Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємства

3.2. Внутрішньофірмове планування, принципи, методи, класифікація

3.3. Зміст бізнес-планів

3.4. Роль економічного аналізу в обґрунтуванні прогнозів і планів

Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємств

Обмежене втручання держави в економіку підприємств означає зростання їхньої економічної незалежності, самостійності та відповідальності за прийняття рішень.

Ринкова економіка докорінно змінює економічну структуру підприємств. Мова йде про створення нової економічної інфраструктури, представленої системою товарних і фондових бірж, комерційних банків, ринків факторів виробництва, кредитних і трудових ресурсів, які забезпечують умови для діяльності підприємств при жорстко регламентованих відносинах із постачальниками, підрядниками, банками.

У цих умовах кожне підприємство повинне визначити стратегію своєї господарської діяльності як на найближчу, так і на довгострокову перспективу, реалізація якої забезпечує йому виживання й конкурентоспроможність.

Стратегія - це вибір основних довгострокових цілей підприємства, затвердження курсу дій і визначення ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей. При формуванні стратегії підприємствам потрібно відповісти на три основних питання:

- які напрямки господарської діяльності треба розвивати;

- які потреби в капіталі та ресурсах;

- яка можливість віддачі за обраними напрямками.

Жорстке планування ситуації при цьому не виправдує себе. Потрібна довгострокова програма «швидкого реагування», що пов'язана з кон'юнктурою ринку та конкуренцією.

Стратегія стосується лише процесу формування загальної мети майбутнього. Підприємство може поставити перед собою не одну, а кілька стратегічних цілей, не повністю пов'язаних з його поточною діяльністю:

- освоїти виробництво принципово нової, що не має прямих аналогів, продукції;

- встановити на певних ринках монополію на продаж продукції, що випускається ним;

- диверсифікувати діяльність підприємства, щоб йому не загрожувала криза збуту.

У кожному разі для досягнення цих цілей не обов'язково задіювати всі структури і ланки підприємства, витрачати всі наявні ресурси. Обсяг ресурсів при зміні ситуації може постійно мінятися. Кінцева мета, піддаючись модернізації, залишається в принципі незмінною.

Викладений метод стратегічного регулювання називають стратегічним управлінням. Головним орієнтиром для всіх компонентів стратегічного управління є співвідношення «підприємство - середовище - ситуація», що визначається самою сутністю стратегії як методу збереження рівноваги підприємства в його взаємодії з навколишнім середовищем, у безупинно мінливій ситуації.

Стратегічне управління містить у собі два процеси, що взаємно доповнюють один одного:

- формулювання стратегії;

- реалізація стратегії.

Формулювання стратегії – це процес стратегічного регулювання, що включає:

- оцінку потенційних шансів досягнення мети;

- можливі альтернативи цілей;

- оцінку дії внутрішніх і зовнішніх факторів, пов'язаних з досягненням мети;

- вибір і остаточне формулювання мети, тобто прийняття стратегії.

Реалізація стратегії на відміну від її формулювання включає організаційно-адміністративні, координуючі та контрольні дії, у результаті яких фірма поступово модернізує свою структуру, ресурси і кінцеву мету, орієнтуючись на зразки майбутнього поводження, намічені стратегією.

Незалежно від області функціонування підприємства - зовнішні зв'язки або внутрішня структура - у кожному разі потрібно враховувати відповідно до основних положень стратегічного управління потрійну обумовленість:

- техніко-економічну;

- психолого-соціологічну;

- політичну.

Переважає думка, що роль внутрішніх і зовнішніх соціологічних факторів безупинно зростає, у цей час жодна фірма не може дозволити собі зосередити увагу винятково на рішенні техніко-економічних проблем. Нормальним явищем стає факт, що керівники підприємств повинні враховувати інтереси робочого колективу, а також вміти діяти разом з його представниками. Все частіше спостерігаються випадки негативного відношення громадськості та місцевої влади до підприємств, діяльність яких приносить явну шкоду природному середовищу, економіці.

Головним результатом будь-якого стратегічного напрямку діяльності підприємства є маса одержуваного прибутку, що визначає розмір і рівень інших показників діяльності, обсяг необхідних ресурсів і, в остаточному підсумку, - величину об'ємного показника діяльності підприємства. Саме цей показник, обумовлений шляхом порівняння результатів з витратами, відображає ефективність обраної стратегії підприємств, визначає економічний інтерес власника підприємства і господарюючого суб'єкта (підприємця).

З даних теоретичних передумов випливають методичні підходи, які забезпечують сполучення різних варіантів стратегічного планування. Вони полягають у тому, що на стадії розробки проектів (варіантів) плану розвитку підприємства повинні здійснюватися два паралельно проведених і погоджених розрахунки обсягу господарсько-фінансової діяльності.

В основі першого розрахунку повинна бути цільова настанова досягнення товарообігу, що відповідає величині купівельних фондів населення та обсягу попиту на реалізовані товари. При цьому, виходячи із проектованого обсягу товарообігу, за традиційною методикою розраховуються інші показники діяльності підприємства.

Другий підхід до розрахунку показників плану орієнтований на одержання обсягу прибутку, достатнього для рішення завдань виробничого і соціального розвитку, що стоять перед підприємством в умовах ринку, і задоволення економічних інтересів працівників підприємства, власників засобів виробництва. Виходячи з обсягу цього прибутку розглядається обсяг товарообороту підприємства, що забезпечує його одержання, а також інші показники, що визначають величину необхідних ресурсів і витрат. Таким чином, пропонована технологія стратегічного планування випливає з існуючих взаємин між різними рівнями цілей діяльності підприємства і факторами, що забезпечують їх реалізацію.

3.2. Внутрішньофірмове планування, принципи, методи, класифікація

Актуальність планування роботи підприємства має велике значення. Це найкращий спосіб оцінити шанси на успіх, уберегтися від комерційної діяльності, приреченої до провалу, об’єктивно розглянути своє підприємство з боку, виявити слабкі сторони. Планування є засобом формування цілей фірми та способів їхнього досягнення.

Неодмінна умова ефективного планування - знання економічних законів. Наприклад, закон вартості вимагає, щоб ціна товару встановлювалася виходячи із суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Закон накопичення проявляється у необхідності використання частини прибутку для розширеного відтворення капіталу. Без інвестицій в активи не варто розраховувати на перемогу у конкурентній боротьбі. Закон підвищення продуктивності праці орієнтує на зниження трудових і матеріальних витрат при використанні інвестицій.

 

Таким чином, у плануванні варто враховувати певні принципи. У ринкових умовах зберігають життєздатність такі основні принципи:

принцип наукової обґрунтованості планів. Він припускає, що плани базуються на пізнанні та урахуванні в господарській практиці об'єктивних економічних законів. Особливе значення має соціально-економічне прогнозування розвитку потреб і попиту населення. Це обов'язкова стадія розробки планів як на галузевому і регіональному рівні, так і на рівні підприємства.

Цілі планів повинні бути реальними, тобто випливати з об'єктивних тенденцій і матеріально-технічних можливостей суспільства, базуватися на обліку всіх основних резервів розширення обсягів і поліпшення якості торговельної діяльності. При плануванні є необхідним балансовий зв'язок галузевих показників з іншими плановими економічними показниками, що забезпечують розвиток підприємства, і з іншими залежними від нього - це виробництво торговельного обладнання, будівництво мережі, грошовий обіг і т.д.;

комплексність – проявляється в регіональних, міжгалузевих, внутрішньогалузевому аспектах. У цьому виражається спрямованість планів на забезпечення народногосподарської ефективності, зорієнтованість планів на кінцевий результат, якимось є задоволення потреб при можливо менших матеріальних, фінансових витратах. При цьому потрібно враховувати, що діяльність будь-якого підприємства перебуває під безпосереднім впливом виробничих, транспортних, фінансових, соціальних і інших факторів, що формують ринок товарів. Тому при плануванні діяльності підприємств на всіх рівнях необхідно враховувати комплексні зв'язки на ринку у формуванні попиту та пропозиції.

Для того, щоб планове керівництво було послідовним і поточна господарська діяльність була орієнтована на довгострокові цілі та інтереси галузі, повинен дотримуватися принцип безперервності планування. Він припускає провідну роль перспективних планів, що визначають параметри поточних планів і правильне їхнє сполучення.

Безперервність не означає незмінності перспективних планів. Навпаки, етапи здійснення перспективних планів можуть уточнюватися з появою істотно нових об'єктивних обставин. Саме поточні плани виконують функції таких корективів.

 

Розглянутими принципами значною мірою визначаються методи побудови як окремих планових розрахунків, так і зведених планів підприємств, господарських об'єднань, галузі в цілому.

Основним методом планування є балансовий метод. Сутність цього методу в тому, що він дозволяє шляхом побудови відповідних балансів взаємно узгодити наявні ресурси та фактичні потреби в них. Балансовий метод дає можливість здійснювати координацію та взаємно погодити планові показники у всіх ланках підприємств і об'єднань.

Застосування балансового методу при плануванні діяльності підприємств дозволяє безпосередньо коригувати випуск продукції і обсяг діяльності з ресурсами, потребою в робочій силі, фінансами, іншими показниками.

 

У практиці планування широко застосовується нормативний метод. Сутність цього методу полягає в тому, що при плануванні того або іншого показника плану використовуються різні техніко-економічні нормативи, які дозволяють обґрунтовувати їхню величину. Балансові розрахунки здійснюються через систему нормативів, які регламентують використання основних виробничих фондів, працевитрати, витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, а також передбачають певні показники якості продукції, норми запасів і резервів, інше. Це, можна сказати, той фундамент, на якому будується будь-який план. Але, перш ніж стати основою плану, система нормативів ретельно готується, для того щоб максимально відбити можливості науково-технічного прогресу і підвищення ефективності виробництва.

При зміні умов, які є підставою для визначення рівня техніко-економічних нормативів, останні повинні переглядатися, тому що тільки при цій умові вони будуть сприяти інноваційній діяльності, росту продуктивності праці, поліпшенню якості продукції, підвищенню ефективності, збільшенню обсягу виробництва.

Нормативний метод застосовується при плануванні витрат, оборотних коштів, рентабельності, продуктивності праці й т.п.

 

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розрахунки планових показників проводяться на основі аналізу досягнутого рівня, прийнятого за базу та індексів його зміни в плановому періоді. Цей метод знаходить застосування в плануванні показників господарської діяльності в тих випадках, коли немає можливості використовувати науково-обгрунтовані нормативи.

 

При розробці планів застосовуються метод ітерації або варіантних наближень. Сутність цього методу полягає в тому, що при складанні плану робиться кілька варіантів розрахунку окремих показників. У результаті цього одержують варіант плану, найбільш відповідний принципу досягнення найкращих результатів при найменших витратах.

Безумовним при цьому є синтез перерахованих методів планування у форматі використання сучасних комп'ютерних технологій.

 

При плануванні використовується наступна система показників:

-кількісні та якісні. Кількісні характеризують вимір явища, наприклад число місць, обсяг товарообігу. Якісні показники характеризують якісну сторону господарської діяльності підприємств і організацій - це продуктивність праці, витрати, заробітна плата, рентабельність;

- вартісні й натуральні. Вартісні показники використовуються для характеристики виробництва і реалізації продукції на підприємствах. Основні вартісні показники - обсяг діяльності, валовий прибуток, чистий прибуток і т.д. Натуральні показники застосовуються для кількісного виміру продукції, що випускається та реалізується. Вартісні й натуральні показники можуть бути як якісними, так і кількісними;

-об'ємні та відносні показники. До об'ємного відносимо випуск і реалізацію продукції у вартісному або натуральному вираженні, кількість продукції, суму витрат і т.д. Відносні характеризують величину витрат на одиницю досліджуваного показника, є похідними від відповідних об'ємних показників, наприклад, питома вага власної продукції, випуск продукції на 1м² виробничої площі, товарні запаси в днях обороту, витрати обігу на гривню обороту.

Планування діяльності підприємства - явище багатогранне, може бути систематизоване в теорії і на практиці залежно від ряду факторів.

Класифікація планування:

за видами – стратегічне і тактичне;

за часом – довгострокове, середньострокове, короткострокове;

за обсягами планування – план підприємства, план цеху, бригади, робітника, місця;

за видами документів – плани, програми, проект, прогноз, завдання, замовлення;

за предметом планування – обсяг продажів у натуральному та вартісному вираженні, чисельність працюючих і оплата праці, основний капітал і амортизація, оборотний капітал, доходи, видатки, прибуток, фінансування інвестицій, кредитування.

Перераховані показники є змістом короткострокового внутрішньофірмового планування (схема 3.1).

Організація робіт із внутрішнього планування залежить від величини підприємства. На дуже малих підприємствах харчування не існує поділу управлінських функцій у повному змісті цього слова, керівники мають можливість самостійно вирішувати усі проблеми. На великих підприємствах робота зі складання планів повинна проводитися централізовано. Саме на рівні підрозділів зосереджені кадри, що мають найбільший досвід в області виробництва, закупівель, реалізації. Тому саме в підрозділах і висуваються пропозиції щодо тих дій, які були б доцільні підприємству в майбутньому.

		Інші витрати
	План обсягу продажів		Виробнича програма		План по праці		Амортизація нерухомості		План з реклами

 

 

 

Рис. 3.1. Зміст короткострокового внутрішньофірмового планування

Розрізняють дві схеми організації робіт зі складання планів: по методу “зверху вниз” і “знизу нагору”.

По методу “зверху вниз” керівництво визначає цілі та завдання, зокрема планові показники з прибутку. Потім ці показники в усе більш деталізованій (при просуванні на більш низькі рівні структури підприємства) формі включаються в план підрозділів.

По методу “знизу нагору” діють навпаки. Наприклад, розрахунок показників реалізації продукції починають зі структурних підрозділів, а вже потім на рівні підприємства ці показники зводяться в єдиний план.

 

3.3. Зміст бізнес-планів

Найважливішим напрямом планування є розробка бізнес-плану.

У ринковій економіці бізнес-план є робочим інструментом, використовуваним у всіх сферах підприємництва. Бізнес-план описує процес функціонування підприємства, показує, яким образом керівники збираються досягти своєї мети та завдання, у першу чергу, підвищення прибутковості роботи. Добре розроблений бізнес-план допомагає підприємству рости, захоплювати нові позиції на ринку, де воно функціонує, складати перспективні плани свого розвитку, концепції виробництва нових видів продукції та послуг, обирати раціональні способи їхньої реалізації.

Бізнес-план є постійним документом. Він систематично поновлюється, у нього вносяться зміни, пов'язані як зі змінами, що відбуваються усередині фірми, так і зміни на ринку, де діє фірма, і в економіці в цілому.

Бізнес-план являє собою результат досліджень і організаційної роботи, що мають на меті вивчення конкретного напрямку діяльності фірми (продукту та послуг) на певному ринку.

 

Основними завданнями бізнес-плану є:

- обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку фірми (стратегії, концепції, проектів);

- розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності, у першу чергу обсягів продажів, прибутку, доходів на капітал;

- визначення цільового джерела фінансування реалізації обраної стратегії, тобто способи концентрування фінансових ресурсів;

- підбор працівників, які здатні вирішувати даний план.

Основна мета бізнес-плану - концентрації фінансових ресурсів. Саме бізнес-план - важливий засіб для збільшення капіталу компанії. Бізнес-план є основою бізнес-пропозиції при переговорах із майбутніми партнерами.

Таким чином, бізнес-план є не тільки внутрішнім документом підприємства, але може бути використаним для залучення інвесторів і кредиторів.

Перед тим, як ризикнути деяким капіталом, інвестори повинні бути впевнені у старанності розробки проекту та інформовані про його ефективність.

Бізнес-план може бути підготовлений менеджером, підприємцем, фірмою, групою фірм, консалтинговою організацією.

Якщо у менеджера виникла ідея освоїти виробництво нової страви, зробити нову послугу або просто новий метод організації, управління виробництвом (будь-яка інновація), він пропонує свою ідею для бізнес-плану. Якщо він збирається реалізувати свою концепцію самостійно, він створює власний бізнес-план.

Для розробки стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план.

Фірми, що працюють у стабільній ситуації та виробляють продукти для досить стійкого ринку при зростанні обсягів виробництва, розробляють бізнес-план, спрямований на вдосконалення виробництва і пошук шляхів зниження витрат.

Бізнес-план оцінює перспективну ситуацію як усередині фірми, так і поза нею. Він необхідний керівництву фірми для орієнтації в умовах акціонерної власності й, у певній мері, при створенні товариств. Саме за допомогою бізнес-плану керівництво фірми приймає рішення, яка частина прибутку залишається в бізнесі для накопичення, а яка розподіляється у формі дивідендів між акціонерами.

Найбільш активно бізнес-план використовується при пошуку інвесторів, нових акціонерів, кредиторів, спонсорських вкладень і т.п.

Структура бізнес-плану може бути наступною:

1. Відомості про фірму.

2. Визначення цілей фірми в бізнес-плані.

3. Галузь, фірма та її продукти.

4. Ринкові дослідження і аналіз збуту.

5. План маркетингу.

6. Наміри та плани розвитку.

7. Виробничий і оперативний плани.

8. Команда управління.

9. Календарний план (діловий розклад).

10. План управління ризиками.

11. Фінансовий план.

12. Пропозиції фірми.

Обґрунтованість і вірогідність планів забезпечуються проведенням глибокого економічного аналізу торгово-виробничої діяльності підприємства.

 

3.4. Роль економічного аналізу в обґрунтуванні прогнозів і планів

Економічний аналіз – це система прийомів і методів вивчення торгово-виробничої та комерційної діяльності підприємств.

Ціль економічного аналізу:

- визначення положення підприємства на ринку;

- виявлення факторів, що знизили економічний потенціал підприємства;

- визначення перспектив підприємства у найближчому майбутньому.

Ціль економічного аналізу тісно взаємозалежна з характером інформації, яку потрібно від нього одержати. Це:

- величина капіталу і майна;

- структура капіталу і майна;

- власний капітал (чисті власні кошти);

- зміна власного капіталу протягом одного періоду.

Зазначена інформація необхідна керівництву підприємства, власникам, державі (фінансовим органам), кредиторам (банкам). Вона необхідна як самому підприємству, так і діловим партнерам для корегування стратегії.

Основне джерело інформації про підприємства - їх власні річні звіти, які виступають у вигляді балансу. Типовий річний звіт, приміром, в американських компаніях, включає три розділи.

Перший - звіт керівництва, де коротко надається загальна картина фінансово-економічного стану фірми в минулому році.

Другий - огляд ділових операцій.

Третій - фінансовий звіт, що представляє собою найбільш важливий з погляду одержання конкретних даних з ринкового положення фірми розділ звіту, де представлений аналітичний матеріал.

На базі аналізу можна розрахувати величезну кількість показників, що характеризують економічний стан фірми, її стабільність на ринку. Важливо визначити ті показники, які дозволяють зрозуміти, чи здатна фірма погасити борги при настанні строків платежів; наскільки здатні перетворюватися в гроші (ліквіди) заборгованість інших форм і матеріальні запаси; чи достатній обсяг продажів стосовно оборотного та основного капіталу фірми; чи є стійким фінансове становище фірми.

Усі показники, виходячи з вимог ринку, можна розділити на такі:

- оціночні, що характеризують досягнутий або можливий рівні розвитку або результати тої або іншої діяльності;

- витратні, що відображають рівень витрат по здійсненню різних видів діяльності.

 

Найбільш важливими оціночними показниками, які набули широкого застосування, є:

1. Загальний обсяг продажів.

2. Валовий прибуток.

3. Умовно-чиста продукція.

4. Чистий прибуток.

5. Ліквідність.

6. Продуктивність системи.

 

У своїй практичній діяльності підприємства, насамперед, орієнтуються на обсяг продажів і одержання прибутку. Загальний обсяг продажів - це вартість товарів і послуг, реалізованих споживачеві, і визначається як:

 

Q = PЧ N

 

де Q - обсяг продажів у грошовому вимірнику;

P - ціна;

N - кількість продукції.

Проблема виміру показника продукції полягає в тому, що він знаходиться під сильним впливом інфляційних процесів. Тому дуже важливим є вибір періоду. Як правило, його розглядають у незмінних цінах, а для потреб бухгалтерського обліку і поточного планування - у поточних цінах.

 

Валовий прибуток – вся сума доходу у вигляді різних націнок.

Умовно-чиста продукція - чистий прибуток і витрати на заробітну плату.

Чистий прибуток - прибуток після сплати податків, що залишається у розпорядженні підприємства.

Ліквідність – можливість швидко розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Продуктивність системи – це її рентабельність.

 

Аналіз господарських процесів проводиться від загального до часного, тобто спочатку проводиться загальний аналіз роботи підприємств, після цього вивчаються окремі показники господарської діяльності, робляться відповідні висновки. Такий підхід означає реалізацію основного методологічного принципу аналізу – єдність аналізу та синтезу. Наступним принципом є необхідність вивчення економічних явищ у їх взаємозв'язку. Виробничо-торговельний процес складається з окремих економічних явищ, які взаємозалежні та взаємообумовлені.

 

Економічні явища вивчаються у динаміці. Самі по собі показники господарської діяльності не дають повного уявлення про ефективність роботи підприємства. Більш вірна оцінка виходить у процесі зіставлення показників. Найважливішим методологічним принципом економічного аналізу є необхідність вивчення протиріч господарського процесу та способів їх усунення.

 

При проведенні аналізу господарської діяльності використовують кілька основних прийомів і методів: порівняння, групування, кореляційний метод.

Основним методом аналізу є порівняння. Цей метод використовується при зіставленні певних даних аналізованого періоду з аналогічними показниками за минулий період, або за кількість років.

 

За допомогою групування можна простежити взаємозв'язок і взаємозалежність між явищами, визначити фактори, що позитивно або негативно вплинули на показники, виявити закономірності процесів, що відбуваються. Важливо при цьому вірно вибрати ознаку групування: тип підприємства, розмір товарообороту.

 

Кореляція означає співвідношення, взаємозалежність явищ, понять. Використання кореляційного аналізу дозволяє встановити ступінь залежності між обсягом товарообороту підприємства і товарними запасами, між рівнем витрат і рівнем товарообігу.

 

До економічного аналізу існує перелік вимог. Аналіз повинен бути:

- оперативним;

- конкретним;

- систематичним;

- об'єктивним.

 

Оперативність аналізу виражається у своєчасному використанні його результатів для поліпшення господарської діяльності.

 

Конкретність складається в глибокому, всебічному вивченні даних про роботу підприємства, зіставленні їх із плановими даними та показниками попереднього року.

 

Системність аналізу позначає його безперервність, систематичність.

 

Об'єктивність вимагає проведення його з позицій загальнодержавних, а не з вузьковідомчих інтересів.

Існують такі види аналізу:

 

- попередній аналіз – найчастіше використовується при складанні прогнозів;

- наступний аналіз – глибоке і всебічне вивчення економіки підприємства, оцінка результатів діяльності;

- оперативний за фактичним даними використовується у формі щоденного контролю;

- періодичний аналіз проводиться за звітний рік (місяць, квартал, півріччя, рік).

 

У процесі аналізу використовується ряд прийомів і показників:

- відносні величини показують відношення одного показника до іншого. Розраховуються у формі відсотків, питомої ваги, коефіцієнтів, індексів.

- середні величини дозволяють узагальнити економічні показники. Застосовуються:

-

проста середньоарифметична	Х=S Х /n
зважена середньоарифметична	Х=S ХЧ f / Sf
середня хронологічна	В = (1/2ЧВ1+В2+………1/2ЧУn)/(n-1)

- динамічні ряди характеризують зміни економічних явищ у часі.

 

Для характеристики ряду використовують:

- темпи росту показують у скільки разів порівнюваний рівень більше базисного Т_Р = У_n / В₁;

- середній темп росту = ;

- темп приросту – різниця між темпом росту і 100 %.