Будучи наділеною всіма ознаками системи, що типологічно ріднить її з усіма соціальними системами, педагогічна технологія має специфічні сутнісні ознаки, які виокремлюють її як самодостатній неповторний феномен. До таких специфічних сутнісних ознак належать:
— концептуальність (передбачає опору технології на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);
— діагностичне визначення цілей і результативності (полягає в гарантованому досягненні цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат для досягнення певного стандарту навчання);
— економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найстисліші строки);
— алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (передбачає легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі). Кожний етап і прийом роботи повинен обумовлюватися математично точно і передбачати можливість заміни іншим. Керованість пов'язана з можливістю чіткого визначення мети, планування, проектування педагогічного процесу, поетапної діагностики;
— коригованість (можливість постійного оперативного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованого на чітко визначені цілі). У цьому плані ознаки коригованості, діагностичного визначення мети і результативності тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Система контролю та оцінювання розвитку має забезпечувати щоденну фіксацію динаміки зміни стану навичок, знань, тобто кожна дія педагога повинна обумовлюватися точною діагностикою стану об'єкта;
— візуалізація (характерна для окремих технологій, передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників).
Не позбавлені рації намагання виокремити ще такі ознаки педагогічної технології:
— декомпозиція педагогічного процесу на взаємопов'язані етапи (чим відповіднішим є опис етапу педагогічної технології реальному стану певного процесу, тим вища ймовірність досягнення успіху при її розробленні й реалізації);
— координованість і поетапність дій, спрямованих на досягнення запланованого результату (послідовність і порядок виконання дій повинні базуватися на внутрішній логіці процесу);
— однозначність виконання передбачених процедур і операцій (необхідна умова досягнення адекватних поставленій меті результатів: чим значніші відхилення в діях суб'єкта від приписаних технологією параметрів, тим реальніша і серйозніша небезпека деформувати весь процес і одержати результат, що не відповідає очікуваному).
З позицій діяльнісного підходу відокремлюють такі загальні характерні ознаки основних технологій навчання, що відрізняють її від традиційної дидактики:
1. Психологічним підґрунтям педагогічної технології виступає теорія навчальної діяльності. Виділяються види діяльності вчителя й учнів, спрямовані на здійснення необхідних процесів повного циклу учбово-пізнавальної діяльності (сприйняття, осмислення, запам'ятовування, застосування, узагальнення, систематизація нової інформації), послідовність виконання яких приводить до досягнення поставлених цілей. Основна ідея тут полягає в тім, що учень повинний учитися сам, а вчитель - створювати для цього необхідні умови.
2. Діагностичне цілепокладання - спосіб проектування цілей навчання, що пропонує педагогічна технологія., полягає в тому, що вони формулюються через результати навчання, виражені в діях учнів (причому таких, котрі можна надійно пізнати).
3. Спрямованість технології навчання на розвиток особистості в навчальному процесі і здійснення тому різнорівневого навчання.
4. Найбільш оптимальна організація навчального матеріалу для самостійної навчальної діяльності учнів. У спеціальних матеріалах для чи учнях підручниках формулюються навчальні цілі, орієнтовані на досягнення запланованих і таких, що діагностуються, цілей навчання; розробляються дидактичні модулі, блоки чи цикли, що включають у себе зміст матеріалу, що вивчається, цілі і рівні його вивчення, способи діяльності по засвоєнню й оцінці і т.п. Дидактичні матеріали для учнів нерідко оформляються у виді так званих «технологічних карт».
5. Орієнтація учнів, ціль якої - роз'яснення основних принципів і способів навчання, контролю й оцінки результатів, мотивація навчальної діяльності.
6. Організація ходу навчального заняття відповідно до навчальних цілей, де акцент робиться на диференційовану самостійну роботу учнів з підготовленим навчальним матеріалом. Тут характерне прагнення до відмови від традиційної класно-урочної системи і від переваги фронтальних методів навчання. Змінюється режим навчання (спарені уроки чи цикли уроків, «занурення» і т.п., що дозволяє створити кращі умови для реалізації повного циклу учбово-пізнавальної діяльності). Використовуються усі види навчального спілкування, різні сполучення фронтальної, групової, колективної й індивідуальної форм діяльності.
7. Контроль засвоєння знань і способів діяльності в трьох видах: вхідний - для інформації про рівень готовності учнів до роботи і, при необхідності, корекції цього рівня; поточний чи проміжний - після кожного навчального елемента з метою виявлення прогалин у засвоєнні матеріалу і розвитку учнів (як правило, м'який, по ланцюжку - контроль, взаємоконтроль, самоконтроль), що закінчується корекцією засвоєння; підсумковий - для оцінки рівня засвоєння.
8. Оцінка рівня засвоєння знань і способів діяльності: поряд із традиційними контрольними роботами (у тому числі, різнорівневого характеру) проводиться тестування і використовуються більш гнучкі рейтингові шкали оцінки.
9. Стандартизація, уніфікація процесу навчання і можливість відтворення, що випливає звідси, технології стосовно до заданих умов.
