ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Тема: ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ та ЕКОНОМІКО-СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

	Кількість годин на самопідготовку – 3 год. Форма контролю: перевірка конспекту

Алгоритм виконання самостійної роботи:

1. Ознайомитися з опорним конспектом (додається).

2. Виписати основні поняття (екологічна економіка,

екологічне страхування, класифікація соціальних проблем).

3. Відповісти на питання для самоконтролю.

4. Додатково: Ознайомлення з джерелами інформації (Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч.посіб. – К.: МАУП, 2002. - 200с., Інтернет-ресурси).

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозв’язок між економічним та екологічним добробутом.

Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обґрунтованих рішень із фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.

Проблеми, які досліджує екологічна економіка можна об’єднати у дві великі групи:

1) ефективне використання економікою природних ресурсів;

2) пошук та обґрунтування методів запобігання та ліквідації збитків від забруднення навколишнього середовища.

Екологічна економіка повинна розвивати такі основні напрямки: забезпечення умов для існування живих систем та стійкого розвитку; оцінка національних; оновлення інструментів природоохоронного менеджменту.

Елементи економічного механізму природокористування:

r плата за користування природними ресурсами;

r система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

r плата за забруднення навколишнього середовища;

r створення ринку природних ресурсів;

r вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору;

r екологічні фонди; екологічні програми;

r продаж прав на забруднення; - система “застава – повернення”;

r екологічне страхування.

На основі економічних оцінок вводиться платність природокористування. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату: за право користуватися природними ресурсами; за відновлення та охорону природних ресурсів. Суттєвого значення в системі платного природокористування набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів. В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

Джерела формування екологічних фондів: в основному платежі підприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків, добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формуванння екопрограм – комплексних заходів. Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації

Можливим економічним механізмом запобігання або пом’якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

Екологічна складова сьогодні визначає рівень добробуту людини, стан його здоров’я, які є змістом якості життя, що в свою чергу є змістом якості трудового капіталу, що визначає в останні півсторіччя темпи і характер економічного розвитку. Найважливішою умовою ефективного розвитку суспільного виробництва, є раціональна взаємодія людини і навколишнього природного середовища, урахування екологічних наслідків науково-технічного прогресу. Серед загальних актуальних завдань вітчизняної екологічної політики:

1) формування інституціональної основи еколого-економічного розвитку;

2) упровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах, а також періодичне проведення їх еко-аудиту;

3) еко-технологічна модернізація вітчизняного виробництва, в першу чергу енергомістких секторів економіки;

4) розвиток науково-інформаційної інфраструктури (проведення тематичних науково-дослідних робіт; сприяння трансферу еко-зберігаючих технологій та еко-інновацій; здійснення інформаційного моніторингу процесів розвитку);

5) формування механізмів економічного стимулювання при впровадженні еколого- та енергозберігаючих технологій і проектів вітчизняними підприємствами.

Напрями екологічного розвитку промислового сектору:

На основі загального стану сучасного еколого-економічного механізму розвитку територій, визначення проблем екологізації економічного розвитку регіонів України, зроблено висновки про те, що екологічна ситуація, що створилася в Україні, ставить на порядок денний питання про невідкладне підвищення ефективності еколого-економічного розвитку територій. Особливо гостро екологічна проблема спостерігається в промислових регіонах країни.

В умовах зростання захворюваності в екологічно неблагополучних містах (та регіонах) постає необхідність побудови комплексної, системної оцінки діяльності підприємств з погляду їх дії не тільки на навколишнє природне середовище, але і, перш за все, на здоров'я людини, для чого необхідна державна програма розвитку екологічної, економічної і соціальної безпеки.

Одним з напрямів стимулювання комплексного використання відходів виробництва, оптимізації ресурсозбереження тощо може стати залучення іноземних інвестицій для упровадження екологічної техніки і технології, оскільки украй низька їх екологізація призвела Україну до складної екологічної ситуації. Одержати інвестиції в Україні дуже важко. І практично неможливо залучити інвестиції на екологічні цілі, що завжди досить витратні і, як правило, не дають прямого економічного ефекту.

Перетворення екологічної проблеми на глобальну проблему людства викликає необхідність проведення країнами світу спільних заходів щодо її розв’язання і вимагає значних капіталовкладень у фінансування програм та проектів з охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Особливо гострим є питання фінансування екологічних програм у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Оскільки власні фінансові ресурси цих країн є досить обмеженими, фінансування проектів з охорони навколишнього середовища значною мірою забезпечується надходженнями з зовнішніх джерел, головним чином, за рахунок кредитування з боку міжнародних валютно-кредитних організацій.

Екологічний туризм є інтегруючим напрямком рекреаційної діяльності, що є спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання. Серед чинників, що стримують розвиток екотуризму в Україні за наявного потужного екотуристичного потенціалу, переважають економічні і організаційні. До економічних стримуючих чинників відносяться: відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення науково-природознавчих центрів, з розробки комплексу питань формування цільових програм екологічного туризму; незначні інвестиції у туристичну інфраструктуру та зокрема на впровадження екологічних програм, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування, рівні надання послуг; відсутність засобів з менеджменту та маркетингу екотуризму для залучення потенційних туристів для відвідування хоча б тих територій, що вже мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення та обслуговування гостей; відсутність цілеспрямованих наукових досліджень та підготовки необхідних кадрів.