ВСТУП
На даній практиці, яка має назву «Туристична практика», ми отримали ряд завдань, які нам треба було виконати.
Наша тема має назву «Туризм в країнах світу». Ця тема містить в собі ряд завдань (розділи), а саме:
1. Дослідницьку роботу, яка полягала в дослідженні найпопулярніших країн світу для подорожі.
2. Аналітичне завдання, яке містило в собі спрогнозування найбільш популярних напрямків на відпочинок враховуючи сезонність (весна 2016, літо 2016, осінь 2016, зима 2016) Творче завдання, яке полягало у оформленні каталогу наа тему «Життя в подорожі». Кожне завдання (розділ) містить свої підрозділи, які нам потрібно було виконати та дослідити протягом всієї туристичної практики.
Ці всі завдання ми мали досліджувати в нашій туристичній фірмі.
Окрім дослідження та знаходження потрібної інформації, нам потрібно було презентувати все те, що ми досліджували, використовуючи різні інформаційні джерела, а саме мережу Інтернет та різні навчальні підручники, та на основі цієї інформації створити звіт.
Наша тема є досить актуальною та потрібною в сфері туризму, адже без необхідних знань щодо дослідження найпопулярніших країх світу та найкомфортнішого відпочинку саме в тій чи іншій порі року, тому ця тема була досить цікавою та потрібною для нас.
На нашу думку, найкращим фундаментом для ефективного туристичного підприємства є, безпосередньо, ознайомлення та достатні знання в документальній сфері туризму, тому ми не розчаровані у виборі нашої теми.
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА. Дослідити найбільш популярні країни для подорожей
За останній час в сфері туризму відбуваються серйозні позитивні зміни: розробляються нові маршрути, розвивається готельна інфраструктура, підвищується рівень обслуговування туристів і поліпшується відвідуваність туристичних об’єктів. Туристично-рекреаційні можливості України викликають велику зацікавленість у представників міжнародної туристичної індустрії. Зявилось більше країн, які контактують з Україною та пропонують комфортний відпочинок для будь-якої пори року.Всі ті фактори впливають на динамічне зростання туристичних потоків та надходжень від туристичної діяльності. В той же час, слід зауважити, що динаміка розвитку галузі в Україні значно відстає від світових тенденцій. Згідно даних Державної служби статистики на протязі останніх 10 років динаміка розвитку в’їзного туризму в Україні в середньому становила 12,6 % в рік. Проте світова фінансова криза значно вплинула на динаміку в’їзних потоків, в 2009 році потік іноземних туристів скоротився на 18,3 % згідно даних Державної служби статистики та 24 % згідно даних Міністерства культури та туризму України. «Економічна криза вплинула на обсяг туристичних потоків, які цього року значно знизилися. Тішить тільки те, що нам вдалося зберегти сталу тенденцію зростання внутрішніх туристичних потоків, яка спостерігалася протягом минулих років. Але в кожному регіоні ці показники різні» – зазначив голова Державної служби туризму і курортів України А. Пахля.
Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високою прибутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв’язок, харчування тощо), є очевидною.
Аналіз, проведений Всесвітньою Туристською Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства.
Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо забезпеченості курортними та рекреаційними ресурсами. Серед них найбільш цінними є унікальні кліматичні зони морського узбережжя та Карпат, а також мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх відомих бальнеологічних типів. Згідно з даними, курортні та рекреаційні території в Україні становлять близько 9,1 млн га (15%) території. Оцінка потенціалу курортних та природних лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу розвитку туристичної галузі. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення й туризму, які є прибутковими галузями економіки багатьох країн. Але не слід забувати що існує і ряд недоліків,які теж потрібно враховувати наприклад одним свідченням нерозвинутої в Україні туристичної інфраструктури, особливо інфраструктури, що пристосована до кліматичних умов країни, виступають показники сезонності на вітчизняному туристичному ринку. Аналіз статистичних даних за останні чотири роки показує значний зріст продаж в період червень – серпень і скорочення продаж в періоди міжсезоння та зимовий період. Виняток становить незначне зростання продаж
Поточна організація рекреаційного господарства України – незадовільна та неконкурентоспроможна на світовому ринку туристичних послуг. Основний матеріально-технічний комплекс застарілий, 70% його потребують реконструкції та відновлення, рівень сервісу не відповідає міжнародним стандартам, відсутня індустрія розваг, а наявна – хаотична та неорганізована, пам’ятки культури та історії занедбані, низку проблем екологічного, соціального та економічного характеру не вирішено. На сучасному стані туризму в Україні переважно позначилася радянська стратегія туристичного розвитку, спрямована на задоволення внутрішнього попиту та орієнтована на лікувально-реабілітаційну діяльність. Така спеціалізація сформувала інфраструктуру лікувальних закладів переважно фізіотерапевтичного спрямування, що недоцільне в курортних зонах, та не сприяла розвитку сфери відпочинку й розваг [ запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;
Незважаючи на велику кількість даних стосовно слабого розвитку туристичної інфраструктури, слід зауважити, що починаючи з 2005 року готельна інфраструктура України динамічно розвивалася. За період 2005 – 2010 роки кількість готелів в Україні зростала в середньому на 6,5 % в рік, одноразова місткість готелів зростала на 10,5 % в рік. При цьому значно скоротився коефіцієнт використання готельних площ (відношення кількості споживачів до річної місткості готелів), що обумовлено повільним зростанням кількості споживачів, в середньому на 1,2 % в рік(таблиця 5). Проте, якщо до 2005 року в готельному бізнесі зростала частка номерів типу «люкс» та «пів люкс», то починаючи з 2006 року різко зросла частка номерів низької якості у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;
організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.
Якщо на протязі останніх п’яти років в Україні мало місце зростання кількості об’єктів готельного господарство, то в сфері санаторно-курортного оздоровлення населення за цей період відбувалося поступове скорочення кількості закладів (приблизно на 1,2 % в рік), номерного фонду (на 1,3 % в рік) та обсягів обслуговування споживачів (на 1,5 % в рік). Коефіцієнт використання номерного фонду на протязі останніх п’яти років був низький і коливався на рівні 1,8 – 2,0 % (таблиця 6). Все це свідчить про погіршення стану сфери оздоровчого туризму в Україні, що підтверджується поступови
Сфера ресторанного господарства, як ще одна складова туристичного кластеру України, на протязі останнього десятиріччя поступово скорочувалася. Якщо в 2000 році в Україні діяло 33,1 тис. об’єктів громадського харчування, то в 2010 році лише 23,4 тис. об’єктів. В середньому за період 2000 – 2010 роки кількість закладів скорочувалася на 3,42 % в рік. Проте найбільше скоротилися об’єкти категорій кафе (- 4,9 % в рік) та бари (- 3,8 % в рік), натомість за цей період на 1,4 % зростала кількість об’єктів категорії ресторани, що свідчить про розвиток галузі в напрямку більш дорогого та якісного сервіс скорочення частки лікувального туризму в загальних туристичних потока. Інші заклади туристичної інфраструктури на протязі останнього п’ятиріччя мали тенденцію до розвитку. На кінець 2011 року на державному обліку перебувало 145 тис. нерухомих пам’яток історії та культури, з них 71 тис. – археології, 53 тис. – історії, 3 тис. – монументального мистецтва, 18 тис. – архітектури та містобудування, 308 од – садово-паркового мистецтва, 5 од – ландшафтні та 17 од – науки і техніки. Із загальної кількості музеїв, які діяли у 2011 році, 207 – комплексні, 192 – історичні, 77 – мистецькі та художні, 51 – літературні. Курортні та рекреаційні території нашої держави становлять близько 9,1 млн. га, тобто 15 % території. Експлуатаційні запаси мінеральних вод дають змогу використовувати їх в об’ємі понад 64 тисяч кубометрів на добу. Рівень відвідування об’єктів туристичної інфраструктури стабільно тримається на високому рівні і має позитивну динаміку.
На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тисяч пам’яток, із них 57206 – пам’ятки археології (418 з яких національного значення), 51364 – пам’ятки історії (142), 5926 – пам’ятки монументального мистецтва (44), 16293 – пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3541). У нашій державі функціонує 61 історико-культурний заповідник. В Україні налічується 1230 закладів готельного господарства (загальна кількість місць – 104 тисячі), які щороку обслуговують близько 4 млн. людей (17,5% із них – іноземці). 3,3 тисячі санаторно-курортних і оздоровчих закладів загальною місткістю близько 481 тисячі ліжок щороку приймають майже 3,2 млн. відпочиваючих (14% – іноземці). Наукове, методичне й кадрове забезпечення у сфері туризму та курортів здійснюють понад 130 вищих навчальних закладів (а це – тисячі майбутніх менеджерів туристичних фірм), 4 науково-дослідні інститути Міністерства охорони здоров’я України та Науковий центр розвитку туризму Міністерства культури і туризму України. Ще однією проблемою української туристичної сфери виступає нестача просування туристичних продуктів на світовому ринку та відповідної інформації. Про цей факт свідчить структура в’їзних туристичних потоків в України. В 2011 році 91,6 % іноземних туристів прибули з найближчих країн, що традиційно відвідують Україну і часто для відвідування знайомих та родичів, на всі інші туристичні напрями припадало лише 8,4 % туристичних потоків (таблиця 9). При цьому 89,6 % всіх прибулих туристів відвідало Україну з приватною метою, саме туристичне спрямування відвідування мали на меті лише 5,7 % туристів (таблиця 10). Близько 74,1 % іноземних туристів в 2011 році відвідало Україну з метою дозвілля та відпочинку, що обумовлює необхідність розвивати відповідну туристичну інфраструктуру. Близько 18,4 % туристів прибуло в Україну з метою ведення бізнесу, що обумовлює необхідність розвивати інфраструктуру ділового туризму. Натомість частка лікувального туризму на протязі останніх років мала тенденцію до скорочення і в 2011 році становила лише 5,8 % від загального в’їзного туристичного потоку, що підтверджує припущення про негативний стан санаторно-курортної сфери в Україні.
