Міністерства аграрної політики та продовольства України

У вищих навчальних закладах ІІ-ІV рівнів акредитації

 

 

1. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки:

+ самостійно вирішує усі питання забезпечення ресурсами;

– погоджує з органами влади ціни на придбання ресурсів;

– погоджує з відповідальними органами країни напрями використання прибутку;

– затверджує у відповідальних органах норми витрат ресурсів на одиницю продукції.

 

2. Згідно із Господарським кодексом України до суб'єктів малого підприємництва відносяться:

– суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період понад 250 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності понад 50 млн євро;

– суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період від 51 до 250 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності від 10 до 50 млн євро;

– конструкторські бюро з чисельністю до 250 осіб;

+ суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період не більше 50 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності не більше 10 млн євро.

 

3. Колективний договір – це:

– угода, яка складена між керівником підприємства і працівником залежно від терміну найму останнього на роботу, умов і оплати його роботи;

+ угода між трудовим колективом в особі профспілки і адміністрацією підприємства;

– певна сукупність правил, які регулюють діяльність підприємства та його взаємні стосунки з іншими суб'єктами господарювання;

– засновницький документ, який регулює стосунки між засновниками підприємства.

 

4. За міжгалузевою структурою підприємства розділяють на:

– промислові, сільськогосподарські та будівельної індустрії;

+ вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані;

– приватні, державні, колективні;

– маленькі, середні, великі.

 

5. Знаходяться учасники у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців:

– корпорації;

– асоціації;

+ концерни;

– синдикати.

 

 

6. Консорціум – це:

– договірне об'єднання, створене для постійної координації господарської діяльності, яке не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з його учасників;

– статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

– договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

+ тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

 

7. Процес забезпечення підприємства необхідними ресурсами, вихід підприємства на ринки чинників виробництва як споживача – це:

– підприємництво;

– вивчення ринку засобів виробництва;

+ закупівля;

– маркетинг.

 

8. Діяльність підприємства, спрямована на дослідження ринку продукції, яка випускається, просування його на ринку і створення умов реалізації є:

– результатом діяльності підприємства;

– критерієм вибору організаційно-правової форми підприємства;

– специфічною рисою діяльності великих підприємств;

+ збутом.

 

9. Товариства з обмеженою відповідальністю поширеніші, ніж товариства з повною відповідальністю у зв'язку з тим, що:

– засновані переважно на власній роботі їх членів;

– їх майно формується за рахунок оренди засобів виробництва;

+ його члени несуть відповідальність у рамках вкладеного ними капіталу до статутного фонду;

– його члени несуть солідарну відповідальність у рамках усього власного майна.

 

10. Основною ознакою відмінності господарських товариств є:

– особливості формування майна;

+ міра майнової відповідальності;

– особливості оподаткування;

– непередбачений термін функціонування.

 

 

11. Рівень відповідальності підприємств за результати своєї діяльності в ринковій економіці характеризується:

+ повною відповідальністю, аж до особистого майна;

– розподілом відповідальності між підприємством і державою;

– мінімальним ризиком господарської діяльності;

– солідарною відповідальністю.

 

12. Критерієм оцінювання ефективності господарської і фінансової діяльності підприємств в ринковій економіці є:

– міра виконання планових завдань;

+ рівень рентабельності капіталу;

– міра досягнення конкурентної переваги;

– рівень продуктивності праці.

 

13. Критерієм, який використовується у разі віднесення підприємства до виду "малого", є:

– розмір господарської діяльності;

– форма власності;

– положення на споживчому ринку;

+ середня чисельність працівників за рік і річний дохід від будь-якої діяльності.

 

14. До результатів діяльності підприємства не слід відносити:

– прибуток;

– виготовлену продукцію;

+ інформацію про ціни на продукцію;

– послуги споживачам.

 

15. Підприємства, що забезпечують усі організаційні форми господарювання на селі необхідними для них матеріальними ресурсами, – це:

– партнери;

+ постачальники;

– посередники;

– агросервісні підприємства.

 

16. Головною умовою стратегічного управління підприємством в умовах ринку є:

+ максимізація прибутку, який одержує підприємство;

– підвищення конкурентоспроможності підприємства;

– збільшення обсягу діяльності підприємства та його частки на ринку;

– створення умов для самофінансування.

17. Підприємство, яке ґрунтується на особистій власності фізичної особи і функціонує виключно за рахунок її власної праці називається:

– сімейне підприємство;

– приватне підприємство;

+ індивідуальне підприємство;

– колективне підприємство.

18. До ринкової інфраструктури входять:

– оптові бази, ярмарки, аукціони, фірмові магазини, комісійні магазини;

+ товарно-сировинні, товарні, фондові і валютні біржі, банківські структури, брокерські контори, маклерські структури, кредитні спілки;

– ринок фінансів, ринок засобів виробництва, торгівля, ринок робочої сили;

– ціна, попит, пропозиція, конкуренція.

19. Роздержавлення власності – це:

– передача державної власності невеликим державним виробникам;

+ обмеження державного втручання в господарську діяльність державних підприємств;

– відокремлення функцій господарювання від функцій адміністративного управління державними підприємствами;

– система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство, що спрямовані на запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації.

20. Важелі, які використовує держава під час регулювання ринкових відносин, – це:

– біржова діяльність, маркетинг;

– зовнішньоекономічна діяльність, вивчення попиту і пропозицій;

+ державні програми, системи оподаткування, фінансово-кредитна і банківська, законодавство про працю, цінові обмеження, антимонопольні заходи, амортизаційна політика;

– директивне управління виробничою і фінансовою діяльністю під­приємств, монополізація виробництва, мінімальні умови для конкуренції.

21. Приватизація – це:

– привласнення засобів виробництва новими державними структурами;

+ форма роздержавлення, під час якої державна власність перетворюється на інші форми із повною або частковою заміною власника;

– випуск акцій під вартість засобів виробництва і продаж їх всім бажаючим;

– впровадження організаційно-економічних заходів, спрямованих на вдосконалення внутрішньогосподарського економічного механізму.

22. Ринкова економіка – це:

– економіка, яка чітко регулюється державою;

+ економіка, яка не регулюється державою;

– економіка вільного підприємництва в межах чинних законів;

– сукупність методів економічного впливу на виробництво.

 

23. Основною метою діяльності підприємства є:

– раціональне використання землі;

– оновлення і модернізація устаткування;

+ одержання максимального прибутку;

– виробництво якісної продукції.

 

24. Акціонерне товариство – це:

– товариство, статутний фонд якого поділений на паї;

+ товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій;

– товариство, статутний фонд якого є не подільним;

– товариство, учасники якого займаються спільною підприєм­ницькою діяльністю.

 

25. Товариство з обмеженою відповідальністю – це:

+ товариство, статутний фонд якого поділений в установчих документах на частки і учасники якого несуть відповідальність лише в межах їх вкладів;

– товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій;

– це підприємства, які створені шляхом об’єднання їх майна;

– товариство, учасники якого несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями.

 

26. Не існують види господарських товариств:

– акціонерні;

– повні;

+ неповні;

– командитні.

Розділ 2. Планування і організація діяльності підприємства

 

27. Виробничий цикл включає такі складові частини:

– послідовний рух, паралельний рух, змішаний рух;

– масове виробництво, серійне виробництво, індивідуальне виробництво;

– поточне виробництво, партійне виробництво, одиничне виробництво;

+ робочий період, час природних процесів, перерви.

28. Ознака, яка не є обов'язковою для потокового виробництва, – це:

– виконання на кожному робочому місці однієї або невеликої кількості деталей (операцій);

– закріплення кожної окремої операції за певним спеціальним робочим місцем;

+ досягнення однакової тривалості усіх технологічних операцій на поточній лінії;

– розміщення робочого місця за ходом технологічного процесу.

 

29. Економічна категорія «конверсія виробництва» визначає:

– зосередження виробництва однотипової продукції;

+ перехід до виробництва нових видів продукції замість тих, що випускають;

– зосередження на одному підприємстві виробництва продукції різноманітних галузей народного господарства, промисловості;

– постійні виробничі зв'язки щодо виготовлення певних видів продукції.

 

30. Пропорційність як принцип раціональної організації виробництва полягає в:

+ забезпеченні рівнозначної пропускної спроможності технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів підприємства;

– забезпеченні рівнозначної пропускної спроможності всіх підрозділів основного виробництва підприємства;

– досягненні пропорційного випуску продукції технологічно спеціалізованими цехами основного виробництва;

– забезпеченні рівнозначної трудомісткості виробничої програми на окремих стадіях виробничого процесу.

31. Бізнес-проекти, спрямовані на розробку нової системи управління підприємством, створення нових організацій, називаються:

– технічними;

– соціальними;

+ організаційними;

– економічними.

 

32. До складу обслуговчих підрозділів входять:

– інструментальні;

– складальні;

+ складські;

– заготівельні.

 

33. Виникнення "вузьких місць" в організації виробничого процесу на підприємстві пов'язане з порушенням принципу:

+ пропорційності;

– прямоточности;

– універсалізації;

– спеціалізації.

 

34. Допоміжні процеси включають:

– планування, організацію, мотивацію і контроль виробничих процесів;

– зміну предметів праці та перетворення їх на готові продукти;

– процеси праці щодо надання послуг, необхідних для здійснення допоміжних і обслуговчих процесів;

+ створення умов для нормального виконання основних виробничих процесів.

 

35. Досягнення пропорційного співвідношення виробничих показників безпосередньо пов'язаних елементів виробничого процесу є змістом принципу:

– комбінування;

+ пропорційності;

– паралельності;

– оптимальності.

 

36. Організація виробничого процесу без безпосередньої участі робітника або з його обмеженою участю тільки як спостерігача або контролера є змістом принципу:

– пропорційності;

– універсалізації;

– спеціалізації;

+ автоматизації.

 

Розділ 3. Виробнича потужність підприємства та ефективність використання матеріально-технічної бази підприємства

 

37. Технічний розвиток підприємства – це:

– процес створення нових і вдосконалення використання технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки;

– процес вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності;

– процес формування і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на досягненні науки і техніки;

+ процес формування і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності.

 

38. Розвиток техніко-технологічної бази підприємства здійснюється шляхом:

– капітального ремонту устаткування;

– технічного переозброєння підприємства;

+ модернізації;

– заміни відпрацьованого устаткування новим устаткуванням такого самого технічного рівня.

 

39. Підтримка техніко-технологічної бази підприємства здійснюється за рахунок проведення:

+ капітального ремонту устаткування;

– технічного переозброєння діючого підприємства;

– реконструкції діючого підприємства;

– розширення діючого підприємства.

 

40. Цілі і пріоритети технічного розвитку підприємства визначаються відповідно до:

– розвитку науки і техніки;

– загальної стратегії підприємства;

– розвитку суспільства;

+ ринкової ситуації.

 

41. Зміст програми технічного розвитку підприємства визначається:

+ загальною стратегією підприємства;

– сукупністю конкретних заходів технічного розвитку;

– сучасними досягненнями науки і техніки;

– забезпеченням його необхідними ресурсами.

 

 

42. Як результат проведення реконструкції діючого підприємства у разі потреби можуть бути:

+ побудовані нові виробничі об'єкти замість тих, подальша експлуатація яких є недоцільною;

– побудовані на нових земельних ділянках окремі виробничі об'єкти за затвердженим початковим проектом;

– впровадження нових технологій, модернізація і заміна фізично відпрацьованого і технічно застарілого устаткування;

– відремонтовані.

 

43. Коефіцієнт машиноозброєності праці розраховується як відношення:

– середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до середньооблікової чисельності працівників;

+ середньорічної вартості машин і устаткування до загальної чисельності працівників;

– середньорічної вартості машин і устаткування до чисельності працівників у найбільшу зміну;

– середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до чисельності працівників.

 

44. Коефіцієнт використання сировини і матеріалів характеризує:

– міру технічної оснащеності праці;

+ рівень прогресивності використання технології;

– технічний рівень виробничого устаткування;

– рівень механізації і автоматизації виробництва.

 

45. До показників, які характеризують рівень прогресивності технологій, відносять:

+ середній вік використання технологічних процесів;

– середній термін експлуатації устаткування;

– надійність устаткування;

– продуктивність устаткування.

 

46. Виробнича потужність підприємства – це:

– річний випуск продукції певної номенклатури, асортименту і якості за умови повного використання устаткування і виробничих площ;

– середньорічна вартість основних фондів виробничого призначення;

+ максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі та асортименті за умови якнайповнішого використання виробничого устаткування;

– продуктивність існуючого устаткування.

 

 

47. Виробнича потужність підприємства визначається за:

+ всією номенклатурою виробленої профільної продукції;

– тільки профільною продукцією підприємства;

– всією номенклатурою виробленої продукції;

– всіма асортиментними групами продукції.

 

48. Початкова виробнича потужність підприємства –– це:

– проектна виробнича потужність;

– поточна виробнича потужність;

+ поточна виробнича потужність на початок року;

– фактично досягнута виробнича потужність на кінець року.

 

49. Під матеріально-технічною базою сільського господарства розуміють:

+ сукупність всіх матеріально-технічних засобів, що забезпечують виробничу діяльність;

– засоби виробництва і трудові ресурси;

– частку високоефективних систем машин;

– частку машин на основі електрифікації.

 

50. До енергоресурсів не відносять:

– потужність механічних та електричних двигунів і устано­вок, робочої худоби;

+ потужність механічних двигунів;

– потужність електричних двигунів і установок;

– потужність механічних та електричних двигунів.

51. Відношення кількості енергетичних ресурсів до середньооблікової чисельності працівників – це:

+ енергоозброєність;

– енергозабезпеченість;

– електроозброєність;

– електрозабезпеченість.

 

52. Показник, який не характеризує ефективність використання вантажних автомобілів, – це:

– коефіцієнт корисного пробігу;

+ вантажність;

– обсяг виконаних за рік тонно-кілометрів;

– собівартість одного тонно-кілометра.

 

53. Показники продуктивності автомашин – це:

– витрати пального на 100 км пробігу;

– собівартість тонно-км, грн;

– прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу;

+ виробіток тонно-км на один автомобіль.

 

 

Розділ 4: Засоби виробництва і предмети праці, аналіз, планування, відтворення, оцінювання ефективності використання.

 

54. Залишкова вартість основних фондів відображує:

+ вартість основних фондів, яка ще не перенесена на витрати виробництва;

– їх ринкову вартість;

– можливу ціну їх продажу;

– вартість основних фондів на момент їх ліквідації.

 

55. Знецінення машин тієї самої конструкції, що випускалися і раніше, внаслідок здешевлення їх відтворення в сучасних умовах називається:

– фізичним зносом;

– моральним зносом;

+ першою формою морального зносу;

– другою формою морального зносу.

 

56. Показник, який характеризує ефективність використання основних фондів, – це:

+ фондовіддача;

– коефіцієнт зносу;

– коефіцієнт оновлення;

– рентабельність активів.

 

57. Ознака, яка лежить в основі поділу основних фондів на активну і пасивну частину, – це:

– цільове призначення;

– рівень зношеності;

– міра зношеності;

+ характер участі у виробничих процесах.

 

58. До активної частини основних фондів відносяться:

– машини, устаткування, передавальні пристрої;

– будівлі, споруди, інвентар;

– будівлі, споруди, незавершене виробництво, готова продукція;

+ машини, транспортні засоби.

 

59. Відновна вартість основних фондів –– це:

– вартість основних фондів до моменту вступу їх в експлуатацію;

– вартість основних фондів з урахуванням їх зносу;

+ грошове вираження витрат на відтворення основних фондів у сучасних умовах;

– вартість основних фондів на момент їх ліквідації.

 

60. Амортизація основних фондів – це:

– знос основних фондів;

+ процес перенесення вартості основних фондів на собівартість виготовленої продукції;

– відтворення основних фондів;

– витрати за змістом основних фондів.

 

61. Розширене відтворення основних фондів не здійснюється у формі:

+ заміни застарілих елементів основних фондів;

– реконструкції підприємства;

– нового будівництва;

– модернізації основних фондів.

 

62. Збереження засобів праці в придатному для виробничого використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення дрібних несправностей і запобігання прогресуючому фізичному зносу – це:

+ поточний ремонт;

– капітальний ремонт;

– модернізація;

– реконструкція.

 

63. Підвищення технічного рівня виробництва без розширення існуючих виробничих площ можливо за рахунок проведення:

+ капітального ремонту;

– технічного переозброєння діючого підприємства;

– реконструкції діючого підприємства;

– розширення діючого підприємства.

 

64. Фізично зношене устаткування, для якого коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт має найбільше мінусове значення, потребує в першу чергу:

– поточного ремонту;

+ капітального ремонту;

– капітального ремонту з модернізацією;

– нового будівництва.

 

65. Показник фондовіддачі характеризує:

– оборотність оборотних коштів;

– питомі витрати основних фондів на 1 грн реалізованої продукції;

– рівень технічної озброєності роботи;

+ обсяг товарної продукції, яка припадає на 1 грн основних виробничих фондів.

 

 

66. Знецінення старих, фізично ще придатних машин, внаслідок появи нових, технічно більш здійснених, називається:

– фізичним зносом;

– моральним зносом;

– першою формою морального зносу;

+ другою формою морального зносу.

 

67. Види оборотних коштів, які не відносять до фондів обігу, – це:

– готова продукція на складі;

– готова продукція в дорозі;

+ незавершене виробництво;

– дебіторська заборгованість.

 

68. Види оборотних коштів, які є нормованими, – це:

+ сировина і основні матеріали;

– дебіторська заборгованість;

– готова продукція в дорозі;

– грошові кошти.

 

69. Сферу виробництва обслуговують такі елементи оборотних коштів:

– грошові кошти;

+ незавершене виробництво;

– дебіторська заборгованість;

– готова продукція.

 

70. До високоліквідних оборотних коштів відносять:

– поточні фінансові інвестиції;

– незавершене виробництво;

– дебіторська заборгованість;

+ грошові кошти.

 

71. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує:

– співвідношення суми фактичних і планових матеріальних витрат;

+ кількість обертів оборотних коштів протягом року;

– скільки днів потрібно підприємству для поповнення його оборотних коштів;

– співвідношення суми матеріальних витрат і вартості виготовленої продукції.

 

72. Рівень використання матеріальних ресурсів оцінюють за показником:

– матеріаловіддача;

+ питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції;

– коефіцієнт використання матеріалів;

– питома вага сировини і основних матеріалів у загальній сумі матеріальних витрат підприємства.

 

 

73. Основне призначення фондів обігу полягає в:

– прямому впливі на зміну форми і властивостей предметів праці;

– покритті зносу основних фондів;

+ забезпечені безперервності обігу фондів;

– забезпеченні ритмічності процесу виробництва.

 

74. До складу нормованих оборотних коштів включають:

– дебіторську заборгованість;

+ витрати майбутніх періодів;

– засоби на поточному рахунку;

– відвантажену готову продукцію.

 

75. Швидкість обороту оборотних коштів підприємства характеризує показник:

– коефіцієнт оборотності;

– коефіцієнт завантаження;

+ тривалість одного обороту;

– рентабельність оборотних коштів.

 

76. Не нормується такий елемент оборотних коштів:

– витрати майбутніх періодів;

– залишки готової продукції на складі;

+ грошові кошти на розрахунковому рахунку;

– незавершене виробництво.

 

77. Засоби підприємства, що здійснюють оборот протягом одного виробничого циклу, називаються:

– основними виробничими фондами;

+ оборотними коштами;

– виробничим капіталом;

– власними засобами.

 

78. Фондоозброєність праці розраховується як відношення:

+ вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві;

– вартості основних виробничих фондів до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві;

– вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до чисельності постійних працівників;

– вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до загальної кількості працівників, що є в списках підприємства.

 

79. Коефіцієнт зростання основних фондів розраховують як:

– відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;

+ відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

– відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року;

– відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року.

 

80. Виробничі основні фонди зношуються:

– фізично;

+ фізично і морально;

– матеріально і морально;

– морально.

81. У процесі виробництва основний капітал функціонує в формі:

– грошовій;

– натуральній;

– натурально-грошовій;

+ матеріально-речовій.

82. Показниками ефективності використання виробничих засобів є:

– фондозабезпеченість, фондоозброєність;

– продуктивність праці, собівартість продукції;

+ фондовіддача, фондоємність, норма рентабельності;

– рівень рентабельності, фондозабезпеченість, фондовіддача.

83. У процесі виробництва основні фонди підприємства:

– змінюють свою споживну вартість;

+ зберігають свою споживну вартість;

– повністю втрачають споживну вартість;

– загалом її не мають.

84. Відношення вартості основних засобів на кінець року до вартості основних засобів на початок року – це:

– коефіцієнт оновлення;

– коефіцієнт придатності;

– коефіцієнт вибуття;

+ коефіцієнт зростання.

 

 

85. Рівень фізичного (матеріального) спрацювання основних виробничих фондів підприємства визначають:

+ за фактичним строком служби;

– за оптимальним строком служби;

– за питомою вагою перенесеної вартості;

– за питомою вагою списаних основних фондів.

 

86. Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли:

– замість існуючих засобів праці промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використовувати стає економічно не вигідно;

– їхні робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються;

+ вартість виробництва засобів праці, а, отже, й їхня ціна, знижується як результат зростання продуктивності праці в промисловості;

– під дією природних і часового факторів металеві вузли та механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума „старіють”.

 

87. Коефіцієнт оборотності обігових коштів визначається відношенням:

– нерозподіленого прибутку до затрат на виробництво;

– операційного прибутку до матеріальних затрат;

+ виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості оборотних коштів за період;

– виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості власних коштів підприємства за балансом.

 

88. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це:

+ кошти які мають надійти підприємству від інших суб’єктів ринку за продану їм продукцію, надані послуги і виконані роботи, як оплата за одержані векселі тощо;

– продукція, що призначена для реалізації заготівельним і переробним підприємствам тощо;

– частина оборотних фондів, яка вже виробничо спожита, але готової продукції ще не одержано;

– предмети праці, які не вступили ще в стадію виробничого споживання.

 

89. Нематеріальні ресурси відображаються:

+ за активом балансу підприємства;

– за пасивом балансу підприємства;

– як за активом так і за пасивом балансу;

– правильна відповідь відсутня.

 

 

Розділ 5. Продуктивність праці та ефективність використання трудових ресурсів підприємства

 

90. Показником продуктивності праці є:

– розмір основних фондів у розрахунку на одиницю витрат праці;

– кількість продукції у розрахунку на одиницю матеріальних витрат;

+ кількість продукції у розрахунку на одиницю витрат праці;

– відношення валового прибутку до собівартості готової продукції.

 

91. Якщо випуск продукції збільшується, а кількість працівників підприємства залишається незмінною, то продуктивність праці:

+ зростає;

– знижується;

– залишається незмінною;

– між наведеними показниками відсутній прямий зв'язок.

92. Кількість продукції, яку має виробити працівник за одиницю часу, – це:

– норма часу;

+ норма виробітку;

– норма обслуговування;

– норма чисельності.

 

93. Оптимальну кількість устаткування, закріплену за працівником, характеризує норма:

– часу;

– видобутку;

+ обслуговування;

– чисельності.

 

94. Показник, який є вартісним показником продуктивності праці, – це:

– кількість виробленої продукції, яка припадає на одного допоміжного працівника;

– витрати часу на виробництво одиниці продукції;

+ вартість виробленої продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника;

– вартість матеріалів, яка припадає на одного працівника.

 

95. Показник, який є трудовим показником продуктивності праці – це:

– верстатозмінність;

+ трудомісткість;

– матеріаломісткість;

– фондомісткість.

 

96. Якщо вироблення на одного працівника продукції підприємства підвищується, то трудомісткість:

– підвищується;

+ знижується;

– залишається незмінною;

– усе залежить від особливості конкретного підприємства.

 

97. Якщо випуск продукції збільшується, а кількість працівників підприємства залишається незмінною, то продуктивність праці:

+ зростає;

– знижується;

– залишається незмінною;

– між наведеними показниками відсутній прямий зв'язок.

98. Основою для розрахунку необхідної чисельності персоналу для підприємства є:

– плановий обсяг випуску продукції;

– рівень продуктивності праці та його зростання;

+ норма часу, видобутку, обслуговування;

– рівень виконання норм видобутку.

 

99. Кількість працівників і якісний склад персоналу впливає на:

– ціну продукції;

– ефективність використання землі;

– розмір амортизації;

+ продуктивність праці.

100. Ціною праці називається:

– продуктивність праці;

– тарифна ставка;

+ заробітна плата;

– фонд робочого часу одного робітника.

 

101. Трудовий потенціал аграрного підприємства характеризується таким абсолютним показником:

+ сукупність працівників, які мають необхідний фізичний розвиток та знання;

– професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільна кадрова структура;

– працезабезпеченість виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільсько­господарських угідь;

– середньооблікова кількість працівників.

 

 

102. Найважливіша властивість праці – це:

+ продуктивність;

– сезонність;

– праця за фахом;

– кваліфікація персоналу.

103. Ступінь використання трудових ресурсів характеризується:

– за допомогою натуральних та вартісних показників продуктивності праці;

+ співвідношенням між фактично відпрацьованим часом у розрахунку на одного робітника та нормативом, прийнятим для певної зони;

– ступенем виконання норм виробітку на механізованих та кінноручних роботах;

– нормативами закріплення землі та тварин за одним працівником.

104. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності праці є:

– зменшення землезабезпеченості;

+ зростання інтенсивності праці;

– збільшення кількості працівників;

– зростання енергоозброєності праці.

105. Співвідношення чисельності основних робітників і чисельності допоміжних робітників – це показник:

+ частки окремих категорій працівників;

– плинності персоналу;

– рівня дисципліни;

– продуктивності праці.

106. Праця – це:

+ цілеспрямована діяльність людини;

– абстрактна праця;

– прямі витрати праці людини;

– люди та їх майстерність.

107. Співвідношення кількості звільнених працівників з усіх причин і середньооблікової її чисельності – це показник:

– частки окремих категорій працівників;

+ плинності персоналу;

– рівня дисципліни;

– продуктивності праці.

108. Повними називаються показники продуктивності праці, під час визначення яких беруться до уваги:

– обернені показники продуктивності праці;

+ вироблена продукція і витрати живої праці;

– вироблена продукція і уречевлена праця;

– вироблена продукція і виробничо спожиті засоби та предмети праці.

109. До складу робочої сили не входять:

– працівники, що фактично працюють в аграрних підприємствах;

– зайняті у фермерському господарстві;

– зайняті в особистому сільському господарстві;

+ ті, що перебувають на професійній підготовці.

110. Заробітна плата – це:

+ винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу;

– прожитковий мінімум;

– вартісна величина межі малозабезпеченості;

– профспілкова винагорода.

 

111. Мінімальна заробітна плата – це:

– прожитковий мінімум працівника;

– вартісна величина межі малозабезпеченості;

+ встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата праці працівника;

– реальна заробітна плата.

 

112. Відрядна форма оплати праці – це:

+ форма оплати за кількістю виготовленої робітником продукції та його кваліфікацією;

– форма оплати за відпрацьованим робітником часом і його кваліфікацією;

– форма оплати за встановленими нормами виробітку.

– оплата праці за відпрацьований наднормований час.

 

113. Почасова форма оплати праці – це:

– форма оплати, за якою заробіток робітника розраховується залежно від кількості виробленої ним продукції та його кваліфікації;

+ форма оплати, за якою основою розрахунку заробітку робітника є відпрацьований ним час і його розряд;

– акордна оплата праці;

– оплата праці за відпрацьований наднормований час.

 

 

114. Розцінка – це:

– величина оплати праці за одиницю часу;

+ величина оплати за одиницю виробленої продукції;

– величина заробітку робітника за день;

– встановлений оклад.