Види психологічного впливу

Переконання. Як спосіб психологічного впливу, переко­нання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його викорис­товують для перетворення інформації, котра повідомля­ється, на систему установок і принципів індивіда.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, пе­реконання забезпечує сприйняття і включення нових відо­мостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умова­ми для переконання є дискусія, групова полеміка, супе­речка, оскільки сформована під час їх перебігу думка наба­гато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Отже, переконання, впливаючи на розум і по­чуття людини, є способом психологічного впливу однієї людини на іншуабо групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини.

З огляду на ставлення реципієнта до інформації, що ви­користовується з метою психологічного впливу, розрізня­ють прямий і непрямий (опосередкований) спосіб переко­нання. Передумовою прямого способу переконання є заці­кавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах. За непрямого способу переконання реципієнт стає підвладним випадковим чинникам, наприклад привабливості комуні- катора. Більш аналітичний, стійкий і менш поверховий прямий спосіб переконання. Ефективнішим є його вплив на установки і поведінку індивіда. Сила і глибина його за­лежать і від переконуючої комунікації — сукупності захо­дів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу. На її основі здійснюють прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляють екс­периментальну риторику, аналізують основні та допоміж­ні елементи переконання, складові переконуючого комуні­кативного впливу. На думку американського журналіста Г. Лассуела, модель комунікативного процесу охоплює п'ять елементів: 1) хто передає повідомлення (комуніка­тор); 2) що передається (повідомлення, текст); 3) як здій­снюється передавання (канал); 4) кому спрямоване пові­домлення (аудиторія); 5) з яким результатом здійснено по­відомлення (ефективність впливу).

Компетентному, надійному, привабливому, здатному переконливо доводити свою правоту комунікатору довіря­ють і як ефективному експерту. Значущими щодо комуні­кативного впливу є такі його якості, як комунікабельність (міра прагнення особистості до спілкування), контактність (оволодіння способами спілкування) тощо. У процесі взає­модії комунікатор, як правило, займає відкриту, закриту або відсторонену позиції. У відкритій позиції він відверто викладає свою точку зору, оцінює факти, що її підтвер­джують. Закрита позиція зобов'язує його приховувати свої думки, навіть використовувати для цього певні прийо­ми. Підкреслено нейтральна поведінка, безпристрасне зі­ставлення протилежних поглядів свідчать про відстороне­ну позицію комунікатора.

Важливим чинником впливу на сприймання інформа­ції є взаємодія інформації та установок аудиторії.

Як специфічний вид психологічного впливу, перекону­ючий вплив відрізняється ситуацією, що детермінує його необхідність, психологічним станом партнерів у процесі комунікації. Йдеться про усвідомленість ними акту впли­ву, можливість критичного оцінювання епізодів спілку­вання, комунікативну автономність при виборі реципієн­том остаточного рішення, про моральний аспект змісту і цілей впливу. Переконуючий вплив одночасно є психоло­гічним феноменом (з огляду на структуру, функції) і кому­нікативним процесом (динаміка, умови, чинники, законо­мірності, механізми його вияву). Як психологічний фено­мен, переконуючий вплив — це системне утворення, що має власну структуру. Завдання його полягає в регуляції поведінки реципієнта з подальшою саморегуляцією його діяльності. Переконуючий вплив як комунікативний про­цес реалізується у вигляді взаємовпливу партнерів у діало­гічній комунікації. Оскільки кожен із них пере­слідує свої цілі у переконуючому впливі, то з огляду на мету взаємодії партнери перебувають в асиметричному станови­щі, але за участю в комунікації вони рівні.

Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реци­пієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття ін­формації, а комунікатор — зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація — індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим. Переконуючи інших, комунікатору слід вірити в те, що він говорить, використовувати як загально-теоретичні відо­мості, так і конкретні факти, приклади.

Якщо людина не готова до того, щоб її переконували, то не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні його аргументи. Ефект впливу неможливий за зверхнього або поблажливого ставлення комунікатора до аудиторії.

Зараження

Соціально-психологічне зараження є одним із найдавніших способів інтеграції групової діяльності. Його витоки йдуть із глибини людської історії, а вияви - найрізноманітніші. Інколи навіть цілі народи можуть піддаватися масовим психозам, які виявляються у різних спалахах душевних станів: від спортивного азарту або релігійного екстазу до політично забарвленого психозу.

Зараження - це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів.

Характеристика зараження:

1 - передача психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів і пристрастей.

2 - характеризується самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується.

Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного впливу партнерів до спілкування. При цьому сила зростання пристрастей, які створюють психічне тло зараження, прямо пропорційна величині аудиторій й мірі емоційної напруги індуктора чи комунікатора, тобто людини, яка впливає на аудиторію.

Важливу роль у процесі зараження відіграє спільність оцінок та установок, властивих масі людей, схильних до зараження. Так, під час масових видовищ стимулом, який впливає на спільність оцінок, що передують зараженню, наприклад під час виступу популярного актора, чи політика, є аплодисменти. Вони можуть відіграти роль імпульса, що сприяє розвиткові ситуації за законами зараження.

Міра, якою різні аудиторії піддаються зараженню, залежить, звичайно, від загального рівня розвитку особистостей, що складають аудиторію, конкретніше - від рівня розвитку їхньої самосвідомості. У цьому розумінні слушним є твердження, що в сучасних суспільствах зараження відіграє значно меншу роль, ніж на початкових людської історії. Б.Ф. Поршнєв мав рацію, коли говорив, що чим вищий рівень розвитку суспільства,тим критичнішим є ставлення індивідів до сил, які автоматично спонукають їх до тих чи інших дій або переживань, а тому слабкішою стадія механізмів зараження.

І все ж не можна сказати, що за сучасних умов проблема зараження зовсім застаріла. Ніяке зростання самосвідомості не скасує таких масових форм психічного зараження, як, наприклад «вболівання» на стадіонах під час спортивних змагань.

Соціальна психологія у великому боргу перед суспільством щодо вивчення цієї проблеми: тут поки що існують лише окремі описи і спостереження, але по суті немає ґрунтовних досліджень.

Паніка

Особливою ситуацією, коли підсилюється вплив через зараження, є паніка, що виникає у людей як певний емоційний стан, різновид поведінки натовпу, внаслідок дефіциту або надлишку інформації. Сам термін «паніка» походить від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів, пасовищ і стад, котрий викликав своїм гнівом «шаленство стад», які під його впливом кидалися у вогонь чи прірву. Безпосереднім приводом до паніки стає поява певної ситуації, шокуючого стимулу, що перериває звичні форми поведінки.

Аби паніка виникла, цей стимул повинен бути або дуже інтенсивним, або зовсім невідомим раніше, тобто таким, щоб викликати зосередженість уваги на собі.

Прояви паніки:

1) Потрясіння і сприймання ситуації як кризової.

Потрясіння, як правило, спричиняє збентеження. У такій ситуації індивід здійснює неврівноважені і поквапливі спроби інтерпретувати подію в межах власного досвіду або пригадує аналогічні ситуації з досвіду інших.

2) Ситуація паніки завжди супроводжується зараженням і навіюванням.

3) Може виникати як у малій групі, в ситуації безпосереднього спілкування, так і в натовпі, великому регіоні або в суспільстві загалом.

4) Часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями.

Відчуття гостроти, необхідності швидкого прийняття рішення заважає логічному осмисленню кризової ситуації і викликає страх. Якщо перший страх не придушено, то реакція індивіда підсилюється. Переляк одних позначається на інших, що в свою чергу підсилює страх перших. У цьому випадку особливо велике значення має характер першого руху, коли вся увага учасників якоїсь події концентрується саме на ньому, всі готові до дії і чекають на розвиток подій.

Паніка належить до таких явищ, які важко піддаються вивченню. Її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки:

по - перше, - ніколи на перед не відомий час її виникнення;

по - друге - в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у чому й полягає її сила, що будь - яка людина, потрапивши у ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй.

Український психолог (Валентин Олесійович)В.О.Моляко, розглядаючи психологічні наслідки чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь - якої паніки:

1) наявність шокую чого стимулу та дефіцит інформації про подію (особливо інформації вірогідності)

2) надлишок неперевіреної інформації з неофіційних (здебільшого чуток) джерел.

Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особливості поведінки:

а) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею;

б) підвищену метушливість, хаотизм поведінки, або її загальмованість;

в) зниження дисципліни, працездатності;

г) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);

д) прагнення одержати інформацію, а отже підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Зупинити паніку може лише навмисна, рішуча та інтенсивна дія, яка виведе людей із ситуації шоку чи потрясіння. Так, у деяких театрах під час пожежі уся група виходила на сцену і виконувала національний гімн або добре відому хорову пісню. У цій ситуації люди хоч на мить, але зупиняються, переключаючи свою увагу на сцену. Цього часу буває достатньо для того, щоб встановити з ними контакт, і організувати евакуацію.

 

Причини, які сприяють виникненню або посиленню паніки:

 

1) Фізіологічні - явища, які спричиняють виникнення умов, що фізично ослаблюють людей.) втома, депресія, голод, сп'яніння, тривале безсоння або психічне потрясіння).

КОЖНА ІЗ ЗГАДАНИХ ПРИЧИН СЕРЙОЗНО ПОСЛАБЛЮЄ ЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ ШВИДКО І ПРАВИЛЬНО ОЦІНЮВАТИ СИТУАЦІЮ, ЩО ВИНИКАЄ НЕСПОДІВАНО.

2) Психологічні - такі психологічні явища, як сильне здивування, велика невпевненість, раптовий страх, почуття ізоляції, усвідомлення безсилля перед небезпекою.

3) Соціально - психологічні - відсутність групової солідарності, втрата довіри до керівництва, дефіцит або надлишок інформації, що збільшує напругу.

Це також веде до зменшення можливостей раціональної і правильної оцінки ситуації.

Навіювання

(Володимир Михайлович) В.М. Бехтєрєв одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномена можна знайти і в інших авторів того часу.(М.К.Михайловський, Г.Лебон).

Навіювання - це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, не критичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

Навіювання - це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу індивіда на індивіда чи групу.

На відміну від зараження як способу співпереживання людьми одночасно спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об'єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально - психологічного впливу і зумовлено розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності.

Хоча навіювання частіше всього відбувається у вербальній формі, зміст впливу спрямований не до логіки особистості її здатності мислити та аналізувати, а до її готовності одержати розпорядження, наказ. Інструкцію діяти. Велике значення при цьому мають індивідуальні особливості людей - їх здатність самостійно, критично мислити, мати тверді переконання, вразливість, вік, стать, освіта тощо.

У соціальній психології навіювання або сугестія розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організований різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, релігії, політиці).

Навіювання може здійснювати за допомогою вербальних (слова,інтонація) і не вербальних (жести, міміка, оточуюча обстановка, дії іншої людини).

За методами реалізації навіювання може бути: прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним.

Цікаву спробу розглянути навіювання саме як соціально-психологічне явище здійснив (Борис Федорович) Б.Ф.Поршнєв. Виходячи з того, що інформація між людьми завжди проходить через фільтр довіри і недовіри, він розглядає єдність цих двох чинників як необхідний момент розвитку людини соціальної групи та суспільства загалом. На думку Поршнева, сугестія в «чистому» вигляді тотожна абсолютній довіри до того змісту, який передає комунікатор. Контрсугестія пов'язана з протилежним механізмом - недовірою до повідомлення (слова, дії тощо).

Людство та кожна конкретна людина у своєму розвитку завжди відчувають дію сугестії та контрсугестії. Такі механізми регуляції поведінки,як звичаї, ритуали, культи, норми завжди виконують дві необхідні для виживання функції. По- перше, вони формують відмінність «нас» від «них», а «ми» - це завжди поле довіри, де максимально усунута недовіра і діє сугестія.

По- друге, звичаї, традиції та інші механізми - засоби знищення чи хоча б зменшення негативізму поведінки, який руйнує спільність, почуття «ми». Саме тому, ще з давніх часів з'являються засоби активізації відчуття контакту з «ми» (свята, бенкети, спільні обіди і т. д.).

Наслідування

Наслідування - це усвідомлене відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об'єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності - це ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення має наслідування на ранніх етапах становлення і розвитку людини. В історії соціальної психології відомі приклади різного тлумачення природи наслідування. Одним із них була спроба з'ясувати природу наслідування з позиції інстинктивної теорії. (В.Вундт, В.Джеймс, Г.Тард, З.Фрейд). Наслідування, на їхню думку, властиве людині поряд із тваринами і є інстинктом у повному значенні цього слова.

Оригінальнішою є спроба тлумачення природи наслідування М.К.Михайловським. Він розрізняв зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на вияви наслідування. Зовнішнім чинником, який спонукає до наслідуванням приклад людини, яка перебуває в незвичайних обставинах. До внутрішніх належать обмеженість внутрішнього світу людини. Схильність до навіювання, слабкість волі і т.д.

Особливе значення наслідування має в процесі розвитку дитини. Саме в дитячій психології здійснюється більшість експериментальних досліджень із цього питання. На різних етапах розвитку дитини наслідування виступає головною формою засвоєння дійсності: починаючи від спільного копіювання зразків поведінки дорослих до вмотивованого наслідування. У цьому разі «модель» наслідування подібна до процесів, що відбуваються у дорослої людини, у якої наслідування є побічним способом засвоєння світу. Наслідування у дорослих має місце, як правило, коли відсутня можливість застосувати будь-який інший спосіб опанування незнайомими діями. За цих умов воно стає елементом оволодіння навичкою, іноді досить елементарною професійною дією. Наслідування включене до групового контексту. Оскільки йдеться про засвоєння запропонованих зразків поведінки, то завжди існують два різновиди наслідування: або якійсь конкретній людині, або нормам поведінки, виробленим групою. В останньому випадку наслідування тісно пов'язане з конформністю та проблемою групових відносин.

Мода

Мода - це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують в суспільстві.

Прояви моди: виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо.

Для моди характерним є динамічність, постійне прагнення до швидкоплинності, новизни і водночас вона консервативна.

Багато суперечок точиться з приводу походження моди. Деякі дослідники пов'язують це з фактом притуплення нервових подразнень, розглядають як засіб позбавлення людини від негативних емоцій. Інші вбачають в ній своєрідну соціально-психологічну компенсацію незадоволених або відсутніх соціальних потреб, засіб підвищення свого престижу та статусу.

Суперечливість моди виявляється також у процесі соціалізації людини. Наслідування моді веде до певної автоматизації, стандартизації поведінки, робить людину схожою на інших. Разом з тим розумне наслідування моді звільнює людину від необхідності витрачати енергію у сфері побуту, самообслуговування, тим самим заощаджуючи сили для реалізації інших справ, творчої діяльності. Оскільки сучасна людина за умов різноманітності життя не завжди у змозі раціонально розв'язати питання, пов'язані з одягом, зачіскою, предметами побуту тощо, наслідування моді позбавляє її психологічних проблем вибору своєї поведінки.

Чутки

Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони завжди намагаються знайти відповідну інформацію, в якій було б необхідне роз'яснення. Якщо система офіційної пропаганди не дає пояснень, що знімають психічну напругу, то люди самі починають з'ясовувати ситуацію, яка виникла, але роблять це в межах звичних для них уявлень.

Чутки - це повідомлення, що надходять від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події.

 

Характеристика чуток:

1) Інформаційна - визначає об'єктивну міру вірогідності чуток.

2) Експресивна - це загальний тип емоційної реакції, на яку вона розрахована і яку виявляє під час сприймання аудиторії.

Залежно від міри вірогідності розрізняють такі різновиди чуток:

1. Абсолютно невірогідна чутка.

2. Невірогідна з елементами правдоподібності

3. Вірогідна з елементами неправдоподібності

4. Правдоподібна чутка.

 

Якспецифічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі.

Суспільство, закрите для точної й повної інформації, породжує свою неформальну інформаційну мережу у вигляді чуток, а у відповідь на дозування інформації виникає стереотип невіри або недовіри до офіційних джерел.

Не відаючи звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення йде від надійного джерела. Це надає чутці вірогідності, тобто її можна, вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Ще одним мотивом поширення чуток є неусвідомлене прагнення зменшити власну особистісну напругу, розділити свій страх, невпевненість або хвилювання зі слухачами. У цьому випадку взаємність страху або хвилювання дає полегшення. Крім того, людина, яка передає іншому якусь панічну чутку, має хоч слабку надію на те, що ті хто її слухають, спростують тривожне повідомлення.

Найкращий спосіб припинення чи хоча б зменшення чуток -

а

ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів взагалі без посилання на чутки.