Визначення потреби в капіталі

 

Для забезпечення стабільної роботи підприємства необхідні грошові кошти. Тому перш ніж здійснювати будь-які заходи санаційного характеру, слід визначити потребу у капіталі.

Потреба в капіталі - це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Для визначення потреби в капіталі сукупні витрати підприємства ділять на дві основні групи:

1) витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати):

1.1) витрати на реорганізацію підприємства;

1.2) витрати на купівлю основних фондів та пусконалагоджувальні роботи;

2) витрати, пов'язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

Витрати першої групи повинні фінансуватися за рахунок капіталу, залученого на довгостроковий період. Такий капітал ще називають інвестиційним.

Витрати другої групи пов'язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі.

Оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції. Види потреб у капіталі унаочнює рис. 6.1.

Базою для визначення потреби в капіталі є дані аналізу фінансового стану підприємства та розшифрування кредиторської заборгованості за окремими контрагентами, обсягами заборгованості та строками погашення.

Потреба в капіталі для проведення виробничо-технічних санаційних заходів визначається за планом капіталовкладень, а у також за організаційним та фінансовим планами проекту санації.

Потреба в інвестиційному капіталі визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито виробничу програму (асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти), а також зазначено, яке саме виробниче обладнання, технічну документацію, технологію, «ноу-хау» та в кого, на яких умовах і в який термін слід придбати, суму витрат на придбання.

Визначення потреби в оборотному капіталі для фінансування виробничого процесу є набагато складнішою проблемою, ніж розрахунок потреби в інвестиційному капіталі, оскільки наявність та структура оборотних коштів підприємства залежить від періоду, протягом якого капітал, авансований у виробництво певного продукту, знову надійде на підприємство у складі виручки від реалізації.

У вітчизняній практиці потребу в оборотних коштах визначають на основі їх нормування.

Обсяг потреби в капіталі залежить не лише від розміру грошових надходжень підприємства, витрат на операційну й інвестиційну діяльність та часового розриву між витратами та надходженнями, а й від ефективності управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

 

Правила фінансування

 

На практиці існують певні правила щодо формування структури капіталу, яким приділяють велику увагу кредитори, санатори та інвестори підприємства для гарантування своїх вкладень. Не завжди додержання чи недодержання цих правил є вирішальним критерієм під час прийняття інвестиційних рішень. На практиці зазначені правила широко застосовуються для аналізу фінансового стану підприємств, оцінювання їх кредитоспроможності та інвестиційної привабливості. Додержання правил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпечення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу.

Правила фінансування формують принципи, згідно з якими підприємство мобілізує фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. На них слід заважити, виробляючи стратегію залучення фінансових джерел санації.

На практиці виділяють такі основні правила фінансування:

· золоте правило фінансування;

· золоте правило балансу;

· правило вертикальної структури капіталу;

· ефект фінансового левериджу.

Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Всі ці правила мають на увазі розрахунок показників, які відбивають співвідношення між окремими статями балансу.

Золоте правило фінансування називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні або фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бути мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об’єктах основних та оборотних засобів.

Золоте правило балансу вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й додержання певних співвідношень між окремими статями пасивів та активів. Загалом це правило потребує виконання двох умов:

· основні фонди мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

· довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів.

Правило вертикальної структури капіталу пов’язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив’язування до активів, тобто до напрямків використання фінансових ресурсів, у такому разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає додержання певного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства (зазвичай 50 на 50). Для цього використовують коефіцієнт фінансової незалежності (автономності).

Таким чином, розрахувати оптимальну структуру капіталу для всієї сукупності підприємств неможливо. Навіть для підприємств однієї галузі це робити недоцільно, оскільки оптимальне співвідношення власного та позичкового капіталу залежить від специфічних умов діяльності кожного підприємства.

ЗАПИТАННЯ до теми.

1. Як класифікувати форми фінансування суб’єктів господарської діяльності?

2. Які угоди розуміють за формальними ознаками?

3 Класифікуйте форми, яких може набирати потреба в капіталі, та охарактеризуйте їх.