ТЕМА 1. ПРИРОДА І СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА
План:
1.1. Виникнення та еволюція поняття підприємництва.
1.2. Сутність і функції підприємництва.
1.3. Умови і принципи підприємницької діяльності.
Виникнення та еволюція поняття підприємництва
Що ж таке підприємництво? Відповідь на це запитання дуже важлива як для господарської практики, так і для економічної науки. Поняття „підприємництво” надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.
Глибшому розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття „підприємництво”. Перші спроби системного теоретичного осмислення цього поняття датуються XVII-ХVІІІ ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів тощо з’явилися значно раніше.
Вперше ввів у науковий обіг поняття „підприємництво” (англ. – entrepreneurship) англійський економіст Річард Кантільйон (1680 – 1734). Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. Підприємця Р. Кантільйон визначав як людину, яка купує за певну ціну засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов’язання з витрат, не знає, за якими цінами може відбутися реалізація. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Тому головною рисою підприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику.
Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом ХVІІІ-ХІХ ст. зробили такі західноєвропейські економісти як А. Сміт, Ж.Б. Сей, А.Маршалл, Й Шумпетер та ін.
Широко відомими є висловлювання видатного англійського економіста Адама Сміта (1723 – 1790) стосовно інтересів підприємців та їх взаємодії з інтересами держави і суспільства. А. Сміт розглядав підприємця як власника, пов’язуючи підприємницьку діяльність насамперед із власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Вчений підкреслював, що підприємець піклується виключно власними інтересами в процесі виробництва, переслідує власну користь, при цьому він „невидимою рукою” скеровується до мети, яка зовсім не входила в його наміри: „Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дійовим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм”. Інший англійський економіст – Давид Рікардо (1772-1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818 – 1883).
Жан-Батіст Сей (1767 – 1832) – автор відомої теорії трьох факторів виробництва (праця, земля, капітал), які не тільки беруть участь у виробництві, а й створюють вартість. Зокрема, „праця” породжує заробітну плату як дохід робітника; „земля” – ренту як дохід землевласника; „капітал” – прибуток як дохід капіталіста. Він характеризував підприємця як особу, яка організовує інших людей у межах виробничої одиниці та як економічного агента, що комбінує фактори виробництва. Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. англійський економіст Альфред Маршалл (1842 – 1924), виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).
Видатним внеском у розробку теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста Йозефа Шумпетера (1883 – 1950). Й.Шумпетер визначав підприємництво як універсальну загальноекономічну функцію будь-якої економічної системи. У центр своєї теорії економічного розвитку він поставив підприємця, що виступає рушієм економічного та науково-технічного прогресу. Підприємницьку функцію вчений ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація – це дітище підприємництва, а підприємець – творець інновацій.
У сучасних наукових дослідженнях західних країн підприємницька здібність визнається специфічним економічним ресурсом поряд з такими як земля, капітал і праця, і є об’єктом державного управління.
Фрідріх Хайєк (1899 – 1992) пов’язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатись своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. За американським економістом Полем Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.
Трактування термінів „підприємництво” та „підприємець” деякими іншими відомими економістами представлені у табл. 1.1.
Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.
Підприємницьке право як галузь права — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.
