Види та сутнісна характеристика підприємства

Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:ü приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);ü підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);ü комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;ü державне підприємство, що діє на основі державної власності;ü підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законодавством.У випадку, якщо в статутному капіталі підприємства іноземні інвестиції становлять не менш, ніж десять відсотків, воно зізнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному капіталі якого іноземні інвестиції становлять сто відсотків, вважається іноземним підприємством. Залежно від способу створення і формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для того майно, формує відповідно Закону статутний капітал, нерозділений на частини (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, що їм призначається, керує підприємством і формує трудовий колектив на основі трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх загальним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна і/або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного керування справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, які ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, які створюються у формі господарчого товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами.Підприємства залежно від кількості працюючих і розміру валової виручки від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих. Малими (незалежно від форми власності) є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а розмір валової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні. Великими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, ділянок, бригад, бюро, лабораторій і т.п.), а також функціональних структурних підрозділів апарата управління (управлінь, відділів, бюро, служб і т.п.).Функції, права та обов'язки структурних підрозділівпідприємств визначаються положеннями про них, які затверджуються у порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад.Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємств із відповідними органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Такі підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Підприємство, як економічна система, є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків воно бере участь у здійсненні соціальних програм. Створення продуктів і надання послуг відбувається, як відомо, на основі використання певних технологічних процесів, знарядь праці та матеріалів, навичок людей, їх знань, заснованих на спеціалізації та кооперації праці, що становить сутнісну характеристику підприємства. Виробничо-економічна діяльність підприємства починається з формування виробничих ресурсів.

 

Таблиця 1.1. Виробничі ресурси підприємства

 

У матеріально-речовинній формі	У грошовій формі
У прийнятій звітності	У ринкових умовах
Робоча сила	Фонд заробітної плати	Перемінний капітал
Знаряддя праці (машини, обладнання)	Основні фонди	Основний капітал
Предмети праці	Оборотні фонди	Оборотний капітал
Готова продукція (запаси, товари)	Фонди обігу	Оборотний капітал у сфері обігу
	Гроші в обороті (розрахунковий рахунок, розрахунки, каса)	Оборотний капітал у грошовій формі

 

Наведені ресурси розрізняються між собою як за призначенням, так і за часом їхнього використання. Так, наприклад, земля, надра, знаряддя праці вживаються одноразово і використовуються, як правило, протягом багатьох років (часом, десятків і більше). Вони створюють основний капітал. В умовах ринкової економіки підприємець повинен вести облік свого основного капіталу в грошовій формі для того, щоб у міру його зношування можна було не тільки відновлювати, але й підтримувати в порядку будівлю, споруди та обладнання.

У той же час предмети праці, готова продукція вироблюється і продаються постійно протягом року по кілька разів, створюють оборотний капітал, або оборотні кошти.

Процес виробництва полягає в тім, що наявні ресурси витрачаються для одержання необхідного результату у вигляді матеріального продукту або послуги.

 

Сучасна епоха характеризується тим, що розвинені країни перейшли на нову, вищу стадію цивілізованого прогресу - інформаційну (постіндустріальну). Якщо друга назва говорить про історичне місце, стадію розвитку суспільства, тобто про те, що вона наступила після індустріальної епохи, то перша вказує на її головну і визначальну рису. Століттями люди здійснювали виробництво на основі трьох факторів: земля, капітал, праця. Нова економіка пов'язана з виникненням та дією якісного фактору виробництва, яким є інформація й знання. Визначальна риса нового виробничого фактору полягає в тому, що він сам по собі, будучи високоефективним, проникає в традиційні фактори виробництва, перетворює їх, істотно підвищуючи ефективність їх функціонування. Інформаційно-телекомунікаційні технології, комп'ютерна техніка, на відміну від індустріальної машинної техніки, що множить в основному людські фізичні дії, пов'язані з операціями, різноманітними діями, є продовженням і збільшенням людського розуму. Вони перетворюють не тільки виробництво, але й систему управління, науку, освіту, медицину, все життя людини.

Історія свідчить, що роль факторів виробництва є визначальною не тільки в економіці, але і в розвитку суспільства. Коли поряд із землею і працею з'явився новий фактор виробництва - капітал, що одержав адекватну форму у вигляді машинного виробництва, то і економіка і суспільство стали капіталістичними. Точно так само поява нового фактору виробництва - інформації і знань - обумовило виникнення та поширення інформаційної економіки або економіки знань, а суспільство стало називатися інформаційним, або суспільством знань. Отже, як наприкінці XVIII століття промислова революція в Англії відкрила нову, індустріальну епоху і визначила індустріалізацію як шлях прогресу, так і в наш час розвинені країни відкрили нову стадію цивілізаційного прогресу - інформаційну (постіндустріальну) і визначили інформатизацію економіки та суспільства як шлях становлення нової економіки, нового суспільства. Тому тепер неможливо йти вперед, не створюючи інформаційний спосіб виробництва, не будуючи інформаційне суспільство.

От чому стратегічна мета нашої держави - це завершення ринкових реформ і становлення інформаційного способу виробництва, побудова інформаційної економіки, економіки знань, та інформаційного суспільства, тобто суспільства знань. Обґрунтованість і значимість зазначеної мети підтверджуються тим, що проблема створення інформаційного суспільства придбала загальносвітовий характер. ООН розробила Спеціальну програму створення інформаційного суспільства, що поєднує національні програми і спрямовує рух членів ООН на цьому шляху.

 

Об'єднання підприємств

Підприємства на добровільній основі мають право поєднувати свою виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

В основі різного роду об'єднань, створюваних торговельними підприємствами добровільно, знаходяться взаємні інтереси:

- посилення конкурентних позицій на ринку кожного з підрозділів, що входять в об'єднання, і одержання ще більшого прибутку;

- захист загальних майнових інтересів;

- скорочення розміру капітальних вкладень і ризику;

- зниження витрат обігу та підвищення ефективності комерційної діяльності;

- координація і проведення погоджених дій із закупівлі та реалізації товарів.

Найпоширенішим видом об'єднання у торгівлі є асоціація.

 

Асоціація – це добровільне об'єднання підприємств на основі спільних інтересів. Більшість роздрібних підприємств є дрібними та через невеликі обсяги малоефективні й неконкурентоспроможні. Це спонукає їх до об'єднання на основі асоціативного принципу. Шляхом такого об'єднання при збереженні самостійності вони одержують ряд економічних переваг за рахунок:

- створення у рамках асоціації загальних спеціалізованих функціональних підрозділів, що укомплектовані кваліфікованими фахівцями з постачання, реклами, комерційних питань;

- спільного здійснення закупівлі товарів;

- об'єднання зусиль у вирішенні інвестиційних, інноваційних проблем і т.п.

Окрім асоціацій існують:

- корпорації – договірні об'єднання, створювані на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного із учасників;

 

- консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;

- концерни – статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Об'єднання не відповідають по зобов'язанням підприємств, що входять до його складу, а підприємства не відповідають по зобов'язанням об'єднань. Підприємства можуть вийти із його складу зі збереженням взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Об'єднання може бути ліквідоване за рішенням підприємств, що входять до його складу. Ліквідація об'єднання здійснюється в порядку, установленому Господарським кодексом України. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднань, розподіляється між учасниками відповідно до статуту об'єднання.

Різноманітні види підприємств та їх об'єднань мають наступні організаційно-правові форми.

 

Товариство з обмеженою відповідальністю – це організаційно-правова форма підприємства, при якій статутний капітал утворюється тільки за рахунок внесків засновників, учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, у межах вартості своїх внесків. Мінімальний статутний капітал для товариства з обмеженою відповідальністю становить 100 мінімальних заробітних плат.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Для поточного керівництва діяльністю товариства створюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним і (або) одноособовим.

 

Акціонерне товариство закритого типу — це товариство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників або заздалегідь визначеного кола осіб. Учасники акціонерного товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості їх акцій. Число учасників закритого акціонерного товариства не повинно перевищувати числа, визначеного Законом „Про акціонерні товариства”, інакше воно підлягає перетворенню у встановлений термін в акціонерне товариство відкритого типу, а після закінчення цього строку - ліквідації в судовому порядку, якщо число учасників не зменшиться до зазначеної законом межі.

 

Учасники акціонерного товариства відкритого типу можуть відчужувати свої акції без згоди інших акціонерів. Таке товариство має право проводити відкриту передплату на акції, і їх вільний продаж відповідно до умов, встановленими законодавством. Воно зобов'язано щорічно публікувати для загальної спільноти річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків. Вищим органом управління акціонерним товариством як відкритого, так і закритого типу є загальні збори акціонерів. При загальному числі акціонерів більше п'ятдесятьох створюється рада директорів (наглядацька рада), що є органом управління в інтервалах між загальними зборами. У період між засіданнями директорів всією діяльністю товариства в межах своєї компетенції керує виконавчий орган. При цьому виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) і (або) одноособовим (генеральний директор, директор).

Для створення акціонерного товариства необхідний капітал у сумі, рівній 1250 мінімальним заробітним платам.

 

Дочірні та залежні господарчі товариства, як правило, є супутніми ланками великих акціонерних товариств і господарських товариств. Господарське товариство вважається дочірнім, коли інше акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або товариство в силу своєї переважної участі в статутному капіталі або іншим способом одержує право визначати підготовку та прийняття рішень даним господарчим товариством. З огляду на останню обставину законом передбачається, що акціонери-учасники дочірнього товариства вправі вимагати від основного товариства відшкодування збитків, нанесених з його провини дочірньому товариству. Товариство називається залежним, коли інше товариство розміщує більш ніж 20 % голосуючих акцій акціонерного товариства або має більш ніж 20 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.

Останнім часом у сфері товарного обігу розвиваються і такі організаційно-правові форми підприємницької діяльності, як господарські товариства: повні товариства і товариства на вірі (командитні товариства).

Повне товариство — це організаційно-правова форма комерційної організації, при якій її учасники на основі складеної між ними угоди займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства та несуть відповідальність по зобов'язанням цього товариства усім своїм майном. Фірмова назва повного товариства складається з імен його учасників, або з ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів «і компанія». У тому та в іншому випадку у назві фірми в обов'язковому порядку вказується, що це «повне товариство».

Прибуток і збитки між учасниками товариства розподіляються відповідно до їх часток у загальному капіталі. Управління діяльністю товариства здійснюється за спільною згодою його учасників або шляхом ухвалення рішення більшістю голосів, якщо це передбачено договором.

 

Товариство на вірі (командитне товариство) являє собою товариство, у складі якого поряд з його учасниками, що відповідають за зобов'язаннями товариства своїм майном (повними товаришами), входять один або кілька учасників, які зробили внески в товариство, несуть ризик збитків товариства тільки у межах цих внесків і не приймають участі в діяльності товариства. В управлінні діяльністю товариства на вірі беруть участь «повні товариші». Командитисти такого права не мають. Правила присвоєння фірмового найменування товариству на вірі ті, що й для повного товариства. У переліку імен позначаються лише імена «повних товаришів» і відзначається, що це «товариство на вірі» або «командитне товариство».

 

Джерелами формування майна підприємств різних форм власності є:

- грошові й матеріальні внески засновників;

- доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків й інших кредиторів;

- капіталовкладення і дотації з бюджету;

- надходження від роздержавлення і приватизації;

- придбання майна інших підприємств і організацій;

- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

- інші джерела, не заборонені законодавством.

Підприємства, якщо інше не передбачено статутом, мають право продавати й перепродувати іншим підприємствам, організаціям, об'єднанням, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в борг свої будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності. Виключення становлять державні підприємства, які не правомочні безоплатно передавати майно.

Підприємницька діяльність і економіка країни в значному ступені залежать від державної політики. Своїми діями держава може істотно загальмувати або прискорити ці процеси.

Ринкова економіка, незважаючи на її багато позитивних рис, не здатна автоматично регулювати всі економічні та соціальні процеси в інтересах усього суспільства і кожного громадянина. Вона не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу, не гарантує право на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища та не підтримує незахищені верстви населення. Приватний бізнес не зацікавлений вкладати капітал у такі галузі і такі проекти, які не приносять досить високого прибутку, але для суспільства і для держави вони просто життєво необхідні. Ринкова економіка не вирішує і багато інших актуальних проблем. І про все це повинна подбати держава. Прерогативою держави є забезпечення належного правопорядку в країні і національної безпеки, що, у свою чергу, є основою для розвитку підприємництва та економіки.

 

 

 

1. Підприємство як господарська система