Етап перший – підготовчий. На підготовчому етапі (який може тривати кілька років) керівництвом країни-агресора, за активного залучення спецслужб, вживаються заходи з формування ідеологічних, політичних та військових передумов майбутньої агресії. Ці заходи включають:
зміцнення системи державної влади в країні, включно з посиленням контролю над усіма сферами її життєдіяльності;
ідеологічну обробку власного населення задля об’єднання довкола ідей націоналізму, великодержавного шовінізму, захисту так званих “національних цінностей та інтересів”, боротьби із “зовнішнім ворогом” та в умовах “обложеної фортеці” тощо, а також максимальне послаблення опозиції у всіх її проявах;
захоплення інформаційного простору країни-противника та використання його у своїх інтересах для формування у суспільстві відповідного настрою;
руйнація державної влади країни-об’єкта агресії, у т.ч.: підкуп впливових урядовців, політичних діячів та керівництва силових структур; просування агентів впливу на посади у державних органах влади; розпалювання протистояння між різними політичними силами та встановлення контролю над ними (у першу чергу, з числа ідеологічно близьких і корумпованих партій та рухів);
внесення розколу серед населення країни-противника шляхом стимулювання внутрішніх суперечностей політичного, міжнаціонального та міжрелігійного характеру (зокрема, у рамках створення та підтримки різних партій, рухів та організацій відповідного, у т.ч. екстремістського спрямування);
всебічне послаблення країни-об’єкта агресії, підрив довіри населення до влади, а також поширення протестних та сепаратистських настроїв у суспільстві у спосіб провокування соціально-економічних та інших проблем (у т.ч. шляхом застосування елементів торгівельно-економічних та енергетичних війн);
дискредитацію зовнішньої та внутрішньої політики країни-противника, нав’язування її керівництву та населенню певних ідей та цивілізаційних цінностей шляхом проведення активної інформаційної кампанії із застосуванням спеціальних методів “зомбування” суспільства з широким залученням як державних, так і неурядових організацій.
Етап другий – активний. На активному етапі (як правило, триває до року) проводиться прихована агресія проти обраної країни з метою безпосередньої реалізації поставлених цілей. Для цього передбачаються наступні кроки:
у країні-об’єкті агресії створюються незаконні збройні формування з представників місцевих антиурядових сил, до них залучаються співробітники спецслужб, найманці та бойовики;
у країні провокується внутрішній конфлікт на політичній, соціально-економічній, конфесійній та міжнаціональній основі, а також стимулюються процеси його переростання у масові виступи населення, акції громадської непокори, безлад та сутички демонстрантів з правоохоронними органами;
позиціюються (призначаються) лідери акцій протесту з числа представників опозиційних політичних сил загальнодержавного або місцевого рівнів, а також ними створюються альтернативні “органи влади”;
учасники акцій протесту захоплюють (у т.ч. за участю незаконних збройних формувань та спецслужб країни-агресора) урядові будівлі та важливі об’єкти транспортної і промислової інфраструктури, а також блокують діяльність силових структур (включно з використанням мирних жителів у вигляді “живих щитів”);
на територію країни-об’єкта агресії вводяться регулярні збройні сили агресора під виглядом місцевих збройних формувань (“загонів самооборони”, “ополченців” тощо) з метою допомогти опозиції та сепаратистам захопити владу в державі або в її окремих регіонах. При цьому можлива прихована участь регулярних збройних сил країни-агресора у бойових діях на боці противників чинного уряду країни-об’єкта агресії;
проводяться масштабні інформаційні кампанії з підтримки антидержавних сил в країні-об’єкті агресії, а також з дискредитації дій її керівництва щодо забезпечення конституційного ладу в державі.
Етап третій – заключний. На завершальному етапі (тривалість необмежена) агресором проводиться наступна робота щодо закріплення своїх позицій в країні-об’єкті агресії:
надається всебічна підтримка новій (колишній опозиційній) владі в країні-об’єкті агресії або сепаратистським режимам в її окремих регіонах (включно зі створенням органів влади та силових структур сепаратистів);
надається допомога у проведенні “референдумів” щодо спрямованості зовнішнього та внутрішнього курсу країни-об’єкта агресії, статусу її регіонів, тощо, а також у проведенні “виборів” центральних та місцевих (у т.ч. сепаратистських) органів влади;
легалізуються самопроголошені державні утворення в країні-об’єкті агресії, затягуються процеси врегулювання ситуації на її території під виглядом посередницької участі у мирних переговорах. При цьому, країна-агресор жодним чином не визнає себе стороною конфлікту;
створюються умови для забезпечення військової присутності агресора в країні-об’єкті агресії на довготривалій / постійній основі (у вигляді “миротворчих сил” або збройних формувань сепаратистів), а також для реалізації інших, у т.ч. економічних інтересів.
Починаючи з другої половини 90-х років минулого століття, елементи та технології концепції гібридних війн застосовувались Росією у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабасі, а також США, НАТО і ЄС– у Косові, Іраку, Лівії та Сирії. З початку ХХІ ст. аналогічний сценарій активно використовується Російською Федерацією також і щодо України (у рамках встановлення російського контролю над пострадянським простором під гаслом побудови “російського світу”).
Гібридна війна Росії проти України. Головна мета РФ щодо України – послабити та децентралізувати нашу державу, привести до влади проросійське, підконтрольне Росії керівництво, зірвати її європейський курс, повернувши Україну під контроль Російської Федерації. При цьому стратегія та тактика дій Москви проти України включає послідовні кроки з реалізації розглянутих вище підходів.
Перший етап. Н а першому (підготовчому) етапі– з початку 2000-х років до середини 2013 року, такі дії включали:
У період другого президентського терміну Л. Кучми – посилення російського впливу на керівництво України та проведення через нього вигідних для Росії рішень. Наслідком цього стала відмова української влади від курсу на вступ до НАТО та ЄС (у 2003 році після так званого “кольчужного скандалу”), а також “визначення” спадкоємцем Л. Кучми ставленика Росії В. Януковича. Однак через помаранчеву революцію Росія не досягла бажаного.
За президентства В. Ющенка – проведення масштабних заходів щодо дискредитації ідей помаранчевої революції, а також керівництва України та його європейського і євроатлантичного курсу; дестабілізація обстановки в Україні та поглиблення розколу в українському суспільстві на прихильників Заходу і Росії; підрив української економіки скороченням торгівельно-економічних зв’язків з Російською Федерацією та використанням енергетичного чинника в якості інструменту тиску на Україну (у т.ч. у рамках т.зв. газових війн). Це створило передумови для перемоги В. Януковича на президентських виборах та для “розвертання” вектору руху нашої держави із Заходу на Схід.
Під час правління режиму В. Януковича – закріплення досягнень Російської Федерації в Україні та остаточна її переорієнтація на Росію у спосіб: підкупу та корупціоналізації представників української влади (у т.ч. на вищому рівні); впровадження агентів російського впливу у керівництво України; послаблення та деморалізація українських силових структур, насамперед в Криму (керівниками майже всіх силових відомств України за часів В. Януковича були громадяни Росії); посилення російської присутності в українській економіці; поширення у нашій державі ідей приєднання до російських інтеграційних ініціатив в обмін на кредити та економічні преференції; розгортання масштабних проросійських рухів в Україні та її окремих регіонах (у першу чергу на Кримському півострові та у східних і південних областях).
Наслідком такої політики Москви стала відмова керівництва України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року та переорієнтація на Росію і Митний союз, що спровокувало розгортання в Україні революції гідності.
Зазначимо, що масштабне “бомбування” як російського суспільства, так і частини українського населення на основі ідей російського великодержавного шовінізму сформували передумови для реалізації наступних етапів гібридної війни проти України в плані анексії Криму та провокування збройного конфлікту на сході нашої держави (у рамках проекту створення т.зв. Новоросії).
Другий етап. На другому (активному) етапі– орієнтовно з початку листопада 2013 року, вживаються наступні заходи:
У період підготовки до захоплення Криму та подальшої дезінтеграції України – розгортання масштабної інформаційної кампанії з дискредитації революції гідності в Україні (як “фашистського заколоту”) та нової влади нашої держави (як “військової хунти”), а також нав’язування ідеї щодо “необхідності захисту російськомовного населення на українській території”; організація в Криму та на Сході України т.зв. загонів самооборони з числа місцевих жителів та російських громадян, у т.ч. співробітників спецслужб, військовослужбовців сил спеціального призначення, членів козачих та інших напіввійськових формувань; створення угруповань військ, призначених для вторгнення до АР Крим та демонстрації сили поблизу кордонів України під виглядом проведення навчань та забезпечення безпеки Зимових олімпійських ігор у Сочі в січні-лютому 2014 року. При цьому свої активні дії в українському Криму Росія розпочала у найбільш сприятливий для неї момент, який характеризувався послабленням української влади через об’єктивну тимчасову відсутність президента, прем’єр-міністра та керівників силових відомств (які втекли до Росії), а також деморалізацією особового складу українських правоохоронних органів в умовах революційних подій у нашій державі.
Під час анексії Криму – захоплення російськими спецслужбами (під виглядом “невідомих осіб”) урядових будівель у Сімферополі та усунення від влади керівництва АРК; розгортання в Криму т.зв. загонів самооборони (“зелених чоловічків”), які взяли під контроль владні структури Кримського півострова та ключові об’єкти його інфраструктури, блокували підрозділи силових структур України на території АР Крим; введення російських військ до Криму під виглядом військових навчань та під прикриттям відповідних статей Угоди про умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України; “легалізація” факту окупації Криму шляхом проведення “референдуму” з питання статусу АР Крим, а також прийняття відповідних рішень парламентом та президентом Російської Федерації щодо включення Криму до Росії як суб’єкту РФ; остаточна ліквідація органів української влади в Криму, а також витіснення українських військ з території Кримського півострова.
У такий спосіб Росія анексувала Крим та створила “підстави” для його інтеграції до складу Російської Федерації. У той же час російська анексія Криму не була визнана переважною більшістю країн та викликала негативну реакцію США, ЄС і їх партнерів, які ввели санкції проти Росії.
Під час створення т.зв. Новоросії та розв’язання збройного конфлікту на сході України – дестабілізація східних та південних областей України шляхом організації масових антивладних (“антимайданівських”) акцій протесту, сутичок з правоохоронними органами та прихильниками єдності України, а також захоплення адміністративних будівель; реалізація “кримського” сценарію у Донецькій та Луганській областях, у т.ч. встановлення контролю над частиною їх територій, створення “загонів ополченців” з числа представників російських спецслужб, криміналізованих правоохоронних органів та місцевих проросійських сил; “легалізація” т.зв. Донецької та Луганської народних республік (ДНР і ЛНР) шляхом проведення відповідних “референдумів”, а також “виборів” їх “органів влади”; надання Росією всебічної підтримки сепаратистам, у т.ч. щодо фінансування їх діяльності, підготовки бойовиків та постачання їм зброї, військової техніки і боєприпасів, а також введення російських військ на територію ДНР і ЛНР; здійснення Російською Федерацією політичного та економічного тиску на Україну, а також нарощування угруповання збройних сил РФ поблизу українського кордону; дискредитація військової операції України проти російсько-терористичних угруповань та дезінтеграція країни, намагання подати цю операцію як “каральну проти власного населення”.
У той же час, активна протидія України наведеним заходам Російської Федерації, у т.ч. із застосуванням військової сили, не дала можливості в повній мірі реалізувати “кримський” сценарій на сході нашої держави. Фактично, гібридна війна Росії проти України перетворилася у збройний конфлікт між двома країнами з безпосереднім залученням військ обох сторін. При цьому, незважаючи на спроби російської сторони приховати участь своїх збройних сил у зазначеному конфлікті, даний факт був визнаний переважною більшістю світової спільноти, що призвело до посилення санкцій США та ЄС у відношенні Росії.
Основні висновки. Зараз Росія намагається реалізувати другий етап гібридної війни проти України та водночас (з вересня 2014 р. – після досягнення Мінських домовленостей) виконати окремі елементи третього етапу. Наприклад, Російська Федерація намагається “заморозити” конфлікт на Сході України, примушуючи нас визнати сепаратистів “стороною переговорного процесу” та розпочати з ними переговори на їхніх, а фактично – російських умовах. З цією метою Росія посилює тиск на Україну, у т.ч. збільшуючи кількість своїх військ біля українських кордонів та на наших окупованих територіях. Росія заперечує свою участь у конфлікті та одночасно проводить масштабну інформаційну кампанію антиукраїнської спрямованості.
Виходячи із зазначеного, слід мати на увазі, що Росія намагатиметься реалізувати свої плани як у формі продовження гібридної війни (повзучого поширення нестабільності на інші українські регіоні), так і відкритої агресії з масштабним застосуванням військової сили.
Заняття 3
Останнє десятиліття ХХ і початок ХХІ століття позначені визначними й навіть поворотними подіями в міжнародних відносинах. На зміну біполярній системі прийшла більш складна структура міжнародної системи, і така складність призвела до того, що вже з кінця 90-х – початку 2000-х років світ став на порозі фундаментальних змін. Так, за останні двадцять років на Європейському континенті виникла нова об’єднана Європа зі спільними цінностями, спільним економічним, політичним і безпековим простором. Світова спільнота здійснює активний пошук оптимального моделювання ймовірного світоустрою, яке привело б до якісно нових міжнародних відносин.
Зміни в характері збройної боротьби, які відбулися протягом останніх десятиріч, розвиток системи колективної безпеки та сучасні економічні реалії спонукали більшість держав до глибокої трансформації національних збройних сил. При цьому, загальною тенденцією стала відмова від підготовки до масштабних війн та утримання численних армій мобілізаційного типу. Натомість перевага надається набуттю спроможностей щодо швидкого реагування на загрози у воєнній сфері, їх ліквідації на ранній стадії виникнення та недопущення переростання в регіональну або глобальну війну.
У цих умовах особливого значення набуває співпраця в безпековій та воєнній сферах на базі спільних ціннісних орієнтирів. Досягнення сумісності для спільних дій по забезпеченню миру і безпеки вимагає координації планів розвитку національних збройних сил, більш тісної кооперації у реалізації проектів створення складних систем озброєння та удосконалення оборонних технологій.
Активну участь у цих процесах бере й Україна, пріоритетом зовнішньої політики якої є забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства, у тому числі країнами-членами та країнами-партнерами Північноатлантичного Альянсу.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 серпня 2014 року № 1639-VII “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Обороноздатність України у XXI столітті: виклики, загрози та шляхи їх подолання” вищим законодавчим органом держави схвалено зазначені рекомендації та визначено що військова агресія, розв’язана проти України, виявила комплекс загроз, які матимуть тривалий характер. Україна опинилась у досить небезпечному геополітичному трикутнику як "буферна зона".
Основною формою реалізації воєнно-політичних інтересів Російської Федерації стосовно України, як показали останні місяці, є "гібридна" війна, яка поєднує в собі елементи інформаційної, торгівельної, газової війн, воєнної агресії, окупації, тероризму, активізації криміналітету, партизанської, диверсійної та громадянської війн.
Ці дії призвели до серйозних геополітичних втрат України, дестабілізації суспільно-політичної обстановки у східних та південних областях України і загрожують гуманітарною катастрофою та економічним колапсом найбільшого експортно орієнтованого регіону України, дезінтеграцією держави, аж до її розпаду.
За багатьма ознаками та масштабами операція, яка проводиться на сході України, не підпадає під визначення "антитерористична". Насправді вона є операцією по боротьбі з масштабною агресією з використанням розвідувально-диверсійних груп і найманців, направлених та озброєних сучасною зброєю Російською Федерацією, наслідком довготермінової роботи її представників із значною кількістю громадян з організації дестабілізації ситуації в Україні. Антитерористична операція (далі - АТО) за формою та по суті не дозволяє проводити координацію масштабних заходів з бойового застосування частин і підрозділів органів сектору безпеки і оборони. Це вимагає щонайменше законодавчого розширення рамок АТО, повноважень частин та підрозділів органів сектору безпеки і оборони, військовослужбовців при виконанні цих завдань або запровадження воєнного стану в районі проведення операції.
Значною проблемою є відсутність на рівні держави скоординованої роботи по боротьбі з інформаційною агресією та інформування суспільства і міжнародної спільноти щодо завдань та результатів проведення АТО.
Сектор безпеки і оборони держави запізнюється з адекватним реагуванням на сучасні виклики, виявленням загроз національній безпеці та їх упередженням, що створює небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Відсутність достатнього рівня внутрішньої колективної ідентичності України, політичної волі національної еліти та ігнорування владою політико-економічних результатів аналізу з питань забезпечення безпеки держави, зокрема, щодо пріоритетних напрямів її розвитку, матеріально-фінансових потреб на розвиток Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони, а також корупція і кадровий безлад, безвідповідальність та відсутність правонаступництва в оборонному будівництві призвели до критичного ослаблення обороноздатності держави, створили умови для посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, зокрема територіальних претензій з боку Російської Федерації.
Прийняті Верховною Радою України рішення щодо зазначених вище питань виконуються дуже мляво, а частина з них взагалі не виконується. Це особливо стосується Постанови Верховної Ради України "Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави" від 6 травня 2014 року № 1238-VII та схвалених Верховною Радою України Рекомендацій парламентських слухань на тему: "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України" від 5 липня 2012 року № 5086-VI.
В умовах проведення АТО на сході України та нових геополітичних реалій невідкладними завданнями державної ваги є: вжиття системних заходів щодо радикального поліпшення стану справ у сферах оборони і національної безпеки, налагодження діяльності оборонно-промислового комплексу держави, першочергове забезпечення потреб органів сектору безпеки і оборони в матеріально-технічних, фінансових ресурсах, озброєнні та військовій техніці, посилення соціального захисту учасників АТО та членів сімей тих із них, хто віддав своє життя, відстоюючи суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України, проведення зрозумілої для суспільства, відкритої і чесної кадрової політики.
З цією метою вважається за доцільне з урахуванням викликів і загроз національній безпеці держави, її обороноздатності у нинішньому столітті у найкоротший строк забезпечити вирішення питань щодо:
1) прискорення проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України, за результатами якого, зокрема:
здійснити системну оцінку стану воєнної безпеки і воєнної загрози для держави та їх прогнозування на коротко-, середньо-, довгострокову перспективу і посилити координацію діяльності державних органів щодо реалізації заходів за результатами такої оцінки та прогнозу;
визначити пріоритети та напрями подальшого розвитку органів сектору безпеки і оборони України;
уточнити функції і завдання органів сектору безпеки і оборони України щодо їх застосування у мирний час та особливий період, зокрема під час захисту конституційного ладу, територіальної цілісності, проведення АТО і здійснення заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану;
уточнити чисельність, структуру органів сектору безпеки і оборони України, узгоджені з фінансовими можливостями держави;
виробити образ оновлених органів сектору безпеки і оборони України, який відповідатиме умовам і викликам XXI століття;
2) розроблення нової редакції Стратегії національної безпеки, Воєнної доктрини України, нових державних програм реформування і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння і військової техніки Збройних Сил України, розвитку оборонно-промислового комплексу держави, інших основоположних документів оборонного планування;
3) участі України в системах колективної безпеки або укладення двосторонніх договорів з провідними державами світової спільноти про взаємний захист з метою зняття (істотного зниження) загроз і територіальних домагань до держави;
4) оновлення засад, формування та реалізації нової воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами;
5) відновлення діяльності Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та державного експортного контролю при Раді національної безпеки і оборони України;
6) подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо можливості передачі управління АТО військовому командуванню;
7) вжиття заходів щодо передачі управління АТО військовому командуванню та координації ним діяльності органів військової розвідки, розвідки Держприкордонслужби, кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ України та задіяних підрозділів технічної розвідки;
8) підвищення ефективності та можливостей розвідувальних органів України з метою своєчасного розвідувально-інформаційного забезпечення вищого державного та військового керівництва для прийняття рішень у сфері національної безпеки;
9) відновлення діяльності Комітету з питань розвідки при Президентові України з метою координації проведення відповідної розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності;
10) визначення органу, на який має покладатися конституційна функція з оборони державного кордону, та виділення йому відповідних ресурсів для виконання зазначеної функції;
11) перегляду засад мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні та підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
12) уточнення мобілізаційних планів з урахуванням розвитку геостратегічної ситуації, особливостей сучасних воєнних конфліктів, реалій ринкової економіки та можливостей економіки держави;
13) створення сиcтеми забезпечення інформаційної безпеки держави як ефективного інструменту протидії зовнішньому інформаційному впливу, а також інформаційної підтримки зовнішньої та внутрішньої політики України;
14) розвитку системи захисту від кіберзагроз критично важливих об’єктів національної інфраструктури;
15) проведення системного аналізу щодо з’ясування причин неготовності органів сектору безпеки і оборони, Збройних Сил України, інших військових та спеціальних формувань до забезпечення територіальної цілісності України під час подій на території Автономної Республіки Крим;
16) опрацювання перспективної схеми дислокації частин та підрозділів органів сектору безпеки і оборони, передусім на сході та півдні України, після завершення операції з наведення конституційного ладу;
17) посилення ролі Ради національної безпеки і оборони України у здійсненні контролю за реалізацією визначених завдань.
2. Кабінету Міністрів України:
1) опрацювати питання щодо затвердження програм, які розробляються з метою посилення обороноздатності держави, як загальнодержавних;
2) утворити Державну комісію з питань воєнно-промислового комплексу під керівництвом Першого віце-прем’єр-міністра України для підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері забезпечення обороноздатності держави;
3) утворити Міністерство економічного розвитку, промисловості та торгівлі України, на яке, зокрема, покласти функції формування і реалізації єдиної науково-технічної, промислової та економічної політики, забезпечення ефективного розвитку реального сектору економіки держави;
4) утворити Державне агентство оборонної промисловості як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого буде спрямовуватися Міністром економічного розвитку, промисловості та торгівлі України і направлена на забезпечення розвитку оборонного сектору економіки, забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань сучасним озброєнням і військовою технікою, створення та організацію виробництва наукоємної конкурентоздатної продукції цивільного призначення, адаптацію національного законодавства з питань оборонної промисловості та військово-промислової політики до законодавства Європейського Союзу;
5) розробити та впровадити дієвий механізм підтримання та стимулювання, у тому числі фінансового, експорту продукції військового призначення та подвійного використання вітчизняного виробництва;
6) розробити та впровадити в практику економічні механізми стимулювання інноваційної діяльності в оборонній промисловості;
7) оптимізувати показники ресурсного забезпечення державних цільових оборонних програм з розробки та виробництва виробів "Корвет", "Сапсан", створення військово-транспортного літака АН-70;
8) організувати забезпечення у повному обсязі потреб органів сектору безпеки і оборони, в першу чергу частин та підрозділів, які задіяні в АТО, створити ефективну систему їх централізованого тилового забезпечення та перевести роботу зазначеної системи в частині організації закупівель відповідно до вимог воєнного часу;
9) невідкладно забезпечити частини та підрозділи органів сектору безпеки і оборони, які задіяні у заходах АТО, засобами закритого зв’язку та документованого управління;
10) максимально спростити процедури передачі майна та боєприпасів органам, частинам та підрозділам сектору безпеки і оборони держави, які задіяні у виконанні завдань АТО;
11) відновити до встановлених нормативів стратегічні, оперативні та військові запаси продовольства, пально-мастильних матеріалів в органах сектору безпеки і оборони та в державі в цілому;
12) забезпечити протидію монополізації ринку пально-мастильних матеріалів у державі;
13) створити умови для нарощування оборонного потенціалу держави, у тому числі через налагодження ефективного державно-приватного партнерства, та підготовки національної економіки до діяльності в умовах особливого періоду;
14) забезпечити раціональне використання бюджетних коштів та посилити фінансову дисципліну з метою недопущення накопичення залишків невикористаних коштів на рахунках, зростання кредиторської заборгованості, відволікання з цією метою коштів, виділених для потреб оборони;
15) вжити невідкладних заходів щодо налагодження міжвідомчої взаємодії, співпраці з громадськими організаціями в частині організації та забезпечення надання медичної допомоги військовослужбовцям, іншим громадянам, які постраждали під час проведення заходів АТО;
16) створити авіаційний підрозділ, який матиме на озброєнні літаки та вертольоти, обладнані медичним устаткуванням, для переміщення військовослужбовців, інших громадян, які отримали тяжкі поранення під час проведення заходів АТО, до госпіталів та спеціалізованих медичних центрів;
17) доручити органам сектору безпеки і оборони налагодити вивчення та узагальнення досвіду участі їх підрозділів та частин в АТО, його використання під час їх підготовки та виконання покладених завдань;
18) вжити заходів щодо прискореного формування та відповідного оснащення засобами озброєння і військовою технікою Сил спеціальних операцій Збройних Сил України;
19) прискорити виконання комплексу інженерно-технічних заходів з облаштування державного кордону та невідкладно виділити необхідні для цього кошти;
20) вдосконалити державне управління для забезпечення ефективного функціонування державної системи страхового фонду документації як важливої складової сектору безпеки і оборони держави;
21) опрацювати питання утворення спеціалізованої установи для утримання, забезпечення функціонування і розвитку систем та об’єктів зв’язку запасних пунктів державного управління;
22) розробити техніко-економічне обґрунтування створення в Україні системи захищеного мобільного зв’язку для органів державної влади та військового управління;
23) розглянути питання створення Національного центру кіберзахисту та протидії кіберзагрозам;
24) реформувати грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу через збільшення у його структурі питомої ваги посадових окладів та окладів за військовим званням, скасування виплат, які не мають стимулюючого характеру;
25) вирівняти рівень грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в різних органах сектору безпеки і оборони держави;
26) виділити державні кошти на добудову об’єктів незавершеного житла з високим ступенем готовності для військовослужбовців та здійснити першочергове забезпечення житлом сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання заходів АТО, та передислокованих з Автономної Республіки Крим;
27) визначити форму документального підтвердження участі громадян в АТО та механізм його отримання;
28) створити Національний центр оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій України для забезпечення потреб обороноздатності держави в особливий період;
29) забезпечити ефективну співпрацю та взаємодію державних і громадських інституцій щодо реалізації державної політики та формування і підтримання у суспільстві позитивного іміджу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, підвищення престижу військової служби;
30) невідкладно підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:
внесення змін до законів України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", "Про основи національної безпеки України" в частині, що стосується оновлення засад воєнної політики України;
відміни пункту 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині зменшення пенсійного забезпечення військовослужбовців до 70 відсотків;
впровадження системи формування основних показників державного оборонного замовлення на трирічний період та затвердження їх Кабінетом Міністрів України протягом місяця від прийняття Державного бюджету України на відповідний рік;
функціонування фінансової системи України в особливий період;
розроблення та виробництва озброєння і військової техніки в Україні;
забезпечення кібернетичної безпеки України та захисту інформації;
державної підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу держави;
військово-технічного співробітництва з іноземними державами;
31) забезпечити безумовне виконання вимог законів України у сфері національної безпеки і оборони, а також соціального і правового захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та членів їх сімей.
3. Місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування невідкладно вжити заходів щодо обліку сімей осіб, які беруть участь в АТО, надання зазначеним сім’ям соціальної, матеріальної допомоги та допомоги у веденні домогосподарств в осінньо-зимовий період.
Учасники парламентських слухань звертаються до Президента України і Кабінету Міністрів України з пропозицією врахувати, що Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України", які відбулися 23 травня 2012 року (Постанова Верховної Ради України від 5 липня 2012 року № 5086-VI) в частині проведення практичних заходів не виконані, хоча ці заходи не втратили актуальності і сьогодні. За це ніхто з посадових осіб не поніс відповідальності.
Учасники парламентських слухань вважають також за необхідне:
при оновленні Конституції України передбачити суттєве розширення, з урахуванням досвіду зарубіжних країн, повноважень Верховної Ради України і комітетів у здійсненні парламентського контролю у сфері безпеки і оборони;
розглянути питання радикального поліпшення підготовки суспільства, молоді, насамперед майбутніх фахівців, до виконання конституційного обов’язку із захисту Вітчизни, підвищення ролі військової науки і військових навчальних закладів.
Учасники парламентських слухань висловлюють упевненість у тому, що в цей трагічний для держави час усі громадяни України, командний та особовий склад військових формувань і правоохоронних формувань, керівний склад органів державної влади докладуть усіх зусиль для захисту територіальної цілісності держави та подальшого економічного розвитку України.
Не є таємницею, що Збройні Сили України для всіх без винятку керівників держави, всіх її урядів з дня проголошення незалежності України і до сьогоднішнього дня не були пріоритетним напрямком прикладання зусиль.
Будівництво та розвиток ЗС України на сучасному етапі буде націлено на здійснення їх реформування та оновлення, які реалізуються в умовах складної воєнно-політичної та економічної ситуації.
Висновки: 1. Характер новітніх викликів і загроз істотно зменшує можливості України самостійно протистояти таким загрозам. У цьому зв’язку для України як позаблокової держави у середньостроковій перспективі реалізація курсу на інтеграцію в ЄС, посилення взаємодії з країнами-членами Євросоюзу та поглиблення партнерства з НАТО в рамках наявних форматів і механізмів видається найбільш оптимальною стратегією.
2. Слід усвідомити, що ніхто крім нас самих не захистить нашу державність та суверенітет. Тільки активна державницька позиція військово-політичного керівництва дозволить надати гарантії безпечному існуванню держави.
Заняття 4
Основні поняття інформаційно-психологічної операції. Провідні країни світу живуть у постіндустріальному, тобто інформаційному суспільстві, де основним засобом та продуктом виробництва і споживання є інформація. А що ж таке інформація?
Відповідно до Закону України “Про інформацію” від 13 січня 2011 року інформація – це будь-які відомості та дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У більш широкому сенсі під інформацією розуміють оброблені та осмислені дані та відомості, тобто їх змістовність, значення (сутність), знання або висновки, що отримані на їх основі незалежно від форми подання.
Також вищезазначеним Законом визначена масова інформація, як інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Вона поширюється друкованими (пресою), електронними, аудіовізуальними, а також мультимедійними засобами масової інформації (ЗМІ). Військово-політичне керівництво Російської Федерації ще задовго до застосування своєї зброї проти України почало транслювати через ЗМІ брехливі, спеціально спотворені дані та відомості у вигляді дезінформації – свідомо хибної, неправдивої інформації, що поширюється з метою введення в оману. Носії інформації (даних) – це матеріальні об’єкти, що забезпечують отримання, запис, зберігання і передавання інформації (даних) у просторі та часі. Носіями інформації (даних) також можуть бути люди, матеріальні тіла (макрочастки), фізичні поля (випромінювання), елементарні частки (мікрочастки) тощо.
Інформаційний простір є середовищем існування інформації, в якому відбуваються усі інформаційні процеси та інформаційні відносини зі створення, збирання, одержання, зберігання, перетворення, обробки, використання, поширення, охорони, захисту і знищення інформації, а також інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів.
Інформаційна боротьба – комплекс скоординованих заходів, які проводяться органами державного і військового управління, окремими особами та визначеними силами і засобами протиборчих сторін з метою завоювання і утримання інформаційної переваги над противником шляхом впливу на його інформаційну інфраструктуру і інформацію, що в ній існує, а також підриву морально-психологічної стійкості особового складу військ і населення противника з одночасним захистом від аналогічного впливу з його боку. Формами ведення інформаційної боротьби є: інформаційна війна, інформаційна кампанія; інформаційна операція; інформаційний удар; інформаційна акція; інформаційна атака; інформаційний захід. Різновидом інформаційної операції, де інформація впливає на людину є інформаційно-психологічна операція.
Інформаційно-психологічна операція (ІПсО) – система узгоджених та взаємопов’язаних за метою, завданнями, об’єктами і часом інформаційних акцій, атак і заходів, що проводяться одночасно або послідовно за єдиними замислом і планом для вирішення завдань інформаційно-психологічного впливу на цільову аудиторію. ІПсО проводяться і в мирний час, і в особливий період, ще задовго до початку відкритих бойових дій. А з початком бойових дій ІПсО мають завдання їх інформаційно-психологічного забезпечення.
Інформаційно-психологічна зброя – вид інформаційної зброї як сукупність засобів, форм, способів та прийомів прихованого впливу (маніпулювання) інформацією в інформаційному просторі протиборчої сторони (зокрема через ЗМІ) для ураження індивідуальної і масової свідомості та підсвідомості людей, з метою зміни їх поведінки.
Впровадження інформаційних технологій у збройних силах є нагальною вимогою сучасності. Перевага у часі та ступені інформованості стає неодмінною умовою перемоги у війні, що переконливо доводить досвід останніх збройних конфліктів і локальних війн. Особливо наочно це виявила сучасна, так звана гібридна війна Росії проти України, яка прихована під виглядом “народного повстання так званих ДНР і ЛНР”. При майже однаковому рівні звичайних озброєнь і військової техніки, воєнно-політичне керівництво Росії здобуло перевагу при анексії Криму та захопленні міст Донецької та Луганської областей саме завдяки заздалегідь спланованим і проведеним інформаційно-психологічним операціям як на державному (стратегічному) так і на оперативно-тактичному рівнях. Використання інформаційної боротьби приховало межу між війною і миром. Збройні сили Росії та їхні інформаційні структури ще у мирний час вирішували задачі, що характерні для війни. Інформаційно-психологічна війна керівництвом Росії проти України хоч фактично офіційно не оголошувалася, але й ніколи практично не припинялася.
Інформаційно-психологічні операції є складовими частинами інформаційно-психологічної війни, як форми інформаційної боротьби. Вони ведуться таємно, не обмежені державними кордонами, погодою, порою року чи доби та жодними морально-етичними рамками, в усьому глобальному інформаційному просторі. Інформація стала чинником, здатним не лише спровокувати військовий конфлікт, але й призвести до поразки у війні. Інформаційна боротьба стала обов’язковою складовою боротьби збройної.
Усім відомий вислів “Хто володіє інформацією, той володіє світом” у сучасних умовах інформатизації, розвинений американським дослідником М. Маклюеном так: “Справжня тотальна війна – це війна за допомогою інформації”.
Інформаційно-психологічні операції під час війни ведуть методами і засобами інформаційно-психологічного впливу, які мають тисячолітню історію. У біблійній легенді згаданий Гедеон, який під час воєн регулярно вдавався до залякування і омани ворога. Одного разу він так заплутав противника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну та духовну стійкість противника можна знайти чимало і у давній Греції та давньому Римі.
Системну сутність інформаційно-психологічних операцій, як інформаційної боротьби у воєнних діях, виклав давньокитайський військовий діяч і філософ VІ – V століття до н.е. Сунь-Цзи (Сунь-У): “розкладай усе добре у країні противника; підривай престиж керівництва ворога і виставляй його у потрібний час на ганьбу суспільства; розпалюй свари, розбрат і зіткнення серед громадян противника; використовуй співпрацю з найпідлішими людьми у стані противника; підбурюй молодь ворога проти старшого покоління, його солдат проти командирів, командирів – проти правителя; заважай усіма засобами роботі уряду; перешкоджай усіма способами нормальному постачанню ворожих військ і підтриманню в них порядку; сковуй волю воїнів ворога піснями та музикою; знецінюй традиції ворогів та підривай їх віру у своїх богів; засилай жінок-розпусниць для розкладання військ; будь щедрим на посули і подарунки для купівлі інформації та спільників, не економ на грошах і обіцянках, бо вони окупляться ресурсами захоплених земель…”.
Чінгіз-хан, використавши цей китайський досвід, попереду своїх військ висилав провокаторів для вербування зрадників і поширення чуток про звірячі покарання для усіх, хто не підкориться йому та захопив Китай за 4 роки. Наполеон казав, що краще мати 100-тисячну газету, ніж 100-тисячну армію. А Ленін писав, що з усіх мистецтв… найголовнішим є кіно (за масовістю поширення інформаційно-психологічних впливів). Гітлер на початку Другої світової війни визнав, що успіхами “бліц-кригу” і славі непереможного Вермахт зобов’язаний Міністерству пропаганди Геббельса.
Путін після анексії українського Криму нагородив разом із військовиками велику кількість російських журналістів за дезінформацію і пропаганду. Зараз у зоні АТО ці російські диверсанти б’ють, викрадають, катують і вбивають представників українських та іноземних ЗМІ, блокуючи правдиву інформацію, а влада Росії ввела цензуру.
ІПсО – це протиборство сторін за завоювання переваги у кількості, якості і швидкості здобування інформації, її вчасному аналізу і застосуванню.
ІПсО проводиться з метою послабити моральні і матеріальні сили противника та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній сферах. Очевидно, що ІПсО – складова ідеологічної боротьби. Вона, на перший погляд, ніби то не призводить безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при її веденні не має жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну недбалість у ставленні до неї, адже руйнування, яких завдає ІПсО у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком рівнозначні, а часом і перевищують наслідки збройних конфліктів.
Головне завдання ІПсО полягає у маніпулюванні масами. На оперативному рівні мета ІПсО – вплинути на рішення противника таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали, а вважав це рішення своїм власним.
Інформаційно-комп’ютерні технології відкривають широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається у світі, а також аналіз ІПсО Росії у Криму і на Донбасі, можна стверджувати, що саме інформаційним видам агресії вже відданий пріоритет. Щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни не лише для України та Росії, а й для усього людства, потрібна негайна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання,
Інформаційно-психологічний вплив – це вплив на свідомість інформаційно-психологічними або іншими засобами, який викликає трансформацію психіки, зміну поглядів, думок, відносин, ціннісних орієнтацій, мотивів, стереотипів особистості з метою вплинути на її діяльність і поведінку. Кінцевою його метою є досягнення певної реакції, поведінки (дії або бездіяльності) особистості, яка відповідає цілям психологічного впливу.
Інформаційно-психологічна зброя – вид інформаційної зброї як сукупність засобів, форм, способів та прийомів прихованого маніпулювання інформацією в інформаційному просторі протиборчої сторони для ураження індивідуальної і масової свідомості (підсвідомості), зокрема через друковані, електронні та аудіовізуальні засоби масової інформації.
Джерела інформаційно-психологічного впливу на особовий склад:
засоби масової інформації й спеціальні засоби інформаційно-пропагандистської спрямованості;
глобальні комп’ютерні мережі й програмні засоби швидкого поширення в мережі пропагандистських інформаційних матеріалів;
засоби, що нелегально модифікують інформаційне середовище, на підставі якого людина приймає рішення;
засоби створення віртуальної реальності;
засоби психосемантичного впливу;
засоби генерування акустичних й електромагнітних полів.
До спеціалізованих засобів інформаційно-пропагандистської спрямованості належать мобільні радіомовні і телевізійні центри, пропагандистські пересувні гучномовці, переносні мегафони (жерстяні рупори) плакати, газети, листівки тощо. Технології їх застосування відпрацьовані й подальший їх розвиток пов’язаний насамперед з методами прихованого впливу на підсвідомість військовослужбовця.
Вплив інформаційного простору на особистість військовослужбовця може здійснюватись різними способами, серед яких слід виділити: дезінформацію, поширення чуток, залякування (терор), емоційне придушення, ініціювання агресивних емоційних станів, демонстрацію, маніпуляцію.
Сутність дезінформації полягає у навмисному наданні суб’єктом свідомо зміненої інформації об’єкту з метою його дезорієнтації. Для дезінформації особистості свідомо надають помилкові дані. Основними інструментами стратегічного дезінформування є ЗМІ: газети та журнали, радіо, телебачення, інтернет. Листівки і портативні радіоприймачі є найбільш ефективним засобом психологічного впливу на людей.
Наступним способом психологічного впливу є специфічний вид міжособистісної комунікації – поширення чуток. Поширення чуток здійснюється, як правило, в умовах відсутності достовірної інформації та діє ефективно у великих колективах, де є значна кількість об’єктів сприйняття інформації.
При здійсненні інформаційно-психологічного впливу, залякування й емоційне придушення часто застосовуються комплексно. Залякування, або терор спрямовані насамперед на ініціювання реакції страху, паніки серед людей з метою викликати певну поведінку індивіда. Емоційне придушення спрямоване на виклик астенічних станів тривоги, депресії, апатії, а у кінцевому підсумку, бездіяльності особистості, нездатності її адекватно сприймати дійсність та діяти відповідним чином. Демонстрація – спосіб спеціального висвітлення, показу потрібного аспекту, елементу чи об’єкту.
Маніпуляція – спосіб психологічного впливу, що використовується для досягнення однобічного виграшу за допомогою прихованого спонукання кого-небудь до здійснення певних дій. Спроба маніпуляції лише тоді має шанси на успіх, коли факт впливу на певні недоліки людини не усвідомлюється об’єктом і кінцева мета йому не відома.
Таким чином, інформаційно-психологічний вплив містить у собі сукупність методів, видів і способів, уміле використання яких дозволяє ефективно впливати на поведінку особистості, особливо у незвичайних умовах.
У США, як однієї з найрозвиненіших країн, інформаційна операція (ІО) є інтегруючою формою застосування різних складових, які у свою чергу поділяються на основні, підтримуючі та пов’язані з проведенням ІО.
Основні складові інформаційних операцій: психологічні операції (Psychological Operations, PSYOP); уведення противника в оману (Military Deception, MILDEC); забезпечення інформбезпеки операцій (Operational Security, OPSEC); радіоелектронна боротьба (Electronic Warfare, EW); дії у комп’ютерних мережах (Computer Network Operations, CNO).
Підтримуючі складові інформаційних операцій: інформаційне забезпечення (Information Assurance, IA); фізичний захист об’єктів інформ. інфраструктури (Physical Security); вогневе ураження інформоб’єктів противника (Physical Attack); контррозвідка (Counterintelligence, CI); фото, відеозйомка та документування бойових дій (Combat Camera, COMCAM).
Безпосередньо пов’язаними з проведенням ІО складовими є: громадські заходи (Public Affairs, PA); цивільно-військові операції (Civil-Military Operations, CMO); оборонна підтримка публічної дипломатії (Defense Support to Public Diplomacy, DSPD).
У Росії Федеральне агентство урядового зв’язку та масової комунікації (ФАПСиМК), яке дуже часто міняє свою назву, але лишає незмінним свою негативну сутність, має одне з основних завдань – забезпечення використання військових і цивільних засобів масової інформації у потребах міністерства оборони, збройних сил і спецслужб, головними задачами яких є проведення інформаційно-психологічних операцій усіх рівнів.
Шляхи і способи протидії негативному інформаційному пливу на свідомість та психіку особового складу. Інформаційно-психологічна протидія – це складова інформаційно-психологічної боротьби, спрямована на власну аудиторію, яка одночасно є мішенню для спеціальної пропаганди (інформаційно-психологічних операцій) противника, з метою нейтралізації або зведення до мінімуму ефекту від ворожого інформаційно-психологічного впливу. Вона включає комплекс заходів, спрямованих на захист певної системи світоглядних орієнтирів, настанов, стереотипів, на основі яких ґрунтується високий морально-психологічний стан особового складу військ та здатність Українського народу до опору російському агресору.
На сьогодні у науковому світі остаточно ще не визначені єдині методологічні основи організації протидії інформаційно-психологічному впливу противника. Одні вчені поділяють усі методи протидії за їх спрямованістю на методи, які спрямовані на зміну психіки військовослужбовців, і на такі, що спрямовані на зміну об’єктивної реальності, умов діяльності військовослужбовців. Інші вчені умовно поділяють всі заходи протидії на профілактичні (випереджувальні) заходи і заходи з нейтралізації негативного інформаційно-психологічного впливу противника та умов бойової обстановки.
Разом із тим відомо, що однією з характерних світових тенденцій є випереджальний розвиток форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість), психологію й психічний стан людини у порівнянні з організацією протидії негативним, деструктивним психологічним впливом, інформаційно-психологічним захистом особистості і суспільства у цілому.
Під інформаційною безпекою особистості військовослужбовця розуміється захищеність його свідомості та психіки від дії негативного інформаційно-психологічного впливу, який може призвести до погіршення його морально-психологічного стану або до деструктивних дій.
Найбільший негативний вплив на морально-психологічний стан особового складу при виконанні бойових завдань здійснюють такі фактори, як: небезпека, дискомфорт, відсутність бойового досвіду, негативне ставлення до цілей війни (збройного конфлікту), незадоволеність діями командування, соціально-побутові та духовні проблеми.
Головною метою протидії інформаційно-психологічному негативному впливу противника на особовий склад є інформаційно-психологічна протидія, контрпропаганда і досягнення інформаційно-психологічної переваги над противником.
Інформаційно-психологічна протидія об’єднує інформаційну, психологічну та духовну складові. Інформаційна складова спрямована на заповнення інформаційного вакууму. Психологічна складова здійснює позитивну психологічну підтримку військовослужбовців за безпосередньої участі командирів та психологів. Духовна складова здійснюється за допомогою душпастирської і волонтерської роботи, спілкування з близькими.
Шляхи та способи протидії негативному інформаційному впливу на психіку (свідомість та підсвідомість) особового складу:
1. Визначаються морально-ціннісні установки особового складу і фактори бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані для інформаційно-психологічного впливу на особовий склад підрозділу.
2. Вивчаються сили та засоби ведення інформаційно-психологічних операцій противника (гучномовні станції, теле- і радіостанції і т.д.) і негайно вживаються заходи щодо їх глушення, знищення або придушення.
3. Своєчасно інформується особовий склад. Він знайомиться з методами дій сил і засобів інформаційно-психологічних операцій противника, за необхідності нейтралізуються канали розповсюдження чуток, дезінформації, страху і паніки.
4. Оперативно збираються і знищуються друковані та інші агітаційно-пропагандистські матеріали противника (листівки, буклети, газети, брошури, журнали, книги), радіоприймачі з фіксованою частотою, обмежується індивідуальне використання мобільних пристроїв, теле- і радіоприймачів.
5. Здійснюється суворий контроль за використанням інтернету.
6. Організовується індивідуальна робота з військовослужбовцями, які схильні до панічних настроїв, стресів, забезпечується висока пильність.
7. Виявляються неформальні лідери колективу (підрозділу, команди) та створюються із них групи військовослужбовців, які формують відповідні стереотипи про армію і найманців ворога, будуть носіями високого морально-психологічного стану колективу.
8. Організовується співпраця стосовно проведення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу з державними та місцевими органами влади у регіоні перебування, правоохоронними органами, українськими патріотичними громадськими організаціями, у тому числі релігійними тошо.
Таким чином, інформаційно-психологічні операції російських спецслужб і ЗМІ щодо відвернення України від вступу до Європейського Союзу, НАТО, розгону студентського майдану, розстріли беззбройних героїв Небесної сотні приховали анексію українського Криму Росією та її агресію на Донбасі під виглядом так званої гібридної війни, замаскованої під нібито народне “повстання”, а Путіну ці ІПсО дали змогу знекровити патріотів України та Росії, щоб утримати Україну від впливу Заходу та свою владу над Росією якнайдовше.
Протидіяти інформаційно-психологічним операціям ворога необхідно широкою пропагандою серед наших воїнів та населення України священного права Українського народу, як єдиного джерела і носія влади, на захист державного суверенітету, територіальної цілісності, єдиної державної мови та цивілізованого європейського вибору України.
Заняття 5
Війна, що точиться на українській землі, – це випробування всіх матеріальних і духовних сил нашого народу та війська.
Саме життя сьогодні висуває високі вимоги до питань всебічного забезпечення Збройних Сил України. Головне – це узгодити, скоординувати діяльність усіх органів управління, всіх наявних сил і засобів для виконання завдань щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності української держави. Події в Криму та на Сході України показали необхідність внесення якісних змін до морально-психологічного забезпечення особового складу Збройних Сил України у кризовій ситуації, як одного з основних видів бойового забезпечення.
Зазначене питання потребує детального вивчення та аналізу фахівцями всіх сфер військової діяльності. Не претендуючи на всебічність висвітлення проблем морально-психологічного забезпечення особового складу Збройних Сил України в ході антитерористичної операції на Сході України спробуємо розглянути деякі з них та окреслити шляхи їх вирішення.
Морально-психологічне забезпечення в бойових умовах. Поряд з оперативним, технічним, тиловим і медичним забезпеченням об`єктивною необхідністю і фактором підтримання боєготовності та боєздатності підрозділів Збройних Сил України є морально-психологічне забезпечення.
Морально-психологічне забезпечення у воєнний час це – формування високого рівня морально-психологічного стану, бойових і морально-психічних якостей у особового складу, досягнення високої морально-психічної стійкості й готовності до збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості країни, забезпечення досягнення перемоги, перехоплення й утримання морально-психологічної переваги над противником узагалі, сприяння ефективного виконання конкретного бойового завдання зокрема.
Основними напрямками морально-психологічного забезпечення в бойових умовах є:
формування у військовослужбовців наукового світогляду, менталітету українського народу, усвідомлення внутрішньої та зовнішньої політики держави, свідомого ставлення до мети, призначення та завдань Збройних Сил України, розвиток патріотичної свідомості, духовної готовності до захисту Батьківщини;
розвиток в особового складу високих морально-психічних і бойових якостей, звичок до суворого дотримання норм і правил загальнолюдської моралі та воїнського етикету, гуманізму, колективізму, товариства та взаємодопомоги, формування довіри до командирів (начальників), виховання дисциплінованості, прагнення до вдосконалення бойової майстерності й виконання за будь-яких умов бойового завдання;
формування та підтримка в особового складу високої психічної стійкості та готовності, здатності ефективно діяти в екстремальній обстановці, стійко переносити труднощі військової служби, виявляти рішучість, ініціативу, самостійність і бойову активність під час виконання бойових завдань;
сприяння зміцненню духовного, психічного, психофізіологічного й фізичного здоров’я військовослужбовців, розвиток у них витривалості, спритності, швидкості, здатності діяти в умовах великих моральних, фізичних, психічних і психофізіологічних навантажень, підвищення стійкості організму до впливу стрес-факторів і умов бойової діяльності, формування стійких емоційно-вольових якостей;
психологічна допомога й реабілітація військовослужбовців, які отримали бойові психічні травми, надання їм своєчасної соціальної та правової допомоги;
формування у військовослужбовців правової свідомості, поваги до Законів України та Кодексу учасника бойових дій, правопорядку, який підтримується у Збройних Силах України, розуміння необхідності їх суворого дотримання;
створення у підрозділах таких соціально-правових умов, які забезпечують виконання особовим складом своїх функціональних обов’язків, дотримання та реалізація всіх правових і соціальних гарантій, які передбачені Конституцією та чинним законодавством України для військовослужбовців і членів їхніх сімей у воєнний час;
виховання у військовослужбовців загальної культури поведінки, формування у військових колективах здорових взаємовідносин, організація духовно-змістовного дозвілля та відпочинку особового складу, його культурного обслуговування і соціальна реабілітація;
організація активної протидії інформаційно-психологічному впливу противника на особовий склад підрозділів.
Морально-психологічне забезпечення реалізуються шляхом здійснення:
інформаційно-пропагандистського забезпечення, психологічного забезпечення, воєнно-соціальної роботи, культурно-виховної роботи, інформаційно-психологічної протидії.
Інформаційно-пропагандистське забезпечення – це система цілеспрямованих заходів для формування стійкого і керованого морально-психологічного стану особового складу на основі своєчасного його інформування про зміст і особливості воєнно-політичної та бойової обстановки, визначені для підрозділів бойові завдання та умови їх виконання.
Психологічне забезпечення бойових дій – це комплекс заходів з формування, підтримання та відновлення у військовослужбовців духовних, психічних, психофізіологічних і фізичних якостей, що забезпечують їх високу морально-психічну стійкість і готовність виконувати бойові завдання в будь-яких умовах обстановки, психологічне супроводження їх виконання та надання своєчасної оперативної допомоги військовослужбовцям, що отримали бойові психічні травми.
Воєнно-соціальна робота, організується у військових підрозділах і частинах з метою створення оптимальних соціально-правових умов для ефективного виконання особовим складом своїх функціональних обов’язків під час бойових дій, реалізації прав і пільг військовослужбовців, працівників Збройних сил, членів їхніх сімей, дотримання моральних принципів поведінки, норм міжнародного гуманітарного права, підтримання високої дисципліни, організованості та порядку.
Культурно-виховна робота – це діяльність, спрямована на задоволення духовних (культурних) потреб воїнів у бойових умовах, відновлення їх моральних, психічних, психофізіологічних і фізичних сил у процесі ведення бою і мобілізацію на виконання бойових завдань.
Інформаційно-психологічна протидія – це комплекс заходів з прогнозування, профілактики та зриву інформаційно-психологічного впливу (психологічних операцій) противника, нейтралізації його намагань дезінформувати й деморалізувати особовий склад, дезорганізувати його бойову діяльність. Вона повинна мати попереджувальний контрпропагандистський характер.
Особливості морально-психологічного забезпечення особового складу Збройних Сил України в ході антитерористичної операції. Проблеми морально-психологічного забезпечення як комплексу заходів впливу на особовий склад знаходяться в полі уваги керівництва держави та Міністерства оборони України. А практичні шляхи їхнього вирішення обговорюються і пропонуються досвідченими військовими вченими-практиками та офіцерами, які мають досвід бойових дій та успішно застосовують його під час АТО.
Актуальними проблемами морально-психологічного забезпечення особового складу Збройних Сил України в ході антитерористичної операції на Сході України є:
відсутність в оборонному відомстві кваліфікованих спеціалістів з цивільно-військових відносин;
низька інформованість населення регіонів щодо причин виникнення кризової ситуації та заходів, які здійснюються для нормалізації обстановки державою та Збройними Силами України;
неефективна робота щодо захисту особового складу та населення від негативного інформаційно-психологічного впливу та ворожої пропаганди;
недоліки системи підготовки кадрових офіцерів органів по роботі з особовим складом та військових журналістів, зокрема, обмежене державне замовлення на їх підготовку;
незадовільна підготовленість офіцерів органів по роботі з особовим складом запасу, неможливість їх професійного застосування через відсутність навичок проведення організаційних заходів та невміння вести індивідуальну та колективну виховну роботу;
недоліки нормативно-правової бази з питань гуманітарної та соціальної політики щодо забезпечення Збройних Сил;
відсутність системи розробки та закупівлі технічних засобів виховання.
При детальному аналізі проблем щодо термінового та суттєвого покращення стану морально-психологічного забезпечення особового складу Збройних Сил України необхідно:
запровадити єдину систему морально-психологічного забезпечення сектору національної безпеки та оборони нашої держави;
внести зміни з урахуванням сучасних вимог до підготовки фахівців для органі
