Принципи та умови банківського кредитування

ТЕМА: КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Необхідність і суть кредиту

Кредит виник безпосередньо з потреб виробництва внаслідок процесів обміну товарів. Виникнення кредиту поряд з виникненням грошей відноситься до найвизначніших відкриттів людства. Причини виникнення кредиту криються у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному, як власники, як юридично самостійні особи.

Конкретною економічною основою, на якій проявляються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругообіг капіталу. Цей кругообіг безперервний. В його процесі виникають коливання наявності тимчасово вільних коштів і коливання гострої потреби в таких коштах. У зв'язку з тим, що строки надходження грошових коштів від реалізації продукції і строки їх витрат на виробничі потреби не збігаються, то у господарських суб'єктів певна частина коштів у певні періоди часу тимчасово вільна, а в інших — в цей час виникає гостра потреба в таких коштах. Так виникає можливість мобілізації тимчасово вільних коштів для надання їх у формі кредиту іншим суб'єктам господарювання. Це служить однією з найважливіших передумов кредитних відносин.

Для виникнення кредитних відносин необхідно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче отримати кредит. Сам термін “кредит” походить від латинського слова credere, що означає довіряти, або credo — вірю. Саме довіра служить основою кредитних відносин, однією з найважливіших передумов виникнення кредиту. Але в сучасних умовах ця передумова досить часто виступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладання кредитної угоди самої довіри недостатньо. При видачі кредиту майже завжди є ризик несвоєчасного чи неповного повернення коштів. Тому кредитору потрібні певні гарантії. Такі гарантії він може отримати, по-перше, від самого позичальника у формі застави, по-друге, від гаранта, тобто фізичної чи юридичної особи, яка має певний капітал чи майно і гарантує повернення кредиту, і, по-третє, від страхової компанії.

Крім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо умов кредитної угоди, де обумовлюється розмір кредиту, термін кредиту, відсоткова ставка за користування кредитом, порядок надання та повернення кредиту.

За своєю природою кредитна угода зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому цими учасниками мають бути юридично самостійні особи. Фізичні особи можуть бути суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Обидві сторони кредитних відносин мають бути кредитоспроможними.

Важлива передумова кредитних відносин — це отримання позичальником регулярних доходів у формі заробітної плати, пенсії, виручки від реалізації продукції тощо.

Отже, кредит (від латинського “creditum” — позика, борг) — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на умовах їх повернення, строковості і платності. Потреба суб'єктів господарювання в оборотних грошових коштах і, зокрема, кредиту, коливається протягом виробничого циклу і в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів: сезонні і постійні. Сезонні коливання викликані переважно природними причинами, а постійні — різними випадковими причинами.

 

Функції кредиту

Внутрішня суть кредиту проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах функціонування. Водночас кредит активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з непов'язаними кредитними процессами в економіці і соціальній сфері та відповідно на них впливає.

Функції кредиту характеризуються його призначенням у відтворювальному процесі і тією роллю, яку він виконує у суспільстві. Функції кредиту являють собою специфічний прояв їх суті. Вони відображають ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій. Кредит виконує такі функції:

— перерозподільну функцію;

— функцію забезпечення потреб обігу у платіжних засобах;

— контрольну функцію;

— функцію капіталізації вільних грошових коштів.

Перерозподільна функція ґрунтується на суті кредиту, як форми зворотного руху вартості та тій ролі, яку виконує кредит в економічній системі, тобто у переміщенні грошових коштів між окремими суб'єктами на умовах повернення, строковості і платності. Матеріальні і грошові ресурси, які були розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються на тимчасове користування іншими суб'єктами. Ці ресурси не змінюють первинного права власності. Такий перерозподіл характеризується двома обставинами:

а) кошти вивільнені в одних ланках процесу відтворення спрямовуються в інші ланки, що сприяє розширенню виробництва;

б) вивільнені кошти через кредит спрямовуються у ті ланки суспільного виробництва, за результатом діяльності яких передбачається зростання попиту і отримання більших прибутків. Це сприяє можливості до запровадження нової техніки, прогресивної технології виробництва, підвищення його ефективності.

Завдяки перерозподільній функції кредиту створюються умови для руху коштів фізичних і юридичних осіб у сфери суспільного виробництва.

Узгодження вивільнення ресурсів у одних економічних суб'єктів і використання іншими сприяє підвищенню ефективності виробництва, економному і ефективному використанню фінансових ресурсів. Здійснення безготівкових розрахунків шляхом кредитування відбувається без участі готівкових грошових коштів, вони погашаються шляхом задоволення взаємних вимог за умови зустрічних платежів.

Функцію забезпечення потреб обігу у платіжних засобах називають ще функцією заміщення та емісійною функцією. В цій функції кредит створює необхідні умови для ефективного регулювання грошового обігу. За допомогою кредиту у цій функції забезпечується своєчасність розрахунків, що безпосередньо впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Контрольна функція кредиту забезпечує контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Одночасно банк здійснює попередній, поточний і наступний контроль за діяльністю позичальника. Це дає можливість мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати кредитні ресурси.

Функція капіталізації вільних грошових коштів пов'язана з трансформацією вільних грошових коштів у вартість, що дає доход, тобто у позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух кредиту та його платність. Вільна вартість, що передається у формі кредиту, не змінює власника. Вона приносить йому доход, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Принципи та умови банківського кредитування

Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої суті визначають певні закономірності його руху. Вони безпосередньо випливають з суті кредиту. Пізнання закономірностей руху кредиту служить важливою передумовою ефективної організації та управління кредитними відносинами в суспільстві.

Закономірності руху кредитних ресурсів реалізуються у принципах або правилах кредитування, які виробила світова кредитна практика. Основними, найвизначнішими вважаються такі принципи кредитування:

— цільове призначення кредиту;

— строковість кредиту;

— повернення позичальником коштів кредиту в повному обсязі;

— платність користування коштами кредиту.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб'єкти, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначати мету використання коштів кредиту. Цю мету мають однаково розуміти і оцінювати обидві сторони кредитної угоди. Визнання мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін своїх інтересів та реалізації кредитних відносин.

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час. Цей строк мають узгодити сторони в момент вступу у кредитні відносини. Строковість випливає із цільового призначення кредиту. Одночасно вона сама служить передумовою для формування таких кредитних відносин, а також для розгортання таких майбутніх передумов, як визначення плати за кредит і порядку погашення кредиту.

Строки кожного окремого кредиту визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого беруть участь кошти кредиту. Економічне обґрунтування визначення строку кредиту має важливе значення для забезпечення інтересів суб'єктів кредитних відносин, ефективності використання коштів кредиту та зведення до мінімуму кредитного ризику.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов'язаний повернути всю отриману суму кредиту. Цей принцип випливає із принципу строковості і з ним тісно пов'язаний. Визначення строку кредиту в момент укладання угоди не гарантує його повернення у визначений строк. Якщо навіть кредит буде погашено у встановлений термін, це ще не означає повернення всієї вартості. Інфляція може знецінити грошову одиницю та основну суму кредиту. У цьому разі повернення номінальної суми кредиту означає втрату частини вартості. Тому суб'єкти кредиту мають передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення кредиту в повному розмірі, зокрема: скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що кредитор при наданні кредиту має вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення кредиту у визначений строк.

Принципи цільового спрямування та строковості кредиту часто виявляються недостатніми і кредит повертається не своєчасно і не в повному обсязі, або взагалі не повертається. Захисту кредитора від неповернення боргу платоспроможним позичальником служить принцип забезпеченості кредиту.

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними металами, антикваріатом тощо), яке береться у заставу. Забезпечення може гарантуватися зобов'язанням третьої особи в погашенні боргу кредитору у формі гарантій та поручительств. Обсяг майнових зобов'язань встановлюється в такому розмірі, що перевищує розмір кредиту. Останнє зумовлюється можливостями зниження справедливої вартості об'єкта. Платність кредиту означає, що позичальник повертає не лише основну суму боргу, а сплачує додаткові кошти у формі відсотка. Встановлення такого принципу має економічні підстави. При передачі своїх коштів позичальнику кредитор зазнає таких втрат:

а) втрачає доход, який припадає на вилучені з обігу грошові кошти, що стають джерелом кредиту;

б) втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених грошових коштів у ліквідній формі;

в) з'являється кредитний ризик, пов'язаний з наданням кредиту та можливих від цього збитків.

Щоб зберегти своє попереднє фінансове становище на ринку, кредитор має утримувати плату за надані грошові кошти в кредит. Платність кредиту одночасно стимулює позичальника виваженого рішення щодо доцільності отримання кредиту та ефективності використання коштів кредиту. У відсотковій ставці стикаються інтереси кредитора і позичальника. Усі принципи кредитування тісно пов'язані між собою. Кожен з них випливає із суті кредиту. Але лише в комплексі всі ці принципи можуть сприяти практичній реалізації суті кредиту. Тому ефективність кредитування може бути забезпечена за обов'язковим дотриманням всіх його принципів.

Основні умови банківського кредитування в сучасних умовах господарювання такі:

а) операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах;

б) банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави;

в) для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про надання кредитів у іноземній валюті повідомляється НБУ в обов'язковому порядку;

г) рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

д) кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс;

е) кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови;

є) кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі:

а) покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

б) формування статутного капіталу;

в) погашення раніше отриманих кредитів;

г) придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

д) без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Теорії кредиту

Економічна наука з питань суті і ролі кредиту в суспільстві визначає два основних напрями дослідження:

— натуралістичну теорію кредиту, яка вбачає в кредиті лише спосіб передачі матеріальних благ;

— капіталотворчу теорію кредиту, яка приписує останньому роль творця капіталу і первинного самозростаючого засобу економічного розвитку суспільства.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо. Суть цієї теорії зводилась до наступного:

— об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натуральній формі;

— роль кредиту полягає у перерозподілі матеріальних благ у суспільстві;

— позиковий капітал розглядався як реальний капітал речової форми;

— банки розглядалися лише як посередники кредиту, які спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти, а потім їх розміщують серед позичальників;

— пасивні операції банків вважалися первинними, а активні — вторинними.

Натуралістична теорія кредиту була прогресивною для свого часу. Її засновники вірно вважали, що надання капіталу в кредит відрізняється від грошей, оскільки не може здійснювати свій рух у відриві від руху реального капіталу і дає приріст лише постільки, поскільки вкладається позичальником у те чи інше підприємство. Водночас вона мала ряд недоліків. Зокрема, відкинувши невірне ототожнення позикового капіталу з грошима, її захисники дійшли до іншої крайності — ототожнення позикового капіталу з реальним капіталом. Крім того, поставивши кредит у залежність від виробництва та попри заперечення його чудодійної сили, вони не розуміли зворотного впливу на виробництво, тобто його активної ролі. Однобічність поглядів на кредит позначилася і на трактуванні суті позикового відсотка. Вчені не виявили залежності відсотка від зміни попиту на позиковий капітал і його пропозицію та його впливу на зміну кон'юнктури ринку.

Подальше зростання ролі кредиту і банків у розвитку суспільного виробництва, заміна готівкових грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у державному регулюванні економіки та інші процеси обмежували розвиток натуралістичної теорії кредиту. Це зумовило заміну натуралістичної теорії капіталотворчою теорією кредиту.

Засновником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Джон Ло. Він помилково ототожнював кредит з грошима, багатством та капіталом і вважав кредит вирішальним фактором збільшення національного багатства. Причину наявності невикористовуваних виробничих можливостей у суспільстві (необроблені землі і вільні робочі руки) Ло вбачав лише у нестачі кількості грошей. На його думку, збільшення їх кількості можна досягти за допомогою кредиту і випуску кредитних грошей. Ло вважав, що установи емісійного банку достатньо для того, щоб запустити в дію усі продуктивні сили суспільства і збагатити країну.

Джон Ло зробив спробу здійснити свою теорію на практиці. Отримавши патент на заснування емісійного банку, він почав операції з випуску банкнот, які в подальшому використав для фінансування акціонерного товариства. Незабезпечені банкноти швидко знецінилися і банк збанкрутував. Це підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції натуралістичної теорії кредиту.

У другій половині XIX ст. капіталотворчу теорію відновив і продовжив англійський економіст Маклеод. Його основні положення зводилися до наступного:

— кредит є те саме, що й гроші, оскільки і гроші, і кредит мають купівельну силу, яка може бути використана для придбання товарів;

— гроші і кредит в однаковій мірі є багатством;

— оскільки кредит приносить прибуток, то він є продуктивним капіталом;

— банки є творцями кредиту (за визначенням Маклеода, банки є “фабрикою кредиту”).

Маклеод помилково ототожнював кредит з грошима, багатством та капіталом. Неправильним було також твердження, що банки є “фабрикою кредиту”. Адже розміри банківського кредиту визначаються об'єктивними умовами суспільного відтворення, а не свавіллям банку. Водночас він усвідомлював, що капіталотворення за допомогою кредиту не може бути безмежним. Він вбачав велику загрозу в здатності банків приумножувати капітал. Це спонукало його до постановки завдання віднайти розумні межі збільшення обсягів кредиту.

Захисниками капіталотворчої теорії кредиту у XX ст. були економісти А. Ган та Й. Шумпетер. Вони наполягали на розширенні кредитних операцій з метою розвитку виробництва і збільшення зайнятості, здатних запобігти економічним кризам, інфляції і забезпечити належний розвиток суспільства.

А. Ган вважав, що банки можуть створити такий обсяг “купівельної сили”, який необхідний для збільшення попиту, щоб запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу.

Ряд положень капіталотворчої теорії кредиту використаний Дж. М. Кейнсом для розробки заходів здійснення державного регулювання економіки. Окремі положення цієї теорії знайшли застосування у теоретичних побудовах представників неокейнсіанства та кейнсіансько-некласичного синтезу.

У результаті подальшого розвитку теорій кредиту та їх застосування у практиці економічного регулювання виявилося зближення їх поглядів з окремих питань. Зокрема, що банки були і посередниками, і “фабриками” грошового капіталу, а їх активні операції були первинними щодо пасивних.

Водночас держава регулювала обсяги цих операцій. Взаємозв'язок позикового і реального капіталу знайшов своє відображення у їх самостійному русі, внаслідок чого вони цілком не можуть відокремитися один від одного і, отже, мають відносно самостійний характер. Ідеї натуралістичної і капіталотворчої теорій кредиту очікують свого вирішення сучасними вченими і практиками.