Шляхи розповсюдження інфекції

1. Екзогенна інфекція – яка попадає до організму з зовнішнього середовища різними шляхами: а) повітряним; б) крапельним; в) контактним; г) імплантаційним.

2. Ендогенна інфекція – яка знаходиться в середині організму, або на його покровах. Розповсюдження – по продовженню, гематогенно, лімфогенно. Основні джерела ендогенної інфекції: запальні процеси шкіри й слизових оболонок, інфекції шлунково-кишкового тракту, інфекції дихальних шляхів, урогенітального тракту та джерела криптогенної (невідомої локалізації) інфекції.

Перенесення мікроорганізмів від хворого до хворого називається перехресною інфекцією. Як вже було наведено вище, окремо виділяється термін внутрішньолікарняна інфекція – це інфекція що виникла в стаціонарі, та яка була відсутня у хворого на момент госпіталізації в маніфестній формі чи інкубаційному періоді.

Якщо попередження розповсюдження інфекції з ендогенного вогнища не завжди можливо в хірургічній практиці, наприклад, у хворих, що оперуються за екстреними показаннями, то екзогенне проникнення мікроорганізмів через зону оперативного втручання завжди можна попередити необхідними заходами. Останнім часом серед внутрішньолікарняної інфекції навіть відокремлюються та підлягають особистому обліку так звані інфекції області хірургічного втручання – гнійно-запальні інфекції, які виникли протягом 30 діб після операції у разі відсутності імплантату, трансплантату та протезного пристрою, або протягом 1 року при встановленні імплантату, трансплантату та протезного пристрою. Доцільно знати фактори ризику виникнення інфекцій області хірургічного втручання, які умовно можна розділити на п’ять групп:

1) Стан пацієнта – характер основного захворювання (чим важче клінічний стан хірургічного хворого, тим більше вірогідність розвитку інфекції); супутні захворювання, що обтяжують загальний стан та знижують резистентність до інфекції (цукровий діабет, ожиріння, хронічні інфекційні захворювання, онкохвороби тощо); вік пацієнта (новонароджені, старечого та похилого віку);

2) Передопераційні фактори – тривале передопераційне перебування в стаціонарі, наприклад, для повного обстеження в умовах стаціонару; неадекватна передопераційна антибіотикопрофілактика, неадекватна обробка шкіри операційного поля антисептиками;

3) Операційні фактори – ступінь забрудненості операційної рани; техніка хірурга щодо проведення операції та дотримання асептики; тривалість операції; стан операційної рани після завершення хірургічного втручання (погана васкулярізація, наявність гематом, некротичних тканин, чужорідних тіл); наявність дренажів, які з одного боку необхідні для виведення ексудату чи випоту з рани, а з іншого боку сприяють міграції мікроорганізмів з шкіри та самі є чужорідними тілами; надмірне застосування коагуляції в рані;

4) Фактори внутрішнього середовища – тіснота і велика кількість спостерігачів (студентів) в операційній; наявність серед членів бригади носіїв метицилин резистентних штамів St. aureus (MRSA); необмежене недоцільне пересування членів операційної бригади; неадекватне одягання персоналу; неадекватна вентиляція; неадекватна стерилізація інструментарію, білизни та матеріалу; неадекватна дезінфекція устаткування та елементів операційної зали;

5) Післяопераційні фактори – техніка перев’язок та дотримання правил асептики під час заміни пов’язок; неадекватна стерилізація та дезінфекція в перев’язувальній кімнаті; здійснення «чистих» та «гнійних» перев’язок в одному приміщенні; наявність серед персоналу стійкіх носіїв MRSA.

В абсолютній більшості випадків інфекції області хірургічного втручання виникають при екзогенному шляху розповсюдження інфекції та частота їх виникнення цілком залежить від виконання правил асептики та антисептики.