Лекции.Орг
 

Категории:


Как ухаживать за кактусами в домашних условиях, цветение: Для кого-то, это странное «колючее» растение, к тому же плохо растет в домашних условиях...


Архитектурное бюро: Доминантами формообразования служат здесь в равной мере как контекст...


Универсальный восьмиосный полувагона: Передний упор отлит в одно целое с ударной розеткой. Концевая балка 2 сварная, коробчатого сечения. Она состоит из...

виробничі фонди підприємства та їх характеристика

 

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………….3  
Розділ 1. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ .  
1.1. Сутність і структура основних фондів……………………………………….4  
1.2. Види оцінок основних виробничих фондів……………………………….....6  
1.3. Види зносу і амортизація основних фондів…………………………………9  
РОЗДІЛ 2. ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВА, НОРМУВАННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ.  
2.1. Поняття, склад і нормування оборотних засобів підприємства…………...16  
2.2. Показники ефективності використання оборотних засобів………………..24  
РОЗДІЛ 3. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. 3.1. Поняття витрат і види собівартості продукції на підприємстві……….27  
3.2. Угруповання витрат на виробництво продукції ……………………………29 3.3. Поняття, методи виміру і показники продуктивності праці………..….30 Розділ 4. витрати виробництва та собівартість продукції . 4.1 Поняття витрат і види собівартості продукції на підприємстві……….36 4.2. Угруповання витрат на виробництво продукції ……………………………37 ВИСНОВОК…………………………………………………………………..……47 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………….……49 ДОДАТКИ  
  ВСТУП  
Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни «Економіка підприємства» призначені для студентів денної, заочної та прискореної форми навчання за спеціальністю «Економіка підприємства» . «Економіка підприємства» є нормативною фундаментальною дисципліною, яка розглядає виявлення економічних законів і закономірностей розвитку суспільного виробництва в господарській діяльності підприємства, формування і використання виробничого потенціалу, взаємодію всіх видів ресурсів у виробничій діяльності з метою: ефективного господарювання, одержання максимального прибутку; впровадження інноваційних технологій; удосконалення організації виробництва, праці і управління, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, впровадження інвестицій для оновлення капіталу та розвитку підприємства як суб’єкта господарювання. Метою виконання курсової роботи з нормативної дисципліни «Економіка підприємства» є формування у майбутніх фахівців системи спеціальних теоретичних знань і практичних навичок щодо виконання розрахунків техніко-економічних і фінансових показників діяльності підприємства в ринкових умовах з урахуванням чинників зовнішнього та внутрішнього середовища його функціонування. Курсова робота з дисципліни «Економіка підприємства» охоплює основні теми дисципліни і включає наступні розділи: основні виробничі фонди підприємства та ефективність їх використання; оборотні кошти підприємства, нормування та оцінювання ефективності їх використання; трудові ресурси підприємства; витрати виробництва і собівартість продукції; оцінка фінансового стану підприємства; економічна ефективність інвестицій.  

 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА
ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1.1. Сутність і структура основних фондів

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься на вартість продукції (платні послуги), що виробляється, частинами в міру спрацювання у вигляді амортизаційних відрахувань.

Речовинним змістом основних фондів є засоби праці, але тільки при виконанні наступних умов:

1) термін служби більш 1 року;

2) вартість засобів праці повинна бути вище деякої встановленої номінальної величини;

3) залучення у виробничий процес.

На підприємстві існують виробничі та невиробничі основні фонди, що обслуговують потреби працюючих, але у виробництві участі не приймають. Наприклад, житловий фонд, спортивні комплекси, будинкИ культури, що знаходяться на балансі підприємства. У стабільній економіці серед основних фондів підприємства виробничі складають 70-85%, а невиробничі 30-15% всіх основних фондів.

На підприємстві також наявні нематеріальні активи, що мають вартість і функціонують подібно основним фондам. Наприклад, програмні продукти.

У залежності від функціонального призначення основні фонди класифікуються по типових групах:

1. Будинки.

2. Спорудження.

3. Передатні пристрої.

4. Машини й устаткування

4.1. Силові;

4.2. Робітничі;

4.3. Вимірювальні, регулюючі пристрої і лабораторне устаткування;

4.4. Обчислювальна техніка.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти.

7. Виробничий і господарський інвентар.

8. Інші основні фонди.

Для аналізу основних фондів існують різні види структур.

Виробнича структура основних фондів показує питому вагу кожної класифікаційної групи у загальному обсязі основних виробничих фондів.

У ній розрізняють активну і пасивну частину.

Активна частина безпосередньо бере участь у виробничому процесі й завдяки цьому обумовлює певний обсяг і належну якість виготовлення продукції, впливає на кінцевий результат виробництва.

Пасивна частина створює умови для здійснення процесу виробництва.

Аналіз активної частини основних фондів здійснюється або по одному підприємству в динаміці за ряд років, або на конкретний момент часу по зіставленню з активною частиною основних фондів інших підприємств галузі. Збільшення активної частини основних фондів вказує на раціональну структуру фондів, зростання можливостей підприємства до збільшення доходу, прибутку.

 

1.2 Види оцінок основних виробничих фондів

Оцінка основних фондів є грошовим вираженням їхньої вартості, яка необхідна для правильного визначення обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємств.

Для планування основних фондів на підприємстві існують 2 види оцінок основних виробничих фондів:

1) натуральна, що представляє собою технічну оцінку основних виробничих фондів. Підставою для натуральної оцінки є щорічна інвентаризація основних фондів.

2) вартісна оцінка. Існують 3 базові вартісні оцінки: первісна, відбудовна і залишкова вартість.

Первісна вартість основних фондів показує витрати підприємства при створенні нових основних фондів.

Для машин, транспорту, інструмента вона дорівнює:

, (1.1)

де - ціна обладання, грн.;

- витрати на транспортування, грн.;

- витрати на монтаж, грн.

 

Первісна вартість необхідна для створення нових основних фондів.

Відбудовна вартість основних фондів показує, у що обійшлося б підприємству створення вже діючих основних фондів, але за цінами нинішнього періоду часу.

Відновна вартість основних фондів ( ) – це вартість їх відтворення в сучасних умовах:

(1.2)

де ∆Пп – річний приріст продуктивності праці в країні.

t – розрахунковий період.

Відновну вартість основних фондів також можна визначити за формулою:

(1.3)

де Тн1, Тн2 – нормативні строки служби старого устаткування та нового аналога;

g1, g2 – нормативна продуктивність старого устаткування та нового аналога.

Знос основних фондівза відпрацьований період:

(1.4)

де Тф – фактичний термін використання основних фондів.

Залишкова вартість показує дійсну вартість основних виробничих фондів у конкретний момент часу з урахуванням зносу.

, (1.5)

 

де - вартість зносу на момент часу t, грн.

На цих базових оцінках будуються інші вартісні оцінки.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів показує середній обсяг основних фондів, що функціонують на підприємстві протягом року, розрахований на основі основних фондів, що вводяться й вибувають у поточному році.

, (1.6)

де - середньорічна вартість основних фондів, грн.;

- відбудовна вартість основних фондів на початок року, грн.;

, - відбудована вартість введених та вибулих основних фондів, грн.;

, - кількість повних місяців експлуатації введених та вибулих основних фондів по кожному факту введення та вибуття впродовж аналізованого року;

, - кількість введень та вибуття основних фондів в аналізованому році;

i, j – введені та вибулі основні фонди.

Ліквідаційна вартість основних фондів – це залишкова вартість основних фондів на момент їхньої ліквідації.

Балансова вартість основних фондів (за законом про оподаткування) – це залишкова вартість групи основних фондів на початок визначеного кварталу, на які діє єдина норма амортизації.

Коефіцієнт зносу – важлива характеристика стану основних фондів.

. (1.7)

Якщо > 70-75%, то основні фонди необхідно терміново оновлювати.

 

1.3 Види зносу і амортизація основних фондів

Основні фонди в процесі експлуатації зношуються.

Види зносу: фізичний і моральний (1-го і 2-го роду).

Фізичний знос – це втрата основними фондами своєї споживчої вартості.

Моральний знос – втрата основними фондами своєї мінової вартості.

Моральний знос 1-го роду – це знецінювання в результаті здешевлення відтворення аналогічних засобів праці.

Моральний знос 2-го роду – це знецінювання в результаті появи засобів праці аналогічного призначення, але більш продуктивних, більш досконалих технічно й ефективних в експлуатації.

Усунення зносу основних фондів може відбуватися двома шляхами: часткового зносу шляхом ремонту і модернізації, повного - шляхом придбання нового обладнання.

Амортизація – це процес планового погашення вартості основних фондів шляхом перенесення її вартості на собівартість продукції, що випускається.

Виражена в грошовій формі вартість зносу, що включається в собівартість продукції, називається амортизаційними відрахуваннями.

Існують наступні види амортизації:

1) рівномірна;

2) прискорена;

3) уповільнена.

При рівномірному нарахуванні амортизації річна сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою

. (1.8)

Річна норма амортизаційних відрахувань визначається:

. (1.9)

де Л – ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Тн – нормативний строк служби устаткування, роки.

Узагальнюючі показники використання основних фондів.

Показник фондовіддачіхарактеризує випуск продукції чи послуг на одиницю основних фондів.

, (1.10)

де - річний обсяг продукції, що випускається, грн./рік;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

може вимірятися як у натуральних одиницях – N нат. од./рік, так і в грошових одиницях - , , , од./рік.

- обсяг товарної продукції в грошовій формі, показує кількість продукції, виготовленої для реалізації в даний період часу.

(1.11)

де - кількість цілком закінчених і-x виробів протягом року, шт/рік;

- оптова ціна одиниці продукції і-го найменування;

n - число видів виробів.

- валова продукція. Показує в грошовій формі обсяг усієї зробленої фізично роботи в розглянутий період.

, (1.12)

де - незавершене виробництво на кінець року, грн.;

- незавершене виробництво на початок року, грн.

- обсяг реалізованої продукції, показує кількість продукції, реалізованої та оплаченої в розглянутий період часу.

, (1.13)

де - залишок нереалізованої продукції на початок року, грн.;

- залишок нереалізованої продукції на кінець року, грн.;

- чиста продукція.

, (1.14)

де - витрата сировини, палива, матеріалів, комплектуючих виробів, грн.;

А – амортизаційні відрахування, грн.

Основний показник – це фондовіддача на основі товарної продукції. Аналіз даного показника здійснюється по одному підприємству в динаміці за ряд років чи на конкретний момент у порівнянні з фондовіддачею на передових підприємствах даної галузі.

Фондомісткістьрозраховується за формулою

. (1.15)

Ефективність використання основних фондів також характеризує показник фондоозброєності:

(1.16)

де - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Зростання фондоозброєності доцільне тільки тоді, коли воно супроводжується ростом продуктивності праці.

До основних показників руху основних фондів належать коефіцієнти оновлення та вибуття.

Коефіцієнт оновлення (Кон) визначається відношенням вартості введених впродовж року основних фондів ( ) до вартості основних фондів на кінець року ( )

(1.17)

де – вартість основних фондів на кінець року, грн.;

– вартість введених впродовж року основних фондів, грн.

Коефіцієнт вибуття (Квиб) визначається відношенням вартості вибулих впродовж року основних фондів ( ) до вартості основних фондів на початок року ( .)

(1.18)

де – вартість основних фондів на початок року, грн.;

– вартість виведених впродовж року основних фондів, грн.

Часткові показники використання устаткування

Показники використання устаткування підрозділяються на показники використання устаткування за часом (коефіцієнти екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності) і на показники використання устаткування за потужністю (коефіцієнт інтенсивного використання), інтегральний коефіцієнт.

Звичайно показники використання устаткування визначаються по групах однотипного устаткування і тільки для дуже складного устаткування - для кожної одиниці окремо.

Коефіцієнти екстенсивного використання устаткування:

(1.19)

(1.20)

(1.21)

де - час фактичного використання устаткування (годин на місяць, рік);

- календарний фонд часу роботи устаткування, год.;

- режимний фонд часу роботи устаткування, год.;

- плановий фонд часу роботи устаткування, год.

Для одиниці устаткування протягом року:


де - число робочих днів у році;

- тривалість зміни в годинах, год.;

- число змін на добу;

- коефіцієнт, що враховує втрати робочого часу на ремонт.

Коефіцієнт змінності - характеризує середню кількість змін, що відпрацьовуються одиницею устаткування на добу.

Коефіцієнт інтенсивності використання устаткування розраховується: , (1.22)

де - фактична потужність на одиницю часу, одиниць продукції/год;

- максимально можлива потужність, од/год.

Під потужністю розуміється кількість продукції, що випускається, в одиницю часу.

Інтегральний коефіцієнт використання устаткування:

(1.23)

Основні шляхи поліпшення використання основних виробничих фондів:

1) поліпшення використання основних фондів у часі;

2) підвищення ступеня інтенсивного використання устаткування;

3) удосконалювання структури основних виробничих фондів;

4) прискорення введення в нових основних виробничих фондів;

5) прискорення відновлення основних виробничих фондів;

6) механізація та автоматизація виробництва.

Фактори поліпшення використання основних виробничих фондів:

1) науково-технічний прогрес.

2) удосконалювання організації процесу виробництва на діючому підприємстві.

3) економічне стимулювання.

4) моральне стимулювання тощо.

 



РОЗДІЛ 2. ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВА, НОРМУВАННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

2.1 Поняття, склад і нормування оборотних засобів підприємства

Оборотні засоби– частина засобів виробництва у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у кожному виробничому процесі (циклі) і переносять свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).

Рисунок 2.1 – Склад оборотних засобів підприємства

 

Оборотні виробничі фонди - частина оборотних засобів, що функціонують у сфері виробництва (цілком споживаються в одному циклі виробництва).

Фонди обігу- частина оборотних засобів, що обслуговує сферу реалізації продукції.

Виробничі запаси - запаси сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, тари, палива, малоцінних і швидкозношуваних засобів праці.

Запаси матеріалів поділяються на основні матеріали (які входять до складу матеріальної частини виробленої продукції) і допоміжні.

Незавершене виробництво - незакінчена продукція, що підлягає подальшій обробці у рамках підприємства.

Витрати майбутніх періодів - запаси деяких матеріалів, незакінченої продукції, що будуть скомпенсовані при випуску нової продукції, а не тієї, котра випускається в даний час.

Дебіторська заборгованість - борги підприємству за поставлену продукцію, виконані послуги.

Крім розподілу оборотних коштів по областях функціонування, їх ще поділяють на нормовані і ненормовані.

Ненормовані визначаються на основі аналізу використання оборотних коштів на забезпечення безперебійної роботи підприємства.

Нормовані - виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція на складах підприємства, на які можна розробити нормативи. Інші - ненормовані.

По кожному з нормованих елементів установлюється норматив (мінімально необхідна, але достатня величина для забезпечення безперебійної роботи підприємства).

По джерелах утворення оборотні кошти поділяються на власні і позикові.

Нормування оборотних коштів припускає процес установлення загального нормативу оборотних коштів підприємства. Воно сприяє рішенню наступних задач:

1) забезпеченню безперебійної роботи підприємства;

2) оптимальному використанню капіталу, вкладеного в оборотні кошти.

Існує два підходи до нормування оборотних коштів:

1) укрупнений;

2) точний, заснований на встановленні нормативів оборотних коштів по окремих елементах.

Перший метод використовується при стабільній роботі підприємства, коли в нього немає великих фінансових проблем. У звітному періоді підприємство розраховує коефіцієнт:

, (2.1)

де - коефіцієнт нормованих засобів по базисному році;

- середньорічна вартість нормованих елементів оборотних коштів у базисному році, грн.;

- обсяг річної товарної продукції в базисному році, грн.;

, (2.2)

де - середній обсяг нормованих оборотних коштів у плановому році;

- обсяг товарної продукції в плановому році, грн.

 

При точному методі норматив оборотних коштів - сума всіх нормативів.

, (2.3)

де - у виробничих запасах, грн.;

- у незавершеному виробництву, грн.;

- у витратах майбутніх періодів, грн.;

- у готовій продукції, грн.

Нормування виробничих запасів

, (2.4)

де - норматив по i-му матеріалу;

- корегуючий коефіцієнт, який враховує допоміжні матеріали (1,2; 1,3);

n – число видів основних матеріалів.

, (2.5)

де - витрати i-го виду матеріалу на календарний період, грн.;

- норма запасу у днях по і-му матеріалу;

- тривалість календарного періоду, на який розраховується норматив.

Для забезпечення безперебійної роботи підприємства по кожному конкретному матеріалу розрізняють чотири види запасів і відповідно нормативи:

1) поточний;

2) страховий;

3) підготовчий;

4) транспортний.

(2.6)

1. Поточний запас потрібний для забезпечення безперебійної роботи підприємства в інтервалі між постачаннями матеріалу і дорівнює половині інтервалу між постачаннями.

Його максимальна величина розраховується

, (2.7)

де - одноденна витрата і-го матеріалу у виробництві, нат.од/день, грн./день;

- інтервал поставки i-го матеріалу.

, (2.8)

де - витрата матеріалу за 1 одиницю календарного часу (місяць, квартал, рік);

- число календарних днів у розглянутій одиниці часу.

 

, (2.9)

де - норма поточного запасу в днях запасу.

2. Страховий запас призначений для забезпечення безперебійної роботи підприємства при порушенні інтервалу постачання. Дорівнює половині поточного запасу, або ¼ частині інтервалу між поставками

 

(2.10)

 

3. Підготовчий запас потрібний для підготовки матеріалу до свого виробничого споживання, тобто для складування, для просушки деревини тощо.

 

(2.11)

 

де - число днів підготовки і-го матеріалу до виробництва.

4. Транспортний запас необхідний на випадок тривалого транспортування матеріалу.

 

, (2.12)

 

де - час транспортування матеріалу, днів;

- час оформлення платіжних документів, дні;

- норма транспортного запасу і-го матеріалу в днях запасу.

 

, (2.13)

 

де - норма виробничого запасу і-го матеріалу в днях запасу.

Нормування незавершеного виробництва

, (2.14)

де - норматив по незавершеному виробництву, грн.;

k – число найменувань продукції, що випускається;

- норматив по незавершеному виробництву j-го виду продукції.

, (2.15)

де - виробнича (операційна) собівартість одноденного випуску продукції, грн/день;

- тривалість виробничого циклу виготовлення j-го виду продукції в календарних днях;

- коефіцієнт наростання витрат по j-му виду продукції.

 

, (2.16)

 

де - питома виробнича собівартість j-го виду продукції, що випускається, грн/нат.од.;

- кількість виробів j-го виду, що випускаються на підприємстві за одиницю календарного часу, нат.од./період;

- число календарних днів у розглянутому періоді часу;

- випливає з особливостей організації виробництва і враховує різні способи наростання витрат при виготовленні продукції протягом виробничого циклу.

Самим типовим способом є спосіб рівномірного наростання витрат, при якому у перший день виробничого циклу у виробництво залучається основна маса сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яку іноді називають одноразовими витратами, у наступні дні виробничого циклу витрати зростають рівномірно (витрати на зарплату, енергію, вентиляцію).

Для рівномірного наростання витрат

 

, (2.17)

 

де - одноразові витрати при виготовленні 1 одиниці продукції j - го найменування.

 

 

2.2. Показники ефективності використання оборотних засобів

Оборотні кошти, знаходячись у постійному русі, проходять послідовно 3 стадії кругообігу:

 

 


Рисунок 2.1.– Кругообіг оборотних засобів

У кожен момент часу оборотні кошти знаходяться одночасно на всіх трьох стадіях.

На підприємстві розраховуються показники ефективності використання оборотних коштів.

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів – це кількість оборотів, які здійснюють оборотні засоби за аналізований період.

 

, (2.18)

де - обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підприємства за одиницю календарного часу, грн/період;

- середній залишок оборотних коштів за розглянутий період, грн.

 

2. Коефіцієнт завантаження або закріплення оборотних засобів характеризує суму оборотних засобів, які припадають на одиницю реалізованої продукції. Величина зворотна КОБ розраховується за формулою

 

(2.19)

 

3. Тривалість одного обороту оборотних засобів визначається як відношення тривалості аналізованого періоду до коефіцієнту обертання оборотних засобів

 

, (2.20)

 

де - число днів у розглянутому періоді.

 

4. Вивільнення оборотних коштівпри скороченні тривалості одного обороту (∆О) визначається за формулою:

 

, (2.21)

 

де - обсяг реалізованої продукції в другому періоді;

, - коефіцієнт обертання оборотних коштів у першому і другому періоді.

 

На кожному підприємстві щорічно розробляються заходи, що прискорюють оборотність оборотних коштів.

Для більшості галузей промислового виробництва існують основні напрямки прискорення оборотності оборотних коштів:

1) зниження матеріалоємності продукції (тобто витрат сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива на одиницю продукції);

2) чисто фізичне прискорення проходження оборотними коштами всіх стадій обороту;

3) прискорення та здешевлення транспортування вантажу;

4) механізація та автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт;

5) зниження трудомісткості виготовлення продукції.

РОЗДІЛ 3. трудові ресурси підприємства

3.1 Склад і структури кадрів підприємства.

Кадри підприємства входять до складу трудових ресурсів галузі, що у свою чергу включають:

а) кадри підприємств і виробничих об'єднань;

б) кадри наукових і проектних організацій;

в) кадри галузевих навчальних закладів;

г) кадри міністерства чи відомства.

Трудові ресурси (персонал) підприємства – це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) мають практичний досвід і навички роботи та вкладають їх в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім постійних працівників на підприємстві можуть бути тимчасові працівники, що працюють на умовах сумісництва або по тимчасових трудових угодах.

Усі працівники підприємства розділяються на дві групи: персонал основної діяльності і персонал неосновної діяльності. У залежності від функціонального призначення склад кадрів промислового підприємства можна представити схемою (рисунок 3.1).

 

Рисунок 3.1 – Склад кадрів промислового підприємства

Промислово-виробничий персонал – працівники, які прямо чи побічно пов’язані з виробництвом продукції чи послуг на підприємстві.

Непромисловий персонал – працівники, що числяться в штаті підприємства, особистої участі у виробництві продукції не приймають, але обслуговують потреби трудового колективу.

Керівники– це працівники, що займають посади керівників підприємства або його підрозділів і їхніх заступників (директор, головний інженер, начальник ділянки, головний конструктор, майстер).

Робітники – працівники, що безпосередньо впливають на оброблювані предмети праці, з яких буде виготовлена продукція (основні), а також працівники, що посередньо забезпечують умови роботи для основних робітників (допоміжні робочі).

На промислових підприємствах група робітників складає 70-80% усього персоналу.

Спеціалісти– працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи; виконують окремі функції управління виробництвом.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування (чисто технічну роботу), зокрема – діловиробники, обліковці, секретарі, креслярки, оператори ЕОМ.

Вищенаведений склад кадрів використовується при визначенні виробничої структури кадрів.

Крім того на підприємстві розрізняють професійну, соціальну і функціональну структури кадрів.

Працівники на підприємстві можуть працювати:

- самостійно на власному підприємстві;

- на умовах наймання: Умови відбиваються в контракті, індивідуальній угоді чи колективному договорі.

3.2 Система показників щодо характеристики персоналу підприємства.

Персонал підприємства характеризують 3 групи показників:

- кількісні;

- якісні;

- структурні.

До кількісних належать:

1. Облікова чисельність – чисельність робітників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та звільнених на цю дату;

2. Явочна чисельність– кількість робітників облікового складу, що з’явилися на роботу;

3. Середньооблікова чисельність замісяць – відношення чисельності робітників облікового складу за кожний календарний день місяця до кількості календарних днів місяця.

До якісних показників належать:

1. Економічні (складність праці, кваліфікація, середній розряд робітників підприємства, плинність кадрів);

2. Особові (рівень дисциплінованості, відповідність кваліфікації робітників складності виконуваних робіт);

3. Організаційно-технічні (фондоозброєність, рівень організації праці, рівень технологічної організації).

До структурних показників належать:

1. Питома вагапрацівників окремих підрозділів у загальній чисельності працівників;

2. Темпи зростання чисельності працівників підприємства за визначений період;

3. Співвідношення основних та допоміжних робітників.

 

 

3.3 Поняття, методи виміру і показники продуктивності праці.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність людської праці в процесі виробництва.

Продуктивність праці показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.

Продуктивність праці визначається кількістю продукції, що вироблена в одиницю робочого часу, та витратами часу на одиницю виготовленої продукції.

Існує два альтернативних методи виміру продуктивності праці: прямий та зворотній.

Прямий метод:

Показник – рівень продуктивності праці (виробіток) (ПП).

 

(3.1)

 

де Q – обсяг виготовленої продукції за одиницю часу;

Т – витрати часу.

Зворотній метод:

Показник – трудомісткість продукції (t)

 

(3.2)

 

У залежності від способів виміру обсягу Q розрізняють відповідні показники продуктивності праці. Вимір Q може бути наступним.

1. N – у натуральних одиницях в одиницю часу, нат. од./од. часу;

2. NУ-Н – в умовно-натуральних одиницях, якщо продукція технологічно неоднорідна, нат. од./од. часу.

3. Qтр – в трудових показниках, нормо-год./од. часу.

4. Найбільш розповсюджені – вартісні показники, грн./ од. часу

QТ – обсяг товарної продукції;

QВ – обсяг валової продукції;

QР – обсяг реалізованої продукції;

QЧ – обсяг чистої продукції.

У державній статистиці при оцінці рівня продуктивності праці на підприємстві використовується вартісний показник обсягу - товарна продукція.

Витрати праці Т можуть вимірятися кількістю виконавців чи витратами робочого часу. Розрізняють показники індивідуальної продуктивності праці, що враховують витрати живої праці (працівників підприємства) і суспільну продуктивність праці, що враховує витрати живої і минулої праці, упредметненої у витрачених засобах виробництва.

На підприємстві неможливо розрахувати суспільну продуктивність праці. Показник суспільної продуктивності праці розраховується по всій державі і характеризує суспільну продуктивність праці в цілому.

 

(3.3)

 

де НДР – річний національних доход, грн./рік;

Чмат.вир. – чисельність працівників сфери матеріального виробництва, осіб.

До прямого методу вимірювання індивідуальної продуктивності праці належить також показник річного виробітку на одного працівника

 

(3.4)

де – річний обсяг товарної продукції, грн./рік.

– середньооблікова чисельність працівників промислово-виробничого персоналу, осіб.

По даному показнику ППпр розраховується і темп росту продуктивності праці на підприємстві:

 

(3.5)

де - це річні виробітки на одного працюючого відповідно у звітному та базовому році.

При прямому методі по підприємству в цілому можуть розраховуватися наступні показники:

1) місячні, квартальні;

2) на одного робітника;

3) по валовій, по чистій чи по реалізованій продукції.

По окремих цехах, ділянкам, робочим місцям можуть застосовуватися показники продуктивності праці при прямому вимірі, розраховані за одиницю часу (місяць і менш) на основі обсягу товарної продукції і на основі як одного робітника, так і одного працюючого.

Показники зворотного методу виміру продуктивності праці

Найбільш часто розраховується трудомісткість конкретного виду продукції.

По конкретному виду продукції розрізняють три види трудомісткості:

a) технологічну – визначається витратами праці на виготовлення одиниці виробу тільки основних робітників. Використовується при виборі технології виробництва як критерій;

б) виробничу – враховує витрати праці всіх робітників;

c) повну – враховує витрати праці на виготовлення одиниці виробу всіх працівників промислово-виробничого персоналу, у тому числі управлінського персоналу.

Якщо підприємство випускає продукцію різної номенклатури, то відповідні види трудомісткості можуть бути розраховані на 1 грн. продукції, що випускається.

 

 

Розділ 4. витрати виробництва та собівартість продукції

4.1 Поняття витрат і види собівартості продукції на підприємстві

Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації), вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним є поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, пов’язані з виготовленням продукції (наданням послуг).

Поточні витрати мають циклічний або безперервний характер. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, інструмент), а другі – здійснюються постійно, незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Собівартість продукції – виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції або послуг.

Для обчислення собівартості продукції (послуг) важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають, як правило, це витрати представлені на схемі (рисунок).

Вартість продукту - витрати суспільства по створенню даного продукту.

 

Собівартість продукту характеризує витрати підприємства по виготовленню продукту.

Собівартість у більшості випадків виражає індивідуальні витрати підприємства, а вартість - усереднені, суспільно необхідні витрати.

Собівартість продукції також містить у собі непродуктивні витрати (втрати від браку тощо).

Вартість продукту, створеного на підприємстві
Вартість витрачених засобів виробництва Знову створена вартість
Вартість необхідного продукту Вартість прибавочного продукту
Грошове вираження витрачених засобів виробництва Зарплата працівників підприємства
Собівартість продукту

 

Рисунок 4.1 – Склад вартості і собівартості продукту

 

4.2 Угруповання витрат на виробництво продукції .

Для планування й обліку собівартості на підприємстві існують різні угруповання витрат чи витрат виробництва. Основні:

- по економічних елементах;

- по статтях витрат;

- поділ витрат на прямі і непрямі;

- поділ витрат на умовно-постійні й умовно-перемінні

Угруповання витрат по економічних елементах: усі витрати поєднуються у визначені економічні групи в залежності від свого економічного змісту і залежно від того, на який вид продукції відноситься розглянута витрата й у якім місці підприємства вона виникла.

Економічний зміст витрати визначається тим видом виробничого ресурсу, що дана витрата відбиває.

Розрізняють наступні економічні групи:

1. Матеріальні витрати:

- сировина, основні матеріали, покупні вироби;

- допоміжні матеріали;

- паливо зі сторони;

- енергія зі сторони.

Усі витрати по матеріальних витратах визначаються на основі оптових цін підприємства з урахуванням транспортних витрат.

2. Заробітна плата промислово-виробничого персоналу підприємства:

основна;

- додаткова.

3. Відрахування на соціальні потреби (органам соціального страхування, фонду зайнятості тощо).

 

, (4.1)

де – відрахування на соціальні потреби;

– коефіцієнт відрахування на соціальні потреби (затверджується централізовано);

– витрати на зарплату (основну і додаткову промислово-виробничого персоналу).

4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів.

5. Інші витрати: витрати, пов'язані з використанням природних ресурсів (плата за землю, воду) тощо, що неможливо було врахувати в попередніх групах (поштово-телеграфні, реклама).

Угруповання витрат по економічних елементах використовується для наступних цілей:

1) для складання кошторису витрат на виробництво продукції і розрахунку собівартості всього обсягу випущеної продукції (товарної і т.п.).

Кошторис витрат – документ, у якому розписані і визначені витрати виробництва по економічних елементах за одиницю часу (місяць, квартал і т.п.).

, (4.2)

де - сумарні витрати, грн/період,

- витрати по і-му економічному елементу, грн/період.

Для визначення структури витрат на виробництво продукції, визначають питому вагу кожної економічної групи в загальних витратах на виробництво продукції.

Вивчення структури витрат на виробництво продукції дозволяє швидше знаходити заходи для зниження собівартості продукції.

Собівартість одиниці продукції, якщо випускається один вид продукції. розраховується:

 

, . (4.3)

 

Угруповання витрат по статтях витрат і інші угруповання витрат

Основне призначення – визначення собівартості визначеного виду продукції. При угрупованні витрат по статтях витрат насамперед витрати поділяються по видах продукції, що випускається. Усередині кожного виду витрати поділяються по статтях (у залежності від місця їхнього виникнення). Іноді, але рідше, на підприємстві застосовується угруповання витрат по статтях витрат без попереднього розподілу на види продукції.

Визначення собівартості одиниці продукції шляхом угруповання витрат по статтях витрат називається калькулюванням собівартості продукції, а відповідний документ - калькуляцією.

Статті витрат:

1) сировина і матеріали;

2) покупні комплектуючі вироби;

3) поворотні відходи( віднімаються;)

4) паливо, енергія технологічні;

5) основна зарплата основних виробничих робітників;

6) додаткова зарплата основних виробничих робітників;

7) відрахування на соціальні потреби;

8) транспортні витрати;

9) витрати на обслуговування устаткування (амортизація; витрати на енергію; витрати на зарплату ремонтників і наладчиків, витрати на матеріали, використовувані при експлуатації й ін.).

Технологічна собівартість:

 

. (4.4)

 

10) витрати по освоєнню нових видів продукції;

11) цехові витрати: зарплата з відрахуваннями управлінського персоналу цехів; амортизація цехових будинків і споруджень; витрати на висвітлення, опалення, вентиляцію цехів; витрати по зарплаті допоміжних робочих цехів; витрати на ремонт загальноцехових будинків і споруджень.

Цехова собівартість:

. (4.5)

12) втрати від браку;

13) загальнозаводські витрати: зарплата з відрахуваннями управлінському персоналу заводу; амортизація загальнозаводських будинків і споруджень; витрати на утримання загальнозаводських лабораторій, ОЦ; витрати на ремонт загальнозаводських будинків і ін.

Виробнича собівартість:

 

. (4.6)

 

14) позавиробничі витрати: витрати на тару, упакування, рекламу; витрати на транспортування; витрати по маркетингу, на реалізацію продукції, сервісне обслуговування.

Повна (комерційна) собівартість:

. (4.7)

У залежності від того, як витрати відносяться на собівартість одиниці продукції конкретного виду, вони поділяються на групи:

1) Прямі - витрати розраховуються прямим рахунком (основні матеріали, покупні вироби, паливо, енергія технологічні й ін.).

2) Непрямі: витрати, що відносяться на собівартість одиниці продукції непрямим, умовним методом. До них відносяться: витрати на транспортування; витрати на обслуговування устаткування; цехові, загальнозаводські; значна частина позавиробничих витрат.

Транспортні витрати розподіляються між усіма видами продукції пропорційно витратам на основні матеріали і покупні вироби.

, (4.8)

де - коефіцієнт транспортних витрат, розраховується планово-економічним відділом;

- сумарні річні транспортні витрати, грн/рік;

- усі річні витрати по основних матеріалах і покупних виробах по основних видах продукції, що випускається, грн/рік.

, (4.9)

де - витрати по транспортуванню матеріалів при калькуляції і-го виду продукції, грн/шт;

( ) - відповідно витрати по основних матеріалах і покупних виробах при калькуляції і-го виду продукції, грн/шт.

Витрати по обслуговуванню устаткування можуть розподілятися між усіма видами продукції двома методами:

1) пропорційно часу обробки конкретного виду продукції на визначеному технологічному устаткуванні;

Для цього методу по заводу виводиться коефіцієнт витрат по обслуговуванню обладнання .

, (4.10)

де - річні витрати по обслуговуванню технологічного устаткування заводу, грн/рік.

- річна основна зарплата основних робітників заводу, грн/рік.

 

, (4.11)

де - витрати по обслуговуванню устаткування в калькуляції і-го виду продукції, грн/шт;

- витрати по основній зарплаті основних робітників у калькуляції і-го виду продукції, грн/шт.

 

Непрямі витрати - цехові і загальнозаводські, розподіляються між усіма видами продукції пропорційно основній зарплаті основних робітників.

Позавиробничі витрати розподіляються між усіма видами продукції пропорційно виробничої собівартості продукції. Для цього попередньо розраховується коефіцієнт:

 

, (4.12)

де - коефіцієнт позавиробничих витрат;

- річні позавиробничі витрати заводу в цілому, грн/рік;

- сумарна річна виробнича собівартість продукції, грн/рік.

Залежність між перемінними і постійними витратами від масштабів виробництва представлена наступною схемою (рисунок 4.2.):

 

 

 


де - питома повна собівартість, грн/нат.ед.;

- сумарні витрати, грн/період.

Рисунок 4.2 – Залежність витрат виробництва (собівартості) від масштабів виробництва.

У залежності від того, як витрати змінюються при зміні обсягу випуску, усі витрати у короткостроковому періоді поділяються на дві групи:

1) умовно-змінні витрати, змінюються найбільше часто в короткостроковому періоді прямо пропорційно зміні обсягу випуску (SПЕР);

2) умовно-постійні витрати, що за календарний період є постійними і при зміні обсягу випуску не змінюються (SУ.П.).

 

Види собівартості у зв'язку з переходом на нові бухгалтерські стандарти [Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати"].

Виробнича собівартість містить у собі: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати (по змісту витрати по обслуговуванню обладнання і загальноцехові витрати) як перемінні, так і розподілені постійні.

Собівартість реалізованої продукції містить у собі:

- виробничу собівартість;

- нерозподілені постійні загальновиробничі витрати;

- наднормативні виробничі витрати.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю складаються з:

- собівартості реалізованої продукції;

- адміністративних витрат;

- витрат на збут;

- інших операційних витрат (на дослідження і розробки, штрафи, пеня, витрати на зміст об'єктів соціально-культурного призначення).

 


ВИСНОВОК


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Какое моторное масло лучше – синтетическое или минеральное? | Г§а§Т§Ц§Я§Я§а§г§д§Ъ §а§Т§е§й§Ц§Я§Ъ§с §У §У§н§г§к§Ц§Ы §к§Ь§а§Э§Ц

Дата добавления: 2016-07-29; просмотров: 6990 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

  1. Cудебник 1550 г. Общая характеристика, система и источники
  2. I. Общая характеристика страны
  3. I. Общая характеристика урока
  4. I. Порядок проведення заняття. На початку заняття вам необхідно згадати, що робітник, який отримав гроші підприємства називається підзвітною особою тому
  5. I. Характеристика базы интернатуры
  6. I. Характеристика господарства
  7. II. Расчет зубчатых колес редуктора. Так как в задании нет особых требований в отношении габаритов передачи, выбираем материалы со средними механи­ческими характеристиками (см
  8. III. Качественная характеристика результатов обученности
  9. III. ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРАВЛЕНИЯ ПОДГОТОВКИ 49.03.02 ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА ДЛЯ ЛИЦ С ОТКЛОНЕНИЯМИ В СОСТОЯНИИ ЗДОРОВЬЯ (АДАПТИВНАЯ ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА)
  10. SQL SERVER. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЪЕКТОВ БД
  11. V. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАКТИКАНТА
  12. VI. ОЦЕНКА ФУНКЦИОНАЛЬНОГО СОСТОЯНИЯ ПАЦИЕНТА – ОЦЕНКА СОЗНАНИЯ, ПОЛОЖЕНИЯ ТЕЛА, ХАРАКТЕРИСТИКА КОЖИ, ОЦЕНКА ДЫХАНИЯ


Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.136 с.