Сутність заробітної плати та її форми. Номінальна та реальна заробітна плата

Формування доходів в ринковій економіці.

1. Концептуальні підходи до формування доходів в ринковій економіці.

2. Сутність заробітної плати та її форми. Номінальна та реальна заробітна плата.

3. Прибуток: сутність та види. Норма прибутку та фактори, що на неї впливають.

4. Рента та її форми. Ціна землі.

5. Позичковий процент. Норма процента.

 

Концептуальні підходи до формування доходів в ринковій економіці.

На минулій парі ми з вами розглядали економічний механізм функціонування ринку, як механізм взаємодії суб’єктів економіки.

Проблема формування доходів є однією із самих актуальних в ринковій економіці. Оскільки в доходах концентруються результати господарської діяльності і місце окремих економічних суб’єктів.

Проблема доходів це зміст фази розподілу суспільного продукту, і зокрема, тієї частини, яка втілюється в необхідному та додатковому продуктах.

На проблему формування доходів є дві точки зору:

Перший підхід виходить з того, що кожний фактор виробництва є джерелом відповідного виду доходу. Так, земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток.

Маржиналістський підхід

 

 

Доходи

 

 

Рента Заробітна плата Процент Прибуток

 

Земля Праця Капітал Підприємницькі

здібності

 

 

Фактори виробництва

 

 

Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:

- власниками економічних ресурсів є домогосподарства;

- існують чотири фактори виробництва, кожному з яких відповідають такі види доходів: земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток;

- величина доходу на кожний із зазначених факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип розподілу є справедливий для всіх економічних суб’єктів.

2) Другий підхід зазначає, що єдиним джерелом новоствореної вартості, яка перерозподіляється, є людська праця. Так, новостворена вартість повинна відшкодувати затрати робочої сили, а також розподілитися на всі інші фактори виробництва, які приймають участь в ньому. Отже, новостворена вартість розпадається на необхідний продукт, який є джерелом заробітної плати, та додатковий продукт, який в свою черги розпадається на процент, прибуток та ренту.

 

Марксистський підхід

 

Доходи

 

 

Заробітна плата Рента Прибуток Процент

 

 

Необхідний продукт(v) Додатковий продукт(m)

 

Новостворена вартість(v+m)

Робоча сила

 

Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:

- сукупний продукт створюється за допомогою праці та капіталу(ЗВ);

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої у засобах виробництва праці на створюваний продукт (витрати на постійний капітал – с), а, по-друге, створює нову вартість;

- нова вартість (новостворена вартість) є результатом виключно найманої праці, а результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить в структуру сукупного продукту, однак не є складовою новоствореної вартості;

- новостворена вартість має дві складові: затрати на змінний капітал, тобто необхідний продукт (v), який привласнюється у формі заробітної плати, а також затрати змінного капіталу у форми додаткової вартості (m);

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату та додаткову вартість показує ступень експлуатації в суспільстві;

- додаткова вартість, в свою чергу, підлягає розподілу між підприємцями, банкірами та власниками землі у таких формах як: прибуток, процент та рента;

- розподіл здійснюється за величиною капіталу, який забезпечує те, що на рівновеликий капітал в різних галузях отримують рівновеликий дохід (не залежно від сфери діяльності чи функціонування підприємці отримають на рівновеликий капітал рівновеликий дохід).

Новостворена вартість в свою чергу поділяється на необхідний продукт – частина продукту, яка йде на відтворення робочої сили робітника, що його створив та додатковий продукт - частину суспільного продукту, яку привласнює власник засобів виробництва.

Сутність заробітної плати та її форми. Номінальна та реальна заробітна плата.

Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функцій, які вона виконує за умов різних економічних систем.

На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося давно і існує дотепер. Відомий англійський.економіст Вільям Петті визначав зарплату як ціну праці. Такої думки дотримуються автори популярного підручника “Економікс” П.Самуельсон і В.Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти. У домарксовий період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо. Зокрема А.Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К.Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства.

Зовні заробітна плата здається платою за працю тому, що виплачується, як правило, після завершення процесу праці, її розмір визначається з урахуванням кількості і якості виконаної роботи.

Однак праця не може бути об'єктом купівлі-продажу, тому що (аргументація К. Маркса):

1) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар, мала б вартість, і тоді вартість праці вимірювалась би працею, а це – тавтологія;

2) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар продавалася б за вартістю. Отже, в момент продажу сплачувалася б уся праця – і необхідна, і додаткова. Тоді б не було додаткової вартості;

3) праця є процес споживання робочої сили. Щоб її можна було продати, праця має існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку покупець-капіталіст починає споживати лише після її купівлі.

4) праця – це не благо і не матеріалізована в об'єкті послуга. Праця – це процес, а процес продати не можна, оскільки продаються лише блага і послуги, а також права на них.

Отже, заробітна плата – це не ціна праці, а перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Заробітна плата є перетворена форма тому, що здається не тим, чим є насправді: здається платою за працю, насправді ж – це плата за робочу силу.

Як будь-який інший товар, робоча сила володіє двома властивостями – вартістю і споживною вартістю.

Споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати нову вартість, причому більшу ніж вартість робочої сили. В результаті виникає різниця між новою вартістю, яку робітник створює в процесі виробництва (процесі споживання робочої сили), і вартістю робочої сили, яка виплачується йому в формі заробітної плати (ціни робочої сили). Ця різниця і є тією додатковою вартістю, до якої так прагне капіталіст (підприємець) і яку він привласнює безоплатно.

Вартість робочої сили визначається вартістю засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. (засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; соціально-культурні потреби; засоби утримання сім’ї; кошти на навчання, підвищення кваліфікації). Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення зазначених життєвих благ.

Грошовим виразом вартості товару “робоча сила” виступає заробітна плата.

Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Речовим, матеріальним змістом заробітної плати виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї.

Фактори, що визначають заробітну плату:

1) вартість робочої сили.

Величина заробітної плати повинна забезпечувати нормальні умови відтворення робочої сили (задоволення матеріальних і духовних потреб самого робітника та його сім’ї, а також витрати на його професійну підготовку).

2) кон’юнктура на ринку праці

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією. При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься, і навпаки.

3) зростання продуктивності праці робітника

На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки заробітної плати.

Потрібно, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Тривале порушення цієї закономірності призведе до дисбалансу між грошовою та товарною масою, до зниження купівельної спроможності грошей, а значить і до зменшення стимулюючої функції заробітної плати у зростанні ефективності праці.

4) кваліфікація робітника і характер праці

Чим складніше праця, тим вище зарплата.

Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів працівників.

5) рівень соціальних відрахувань тощо.

Сутність заробітної плати виражається в її основних формах та системах.

У даний час у всіх країнах застосовуються дві форми заробітної плати:

1) почасова, за якою величина заробітку визначається тривалістю відпрацьованого часу;

2) відрядна чи поштучна, за якою величина заробітку залежить від кількості виробленої продукції (виконаних послуг).

Системи заробітної плати:

- пряма погодинна (проста погодинна) = погодинна ставка * відпрацьовані години;

- погодинно-преміальна, колив додаток до погодинної оплати передбачена премія за досягнення визначених кількісних і якісних показників;

- пряма відрядна – це оплата фактично виробленої продукції за незмінними поштучними розцінками незалежно від ступеня виконання норми виробітку;

- відрядно-преміальна – додатково виплачується премія за досягнення визначених трудових показників;

- відрядно-прогресивна – в межах норми виробітку робота оплачується за основними та незмінними поштучними розцінками, а випуск над норми – за підвищеними розцінками;

- акордна – (від італ. accordo - угода, договір) – відрядна разова оплата завершеної роботи, одноразова виплата організацією, фірмою заробітної плати робітникам за весь обсяг повністю виконаних робіт за домовленою ставкою сплати.

У сучасних умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень зарплати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень зарплати.

 

Заробітна плата виконує відтворюючу, стимулюючу та регулю­ючу функції

1) відтворююча функція заробітної плати виявляється у забезпеченні розширеного відтворення робочої сили і є визначальною серед інших її функцій;

2) стимулююча функція заробітної плати забезпечує мотивацію мак­симальної віддачі зайнятих працівників через установлення прямої залеж­ності розміру заробітної плати від результатів праці.

3) регулююча функція заробітної плати полягає у її впливі на співвідно­шення між попитом і пропозицією, формування персоналу підприємств, рівень його зайнятості.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує робітник за продаж підприємцю робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — це кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток при даному рівні цін після вирахування податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: номінальної заробітної плати; рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); податків, які сплачують робітники у бюджет держави і фонди соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна до змін номінальної заробітної плати і обернено пропорційна до змін рівня цін.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата — це встановлений державою розмір заро­бітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) нор­му праці (робочого часу).

У різних країнах цей параметр соціального захисту населення кількісно неоднаковий. Вперше виплату мінімальної заробітної плати було запро­ваджено у США в 1938 р. у розмірі 1/4 дол./год.

Мінімальна заробітна плата за 1 год у США в різні роки становила, дол.: у 1950р. – 0,75$; 1960 р. – 1,00$; у 1970р. – 1,6$; у 1980р. – 3,1$; 1990р.3,8$; у 2000р. – 5,15$; у 2009 р. -7,25$.

У країнах — членах ЄС норми мінімальної заробітної плати різні. За даними європейської статистичної служби, у 2008 р. мінімальна заробіт­на плата залежала від рівня розвитку країн, за яким ці країни можна поді­лити на три групи. Перша група — країни з найнижчим рівнем мінімаль­ної зарплати (від 100 до 350 євро). Це — Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Словаччина, Естонія, Угорщина, Чеська Республіка й Польща. До другої групи входять 5 країн — членів ЄС із середнім рівнем мінімальної зарпла­ти (від 500 до 700 євро): Португалія, Словенія, Мальта, Греція й Іспанія. Третю групу становлять 6 країн ЄС, у яких був зафіксований найвищий рівень мінімальної заробітної плати (віді 150 євро й більше). Це, зокрема, Велика Британія, Франція, Бельгія, Ірландія й Люксембург (див.: Мини­мальная зарплата в странах ЕС больше, чем в Украине // Комсом. прав­да. - 2008. - 9 нояб.).

В Україні розмір мінімальної заробітної плати зростає досить швидкими темпами: за останні 7 років —майже в 4,5 рази — із 205 грн. у 2004 р. до 922 грн. у 2010 р.

У 2011 році планується встановити такі рівні мінімальних зарплат в Україні: у місячному розмірі: з 1 січня – 941 гривня, з 1 квітня – 960 гривень, з 1 жовтня – 985 гривень, з 1 грудня – 1004 гривні;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 5,66 гривні, з 1 квітня – 5,77 гривні, з 1 жовтня – 5,92 гривні, з 1 грудня – 6,04 гривні.

Поняття «прожитковий мінімум» ви­значають як певну мінімальну межу забезпечення біологічного і соціаль­ного відтворення особи і працівника.

Прожитковий мінімум (subsistence level) — вартість набору товарів і послуг, визначеного на основі обґрунтова­них нормативів споживання й забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Розмір прожиткового мінімуму в Україні в роки незалежності визна­чали кількома етапами: - прийняття відповідного закону; - набір («кошик») продуктів харчування, одягу, предметів широкого вжитку, ліків, потрібних людині для забезпечення її мінімальних по­треб; - визначення вартості «кошика» (тобто грошового розміру прожитко­вого мінімуму). Вартість таких наборів визначають з урахуванням кількості товарів і послуг, розрахованих у кілограмах, штуках, кілова­тах, що закладено в «кошику» (всього 300 назв). Прожитковий мінімум в Україні обчислюють для чотирьох основних соціальних груп: діти віком до 6 років; діти віком від 6 до 18 років; працездатні громадяни; особи, які втратили працездатність.

Розмір прожитковому мінімумі у Законі Україні «Про державний бюджет на 2011 рік» (Закон України “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 4, ст.19) становить з 1 грудня 2011 року 953 грн., а мінімальна заробітна плата з 1 грудня встановлюється на рівні 1004 грн., що на 51 грн. більше за прожитковий мінімум.