Прибуток: сутність та види. Норма прибутку та фактори, що на неї впливають

Після реалізації виготовленої продукції підприємство одержує певну грошову суму – валову виручку або валовий дохід. З цієї суми частина грошових засобів іде на відшкодування спожитих засобів виробництва, тобто постійного капіталу (С). Після відшкодування затрат на постійний капітал з вартості продукції залишається новостворена вартість. Частина новоствореної вартості йде на відтворення робочої сили працівників, тобто на змінний капітал (v), а інша частина новоствореної вартості у вигляді додаткового продукту (m) привласнюється підприємцем (власником засобів виробництва) у вигляді прибутку.

Отже, прибуток – цеперетворена форма додаткової вартості, яка створюється людською працею і привласнюється власником засобів виробництва.

Кількісно прибуток – це різниця між валовим (сукупним) доходом та валовими (сукупними) витратами.

PR = TR – TC.

Сукупний дохід (TR) є добутком ціни і кількості продукції і являє собою грошову виручку підприємця, яку він отримує після продажу продукції:

 

TR = Р Q.

 

Сукупні витрати (TC ) – це сума постійного капіталу (авансованого (витрачається з певною метою) на купівлю ЗВ) та змінного капіталу (витраченого на купівлю робочої сили у вигляді заробітної плати)

Розрізняють такі види прибутку:

1. Бухгалтерський прибуток — це валовий дохід за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, тобто витрат на купівлю ресурсів, що належать третім особам (на сировину, паливо, оренду приміщення, заробітну плату працівникам).

2. Економічний прибуток — це виручка за мінусом економічних витрат.

Економічнівитрати являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат. Внутрішні витрати пов’язані із альтернативним використанням власних ресурсів підприємця, можливістю отримання доходу від такого використання і тому називаються альтернативними (орендна плата за приміщення, що є власністю підприємця).

3. Нормальний прибуток – мінімальний дохід, який отримує підприємець за функціонування в даній галузі, в даному виробництві. Цей вид прибутку включається до внутрішніх (альтернативних) витрат підприємства.

 

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку (РR’) – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу у відсотках:

Одержання прибутку – безпосередня мета виробництва. Тому капітали направляються туди, де вище норма прибутку. Таким чином, норма прибутку регулює капіталовкладення.

Фактори, що впливають на норму прибутку:

1 Норма додаткової вартості прямо пропорційно впливає на норму прибутку.

2 Cпіввідношення постійного капіталу до змінного. Чим більше у виробництві використовується найманої праці, порівняно із використанням ЗВ, тим більша додаткова вартість, тобто більший прибуток та норма прибутку.

3 Економія на постійному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на засобах праці, тим нижче величина постійного капіталу і вище норма прибутку.

4 Економія на змінному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на фонді зарплати працівників, тим нижче величина змінного

5 Швидкість обороту капіталу за рік. Чим швидше обертається капітал, тим більша норма прибутку.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це: показник оцінки діяльності підприємства, регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва, стимулювання розвитку галузей.

 

Найсприятливішими за вказаний період були 2004 p., 2007 p., а 2008 p. став періодом спаду прибутку, збільшення збитків. Це означає, що економіка країни вступила в нову економічну кризу.

 

 

Фінансові результати діяльності підприємств України до оподат­кування за 2001—2011 pp.,

млрд грн (за даними держкомстату)

 

											січень-серпень 2011
Підприємства, які одержали прибуток,у % до загальної кількості підприємств	61.8	61.2	62.9	65.2	65.8	66.5	67.5	62.8	60.1		58.9
Підприємства, які одержали збиток,у % до загальної кількості підприємств	38.2	38.8	37.1	34.8	34.2	33.5	32.5	37.2	39.9		41.1

 

4. Земельна рента – це економічна форма реалізації земельної власності. Земельна рента – це плата за користування землею. Розрізняють диференціальну ренту І та ІІ ступеня, абсолютну ренту та монопольну ренту.

Кількісно земельна рента являє собою надлишкову додаткову вартість, що привласнює земельний власник за надання своєї землі у володіння і користування орендарю. На відміну від інших сфер матеріального виробництва надлишковий доход у землеробстві здобуває фіксований довгостроковий характер і виступає у формі диференціальної ренти.

Диференціальна рента I (ДР І) утвориться не на всіх землях, а на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Умови формування диференціальної ренти І: відмінності в природній родючості земель; відмінності у віддаленості земельних ділянок до ринку збуту (причому це розходження виміряється не в кілометрах, а в транспортних витратах; ділянка може бути близько розташованою від ринку збуту, але знаходиться за гірським перевалом, тому доставка продукції на ринок буде вкрай ускладненою)

Причина утворення диференціальної ренти І – монополія на землю як об’єкт господарювання, тобто виключне право хазяїна використовувати кращу чи середню родючість земель чи близькість ринку збуту.

Джерело диференціальної ренти I – більш продуктивна праця сільськогосподарських робітників на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Механізм утворення диференціальної ренти І – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВ_сусп.), що формується за витратами праці з гірших земель, і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВ_інд.) на кращих і середніх за природною родючістю, або за місцем розташування земельних ділянках до ринку збуту

ДР I = ЦВ_сусп.- ЦВ_інд.

У сільському господарстві ціни на продукцію формуються за витратами на гірших землях, тому що їх більше всього в сільськогосподарському обороті, а продукції з кращих і середніх земель не достатньо, щоб задовольнити попит. Тому суспільство змушене обробляти гірші землі, а значить і окупати витрати праці на них.

Розглянемо механізм утворення диференціальної ренти I на прикладі (табл. 1). Припустимо, що в три рівновеликі за площею ділянки вкладені однакові капітали в 100 гр.од., але оскільки родючість землі на них різна, одержано різний врожай.

Таблиця 1 – Утворення диференційної ренти І, гр.од.

Ділянка	Врожай, ц	Капітал, К	Середній прибуток,	ЦВ інд.	ЦВ сусп.	ДРІ
1 ц	Усього	1 ц	Усього

 

Розрахуємо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю й одного центнера:

ЦВІнд. = К + ; ЦВІнд. = 100 + 20 = 120 гр.од.

Для того, щоб визначити ціну одного центнера на кожній ділянці, поділимо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю на зібраний обсяг продукції. Суспільна ціна виробництва одного центнера буде дорівнювати 120 гр.од., тому що це ціна з гіршої ділянки. Помножимо її на зібраний врожай і визначимо суспільну ціну виробництва всієї продукції. Визначимо диференціальну ренту I за родючістю як різницю між суспільною й індивідуальною ціною виробництва.

Диференціальна рента II (ДР ІІ) утвориться на кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Умова утворення диференціальної ренти ІІ – це відмінності в економічній родючості земель чи у продуктивності додаткових капіталовкладень у землю. Економічна родючість – це сума природної і штучної родючості; остання створюється людьми.

Штучна родючість земель створюється внаслідок додаткових інвестицій, що направляються на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це такий спосіб його розвитку, при якому додаткові інвестиції забезпечують приріст продуктивності підприємства. Традиційними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вважаються: механізація, меліорація, хімізація. Сучасними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є: селекція і насінництво, генна інженерія, використання біотехнології і мікропроцесорів для вирощування культур у закритому ґрунті й у тваринництві.

Причина утворення диференціальної ренти ІІ – монополія на землю як об’єкт господарювання, що надає виключне право хазяїну використовувати кращу чи середню економічну родючість земель.

Джерело диференціальної ренти ІІ – це більш продуктивна праця працівників сільського господарства на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Диференціальна рента II – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції з гірших земель (ЦВсусп.) і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВінд.), котра формується на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

ДР II = ЦВ_сусп.- ЦВ_інд.

Абсолютна земельна рента утворюється на всіх землях незалежно від родючості чи місцерозташування земельних ділянок до ринку збуту.

Умовою утворення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Внаслідок цього в структурі витрат капіталу сільськогосподарських підприємств значно більша частка припадає на фонд заробітної плати, і на кожну одиницю капіталу створюється більше додаткової вартості. У сільському господарстві в більшому ступені використовується ручна праця, тому що воно історично відстає від промисловості.

Причина утворення абсолютної ренти -монополія приватної власності на землю, тобто виключне право землевласника розпоряджатися землею, в силу чого орендні договори в сільському господарстві укладаються на тривалий термін і сільськогосподарський капітал не бере участь в утворенні середньої норми прибутку. Тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. А їхня вартість вища за ціну виробництва, тому що органічна побудова капіталу в сільському господарстві нижче, ніж у промисловості.

Надлишок вартості сільськогосподарської продукції (W_с/г) над її ціною виробництва (ЦВ) утворює абсолютну земельну ренту (АЗР).

АЗР= W _c/г - ЦВ.

Монопольну земельну ренту (МЗР) сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд тощо).

Умови утворення монопольної земельної ренти:

- обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів;

- умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються.

Причина монопольної ренти – висока монопольна ціна, що встановлюється на рідкі сільськогосподарські продукти.

Механізм утворення МЗР – це різниця між високою монопольною ціною (Ц_мон.), встановленою на рідкі сільськогосподарські продукти, витратами їхнього виробництва (С+V) і середнім прибутком ().

МЗР = Ц_мон.- (С+V)-

 

Земля не є продуктом праці, а виходить, не має вартості, але має ціну. Таким чином, ціна землі є категорією ірраціональною.

Ціна землі – цепокупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Теоретично ціна землі визначається за формулою:

,

де ЦЗ – ціна землі; ЗР – земельна рента; N_Б% – норма банківського відсотку.

Розрізняють нормативну, теоретично обумовлену і реальну ціну землі. Теоретично обумовлена ціна землі сільськогосподарського призначення може бути визначена за формулою

,

де доход – це доход, що приносить за рік дана ділянка.

Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.

З розвитком суспільства ціна землі росте. Це пояснюється наступними причинами:

− приватизація землі, перетворення її в товар істотно впливає на ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже і на зростання цін;

− зростає земельна рента внаслідок зростання диференціальної ренти I і диференціальної ренти II;

− з ростом населення збільшується попит на сільськогосподарську продукцію, а врожайність у сільському господарстві росте відносно повільно;

− значна частина земель вилучається із сільськогосподарського обороту і займається під капітальне і житлове будівництво, дороги, аеродроми, військові бази тощо;

− розвивається індустрія відпочинку і туризму, що приводить до росту монопольної земельної ренти.

 

5. Позичковий капітал – це відокремлена форма промислового капіталу, грошовий капітал, власник якого (кредитор) надає його іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату у вигляді відсотка.

Джерела тимчасово вільних коштів: амортизаційний фонд; частина коштів, що вивільняється в ході кругообігу промислового капіталу внаслідок розбіжності в часі актів продажу готового товару і купівлі сировини; частина прибутку; капітали рантьє – людей, що живуть на відсотки від розміщених у банк коштів; вільні грошові кошти населення; тимчасово вільні грошові кошти держави.

Особливості позичкового капіталу:

1 Власником капіталу є один суб'єкт (банкір), а застосовує його інший суб'єкт (промисловець).

2 Позичковий капітал має особливу форму руху, що описується всього однією стадією: Г-Г’.

3 Позичковий капітал має особливий спосіб відчуження – він відчужується за допомогою позики: тобто на умовах повернення, терміновості і платності.

4 Позичковий капітал виступає як особливий товар, а відсоток – як плата за користування цим товаром. Однак у дійсності відсоток не є ціною, тобто грошовим вираженням вартості позичкового капіталу, оскільки сам цей капітал виступає в грошовій формі.

5 Позичковий капітал – це сама фетишистська форма капіталу, що приховує дійсне (справжнє) джерело походження прибутку банкіра. По формі його руху здається, начебто гроші самі приносять гроші.

6 Позичковий капітал – сама паразитична форма капіталу навіть з капіталістичної точки зору. Промисловому капіталісту здається, що банкір, нічим не ризикує (тому що позика видається під заставу), гарантовано одержує доход від використання позичкового капіталу іншим суб'єктом.

Позичковий відсоток – це частина додаткової вартості (середнього прибутку), яку функціонуючий підприємець уступає банкіру за користування позикою.

Теоретично величина норми позичкового відсотку (N%) коливається у межах: між нормою банківського відсотку (Nб) і середньою нормою прибутку (p¢):

Nб < N% < `p¢.

Безпосередньо норма відсотка залежить від співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів: якщо зростає пропозиція позичкових капіталів при даному попиту на них, то норма відсотка падає, а якщо підвищується попит на позичковий капітал, то норма відсотка зростає.

Джерелом позичкового відсотка є додаткова вартість, створена в сфері матеріального виробництва.

Норма позичкового відсотка є відношенням величини позичкового відсотка до позичкового капіталу.

Розрізняють номінальну і реальну ставки відсотка.

Номінальна ставка відсотка – це процентна ставка, виражена в грошах за поточним курсом.

Реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка за вирахуванням темпу інфляції.

Фактори, що впливають на ставку відсотка:

· Ризик. Чим вище ризик, тим більший позичковий відсоток буде стягувати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

· Терміновість. За інших рівних умов довгострокові позики звичайно надаються за більш високими ставками відсотка, ніж короткострокові. Це обумовлене тим, що в майбутньому кредитні ресурси теоретично можуть бути розміщені багаторазово на більш привабливих умовах.

· Розмір позики. Чим більше розмір позики, тим нижче ставка відсотка, тому, що адміністративні витрати великої і дрібної позики приблизно ті ж самі в абсолютному вираженні.

· Обмеження умов конкуренції на ринку. З виникненням менш конкурентного середовища в банків з'являється можливість підвищувати ставки позичкового відсотка.