Видатки бюджету на фінансування системи закладів охорони здоров’я

Заклади охорони здоров’я – це підприємства, установи та організації, що надають медичні послуги.

Медична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, та ліквідацію страждань людей у зв’язку з розладом їх здоров’я, яка надається медичними працівниками, а у випадках передбаченим чинним законодавством працівниками інших професій на яких покладено цей обов’язок [21].

Медична послуга – професійна діяльність, яка здійснюється професійно підготовленими медичними працівниками, спрямована на задоволення потреб суспільства в охороні здоров’я, і має вартісну оцінку. Медична послуга є економічною складовою частиною медичної допомоги.

Надання медичної допомоги регулюється законодавчими та нормативними актами, а також медичними стандартами.

Закладами охорони здоров'я є

­ лікарня,

­ заклад медичного догляду, заклад сестринського догляду, санаторій, профілакторій;

­ амбулаторія, центр здоров’я (медичний пункт), консультація;

­ швидка допомога;

­ діагностична лабораторія (кабінет);

­ стоматологічний кабінет, кабінет стоматологічного протезування;

­ заклад лікувальної реабілітації;

­ інші заклади, які визначені урядом як заклади охорони здоров’я.

Організація та порядок процесу надання медичних послуг у закладі охорони здоров’я визначається статутними положеннями закладу охорони здоров’я, які повинні відповідати стандартам надання медичної допомоги.

Заклади охорони здоров'я усіх форм власності можуть фінансуватись за рахунок: асигнувань на охорону здоров'я з державного або місцевих бюджетів; коштів фондів обов’язкового соціального страхування; коштів фондів добровільного медичного страхування; коштів фізичних та юридичних осіб; добродійних внесків фізичних та юридичних осіб; інших надходжень, не заборонених законодавством.

Для визначення витрат на утримання Кіцманської ЦРЛ застосовують такі сітьові показники, як: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів [22].

Кількість лікарняних ліжок – головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку при врахуванні процента госпіталізації та обороту ліжка, де процент госпіталізації становить:

Г_% = Кхв / Чзаг, (6.4)

де, Г_% - процент госпіталізації,

Кхв – кількість хворих, направлених на госпіталізацію,

Чзаг – загальна чисельність населення.

Оборот ліжка обчислюється як:

Об = Кдн / Тсер, (6.5)

де, Об – оборот ліжка,

Кдн – кількість днів функціонування ліжка в рік,

Тсер – середня тривалість перебування хворого у лікарні.

Таким чином потреба у лікарняних ліжках визначається шляхом:

Пл = (Чнас * Г_% ) / (Об * 100%) (6.6)

Кількість лікарських посад – показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення і поряд із тим є розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги [23].

Кількість лікарських відвідувань є показником, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Визначається, виходячи з кількості лікарських посад, кількості годин роботи лікаря в день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.

Кількість ліжко-днів – показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Розраховується за формулою:

Лд = К_л^серр * Кдн, (6.7)

де, Лд – ліжкодень,

К_л^серр – середньорічна кількість ліжок,

Кдн – кількість днів функціонування ліжка протягом року.

Найбільшу частку у видатках закладів охорони здоров’я займають видатки на оплату праці. Заробітна плата медичних працівників визначається, виходячи із їхньої кількості і посадових окладів, з урахуванням доплат і надбавок згідно чинного законодавства. Посадові оклади встановлюються на підставі штатного розпису, і відображаються у тарифікаційному списку.

Керівникам закладів охорони здоров’я – лікарям та їх заступникам – лікарям дозволяється вести у закладах, у штаті яких вони є, роботу за спеціальністю у межах робочого часу за основною посадою з виплатою їм до 25 відсотків посадового окладу лікаря відповідної спеціальності. Заклади охорони здоров’я фінансуються на основі затверджених кошторисів і відповідних розрахунків до кошторисів та плану асигнувань.

Кошторис Міської клінічної лікарні №5 на 2014 рік був затверджений в сумі 4957 тис. грн. В кошторисі найбільшу частку займають видатки на оплату праці, а саме 3400 тис. грн. та нарахування на заробітну плату – 1200 тис. грн. Видатки на придбання товарів і послуг становлять 290,8тис. грн., видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв – 104,3 тис. грн. Капітальних видатків в кошторисі на 2014 рік не передбачалося.

План асигнувань в свою чергу був затверджений в сумі 4957 тис. грн. Найбільшу частку асигнувань було спрямовано на оплату праці та нарахування на заробітну плату, а саме 3400 тис. грн. та 1200 тис. грн..

Згідно тарифікаційного списку та штатного розпису середньорічна кількість посад становить 130,75 посади, фонд заробітної плати за місяць становить 2528,81 тис. Грн [24].

Таким чином, для нормального функціонування закладів освіти та охорони здоров’я, необхідне достатнє державне фінансування, яке в свою чергу буде сприяти соціальному та економічному розвитку країни. Фінансування закладів освіти та охорони здоров’я здійснюється на підставі кошторисів доходів та видатків. Найбільшу частку в кошторисах на 2014 рік ДНЗ №43 «Вербиченька», Ліцей №2 та Міської поліклініки № 5 становлять видатки на оплату праці та нарахування на заробітну плату. Капітальних видатків в цих кошторисах не було передбачено, окрім ДНЗ №43 «Вербиченька», де вони склали 6,25 тис. грн.

На жаль, в наш час фінансування закладів освіти і охорони здоров’я є недостатнім, що знаходить свій відбиток в низькій якості наданих послуг. Школи недостатньо забезпечуються необхідним інвентарем, підручниками, технікою, що негативно відображається на навчальному процесі. Фінансові ресурси, які інвестуються в галузь охорони здоров'я України, не залежать від кінцевих результатів діяльності закладів охорони здоров’я, не сповна відповідають їхнім потребам, використовуються з низькою економічною ефективністю в основному на утримання цих закладів, а не на лікування пацієнтів [25]. Така практика не сприяє поліпшенню якості та забезпеченню доступності медичної допомоги населенню.