Процедура судового розгляду 7 страница

Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні до­тримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які супер­ечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені

іншими доказами; не застосовувати необгрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов'язково дотриму­ватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фак­тичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, грунтується це рішення; те, чим воно пояснюється, виправдовуєть­ся тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановления) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відобра­ження в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановления) відповідного судового рішення.

4. Окрім законності та обгрунтованості, судові рішення повинні відпові­дати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. У межах дотримання законності, обгрун­тованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379).

Стаття 37L Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення
судового розгляду.

2. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійсню­
вав судовий розгляд.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в
нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

4. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться
секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

5. Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами
суддів того складу суду, який його ухвалив.

1. Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива проце­суальна функція суду - вирішення кримінальної справи (правосуддя). Осо­бливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів застосування права, полягає в тому, що він ухвалюється іменем України тільки судом у встановле­ному законом процесуальному порядку після закінчення судового розгляду та містить вирішення основних найбільш важливих питань кримінального про­вадження (ст. 368 КПК).

Теорія кримінального процесу, чинне кримінальне процесуальне зако­нодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх власти­востей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього су­дового рішення. До зовнішніх властивостей вироку належать виключність, загальнообов'язковість, преюдиціальність. До внутрішніх властивостей

 

вироку правомірно віднести законність, обгрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК).

2. Виключність вироку - це якісне значення цього виду судового рішення,
яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти
особи, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав законної
сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість,
яка виключає можливість повторного судового провадження стосовно однієї
особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав
законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що
ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного
виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також
міжнародний стандарт, який міститься у Міжнародному пакті про громадян­
ські і політичні права (ст. 14) - ніхто не повинен бути вдруге засуджений або
покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправ­
даний. Це конституційне положення та міжнародно-правовий стандарт кон­
кретизується в ч. З ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути
притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше
одного разу.

3. Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який
набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінально­
му провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів держав­
ної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають
виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов'язковість
вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) при­
ведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за
невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його ви­
конанню (ст. 382 КК України).

4. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада
1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­
дя» роз'яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухва­
люються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території
усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, під­
приємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окре­
мими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рішень
суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідаль­
ності». Тут мова йде про кримінальну процесуальну преюдицію вироку, яка
визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримі­
нальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо
прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були
встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, що
набрало законної сили.

Термін «преюдиція» у кримінальному процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці

тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії особи або фактичні об­ставини, які мають значення для справи, що перебуває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення.

5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював
судовий розгляд. Встановлення правила про постановления вироку в окремому
приміщенні - нарадчій кімнаті - має на меті виключити можливий вплив на
суддів, забезпечити їх незалежність і водночас створити необхідні умови для
спокійного і ділового обговорення ними всіх питань кримінального проваджен­
ня для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі
його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні
незалежно від того, яким складом суду розглядається справа - колегіальним чи
одноособово суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, по­
винно бути обладнане так, щоб повністю виключалась можливість стороннього
впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон тощо).

6. У випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій
кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали поста­
новляються лише під час судового розгляду, окремі - лише разом з ухваленням
вироку (ч. З ст. 512 КПК).

Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань прова­дження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках, якщо мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі, якщо виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, якщо під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

7. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розгляда­
ються заяви про відвід (ч. З ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів
медичного характеру (ч. З ст. 512 КПК); про порушення питання перед служ­
бою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом
соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповно­
літніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1
ст. 378 КПК) тощо.

Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в на­радчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримі­нальної відповідальності (ч. З ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного ха­рактеру (ч. З ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового прова­дження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) тощо.

8. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться се­
кретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде

_______________________________________________ 773

про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи із зали засідан­ня за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпоряджен­ням головуючого (ст. 330 КПК); залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття відмови захисника від виконан­ня своїх обов'язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у криміналь­не провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судо­вому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладен­ня на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового про­вадження (ч. З ст. 333, ст. 335 КПК) тощо.

9. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секре­
тарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див.
наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції
про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»).

10. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлен­
ня описок і очевидних арифметичних помилок, тобто коли виникає потреба в
технічному корегуванні тексту без зміни змісту судового рішення (див. комен­
тар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні
підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

Стаття 372. Зміст ухвали

1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановления;

назви та складу суду, секретаря судового засідання;

найменування (номера) кримінального провадження;

прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, мі­сяця і дня його народження, місця народження і місця проживання;

закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинува­чується особа;

сторін кримінального провадження та інших учасників судового про­вадження;

2) мотивувальної частини із зазначенням:

суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також моти­вів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

774 ______________________________________________________________

3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, ого­лошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

1. Структура судових рішень передбачає поділ їх на частини з тим, щоб за­
безпечити повний виклад необхідної в них інформації і, водночас, забезпечити
ефективне її засвоєння тими, кому вона адресована.

2. Ухвала суду, що викладається окремим документом, складається з трьох
частин: вступу, мотивувальної та резолютивної частин. Ухвала, яку суд поста­
новляє без виходу до нарадчої кімнати, містить дві частини: висновок і мотиви,
з яких суд дійшов цього висновку.

3. У коментованій статті визначено, що має бути зазначено в кожній з час­
тин ухвали, яку постановлено як окремий документ у нарадчій кімнаті.

 

4. Вступ - початкова частина судового рішення, що передує основно­
му його викладу і містить інформацію стосовно дати і місця постановления
ухвали; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування
(номера) кримінального провадження (справи); прізвища, ім'я і по батькові
підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження і місця
проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що перед­
бачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обви­
нувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників
судового провадження.

5. Мотивувальна частина ухвали - це та його частина, в якій, як видно
з назви, суд наводить мотиви свого рішення. Мотивувальна частина ухвали є
однією з найважливіших її частин, вона має принципове значення з точки зору
завдань, що стоять перед судом. Переконливість судового рішення цілком зале­
жить від того, як судом викладена його мотивувальна частина. Саме з цієї час­
тини випливає, наскільки обгрунтоване відповідне рішення, якими наявними в
справі доказами підтверджені висновки суду тощо. Суд (суддя) не може просто
констатувати наявність чи відсутність тих чи інших обставин, він повинен зро­
бити це з посиланням на матеріали кримінального провадження. Мотивувальна
частина ухвали безпосередньо забезпечує судовому рішенню відповідність ви­
могам законності й обгрунтованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви і положення закону, яки­ми суд керувався, постановляючи ухвалу. Викладення мотивів надає ухвалі переконливості та робить відповідний судовий висновок зрозумілим для всіх. Резолютивна частина ухвали не повинна випливати з безпідставного вра­ження суддів, а повинна спиратися на фактичне та юридичне обгрунтування.

_____________________________________________________ 775

Існування або відсутність певних обставин справи обґрунтовується доказами з необхідним їх аналізом.

6. Останньою частиною ухвали є резолютивна частина, яка з відповідно­
го питання кримінального провадження містить виклад остаточних висновків,
резолюцію. У цій частині ухвали наводиться її квінтесенція, виражена у формі
відповідних висновків суду із зазначенням строку і порядку набрання ухвалою
законної сили та її оскарження. Резолютивна частина ухвали викладається як
лаконічний наказ, в точній і визначеній формі, щоб згодом не виникли жодні
ускладнення з її реалізацією.

7. Висновок в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімна­
ти, - це формулювання судом умовиводу та усне висловлення думки стосовно
вирішення того чи іншого поточного питання у конкретному кримінальному
провадженні, занесене до журналу судового засідання.

Стаття 373. Види вироків

1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується
особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом

підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пункта­ми 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

2. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримі­
нального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призна­
чає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках,
передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або за­
стосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну від­
повідальність.

3. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і
ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості
особи у вчиненні кримінального правопорушення.

 

1. Вирок - найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляцій­
ної інстанцій, результат всієї передуючої його ухваленню процесуальної діяль­
ності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя. Отже, в Україні
єдиним процесуальним актом, яким громадянин може бути визнаний винним
у вчиненні кримінального правопорушення і підданий у зв'язку з цим кримі­
нальному покаранню, є вирок, ухвалений судом у результаті кримінального
провадження в судовому засіданні (ст. 62 Конституції України) в умовах, вста­
новлених КПК (ст. 17).

2. Вирок суду може бути виправдувальним і обвинувальним. Виправду­
вальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким вмотиво-

вано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначають­ся правові наслідки визнання особи виправданою. І навпаки, обвинувальний вирок - остаточне судове рішення, яким вмотивовано проголошується ви­нуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи винуватою.

3. Однією з підстав ухвалення виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК) є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в яко­му обвинувачується особа, тобто не доказано сам факт кримінального право­порушення.

Загальновідомо, що підставою кримінальної відповідальності у вузько­му сенсі є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх еле­ментів, що становлять акт кримінального правопорушення (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна й суб'єктивна сторони), котрі виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Однак склад кримінального правопорушення - це вирішальна, але не єдина підстава кримінальної відповідальності. Підставою криміналь­ної відповідальності в широкому сенсі є наявність трьох підстав: норматив­ної, фактичної (матеріальної), процесуальної. Тому в юридичній літературі часто ставиться питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави». Нормативна підстава - це наявність норми закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає можливість покладання цього виду відповідальності. Фактична підстава - це наявність факту кримінально­го правопорушення (фактично вчиненого діяння), з яким пов'язується виник­нення охоронюваних правовідносин, у рамках якого реалізується криміналь­на відповідальність. Процесуальна підстава- це наявність правозастосовного акта (вироку суду, постанови слідчого чи прокурора (ч. З ст. 284 КПК), що конкретизує загальні приписи охоронної норми права (містить санкції), ви­значає вид і міру кримінальної відповідальності. Отже, у наведеному пункті коментованої статті йдеться, власне, про відсутність фактичної підстави при­тягнення особи до кримінальної відповідальності - факту (події) вчинення кримінального правопорушення.

Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обви­нувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати або факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення, про яке свого часу було помилково повідомлено правоохо­ронний орган як про діяння, передбачене законом України про кримінальну від­повідальність. Це, наприклад, може бути повідомлення про крадіжку у зв'язку зі зникненням коштовностей із помешкання громадян, які потім там були знайдені, або коли подія є наслідком нещасного випадку, самогубства тощо. Встановлення в суді відсутності факту (події) кримінального правопорушення зобов'язує суд також ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284, абзац 2 ч. 1

____________________________________________________ 777

ст. 373 КПК), але з підстави закриття кримінального провадження, передбаче­ної п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

4. Виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинува­ченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачать­ся на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинува­тим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані - недо­веденість вини означає доведеність невинуватості.

5. Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено,
що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто
факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обви­
нувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено до­
казати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального право­
порушення, інкримінованого цій особі.

6. У разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена відсутність в
діянні складу кримінального правопорушення, суд зобов'язаний ухвалити ви­
правдувальний вирок (ч. 6 ст. 284 КПК), але з підстави закриття кримінального
провадження, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Виправдання обвинуваченого з цієї підстави здійснюється, коли діяння мало місце, проте згідно із законом України про кримінальну відповідальність: 1) воно не визнається кримінальним правопорушенням (а є, приміром, адміністративним проступком); 2) воно формально і містить ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі; 3) воно не є злочином (проступком) з огляду на прямі вказівки закону - добровільна відмова при неза-кінченому кримінальному правопорушенні, необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, крайня необхід­ність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) у разі прийняття закону, який скасовує кримінальну караність діяння; 5) ді­яння не містить всіх необхідних ознак складу кримінального правопорушення (об'єкта, суб'єкта, об'єктивної, суб'єктивної сторін) тощо.

7. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів
виховного характеру до особи, яка вчинила діяння до виповнення віку, з якого
може настати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК), суд ухвалює не
виправдувальний вирок, а постановляє ухвалу щодо застосування цих заходів

(ст. 501 КПК).

8. Головна якість вироку - визначеність та категоричність. Це означає, що
ніякі проміжні (етапні) висновки про винуватість обвинуваченого не допуска-

 

ються, суд повинен дати категоричну однозначну відповідь на всі питання об­винувачення. Якщо під час обвинувачення особи в кількох кримінальних пра­вопорушеннях суд визнає частину обвинувачень доведеними, а іншу частину -недоведеною, а також, якщо обвинувачується кілька осіб, і суд одних визнає винними, а інших - виправданими, в цих випадках вирок у частині одних обви­нувачень буде обвинувальним, а в частині інших - виправдувальним.

Вирок є єдиним документом стосовно всього кримінального проваджен­ня. Суд повинен дати категоричну відповідь не тільки щодо всієї сукупності фактів, що становить зміст обвинувачення, а й стосовно кожного окремого фак­ту. Він може визнати одні факти, іншим - дати іншу оцінку, треті - відкинути. Проте щодо кожного з них відповідь мусить бути повною та однозначною - по­зитивною або негативною.

У кожному провадженні в одному судовому розгляді суд ухвалює лише один вирок, незалежно від кількості кримінальних правопорушень, інкриміно­ваних обвинуваченому, і кількості обвинувачених, охоплених цим проваджен­ням. Це не стосується випадку, якщо судове провадження щодо одного або кіль­кох обвинувачених було зупинено на підставі ст. 335 КПК і судовий розгляд стосовно цього обвинуваченого був відновлений після ухвалення вироку щодо інших обвинувачених. У цьому випадку в судовому розгляді на цього обвину­ваченого буде ухвалено самостійний вирок.

9. Обвинувальний вирок може бути ухвалений за умови, що висновки
суду про винуватість обвинуваченого повністю підтверджені матеріалами кри­
мінального провадження, які перевірені в судовому засіданні. Якщо обвинува­
чений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд
залежно від того, як вирішується питання про його покарання, ухвалює один із
видів обвинувального вироку: 1) із призначенням покарання; 2) зі звільненням
від покарання; 3) зі звільненням від відбування призначеного покарання.

10. Обвинувальний вирок з призначенням передбаченого законом України
про кримінальну відповідальність покарання ухвалюється за відсутності під­
став для звільнення від відбування покарання та підстав для звільнення від по­
карання.

11. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалі­
зації кримінальної відповідальності і застосовується у випадках, якщо мета
покарання вже досягнута без реального відбування покарання внаслідок по­
зитивної поведінки обвинуваченого чи з інших передбачених кримінальним
законодавством підстав, або не може бути досягнута через хворобу цієї особи.
Характерними ознаками звільнення від покарання та його відбування є те, що:
1) будь-який з його видів може застосовуватися лише до особи, яка визнана
винною у вчиненні кримінального правопорушення за обвинувальним вироком
суду і їй призначена відповідна міра покарання; 2) застосування будь-якого з
його видів становить виключну прерогативу суду, крім звільнення від покаран­
ня на підставі закону України про амністію чи акта помилування; 3) підста­
ви застосування звільнення від покарання та його відбування безпосередньо

 

випливають з мети покарання. За зазначеними ознаками звільнення від пока­рання та його відбування відрізняються від звільнення від кримінальної відпо­відальності (ст. 44 КК України).

Фактичною (матеріальною) підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або неможливість призначення чи виконання по­карання внаслідок втрати чи значного зменшення суспільної небезпеки особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

12. Обвинувальний вирок зі звільненням від покарання ухвалюється:
1) стосовно особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2
ст. 74 КК); 2) внаслідок втрати особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК);
3) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної від­
повідальності (ч.5 ст. 74 КК); 4) за хворобою (ст. 84 КК); 5) на підставі закону
України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) (якщо необхідність
застосування закону про амністію або акта про помилування з'ясовується під
час судового провадження).