Ключові аспекти фінансової революції

Виконав:

ст.гр.МЕВ-10-2

Бунда К. О.

Перевірив:викл.

Дзюба М. І.

 

Хмельницький, 2012

План

Вступ

1. Міжнародна фінансова інтеграція

2. Система міжнародних фінансових інститутів

3. Розвиток фінансових інновацій

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

Сучасна світова фінансова система функціонує і розвивається в умовах фінансової глобалізації. Глобалізація — це об’єктивний процес інтеграції значної частини капіталу різних країн, посилення їхньої взаємозалежності. Зміцнення зв’язків між країнами, по суті, означає фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнародних фінансових інституцій; по-друге, міжнародна фінансова інтеграція; по-третє, швидкий розвиток фінансових інновацій.

Так, перший аспект полягає в тому, що особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» й у зв’язку з необхідністю вирішення їхніх економічних проблем.

Другий аспект. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979 р., а в 1986 р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та переплетення національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові, і навпаки.

Третій аспект. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискорення руху потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій. Спостерігалося значне зростання фінансових інновацій.

Актуальність теми полягає в тому що, фінансова революція суттєво впливає на лібералізацію внутрішніх ринків, зміну фінансових технологій та прискорюється розвиток інтеграційних процесів.

Метою є визначення основних груп факторів розвитку фінансової системи в умовах фінансової революції.

 

 

1. Міжнародна фінансова інтеграція

В умовах глобалізації стан та динаміка національних та міжнародних ринків страхових послуг значною мірою визначається загальними тенденціями міжнародної фінансової інтеграції. Міжнародна фінансова інтеграція означає системні зміни глобального фінансового середовища, зростання взаємозалежності національних і міжнародних фінансових ринків та формування інтегрованих форм фінансових процесів на всіх сегментах ринків. Основними рушійними силами фінансової інтеграції є: лібералізація національних та міжнародних фінансових ринків; посилення конкуренції на фінансових ринках (між національними та міжнародними фінансовими інститутами, між різними типами фінансових інститутів за надання аналогічних чи пов'язаних послуг); використання інформаційних технологій. Системні фактори (рушійні сили) міжнародної фінансової інтеграції обумовлюють системні зміни глобального фінансового середовища та спрямованість на формування інтегрованих форм функціонування фінансових ринків: міжнародна мобільність капіталу; консолідація та транснаціоналізація фінансових інститутів; розвиток міжнародної фінансової інфраструктури: міжнародні біржі, міжнародні системи фінансових трансакцій (СВИФТ, Ройтерс, Євроклир) міжнародні платіжні системи; поширення трансграничних за природою фінансових інструментів та підсистем міжнародних фінансів (наприклад, єврооблігації, глобальні депозитарні розписки, міжнародні платіжні системи, міжнародне перестрахування, міжнародні страхові поліси та інше); створення зон вільного руху капіталу між країна ми або фінансової інтеграції в рамках регіональних інтеграційних об'єднань (Євросоюз, НАФТА).

В якості основних характеристик міжнародної фінансової інтеграції в сучасній науковій літературі розглядаються різні поняття, які відображають ступінь взаємодії національних та міжнародних фінансових ринків міжнародний рух капіталу, лібералізація національних та міжнародних фінансових ринків як фактор їх відкритості, доступ національних компаній на міжнародні фінансові ринки, міжнародної кореляції динаміки фондових індексів та вартості фінансових активів, частки іноземного капіталу у фінансовому секторі різних країн. Такі та інші показники вимірюють взаємну динаміку (тісноту зв'язку) основних параметрів національних та міжнародних фінансових ринків, їх взаємозалежність і тим самим ступінь їх інтеграції. Так, експерти Міжнародного валютного фонду у якості параметрів міжнародної фінансової інтеграції розглядають: міжнародні активи та зобов'язання країни, ціни (вартість) аналогічних видів фінансових активів у різних країнах, співвідношення національних заощаджень та зовнішніх інвестицій. Крім цього, використовується міжкраїнові порівняння і співставлення основних якісних параметрів сегментів фінансових ринків у різних країнах (наприклад, відношення страхових премій до ВВП та в розрахунку на душу населення), показники частки іноземного капіталу в капіталізації ринків (в тому числі страхового ринку).

Врахування міжнародних інтеграційних тенденцій є актуальним для України з огляду необхідності підвищення ефективності національних фінансових ринків, вибору оптимальних підходів до включення в регіональну економічну інтеграцію. До цього також спонукають вимоги щодо вступу України до СОТ, потреба гармонізації національного та європейського законодавства у сфері фінансових послуг. Формування валютного союзу та єдиного ринку капіталів в рамках ЄС об'єктивно сприяло переходу до європейської фінансової інтеграції. В 1998 році Європейська Комісія прийняла План дій у сфері фінансових послуг (Financial Services Action Plan – FSAP) з метою інтеграції європейських фінансових ринків, створення сильних та ліквідних ринків капіталу в Європі та ефективної конкуренції для задоволення потреб споживачів. План дій передбачає лібералізацію ринків фінансових послуг та запровадження принципу"єдиного паспорту" для фінансових інституцій (тобто автоматичного поширення їх діяльності в інших країнах ЄС). Здійснюється комплекс заходів стимулювання інтеграції: зближення регулятивних та наглядових умов діяльності фінансових інститутів, консолідації та полегшення доступу до національних клірингових та платіжних систем. Результатом є посилення національної та міжнародної конкуренції на фінансових ринках, консолідація фінансових інститутів. Основними сферами європейської фінансової інтеграції визначено інтеграцію ринків у сфері банківської справи, страхування, фінансових інструментів та управління фінансовими активами. Європейська фінансова інтеграція має різну інтенсивність в різних сегментах ринків. Найбільш інтегрованими є грошові ринки і ринки міжбанківських запозичень, високий рівень інтеграції мають також ринки державних та корпоративний облігацій. На фондових ринках інтеграційні тенденції менш виражені, відбувається злиття чи взаємного володіння акціями основних фондових бірж. Зростають трансграничні злиття та поглинання банків, зближуються рівні процентних ставок по кредитам. На європейському страховому ринку домінуючими є тенденції консолідації (інституційної інтеграції) та регулятивної конвергенції, відбувається певне зближення тарифів на страхові послуги. Консолідація європейського страхового ринку з початку 90-х років розвивалася переважно у формі горизонтальної інтеграції страхових компаній з банками та іншими фінансовими інститутами. Така консолідація має три основні різновиди:

1) розвиток банками страхових послуг та відповідно поглинання або створення банками страхових компаній – цей процес має назву "банкассуранс";

2) розвиток страховими компаніями фінансових функцій і поглинання ними банків та інших фінансових інститутів – "ассурфінанс";

3) утворення фінансових холдингів, що поєднують функції банківських, страхових та інших фінансових послуг – "оллфінанс". Така інтеграція відбувається у різних формах – дистриб'юторських контрактів, спільних підприємств, створення дочірних компаній, злиттів та поглинань. Розвиток європейської фінансової інтеграції відбувається на основі уніфікації регулятивних умов діяльності фінансових інститутів та ринків. Розвиток регулятивних умов має три основні виміри: по-перше, запровадження уніфікованої системи фінансового регулювання на рівні ЄС та країн-членів, уніфікації вимог до фінансових інститутів щодо захисту прав інвесторів та інші; по-друге, запровадження міжнародних принципів регулювання, в першу чергу, принципів регулювання банківського капіталу Базель II, міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS) та інші; по-третє, запровадження регуляторів (директив) та уніфікованих стандартів щодо окремих сегментів фінансових послуг.

 

2. Система міжнародних фінансових інститутів

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн — засновників цих організацій. Вони започатковуються на основі багатосторонніх угод між державами, їхнім основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів. До числа світових фінансових інститутів належать Світовий банк (СБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Крім того, існують такі фінансові структури, як Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) та деякі інші.

Майже всі міжнародні фінансові інститути були створені в 1944 році з метою об'єднання зусиль для післявоєнної відбудови економіки багатьох країн. В цілому це мало досить позитивне значення для тодішнього періоду світового економічного розвитку. Міжнародний валютний фонд, зокрема, одержав статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ у своїй діяльності сприяє стабілізації національних валют країн — членів фонду, підтриманню рівноваги платіжних балансів та покриття їхнього дефіциту, наданню консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ є організацією акціонерного типу, його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни в світовій торгівлі. Відповідно й право на одержання коштів залежить від обсягу вступного внеску. Квоти переглядаються кожних п'ять років.

На сьогодні членами МВФ є 181 країна, а його пасиви становлять понад 300 млн. дол. США. Україна вступила до МВФ у 1992 році, її квота становить 0,70 відсотка від загального капіталу фонду. За час свого існування МВФ виявив свою життєздатність, уміння враховувати тенденції розвитку світової економіки, сприяти поліпшенню фінансових умов розвитку економіки окремих країн та фінансовій стабілізації у світовому господарстві в цілому.

Останніми роками МВФ прийняв низку рішень, спрямованих на створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам у разі фінансової кризи. Ця допомога надається за допомогою політики траншів і механізму розширеного фінансування. Діяльність МВФ справедливо піддається критиці за негнучкість у взаємовідносинах із деякими країнами, надмірну бюрократизацію та заангажованість.

Однією з найпотужніших фінансових установ світового рівня є створений у 1944 р. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Його не слід розглядати як лише банківську установу. У МБРР мало що спільного з типовими комерційними банками, бо він надає довгострокові кредити на державні програми лише урядам і центральним банкам країн-членів, якими є лише члени МВФ.

При створенні МБРР був покликаний згідно з його статусом надавати фінансову допомогу країнам, що потерпіли від війни, у формі довгострокових кредитів для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції. Нині банк надає технічну та фінансову допомогу понад 100 країнам світу, які є членами МВФ.

Основна кількість кредитів спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства, а також у галузі з низькою рентабельністю і великим терміном окупності витрат, куди не дуже охоче вкладає свої кошти приватний капітал. Статутний капітал МБРР створюється за допомогою підписання і викупу акцій та облігацій. Акції розподіляються відповідно до квот у МВФ.

Позики МБРР надаються під гарантії уряду країни-пози-чальника, як правило, терміном на 15—20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Поточна відсоткова ставка за кредитами становить 7,5%. Вступ України до МВФ забезпечив її членство в МБРР із квотою майже 5 млрд. дол. США, що дає змогу залучати кошти іноземних інвесторів для розв'язання питань стабілізації економіки, структурної перебудови, інтеграції України в світове господарство.

Світовий банк є фінансовою установою, яка покликана сприяти сталому економічному розвиткові та забезпеченню суспільного добробуту в країнах, що мають низький рівень економічних показників і перебувають на стадії реформування економіки. Банк надає фінансові ресурси в формі довгострокових кредитів на розвиток виробництва на 15—20 років на пільгових умовах. Умови надання кредиту пов'язані з розвитком приватного сектора економіки, здійсненням ринкових реформ у певних галузях економіки. Так, для України, яка за класифікацією банку належить до країн із середнім рівнем доходу, позики надаються на структурну перебудову в сільському господарстві, вугільній галузі, на розвиток насінництва, теплопостачання в м. Києві тощо.

Позики Світового банку є одними з неінфляційних джерел зовнішнього фінансування розвитку економіки України. Проте позики, спрямовані на фінансування дефіциту бюджету, мають негативний вплив на нинішнє і подальше фінансове становище.

До числа міжнародних фінансових інститутів належить значна кількість регіональних фінансових установ Європи, Латинської Америки, Африки, Азі? та інших регіонів. Серед них на найбільшу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку. Він був створений у 1991 році для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи.

У порівнянні з іншими міжнародними фінансовими установами, перевагою цього банку є те, що він працює як з державним, так і з приватним секторами економіки і має в своєму розпорядженні широкий вибір методів мобілізації коштів і фінансування. Банк, як правило, сприяє розвитку приватного сектора економіки.

Капітал банку складається із внесків країн-засновників. На сьогодні членами ЄБРР є 57 держав. Банк може залучати кошти також на міжнародних ринках кредитних ресурсів.

Діяльність ЄБРР в Україні охоплює такі основні стратегічні напрямки, як:

- надання довгострокового кредитного капіталу банківському сектору на розвиток комерційного кредиту та інших фінансових інструментів для підтримки експортерів;

- залучення приватних інвестицій в агропромисловий комплекс України;

- технічна допомога та консалтингові послуги підприємствам державної форми власності щодо розробки та впровадження інвестиційних проектів, фінансових планів, систем закупівлі обладнання на світових ринках та управління інвестиційними проектами;

- надання кредитних ліній приватному виробництву та пряме фінансування спільних підприємств;

- реформування секторів інфраструктури — транспорту, зв'язку тощо;

- сприяння реструктуризації, в основному енергетичного комплексу, за допомогою запровадження енергозберігаючих технологій, модернізації обладнання, гарантування безпеки на атомних електростанціях.

Позики ЄБРР Україні є джерелом пільгового фінансування інвестиційних проектів, що надається на 10—12 років за ставкою Libor+1,0% маржі за дворічним пільговим періодом. Усього було здійснено до цього часу 10 проектів на суму 645 млн. дол. США.

 

 

3. Розвиток фінансових інновацій

Однією з ключових характеристик сучасної фінансової глобалізації, безперечно, є високий темп фінансових інновацій, які, в свою чергу, виступають її рушійною силою. Інноваційність, з одного боку, проявляється у багатьох аспектах фінансової глобалізації, а з іншого, – виступає в ролі джерела подальшого поглиблення цього процесу. Суперечливість проявів фінансової глобалізації та ступінь її зв’язку з фінансовими інноваціями породжують сьогодні наукові дискусії, оскільки власне фінансова глобалізація є явищем суперечливим, здатним принести не лише вигоди, а й виступати джерелом різноманітних ризиків. Проте значних успіхів у розвитку інноваційної сфери найближчим часом, за прогнозами експертів, годі й очікувати. Причиною цього є, насамперед, відсутність практичного досвіду ведення інноваційної діяльності в ринкових умовах. Коріння цієї проблеми сягає в минуле. Воно пов’язане з орієнтацією науково-дослідних інституцій на виконання державних, в основному, військово-промислових, замовлень і відсутністю можливостей для самостійного виведення нових виробів на ринок. Багато проблем на цьому шляху виникає через відсутність добре сформованої інфраструктури підтримки горизонтальних зв’язків між підприємствами, науковими і фінансовими організаціями. Під інновацією розуміють успішне комерційне використання і виконання нових ідей, знань і технологій, а по-друге, процес перетворення нової ідеї в безпосередній соціально-економічний ефект. Інноваційний процес тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи весь комплекс відносин: виробництво, обмін, споживання. Він об’єднує науку, техніку, освіту, економіку, підприємництво, управління, і зумовлений характером і якістю їх взаємодії та взаємозв’язків. Інновація – результат колективних зусиль, де успіх залежить не лише від сфери науки і техніки, але від значно ширшого спектру галузей та соціального оточення.

Поняття „інновація” і „інноваційна діяльність” визначають ціль, задачі і напрями розвитку суспільного виробництва. Першим термін „інновація” ввів в науку відомий австро-американський економіст Й. Шумпетер в 1911 р., визначивши „інновації” як „нові комбінації”. Фінансові інновації – методи, застосовувані підприємствами для здійснення операцій з новими видами фінансових активів чи нових операцій з наявними активами задля ефективнішого використання їхніх фінансових ресурсів. Фінансова інновація є набором нових фінансових інструментів і фінансових технологій. Залежно від покладених на неї функції вона покликана розв’язувати різні завдання щодо реалізації товару або надання нових видів послуг, що є життєвоважливим для кожного підприємства. Еволюційний розвиток фінансових інновацій передбачає три кроки:

1. Заставні фінансові інновації з коригованою процентною ставкою

2. Ф’ючерсні ринки для фінансових інструментів

3. Опціонний ринок для боргових інструментів

Зрозуміло, що коли йдеться про фінансові інновації, то маються на увазі інновації, що функціонують у фінансовій сфері. Поняття "фінансова інновація" передбачає якісний стрибок у роботі фінансового сектору, по суті — це вид творчості, який веде до появи зовсім нової, революційної технології, або новий поворот у використанні вже відомої ідеї. Прикладом такої творчості є розширення сфери строкових контрактів на торгівлю товарами й фінансовими інструментами, які раніше не

використовувалися на ф'ючерсних майданчиках, введення нових варіантів свопів, створення нових типів взаємних фондів чи використання «смітникових» облігацій для фінансування викупу. Фінансова інновація складається з нових фінансових інструментів і фінансових технологій.

Фінансові інструменти поділяються на:

− концептуальні засоби — поняття й концепції, що лежать в основі фінансів як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджування та ін.);

− фізичні засоби — інструменти й процеси, які можна використати для досягнення конкретної мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами та ін.).До нових (відносно) фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління готівкою, облігації, забезпечення пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших. Фінансова технологія — це економічна й фінансова теорії, математичні й статистичні методи, комп'ютерна й телекомунікаційна техніка і т. п. Прикладом нових фінансових технологій виступає поява на Нью-Йоркській фондовій біржі комп’ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу, відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT) System).

Фінансові інновації так само, як будь-які інші, можна поділити на:

− кризові інновації, головною ознакою яких є розв'язання проблеми реалізації товару (роботи, послуги) у зв'язку з падінням попиту на нього і зменшенням обсягу його продажу, а також складнішої проблеми — виживання господарюючого суб'єкта на ринку в умовах жорсткої конкуренції. Кризова інновація спрямована на ліквідацію організаційної, виробничої, економічної чи фінансової кризи господарюючого суб'єкта;

− інновації розвитку, метою яких є підвищення конкурентоспроможності продукту і самого господарюючого суб'єкта в майбутньому. Такі інновації викликані перспективними прогнозами господарської діяльності, наприклад прогнозами втрат конкурентоспроможності товару, падінням іміджу господарюючого суб'єкта, можливим його банкрутством;

− нові фінансові операції, до яких належать форми контролю і обліку руху грошових коштів і цінних паперів (замінники грошей), методи планування фінансових показників, методологія складання фінансових планів різних видів (баланс доходів і витрат, план грошових потоків, бюджетування, оперативні фінансові плани та ін.), прийоми фінансового аналізу, форми організації фінансової роботи господарюючого суб'єкта, інтерактивне й інше аналогічне інвестування капіталу та інші дії, пов'язані зі спробою захоплення господарюючого суб'єкта (наприклад, дії "інвесторів-стерв'ятників"), дії із захоплення нових фінансових ринків; нові фінансові продукти, які є формою операцій, які мають невідчутну форму, тому їх не можна продати. Втілюються у вигляді інструкцій, правил, методичних вказівок, формул, графіків, тобто якогось певного документа, який, у свою чергу, є фінансовим продуктом, а отже, об'єктом купівлі-продажу. Як самостійна економічна категорія фінансова інновація має такі особливості:

−обов’язковість продажу нового фінансового продукту на ринку фінансових інновацій, тобто якщо продукт або операція не реалізовані, вони не є новими;

− обов’язковість реалізації фінансової операції на ринку або всередині господарюючого суб'єкта;

− функціональна залежність фінансової інновації від часу, тобто кожна інновація має свій життєвий цикл;

− особливість самого фінансового продукту, яка виражається: у наявності масового й одиничного попиту; у функціонуванні лімітованого й нелімітованого продукту); в існуванні продукту у формі майна й у формі майнових прав.

Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так, нові засоби зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнародних операцій та сприяли збільшенню їх обсягу, зокрема через створення розрахунково платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.

Як вважають експерти, інновації, що з’явилися останнім часом, створюють на фінансових ринках атмосферу невизначеності, невпевненості, нервозності, що підвищує нестабільність і можливість різких коливань, особливо на ринках держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

 

 

Висновки

У цілому зміни міжнародного фінансового середовища після Другої світової війни характеризуються терміном "потрійна фінансова революція" та включають три основні революційні аспекти: поглиблення міжнародної фінансової інтеграції формування системи міжнародних фінансових інститутів, швидкий розвиток фінансових інновацій. Аналізуючи наслідки "фінансової революції", можна дійти висновку, що фінансова глобалізація обов'язково супроводжується інтенсифікацією міжнародного руху капіталу, оскільки капітал спрямовується в найприбутковіші сфери світового господарства, і тому головним індикатором глобалізації фінансових ринків є міжнародні фінансові потоки. Крім того, дослідження свідчать, що, з одного боку, динаміка сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може інтерпретуватись як міжнародна мобільність капіталу, посилення нерівноваги платіжних балансів свідчить про розширення географії обсягів руху капіталу, з іншого боку, це не завжди підтверджується статистично.

Ключові аспекти фінансової революції призвели до обумовлення системних змін глобального фінансового середовища та спрямованість на формування інтегрованих форм функціонування фінансових ринків: міжнародна мобільність капіталу; консолідація та транснаціоналізація фінансових інститутів; розвиток міжнародної фінансової інфраструктури

 

 

Список використаних джерел

1. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: ДеКА, 1998.

3. Международные финансы: Учеб. пособие / Под ред. О. И. Лаврушина. — Донецк: ДонНУ, 2003.

4. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. с англ. В. Ф. Овсієнка, В. Я. Мусієнка. — К.: Вік: Глобус; 1992.

5. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000.

6. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003.

7. Пищик В. Я. Евро и долар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. — М.: Консалтбанкир, 2002.

8. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001.

9. Стукало Н.В Глобалізація й розвиток фінансової системи України //Фінанси України-2005р

10. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000.

11. Шмырева А. И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Международные валютно-кредитные отношения. — СПб: Питер, 2001.