Періодизація, типологізація та загальні риси феодальної системи господарства. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів

Вивчення історії економіки суспільств Західнохристиянської цивілізації традиційно пов’язано з виявленням характерних ознак зародження і становлення (генезису), панування (класична форма) та розкладу феодальної економічної системи (від пізньолат. feodum ― маєток).

Сучасна історіографія, відмовившись від визнання феодалізму як суспільно-економічної формації, залишає розуміння господарського розвитку західноєвропейського суспільства як феодальної економічної системи.

В історико-економічній літературіпанує така періодизація феодальної економіки держав Західної Європи:

· період генезису (раннє середньовіччя) ― V—X ст.;

· період класичної (зрілої) феодальної економіки (високе середньовіччя) ― XI—XIII ст.;

· період кризи феодальної економіки: руйнування її основних ознак і формування простого товарного виробництва як укладу в пізньому середньовіччі ― XIV—XV ст.

Генезис феодальної економіки ― перехідний період, процес становлення її основних ознак, розглядається з позиції взаємовпливу античних і варварських економічних відносин. Виділяють такі типи генезису економіки феодалізму:

· романський, тобто на основі синтезу (переважання або рівності) господарських інститутів пізньоантичного суспільства (господарської спадщини Римської імперії) та варварських соціально-економічних відносин (на територіях, що входили до Римської імперії: сучасних Франції, Іспанії, Італії);

· общинногенний (безсинтезний), тобто на основі розкладу общинних відносин із відсутнім або незначним впливом античності (на території Англії, Німеччини, скандинавських і слов’янських країн).

У VI—VII ст. на території варварських королівств співіснували пізньоримські протофеодальні відносини з великим землеволодінням і колонатною системою та германська вільна громада. Варварські королі присвоювали землі римського імператора з вільним населенням, конфісковували землі, використовували місцеву земельну аристократію з метою організації системи управління. Економічно використати земельний фонд королі не могли, отже для розв’язання політичних і військових завдань роздавали його на правах власності для збільшення і матеріального забезпечення дружинників, чиновників. Формувався адміністративний устрій ― поділ території на області-графства. Варварська землеробська громада в оточенні великого землеволодіння еволюціонувала у громаду-марку з приватною власністю на землю ― алодом. У германців формувалося дрібне і велике землеволодіння. Панувало натуральне господарство і аграрне виробництво. Матеріальні основи римського виробництва були зруйновані. Ремесло зникло як сфера господарства, існувало лише як форма трудової діяльності. Розвивалася домашня промисловість. Занепали римські міста.

У VIII—X ст. господарське життя відродилося. Процес феодалізації пришвидшився. Формувалися феодальна власність на землю, основні класи: феодали та залежні селяни; система феодальної залежності, земельна рента. Для періоду раннього феодалізму характерно переважання натуральної ренти. Значну роль у феодалізації суспільства відіграли монастирі як економічні та культурні центри. Монахи обробляли землю, відкривали школи.

Ґенеза феодальної економіки поряд із формуванням та розвитком універсальних ознак мала свої особливості в кожній країні.

Еволюція феодальної економіки традиційно аналізується на основі Франкського королівства на території Ґаллії. Сучасна наука відмовилася від визначення процесу феодалізації в інших країнах, як нетипового, незавершеного. Феодальна економіка в тій чи іншій країні досліджується як національна модель (французька, анґлійська, скандинавська, польська, руська тощо).

Пам’ятками економічної думки раннього середньовіччя є “Варварські правди” (Бургундська, Салічна, Баварська та ін.) — зведення законів варварських королівств, в яких розглядалися питання соціально-економічного устрою, відносини сімейні, власності та успадкування, а також капітуляції — інструкції з управління феодальним маєтком.

Період класичної феодальної економіки характеризувався завершенням процесу формування феодальних відносин, їх утвердженням і розквітом. У науковій літературі класична феодальна економіка має такі загальні ознаки.

· Низький рівень розвитку техніки та знань, ручне виробництво та індивідуальні виробничі навички. Сформувалися аграрна, промислова та обігова сфери економіки. Переважання аграрного сектору над промисловим і торговельним (аграризм економіки). Домінуючий об’єкт власності та головне знаряддя виробництва ― земля.

· Соціально-політичний устрій базувався на ієрархічній структурі, що включала різні форми особистої залежності та відповідну систему земельних володінь. Соціальні відносини мали становий і корпоративний характер (рицарські, ремісничі, купецькі об’єднання).

· Панування феодальної власності на землю: а) монопольної (лише клас феодалів мав право власності на землю); б) умовно-спадкової; в) ієрархічної на основі сеньйорально-васальної системи за принципом «нема землі без сеньйора». Поєднання права феодальної власності на землю та права селянина на спадкове землекористування.

· Феодальна: особиста, економічна (поземельна), судово-адміністративна, військово-політична ― залежність селянина від землевласника (позаекономічний примус).

· Рентні відносини в сільському господарстві. Основні види земельної ренти: натуральна, відробіткова та грошова, як економічна реалізація права власності на землю, привласнення частини доходу від землі та повинностей, які феодал отримував від залежного селянина.

· Панування натурального господарства та простого відтворення, розвиток простого товарного виробництва як економічного укладу;

· Корпоративний характер економіки. В організації та регулюванні економіки визначальне значення мали корпоративні станові об’єднання.

· Організаційно-господарські форми: феодальний маєток і селянське господарство, реміснича майстерня і цех, торгова гільдія. Переважало дрібне виробництво в сільському господарстві та ремеслі.

· Соціальні відносини характеризували вертикальні відносини панування і підкорення між землевласниками і залежними селянами; покровительства і служби, сюзеренно-васальні між представниками різних категорій панівного стану. Проте у містах соціальні відносини будувалися на горизонтальних зв’язках між рівними суб’єктами.

Починаючи з XII ст., відбувалася активна господарська діяльність. Формувалася ефективна система сільського господарства та промислово-торговельного господарювання. Важливе значення мали монастирі, господарство яких ґрунтувалося на раціональних основах. Церква освятила своїм авторитетом поважне ставлення до фізичної праці та практичності. Поступово основними носіями цих ідей стало торгово-ремісниче населення міст.

Важливим джерелом історії економіки є державні документи. Наприклад, у Франції — ордонанси, що регламентували життя королівства, зокрема економічну політику французьких королів: про надання селянам особистої своблди та податки, розвиток ремесла, торгівлі та стягнення мита, лихварство тощо.

Господарський розвиток знайшов відображення в економічних ідеях представників католицької церкви. На економічну думку впливали:

· панування канонічної доктрини, яка трактувала економічні проблеми з погляду християнської релігії (християнсько-морально-етичне обґрунтування) й античної традиції. Остаточне становлення канонічної доктрини пов’язано з ім’ям монаха Граціана, який у XII ст. уклав «Зведення канонічного права»;

· релігійна філософія — схоластика, схоластичний способ міркування як поєднання суперечностей та принципу подвійного оцінювання будь-яких явищ: відповідно до «природного права» та «умовного права», створеного людьми із урахуванням проявів земної гріховності. Намагання спрямовувати та контролювати практичну діяльність людини, поставити науку в залежність від релігії. Ідея підпорядкування світської влади духовній;

· домінування нормативного методу дослідження. Трактування правил господарського життя виходячи з позицій християнської моралі. Базовим для економічних поглядів є поняття справедливості (ціни, розподілу, винагороди та ін.), що відповідає «природному праву» відповідно до законів Божих.

Ранні каноністи пропагували необхідність трудового життя для всіх, рівнозначимість розумової та фізичної праці, трактували багатство як матеріальні блага, у т. ч. золото та срібло, нетрудове (штучне) багатство визнавали гріхом, обмін — як акт вільного волевиявлення людей на основі пропорційності, «справедливу ціну» — відповідно до трудових і матеріальних витрат у процесі виробництва, гроші — як штучний винахід людей для проведення мінових операцій, лихварський процент і торговельний прибуток вважали гріхом.

Найвідомішим представником пізньої канонічної доктрини є домініканський монах і богослов Т ома Аквінський (Аквінат, 1225—1274). Його праця «Сума теології» ґрунтувалася на положеннях Біблії, богословських творів, ученні Арістотеля і була визнана католицькою церквою єдино правильною філософсько-теологічною системою, що отримала назву томізму. Т. Аквінський враховував реалії сучасного йому господарства, формування товарно-грошових відносин, а саме:

· розглядав багатство як матеріальні блага, створені працею, яка є необхідним засобом для забезпечення життя людини. Багатство надає людині владу та відповідальність. З погляду натуралістичного підходу поділив багатство на природне (харчування, земля, житло тощо) та штучне (золото, срібло). Вважав золото і срібло джерелом і складовою приватної власності, однак їх нагромадження ― грішним, зокрема приватними особами, визнавав необхідним утворення скарбів державою і церквою з метою здійснення благодійної діяльності;

· обґрунтовував соціальну нерівність, враховуючи майнову нерівність, вважав, що приватна власність є законним інститутом людського суспільства. Бог встановив такий порядок, який дає змогу людям жити відповідно до визначеної станової ієрархії, розподіляє функції управління і підпорядкування. Завдання держави полягає у гарантуванні недоторканності приватної власності. Засуджував вимоги раннього християнства щодо передачі майна багатих бідним. Однак, визнавав, що економічні інтереси мають підпорядковуватися спасінню душі людина, яка повинна з готовністю поділитись із бідними і нужденними своєю власністю;

· проголосив основою добробуту натуральне господарство і економічну самодостатність феодального маєтку, а землеробство — галуззю господарства, схвалену божественним законом. Одночасно наголошував на необхідності товарно-грошових відносин, аналізував торговельну діяльність, виходячи з дозволеного та недозволеного. Виправдовув торгівлю як акт волевиявлення Бога і законне заняття людей з метою отримання необхідних засобів існування, торговий прибуток розглядав як покриття видатків. Заперечував заняття торгівлею заради збагачення;

· вважав, що обмін має бути справедливим на основі рівності корисності речей, водночас визнавав обмін суб’єктивним процесом, якщо товар оцінюють продавець і покупець;

· обгрунтовував концепцію «справедливої ціни» (цим поняттям він узагальнював категорії «вартість», «цінність», «ринкова ціна»). Справедлива ціна ― це середня ціна на ринку в певний момент за середніх умов, що повинна відповідати двом вимогам: забезпечувати еквівалентний обмін, враховувати витрати на збереження, доставку товарів, страховку на випадок можливих втрат товару; а також враховувати соціальний статус людини, оскільки більше благ має отримувати суспільно значима людина. Отже, справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту дворянину, церковнослужителю, ремісникові;

· виникнення грошей пояснював домовленістю між людьми для зручності обміну. Визнавав необхідність грошей як міри вартості та засобу обігу, зауважував, що гроші є товаром, оскільки існує торгівля грошима між міняйлами. Вважав, що держава має право встановлювати номінальну цінність монет на свій розсуд (номіналістична концепція грошей). Проте виступав проти псування монети, яке може зробити безглуздим вимірювання вартості товару;

· відповідно до традицій католицької церкви засуджував лихварство як «ганебне ремесло». Купці та лихварі можуть привласнювати торговельний прибуток і лихварський процент лише як плату і нагороду за працю, за відстрочку в оплаті боргу, компенсацію втрати можливого доходу, транспортні та матеріальні витрати, ризик, подарунок. Негативно ставився до стягування відсотків за позичені гроші на споживчі блага, але визнавав справедливою сплату відсотків за позику на продуктивне використання. Закликав дотримуватися вимог вищої справедливості згідно з божественним законом, допомагати потерпілим і бідним.

Криза феодальної економіки (XIV—XV ст. включно) була пов’язана з розвитком товарно-ринкових відносин. Просте товарне виробництво сформувалося як економічний уклад. В аграрній економіці відбувся переворот, змістом якого було перетворення грошової ренти на основну форму присвоєння додаткового продукту землевласником-феодалом, формування вільного селянського стану. Поширювалися товарно-грошові відносини. Місто стало центром промисловості та торгівлі, руйнувало господарську відособленість феодальних маєтків. У містах формувався клас буржуазії. Економічне життя будувалося на раціоналізмі та прагматизмі, які пов’язані з грошима та розрахунком. Зміцнювалася центральна влада. Руйнувалися васальні відносини. Значення дворянства як політичної сили зменшувалося.

Уповільнюючими чинниками були події XIV ст.: голод 1315—1318 рр., демографічна криза середини XIV ст. внаслідок чуми, Столітня війна (1337—14503 рр.), розкол католицької церкви (утвердження на папському престолі двох пап: у Римі та Авіньйоні), селянські повстання («Жакерія» у Франції, Уота Тайлера в Англії). Від чуми 1347—1355 рр. та епідемій 60—70-х рр. XIV ст. у країнах Європи загинули 24 млн осіб.

Французький вчений-монах Нікола Орем (Оресм) (1323—1382 рр.), аналізуючи економічне життя, у праці «Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей»(1366), визначає гроші як економічну категорію, інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Вчений один з перших започаткував металістичну теорію грошей: показав причини і процес перетворення золота і срібла, які були звичайним товаром, на гроші. Він був прихильником державної емісії грошей, виступав проти їх псування з економічних позицій, визнавав можливість свідомої девальвації грошей за умови зміни загального рівня цін. На основі своїх висновків про походження та природу грошей підійшов до розуміння існування об’єктивних закономірностей грошового обігу, вважається попередником монетаристів.

Важливим джерелом економічної думки були єресі (неканонічні трактування Біблії), до яких зверталися бюргери, учасники селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації ― процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.

Розвиток феодальної економіки значною мірою визначався пануванням політичних факторів над господарськими. Раннє середньовіччя було періодом ранньофеодальних монархій, формування соціальних і правових основ феодального суспільства. Сформувалися тенденції до політичної незалежності та феодального роздроблення.

Класичне та пізнє середньовіччя у Франції ― це період феодальної роздробленості та започаткування політичного обיєднання країни під час правління королівської династії Капетингів (987—1328 рр.). У XIV ст. королі династії Валуа (1328—1589 рр.) стали верховними сеньйорами, завершили економічне та політичне об’єднання Франції, що за державним устроєм перетворилася на станово-представницьку, а в другій половині XV ст. ― абсолютистську монархію.

В Англії з часу норманських завоювань королівська влада мала загальнодержавний характер. Судові та фіскальні сеньйоральні права феодалів (глафордів, а пізніше ― лордів) були обмежені. Наслідком боротьби феодалів з королівською владою стало прийняття Великої хартії вольностей (1215 р.), що закріпила станові права світських і духовних феодалів, одночасно обмежувала свавілля держави щодо тих станів, які переходили до ринкових відносин. У 1345 р. Англія стала парламентською монархією.

У Німеччині король саксонської династії Оттон I в 962 р. проголосив відновлення Римської імперії, до якої увійшли італійські землі (з кінця XII ст. ― Священна Римська імперія, а з кінця XV ст. ― Священна Римська імперія германської нації). Проте принцип виборності імператорів, їх намагання поєднати світську та церковну владу, а також сеньйоральний сепаратизм послабили централізацію. «Золота булла» 1356 р. юридично оформила самостійність феодальних князівств Німеччини.