Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону

1. Виробників фонограм та організації мовлення, як суб'єктів суміжних прав, об'єднує те, що їх діяльність спрямована на представлення творів широкій публіці. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музич­но-драматичних творів. Виконавцем може бути тільки фізична особа. Причому ні вік, ні обсяг дієздатності не впливають на здатність особи бути виконавцем і набувати статусу суб'єкта суміжних прав. Щодо реалізації цих прав — вона здійснюється відповідно до чинного законодавства. Так, особа у віці до чотирнадцяти років самостійно здійснює осо­бисті немайнові права, а з чотирнадцяти років — також і майнові права на результати інте­лектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків. Виробником фонограми (відеограми) може бути як фізична, так і юридична особа. Ініціатива, про яку йдеться, може носити будь-який характер: пошук виконавців, оренда приміщення, наймання робітників, укладення договорів та інше. Фактично всі ці дії охоп­люються поняттям «продюсерство», що у даному випадку синонімічно поняттю «вироб­ництво фонограми (відеограми)». Проте визначення «виробництва фонограми (відеогра­ми)» в законодавстві немає. Виходячи з практики, виробництво фонограми (відеограми) можна визначити як дії фізичної або юридичної особи, спрямовані на організаційне та фінансове забезпечення здійснення першого звукозапису (відеозапису) будь-яких звуків або виконань (зображень) на будь-якому матеріальному носії. Під відповідальністю слід розуміти перш за все подальше правомірне використання фонограми (відеограми) вироб­ником. Про правомірність створення не йдеться, оскільки звукозапис (відеозапис), зроб­лений з порушенням прав авторів і (або) виконавців, взагалі не вважається фонограмою (відеограмою). Організація мовлення — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мов­лення. Відповідно, організація ефірного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює пу­блічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного вироб­ництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіо­хвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організація кабельного мовлення — телера­діоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом переда­чі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підвод­ного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду). Організацією мовлення може бути виключно юридична особа. Діяльність в галузі телебачення і радіомовлення під­лягає ліцензуванню.

2. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону. До таких осіб належать спадкоємці фізичної особи — суб'єкта суміжних прав. Що стосується осіб, до яких такі права перейшли за договором, то слід зазначити, що до них мають перейти, по-перше, всі виключні права, по-друге, ці права мають бути або відчужені цій особі (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу чи дарування), або перейти за ліцензійним договором на весь строк їх існування. Таким чином, особи, до яких певні суміжні права перейшли за ліцензійним договором на підставі невиключної лі­цензії та на строк, менший ніж строк дії цих прав, не набувають статусу суб'єкта суміжних прав (наприклад, дистриб'ютори, або особи, яким майнові суміжні права передані за до­говором застави).

32. Поняття і умови охороноспроможності промислового зразка.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, якщо він є новим. Закріплення стосовно промислового зразка лише одного критерію патентоздатності, на відміну від винаходу та корисної моделі, можна пояснити особливістю самого об'єкта, бо у даному випадку правовій охороні підлягає зовнішній вигляд промислового виробу. Зокрема, в автомобілі міститься велика кількість винаходів і корисних моделей, а зовнішній вигляд останнього і окремих його складових - це промислові зразки.7

Промисловий зразок визнається новим якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі і не зазначена у раніше одержаних Держдепартаментом заявках, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані, або за ними прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Не можуть отримати правову охорону як промислові зразки об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друкована продукція як така, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.

У більшості країн, в тому числі і в Україні, для надання охорони відповідно до законодавства про промислові зразки промисловий зразок необхідно зареєструвати. Звичайно, відповідно до вимог при реєстрації, зразок повинен володіти новизною або оригінальністю. У різних країнах цим термінам даються різні визначення, і кожна країна може встановити свій порядок реєстрації. Відповідно до Закону України, промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Патентного відомства або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Патентним відомством заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Патентним відомством прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

Загалом, «новий» означає, що наскільки відомо, аналогічний або подібний зразок до цього не існував.

При реєстрації промислового зразка видається свідоцтво про реєстрацію. Термін охорони зазвичай складає п'ять років і може продовжуватися на подальші терміни, в більшості випадків до 15 років.5. В Україні, право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Патентного відомства і продовжується за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

Залежно від конкретного національного законодавства і від самого зразка, промисловий зразок може стати об'єктом охорони як витвір мистецтва відповідно до законодавства по авторському праву. У деяких країнах охорона одного і того ж об'єкту може здійснюватися паралельно: як промислового зразка і як витвори мистецтва. У інших країнах авторське право і охорона промислових зразків взаємно виключають один одного: якщо власник вибирає один варіант охорони, він не може одночасно скористатися іншим. В Україні, на витвір художнього або прикладного мистецтва можна отримати свідоцтво на твір і патент на промисловий зразок – як на виріб.

У певних обставинах можна забезпечити охорону промислового зразка відповідно до законодавства про несумлінну конкуренцію, хоча при цьому умови охорони, гарантовані права і засоби правового захисту можуть бути абсолютно іншими.

Стаття 5. Умови надання правової охорони

1. Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

2. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

3. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

друкована продукція як така;

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.

5. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років. Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 24 цього Закону.

6. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу.

Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

Стаття 6.

Умови патентоспроможності промислового зразка

1. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим.

2. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

3. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цього пункту.

33. Поняття промислової власності і права промислової власності.

Право промислової власності регулює відносини щодо створення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної творчості людини, до яких відносяться: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві та тваринництві, топографії інтегральних мікросхем. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і одержання охоронного документу - патенту або свідоцтва. За назвою документа, що обумовлює охорону більшості об'єктів, -патент - цей інститут також називають патентним правом.

Крім зазначених об'єктів, ЦК регулює відносини з права інтелектуальної власності на наукове відкриття та комерційну таємницю. Останні також створюються інтелектуальною працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовило необхідність їх охорони.

Промислова власність є невід'ємним елементом господарської діяльності підприємств усіх форм власності, вона органічно пов'язана з економічним и процесами, що відбуваються у будь-якій країні.

На відміну від авторського права, де права на твори науки, літератури та мистецтва виникають без виконання будь-яких формальних дій, про об'єкти патентного права - винаходи, корисні моделі та промислові зразки - можна говорити лише з моменту одержання патенту. Такий підхід законодавця пояснюється можливістю паралельного винахідництва, а тому існує потреба кваліфікації творчого досягнення і закріплення права на нього за конкретною особою, яка перша розкрила ці знання суспільству.

Отже, на підставі наведеного можна визначити, що промисловою власністю визнаються результати науково-технічної творчості, які відповідають вимогам законодавства. Право промислової власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

В суб'єктивному значенні право промислової власності є право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності. Отже, об'єктом суб'єктивного права промислової власності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до Держпатенту України. Пропозиція відзначається високою ефективністю, але її новизна втрачена. Пропозиція ознакам винаходу не відповідає і тому ним не може бути визнана. Незважаючи на це, ця пропозиція не перестала бути об'єктом права власності її автора-винахідника. Інша справа, що держава не зможе забезпечити надійну правову охорону цієї пропозиції. Вона може одержати захист лише як раціоналізаторська пропозиція.

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, що передбачені законодавством України про промислову власність, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Держпатентом України реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом Міністрів України

34. Поняття та види ліцензійного договору, його форма і зміст.

Ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку — від договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.

Ліцензійний договір ця угода, відповідно до якої власник науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань — ліцензіар передає і дозволяє використовувати їх своєму контрагенту — ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на певний строк, а останній зобов’язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов’язання, передбачені договором.

Закони України про захист об’єктів промислової власності передбачують обов’язкову реєстрацію ліцензійних договорів і договорів про передачу прав на патент у Укрпатенті. Без реєстрації такі договори вважаються недійсними, тобто не роблять юридичної дії у відношенні третіх осіб.

Порядок реєстрації ліцензійних договорів установлений Правилами розгляду і реєстрації договорів про передачу патенту і ліцензійних договорів про надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, товарного знака.

Загальні вимоги до договорів про передачу прав на об’єкти промислової власності наступні. На реєстрацію представляється 2 екземпляри належним чином оформленого договору, що містить усі необхідні реквізити, справжні підписи і печатки.

Ліцензійний договір як мінімум повинний містити наступні умови:

· визначення сторін;

· предмет договору;

· обсяг переданих прав;

· термін дії договору;

· територія дії договору;

· розмір винагороди.

Для виключення можливих суперечок рекомендується заздалегідь обмовити поняття термінів, що можуть бути подвійно витлумачені, і розкрити їхній зміст для однозначного розуміння.

Предметом ліцензійних договорів, як правило, є:

· науково-технічні досягнення, захищені патентом на винахід;

· промислові зразки;

· товарні знаки;

· право на комерційне використання перерахованих вище об’єктів;

· науково-технічні досягнення, що містять ноу-хау; ноу-хау в області організації, керування, економіки, комерції і т.п.

По обсязі переданих прав ліцензійні договори можна розділити на наступні: проста ліцензія; виняткова ліцензія; повна ліцензія; субліцензія.

Проста ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк, залишаючи за собою право самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам.

Виняткова ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк одноосібно, відмовляючись від права самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам у тих же межах.

Повна ліцензія - договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їхнього використання на той же термін.

Субліцензія - різновид простих і виняткових ліцензій, що відрізняється від останніх тим, що укладає їх контрагент-ліцензіат, що купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від спочатку укладеного ліцензійного договору. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.

Термін дії. Ліцензійні угоди укладаються на певний строк, як правило, це термін морального старіння предметів ліцензійних угод.

Територія дії договору. Тому що ліцензіар і ліцензіат прагнуть не допустити чи звести до мінімуму конкуренцію між собою, вони включають у ліцензійну угоду умови, що обмовляють надання ліцензіатові визначеної території, на якій йому надається право виробництва і збуту ліцензійної продукції.

Розмір винагороди. Визначення розміру винагороди за ліцензію — одна із самих складних проблем. Як правило, рекомендується до початку переговорів і ліцензіарові і ліцензіатові визначити прийнятну для них вилку максимальної і мінімальної ціни, при яких продаж чи покупка ліцензії будуть доцільні. На разміри цін діє цілий ряд факторів (технічних, економічних, правових і т.п.), вплив яких у різних ліцензійних договорах виявляються не однаково.

У ліцензійній угоді рекомендується також обмовити гарантії і відповідальність сторін, забезпечення конфіденційності, умови вирішення спорів і розірвання договору.

35. Поняття та умови охороноспроможності винаходу.

Законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності певною технологічною галуззю.

Винахід вважається патентоздатним, якщо він є новим, має винахідницький рівень та є придатним до промислового використання.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно вирішує певні задачі. Інколи виявляється, що така задача вже вирішена, але відомості про це ще не дійшли до винахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не лише для автора, а й для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання охоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої пропозиції. У цьому випадку втрачається можливість патентування пропозиції за кордоном і вона може бути використана іноземними особами без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за її використання.

Проте з цього загального правила Законом встановлений важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, виявлять цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатності. Тобто новизна пропозиції не втрачається.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча в Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту. Винахід — це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання[7, c. 126-128].

Винахідництво — це творчий пошук, створення нового пристрою, технології, матеріалу тощо. Про це йдеться в Законі: право авторства на винахід належить громадянинові, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу, самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не відповідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно вирізняють її від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, що відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, що істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також саму продукцію, вироблену на основі даної пропозиції.

36. Поняття, ознаки результату творчої діяльності як об’єкта правової охорони.

Питання охорони результату творчої діяльності авторським правом залежить від наявності в ньому ознак творчості (власне, це стосується усіх об’єктів, перелічених у Законі).

Ключовим поняттям у законодавстві про авторське право є термін «твір» – продукт творчої діяльності людини; наслідок літературної, наукової, музичної творчості людини. Право інтелектуальної власності, відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Інтелектуальною діяльністю, в свою чергу, є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну) тощо.

Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, а твори, для того, щоб вважатися об’єктами авторського права, повинні бути оригінальними результатами творчої праці їх авторів. Авторське право бере під свою охорону авторство незалежно від достоїнства твору, тобто незалежно від того, наскільки істотними є ознаки творчості у творі.

Охороні за Законом «Про авторське право і суміжні права» підлягають всі твори, зазначені у частині першій статті 8 «Об’єкти авторського права», як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)

Таким чином, наявність ознаки творчості набуває значення конститутивного юридичного факту, яким зумовлюється охороноздатність та правооб’єктність твору. Тож, для віднесення того чи іншого твору, до об’єктів авторського права, необхідно встановити у них наявність ознак творчості.

Ознаки творчості є об’єктивною категорією, тож, використовуючи відповідний науковий інструментарій, встановити їх повинна експертиза.

Твір стає об’єктом авторського права з моменту його вираження в об’єктивні формі. Слід зазначити межі авторсько-правової охорони – авторське право захищає саме форму, а не зміст творів. Це положення закріплено у частині третій статті 8 Закону: „Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”.

Законодавство, пов’язує виникнення прав інтелектуальної власності на твори з творчим, інтелектуальним видом діяльності, що спричинила появу цих об’єктів. Якщо оцінювати результати діяльності особи за допомогою критеріїв, прийнятих в психології, то твори можуть бути результатом продуктивного (творчого) мислення або репродуктивного (нетворчого) мислення.

До останніх, прикладом, відносяться твори, створення яких не вимагає «оригінального генерування» ідей: об’єктивно виражені повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації (пункт „а” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”); розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних (пункт „е” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).

37. Поняття, ознаки та характерні особливості інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Концепція ІВ є міждисциплінарною. ІВ одночасно аналізується у економічній теорії, теорії раціоналізаторства та винахідництва, теорії наукових досліджень та юриспруденції. Остання, в свою чергу, аналізує ІВ з позицій права інтелектуальної власності, під яким у країнах континентального права розуміють міжгалузевий інститут цивільного права.

Оскільки Україна відноситься до континентальних правових систем, ключові положення права інтелектуальної власності містяться у Четвертій книзі Цивільного кодексу України.

Характерною ознакою інтелектуальної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь яких цивільно правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же час є одним із видів власності.

Як уже відзначалося, чинне законодавство України про інтелектуальну власність, хоча й вживає поняття «інтелектуальна власність», проте не містить його визначення. В спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані об'єктом правової охорони.

Інтелектуальна власність - це власність на будь які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.

Отже, щоб визнати результат об'єктом Інтелектуальної власності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановленим вимогам закону. При цьому слід підкреслити, що власністю має визнаватися будь який витвір людини, будь який результат творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але такий результат не підпадає піл правову охорону і держава не зможе забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така формалізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим речам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановлених законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної власності для визнання на них права потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми.

Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей. По перше, об'єктами загального поняття власності є матеріальні предметирухоме чи нерухоме майно. Об'єктом інтелектуальної власності є нематеріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи, технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права власності лише тому, що немає матеріального об'єкту власності(право власності на творіння людини, створене її розумом, її інтелектом.

По друге, звичайна власність за загальним правилом не обмежується певними строками. Матеріальна річ належить будь якому суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший результат стає надбанням суспільства.

По третє, відрізняються способи набуття і оформлення права власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної власності.

По четверте, зовсім різними є способи захисту права загальної власності і права інтелектуальної власності. Є інші відмінності, проте сутність загального права власності і права інтелектуальної власності полягає в тому, що власник має право користуватися і розпоряджатися цим правом на свій розсуд..

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної власності». Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю2, від 10 лютого 1995 р. 2Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем2 та інші.

У Цивільному кодексі праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребує доопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукуп-ності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

38. Поняття, характерні ознаки права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом. Всім авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові та майнові права. Сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Захист цих прав здійснюється нормами різних галузей права — кримінального, адміністративного, цивільного.

Проте найчастіше застосовують цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності. Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Наприклад, випуск у З світ твору без імені автора, зі змінами, самовільно внесени-1 ми видавництвом, постановки драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору — все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких і випадках автор має право вимагати здійснення заходів, не обхідних для задоволення його порушених інтересів.

Однак дуже часто порушення особистих прав автора завдає йому також майнових збитків (наприклад, використання промислового зразка без дозволу автора і без виплати 1 йому винагороди). Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної власності, захищеного на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є порушенням цього права незалежно від того, чи ці об'єкти захищалися або захищатимуться в країнах їх походження. Вироби (товари) виготовлені з використанням об'єктів інтелектуальної власності та розповсюджені в межах України з порушенням права на них, є контрафактними.

Будь-яке порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором.

Порушення права інтелектуальної власності тягне за собою обов'язок порушника відшкодування власнику завданих збитків. У зв'язку з цим кожній особі надається право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Способи захисту цих прав визначено ст. 16 Загальних положень Цивільного кодексу України.

У випадках та в порядку, встановлених законом, суд за заявою потерпілого може застосувати негайні заходи, спрямовані на запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Зокрема, до розгляду справи в суді він має право постановити рішення про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником права інтелектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, а також транспортування, збереження або володіння з метою випуску в цивільний обіг виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є контрафактними).

Суд має право постановити такі рішення:

• про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності;

• вилучення всієї партії виробів (товарів), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження;

• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання права інтелектуальної власності (розмір такого стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення);

• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Крім того, за наявності достатніх даних про вчинення злочину, за який відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність, для забезпечення цивільного позову, суд може вжити заходи з накладення арешту:

а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними;

б) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання таких виробів (товарів);

в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний:

• задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності;

• відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включаючи втрачену вигоду;

• повернути суб'єктові права інтелектуальної власності, одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повному обсязі;

• відшкодувати володільцеві права інтелектуальної власності моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобов’язана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки.

39. Порушення прав на об'єкти авторського права і суміжних прав.

Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіота відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз да

них, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб які мають авторське право або суміжжя права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі,-

караються штрафом у розмірі від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,- караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіота відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи,- караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк трьох років.

1 Об'єктом злочину є авторське право та суміжні права.

2 Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті (немаайнові) і майнові права на нього, а в окремих випадках його правнаступник (наприклад,спадкоємець) а також виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа,яка виконує ролі с***ею ж творчою діяльністю,в тому числі виконують циркові,естрадні, лялькові номери, виробник, фонограм - фізична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі

3 3 об'єктивної сторони злочин передбачає суспільно небезпечні дії, їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (визначення цього розміру дається у примітці до ст. 176), а також причинний зв'язок між відповідними діями та їх наслідками. Формами його прояву є: 1) незаконне відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення; 2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм і програм мовлення на аудіота відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 3) незаконне тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіота відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 4) інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

4. Предмет злочину у різних формах цього злочину дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох і четвертій його формах ним с твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма і програма мовлення.

Твір - це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника тощоДо творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії,-геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т.ч. дизайн-проекти інтер'єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо.

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

База даних - це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина.

Публічне виконання - подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю Та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

фонограма - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуківГрамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.; Програма мовлення - програма, яка містить певні передачі і " може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об'єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину повідомлення про новини дня та поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, офіційні документи (закони, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені органами державної влади.

Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будьяким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.

40. Постановчий та сценарний договори.

Авторський договір — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікова-ного твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо,

Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори будуть переважати.

Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому збігаються, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визначається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо- Видання музичних творів здійснюється шляхом передавання видавництву нот у вигляді клавіру, партитури.

Видавничий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдают

ься до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і СИМПОЗІУМІВ вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор — творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого — видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин; одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір — літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору (як і попереднього) полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника — він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, шо твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного

мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких творів, які можуть бути предметом вказаного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби з шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби з скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю вказаного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати неопублікований твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще один вид авторських договорів — договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм.

Виконавці — актори, диригенти, співаки, танцюристи, музиканти

41. Права та обов'язки власника патенту.

Стаття 20. Права, що випливають з патенту

1. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

2. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового зразка та передавати право власності на промисловий зразок іншій особі без згоди решти власників патенту.

Використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях. (Абзац третій пункту 2 статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 34-IV від 04.07.2002, в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003)

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

3. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.

4. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

5. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору.

6. Договір про передачу права власності на промисловий зразок і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на промисловий зразок або видачу ліцензії на використання промислового зразка. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру. (Абзац пункту 6 статті 20 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003)

За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори. (Абзац пункту 6 статті 20 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003) (Пункт 6 статті 20 в редакції Закону N 2188-III від 21.12.2000)

7. Власник патенту має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час укладання та виконання цього договору, розв’язуються у судовому порядку.

Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання промислового зразка, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

8. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора промислового зразка, що регулюються іншим законодавством України. (Статтю 21 виключено на підставі Закону N 850-IV (850-15) від 22.05.2003)

Стаття 22. Дії, які не визнаються порушенням прав

1. Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання промислового зразка, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлений промисловий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

2. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого промислового зразка:

в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок використовується виключно для потреб зазначеного засобу;

без комерційної мети;

з науковою метою або в порядку експерименту;

за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням про таке використання власника патенту одразу як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації. (Абзац пункту 2 статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV від 22.05.2003)
3. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу. (Пункт 3 статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV від 22.05.2003)

Стаття 23. Обов’язки, що випливають з патенту

1. Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.
Якщо промисловий зразок не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання промислового зразка було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати промисловий зразок, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання промислового зразка. (Абзац другий пункту 1 статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недостатнього використання промислового зразка зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання промислового зразка з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту. (Абзац третій пункту 1 статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003)

2. Власник патенту зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію)

на використання промислового зразка власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав першого власника. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобов’язаний дати дозвіл, якщо його промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, який такий дозвіл затребував.

Спори щодо ліцензій розв’язуються у судовому порядку.

42. Право на конфіденційну інформацію.

Конфіденційна інформація — інформація про фізичну особу (персональні дані) або юридичну особу, доступ та поширення якої можливі лише за згодою її власників (тобто тих, кого ця інформація безпосередньо стосується) та на тих умовах, які вони вкажуть. Відповідно до Ст. 21 ЗУ "Про інформацію" конфіденційна інформація разом із службовою та таємною інформацією належить до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до Ст. 10 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто. Крім того, кожна особа має право:

· знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються;

· вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.

Розпорядник інформації про особу, тобто той, хто цю інформацію збирає, зберігає і використовує, зобов'язаний:

· надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується;

· використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

· вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

· виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація зб