Перетворення США на провідну індустріальну державу світу. Американська школа неокласики

Темпи розвитку і структура економіки. Економічний розвиток США впродовж 1870—1913 рр. характеризують найвищі у світі темпи зростання. Так, щорічний приріст сукупного продукту становив у середньому 4,3 %, національне багатство зросло майже в 7, а промислове виробництво — у 9 разів, у результаті НТР значно пришвидшились темпи розвитку важкої промисловості, видобуток вугілля збільшився в 17 разів, нафти — у 76, виплавляння сталі — у 46, виробництво машин — у 121, протяжність залізниць — у 4,9, використання бавовни — у 3,5 раза.

Економічне піднесення базувалося на збільшенні обсягів інвестицій. Капітал, вкладений у промисловість, у 1859 р. становив 1010 млн дол. США, в 1899 р. — 8975, у 1914 р. — 22 791 млн дол. (динаміка становила 100: 188: 2250). Велике значення мали інвестиції європейських країн. У 1873 р. їх сума досягала 1500 млн дол., у 1899 р. ― 3300, у 1914 р. ― близько 5 млрд дол., із них англійських — 755 млн.

У результаті структурної перебудови національної економіки промисловість перетворилася на провідну її сферу. Співвідношення обсягів виробленої промислової та сільськогосподарської продукції становило в 1880 р. 2: 1, у 1900 р. ― 3: 1.

Зміни у формах власності та організації виробництва. Запровадження досягнень другої НТР та економічні кризи пришвидшили процес концентрації і централізації капіталу та виробництва. У 1910 р. за обсягами виробництва підприємства поділялися на невеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2 %, середні (від 20 до 100 тис. дол.) — 21,3, великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5 %. У 1913 р. на 85 % підприємств працювало 500 і більше робітників. У 1914 р. акціонерні товариства становили 28,3 % усіх підприємств, випускали 83,2 % промислової продукції, на них працювало 80 % робітників. Корпорації, вартість продукції яких становила понад 1 млн дол., виробляли міді ― 99 %, свинцю ― 92 %, прокату ― 91 %, чавуну ― 85,8 %, автомобілів, сільськогосподарських машин, хімічної продукції ― 85,8 %.

Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об’єднань були картелі (пули), котрі встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 р. було створено соляний пул у штаті Мічиган, у 1870 р. ― Чиказький, що контролював залізничні перевезення. Найпоширенішою формою монополій спочатку в галузях легкої, а потім і важкої промисловості стали трести. Першим був нафтовий трест Рокфеллера «Стандарт Ойл Компані», створений у 1872 р. У 1901 р. США налічували 440 трестів із загальним капіталом 20,3 млрд дол., на частку котрих у 1901 р. припадало 3/4 усієї промислової продукції країни.

Наймогутнішими були монополістичні об’єдання Е. Карнегі (1870), що було лідером у виробництві труб, проводів, колючого дроту, «Америкен Тобако К», телефонна компанія Белла, електротехнічна корпорація «Дженерал електрик компані» (1892) контролювала підприємства зв’язку, міського транспорту, страхові компанії, групи Рокфеллера (контролювала 95 % американського видобутку нафти і 90 % її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана («Юнайтед Стейтс Стіл», контролювала виробництво сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві), Пенсильванська група, групи Вандербільта, Гульда, Гаррімана, три автомобільних корпорації: «Форд», «Дженерал моторз», «Крайслер» тощо.

Відбувався процес концентрації та монополізації у банківській справі. У 1900 р. нараховували 29 тис. приватних банків. З них лише 44 (1,2 % від загальної кількості) проводили 23 % позикових операцій усіх банків. У 20 найбільших було зосереджено 15 % від усіх депозитів банків країни.

У процесі утворення фінансової олігархії провідну роль відіграли банківські групи Дж. Моргана і Рокфеллера, навколо яких у 1903 р. об’єдналося 112 банків, залізничних, страхових та інших компаній, капітал котрих перевищував 22 млрд дол. (56 % від акціонерного капіталу країни). Банк Дж. Моргана контролював корпорації в енергетиці й електротехніці («Дженерал електрик»), телеграфно-телефонний зв’язок (АТТ), автомобілебудування («Дженерал моторз»), заснував «Стальний Трест» ― першу в світі корпорацію з капіталом у 1 млрд дол., що контролювала 3/4 від загального виробництва сталі. Рокфеллер використав прибутки в нафтовому бізнесі для створення «Національного міського банку Нью-Йорка» ― основи сучасного «Чейз Манхеттен бенк». У 1890-х роках після прийняття антитрестівського закону вирішальна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків належала холдинг-компаніям і концернам.

У галузевій структурі промисловості США найважливішими стали галузі групи «А». Частка важкої промисловості у 1913 р. становила близько 63 %. Технічно й технологічно оновлювалися так звані старі галузі промисловості. Створювалися нові високотехнологічні галузі: електроенергетична, електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, алюмінієва, транспортного машинобудування, особливо автомобілебудування тощо. Зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, зокрема борошномельна та консервна.

Відбулися зміни у розміщенні продуктивних сил. Східні штати (Пенсильванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Нові центри з’явилися на Заході та Півдні США. Темпи індустріалізації південних районів випереджали середні показники по країні удвічі.

Промислове піднесення значною мірою сприяло будівництву залізниць, протяжність котрих за 1870––1913 рр. збільшилася у 8 разів. Чотири трансконтинентальні магістралі поєднали всі частини країни. Залізниці потіснили всі інші види транспорту. Розмах їх будівництва стимулював розвиток важкої промисловості, зміцнив національний ринок, міжрайонну та міжгалузеву спеціалізацію, сприяв урбанізації.

Важливою ознакою економічного розвитку було застосування нових методів раціональної організації виробництва: перехід до потокового, масового, стандартизованого виробництва (взуття, одягу, напівфабрикатів у харчовій промисловості). Так, перша у світі промислова лабораторія Т. Едісона (1876), що стала центром технічних інновацій, щорічно давала до 40 винаходів.

Швидко збільшувалася чисельність робітників: у 1870 р. їх налічувалось 2 млн осіб, у 1900 р. ― 3 млн, у 1909 р. ― 6 млн.

Розвиток аграрної економіки США в 1870––1910 рр. характеризують як екстенсивний період, протягом якого утвердилось фермерське підприємництво, розпочалася концентрація капіталу і виробництва. У 1891 р. утворено Департамент сільського господарства, що сприяв організації виробництва фермерами щодо захисту та збереження врожаю, впровадження нових сортів сільськогосподарських культур тощо).

Кількість ферм зросла з 2,7 до 6,4 млн, зайнятих працівників ― з 8 до 13,6 млн. Найману робочу силу використовувало більше ніж половина ферм. Обсяг валової продукції зріс з 2,5 до 6,7 млрд дол. Посівні площі під пшеницю було збільшено в 2,5 раза, валові збори ― в 2,9 раза, врожайність за 1900––1913 рр. підвищилась на 70 %; під бавовну, відповідно, –– в 4 і 3,5 раза, на 58 %. Продуктивність праці зросла у 1860 –– 1913 рр. на 250 % і була значно вищою, ніж Європі. Якщо в 1820 р. фермер забезпечував продуктами харчування 4 жителів країни, в 1870 р. ― 5, то в 1910 р. ― 7.

Почався процес механізації сільського господарства. Використовували сіялки, культиватори, жатки, молотарки, снопов’язалки. У 1850 р. було виготовлено 250 різних модифікацій плугів, на початку XX ст. ― 5 млн жаток. У 1860 р. працювало 250 тис. молотарок. У 1890 р. почали використовувати трактори з паровими двигунами, в 1907 р. ― колісні трактори (в 1911 р. їх працювало вже 17 тис.). Щорічні витрати на машини і обладнання зросли за останню третину XIX ст. на 424,4 млн дол. Використання мінеральних добрив за 1900––1914 рр. збільшилося в 2,7 раза. Створювали виробничу інфраструктуру: польові залізниці, елеватори, холодильники.

У ході структурної перебудови сільського господарства пріоритетними галузями стали виробництво зерна, м’ясне і молочне тваринництво, свинарство і птахівництво. Характерним був високий рівень спеціалізації. Так, наприклад, Середній Захід і Каліфорнія спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, Канзас та Айова ― кукурудзи тощо.

Організаційною формою сільськогосподарського підприємництва була ферма. У 1880 р. власники ферм становили 2/3 від загальної кількості фермерів, на початок XX ст. із 5,8 млн ферм приватновласницькими були лише 42 %, орендованими ― 35 %, заставленими у банках і страхових компаніях ― 23 %. Відбувався процес концентрації виробництва: 1 млн ферм використовували 2/3 сільськогосподарських угідь і виробляли 52 % сільськогосподарської продукції. У 1910 р. 1 % фермерів мав у власності п’яту частину фермерських земель. Розміри великих ферм становили в середньому 1,5––2 тис. га, середніх ― 55––80 га, дрібних ― 15 га. На Півдні США розвиток сільського господарства уповільнювали така форма оренди, як кроперство (сплачування половини врожаю), та система боргового рабства ― пеонат.

Для послаблення залежності фермерів від капіталу і послуг залізниць, елеваторів, складів, великих гуртових магазинів почали створювати різні організації та спілки для захисту фермерських інтересів. З'явились кооперативні фермерські організації з переробки і продажу продуктів на місцевих ринках.

Економічна політика держави спрямовувалася на формування прогресивної та ефективної структури господарства. До 1883 р. промисловість взагалі не обкладали податками. Держава інвестувала в будівництво залізниць, надавши кредит у обсязі 65 млрд дол. Водночас зарубіжні інвестиції у залізниці США становили майже 1/3 їх вартості. З метою захисту вільного підприємництва та обмеження процесу монополізації в 1887 р. ухвалено Закон про міжштатівську торговельну комісію для контролю залізничних магнатів, у 1890 р. ― антитрестівський закон Дж. Шермана для регулювання діяльності трестів. Подібні закони було ухвалено у 27 штатах держави, а в 15 штатах ― включено в конституцію. Проте формулювання законів було настільки нечітким, що трести обходили всі заборони. Наприклад, юристи-консультанти Рокфеллера в 1899 р. винайшли для «Стандарт Ойл» нову організаційну форму ¾ холдингову компанію (суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій). У 1914 р. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовували.

У так звану епоху прогресизму (1901––1914), зокрема за президентства Т. Рузвельта (1901––1909), створено Міністерство торгівлі і праці (1903), у 1906––1908 рр. ухвалено закони щодо охорони природних ресурсів країни. Державний земельний фонд, що не підлягав відчуженню, збільшено більш ніж у 3 рази ― з 45 до 150 млн акрів. Наступним важливим кроком було введення прогресивного податку на доходи приватних осіб і корпорацій. У 1914 р. за законом Клейтона, профспілки і союзи фермерів не підпадали під дію антитрестівського законодавства.

З метою регулювання грошового та кредитного ринку в 1913 р. створено Федеральну резервну систему (ФРС), котру очолило Федеральне резервне управління м. Вашингтона. У систему ФРС увійшло 12 федеральних резервних банків, капітал яких формувався з внесків національних, штатних і промислових банків. У цей період створено Федеральну промислову комісію для збирання інформації та притягнення до відповідальності (суду) приватних осіб і корпорацій за нечесні методи діяльності.

Держава підтримувала аграрний сектор щодо впровадження наукових методів ведення господарства, створення його інфраструктури, у тому числі для збереження сільськогосподарської продукції. З 1862 р. вона почала надавати субсидії сільськогосподарським коледжам, з 1867 р. виділяла кошти на створення експериментальних станцій. З 1913 р. федеральний резервний акт дав змогу національним банкам кредитувати фермерів за їхніми закладними і випускати короткострокові цінні папери. У 1914 р. ухвалено закон про вдосконалення фермерської освіти й надання державної допомоги. Проводилися масові іригаційні заходи.

Для зовнішньоекономічної політики в останній третині XIX ст. був характерний протекціонізм. Упродовж 1861––1890 рр. мито на імпортні товари становило 5––10 %, у 1890 р. його збільшено до 49,5 %, у 1897 р. ― до 57 %. Для надходження зарубіжних інвестицій не було перешкод, оскільки гарантувалась висока норма прибутку.

Політика «нової демократії» президента В. Вільсона (1912––1921) започаткувала перехід до політики фритредерства. Мито було зменшено до 27 % на 900 видів товарів, а на 365 товарів скасовано. Залишили високе мито лише на тютюн, тютюнові вироби і цукор.

Використовуючи доктрину Монро (1823) та ідею панамериканізму, США проводили політику економічної експансії та створення колоніальної системи. У зарубіжні країни, особливо Латинську Америку, вони збільшили обсяги інвестицій та експорту товарів, почали будувати філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та сировину. На Далекому Сході головним об’єктом інтересів США став Китай, потенційна місткість внутрішнього ринку якого була гігантською. В 1867 р. у Росії за 7,2 млн дол. куплено Аляску, кожен гектар землі котрої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 р. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіннями стали Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальна площа колоній США в 1914 р. становила 0,3 млн кв. км з населенням 9,7 млн чол.

Роль економіки США у світовому господарстві. Обсяг промислової продукції США в 1913 р. дорівнював обсягу сумарного виробництва Великої Британії, Франції та Німеччини. Частка країни у світовому промисловому виробництві досягла 36 %, у виробництві сталі ― 47 %, видобутку нафти ― 82 %, кам’яного вугілля ― 45 %, вирощуванні бавовни ― 60 %. На території країни було розташовано майже 50 % світових залізниць.

Обсяги зовнішньої торгівлі за 1870––1913 рр. зросли в 5,3 раза. Визначальним було швидке зростання експорту порівняно з імпортом (за 1870––1913 рр. відповідно в 6,5 і 4,1 раза), промисловість США почала безпосередньо працювати на експорт. У світовій торгівлі промисловими товарами частка цієї держави становила 35,8 %. Країна зайняла перше місце у світі з вивозу зерна, що стало причиною світової аграрної кризи 1875––1894 рр.

США активно включилися у конкурентну боротьбу за сфери впливу. Наприклад, у 1907 р. між двома найбільшими електричними компаніями світу –– американською «Дженерал електрик» і німецькою АЕГ –– укладено договір про поділ ринків: «Дженерал електрик» отримала для збуту своєї продукції ринки США і Канади, АЕГ ― ринки Європи і частини Азії.

До початку XX ст. вклади іноземного капіталу (переважно англійського) в економіку США досягли 3,4 млрд дол., що майже в 7 разів перевищувало американські зарубіжні вклади (приблизно 500 млн дол. у 1900 р.). На 1914 р. американські монополії вивезли 2,6 млрд дол. Інвестували в будівництво Панамського каналу, залізниці Канади (1913 р. ― 1 млрд дол. інвестицій), добування нафти в Мексиці (1 млрд дол.), олов’яну промисловість Болівії, мідну ― Чилі й Перу, будівництво найважливіших доріг Південної Америки. Водночас США залишалися країною-боржником.