибочко, перепілочко!».

На образах Марусі та Василя позначився вплив сентимента­лізму. Сентименталізм (з французької — чутливість) — літера­турний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст., що ха­рактеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. Сентименталісти вважали своїм завданням розчулити читача, ви­кликати в нього співчуття до нещасної долі героїв. В українській літературі сентименталізм поєднувався з реалізмом у повістях Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Маруся»; деякі елементи сентименталізму знаходимо в «Енеїді» та «Наталці Полтавці» Котляревського, в «Гайдамаках» Шев­ченка.

Особливістю мови повісті «Маруся» є розчулений тон розпо­віді про зустрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе її нареченого та батька. Наприклад: «Зосталася Маруся сама, схи­лила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять!» Ще один приклад: «Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім проща­тись, так що там було!.. Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла, так що про молодих і казати!..»

Джерелами для написання повісті стала дійсність українсько­го села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й на­завжди полюбилася народові.

Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення лі­тератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здо­бутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літератур­ну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчос­ті Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських проза­їків.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка», «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Конотоп­ська відьма», «Сватання на Гончарівці».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1, Г. Квітка-Основ'яненко // Історія української літератури. Т. 1. — К., 1987.

2. Єфремов С Квітка // Єфремов С Історія українського письменства. — К., 1995.

3. Жулинський М. Квіт-ка-Осяов'яненко // Слово і доля. — К., 2002.

4. Куліш П. Гри­горій Квітка-Основ'яненко та його повісті., — Спб., 1858.

5. Турчин М. Філософська повість на Україні: Про творчість П Квітки-Основ'яненка //Дивослово. — 1993. — № 11.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 415 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Слабые люди всю жизнь стараются быть не хуже других. Сильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Борис Акунин
==> читать все изречения...

2281 - | 2193 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.