Найзагальніші вимоги до слова в ділових паперах

У сфері ділового мовлення відходить у минуле безликий канцелярсько-бюрократичний жаргон, яким послуговувались донедавна. Поступово утверджується виразно індивідуалізоване мовлення, яке розкриває сутність особистості, її інтелект, культуру, освіченість. На передній план виходить ступінь оволодіння всіма стильовими тонкощами української літературної мови, вміння послуговуватися ними в офіційно-діловому спілкуванні. Слово в діловому документі повинно відповідати таким загальним вимогам:

1. Вибір слова повинен бути вмотивованим і відповідати нормам літературної української мови. Ця вимога передбачає вживання усталених слів у властивому їм значенні та звучанні, закріпленому за ним у словниках, підручниках та посібниках. Треба вміло корис­туватися довідковими матеріалами, особливо коли йдеться про вибір слова чи словосполучення з кількох наявних. Наприклад, російське слово “свидетельство” можна перекласти залежно від контексту по-різному: “посвідка”, “посвідчення”, “свідоцтво” (документи), “доказ” (матеріальний або логічний аргумент), “свідчення” (підтверджений факт). Отож, за свідченням очевидців, документальні свідчення, свідоцтво платника податку, посвідчення водія і т.ін. Не слід також плутати значення слів підписка і передплата, являється і є, продовжуватися і тривати тощо.

2. Вживання іншомовних слів повинно бути правильним і доречним. Правильність означає вживання слова у тому значенні, яке закріплене за ним у словнику. А доречність передбачає вживання запозичень лише у разі потреби, тобто коли їх не можна замінити українськими словами з таким самим значенням. Якщо текст документа надмірно насичений іншомовними словами, він стає важким для сприйняття. Наприклад: “Це багатоаспектне явище щодо методологічних уявлень про сучасний розвиток економічної системи є концептуальним для ефективного вирішення проблем функціонування механізмів та організації моделей інфраструктур інноваційного розвитку”. У наведеному уривку через надмірну його насиченість малозрозумілими запозиченими словами втрачається зміст.

3. Слід уникати вживання вузькоспеціальних термінів, термінів-новотворів. У діловодстві прийнято вживати міжнародно визнані фінансові терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв’язків, діловодства, зовнішньої торгівлі тощо (бланк, штраф, віза, гриф, дебет, кредит, маркетинг, біржа, менеджер та ін.). Складний для сприймання термін, який може спричинити непорозуміння, варто розтлумачити відразу або ж у посиланні. Термін, вжитий у документі “без визначення, без розкриття його значення – німий знак на письмі” (А.Коваль), а не засіб офіційного спілкування. І той, хто укладає документ, і той, кому його адресовано, повинні точно і чітко бачити за терміном поняття, яке він називає, з усіма його найважливішими рисами.

4. У зовнішній діловій кореспонденції небажаним є вживання професіоналізмів, які, хоч і зрозумілі, але не належать до літературної мови (напр.: кардан (карданний пристрій), запроцентувати, пливучість, листаж тощо). Професіоналізми засмічують мову ділових документів, утруднюють спілкування й знижують загальний рівень мовної культури документів.

5. Надмірне захоплення слово- чи основоскладанням надає штучності діловому документові. Наприклад: “Ветогляд кінпоголів’я при­значено на сьому годину ранку 04.03.2000 на подвір’ї райветлікарні. Розпорядження обов’язкове для контори “Райзаготсировина”, санепідемстанції, асобозу, молзаводу, контори облтрансу”. Іноді вживання абревіатур затемнює зміст ділового документа. Особливо це стосується скорочених назв установ, організацій, підприємств, які в тексті документа необхідно розшифровувати: НУЛП – Національний університет “Львівська політехніка”, ЗУКБ – Західноукраїнський комерційний банк, ІППТ – Інститут підприємництва та перспективних технологій, МАУП – Міжрегіональна академія управління персоналом. Названа вимога не стосується вживання загальноприйнятих абревіатур, які не потребують пояснень: ТзОВ, ПП, АН, СБУ, НБУ тощо.

6. Вживання кальок з російської мови або перенесення російських слів в українську мову, коли в останній існують слова з тим самим значенням, є грубою помилкою в оформленні ділових документів. Наприклад, не слід уживати слів: міроприємство, справка, умісний, появитися, слідуючий, тоже, а натомість треба вживати відповідно захід, довідка, доречний, з’явитися, наступний, також.

7. Укладаючи діловий документ, слід уникати зайвих слів, що несуть надлишкову інформацію. Наприклад: поспішаємо повідомити – повідомляємо, вважаємо за можливе просити – просимо, беремо на себе відповідальність заявити – заявляємо. Також неприпустимо вживати в діловому документі тавтологічні висловлювання. Наприклад: моя автобіографія (автобіографія – це своя біографія), у січні місяці (січень – це завжди назва місяця), передовий авангард (авангард – це передовий загін), дивний парадокс (парадокс – це дивна, незвичайна думка), дублювати двічі (дублювати – це повторювати двічі), перспектива на майбутнє (перспектива – це погляд у майбутнє), вільна вакансія (вакансія – це вільна, незайнята посада), таке саме аналогічне рішення (аналогічне – це подібне, схоже).

8. У діловому мовленні слід широко використовувати синонімію української мови, насамперед, щоб уникнути повторення в одному документі тих самих слів (навчатися – здобувати освіту, набувати знань; компенсація – відшкодування, покриття витрат; консультувати – давати пораду, радитиі т. ін.). В офіційних документах прийнято вживати також так звані пом’якшувальні синоніми (евфемізми) у тих випадках, коли загальновживане слово занадто експресивне або викликає небажані побутові асоціації: помер – відійшов від нас, перестало битися серце, ми втратили, пішов із життя; п’яний – у нетверезому стані, у стані алкогольного сп’яніння, під впливом алкоголю; брехня – вигадка, фантазія, неправда тощо. Однак вибір описових синонімічних форм не повинен завуальовувати змісту документа. Не варто грубу, нетактовну поведінку посадової особи називати “перевищенням службових повноважень”, крадіжку не слід пом’якшувати словосполученням “фінансові надуживання” і т. ін.

9. Неуважне вживання близькозвучних слів може призвести до перекручення змісту ділового документа. Іноді слова, які дуже подібно звучать, мають зовсім різне значення, їх називають паронімами. Важливо усвідомлювати різницю в значеннях таких слів, щоб не виникало непорозумінь. Наприклад: громадський – громадянський, особистий – особовий, загальноприйнятий – загальноприйнятний, виключно – винятково, ділянка – дільниця, виборний – виборчий тощо.