План
1. Сутність терміну «регулювання» та «управління». Їх основні відмінності.
2. Об»єкт і предмет регулювання.
3. Регулювання ТК у часи соціалізму.
4. Регулювання ТК при переході на ринкові відносини на просторі колишнього Радянського Союзу.
5. Нормативно-правове забезпечення регуляторної діяльності.
6. Органи державного регулювання.
1. Історично мережа електрозв'язку колишнього Радянського союзу будувалась як єдина автоматизована мережа зв'язку (ЄАМЗ) з жорстким централізованим управлінням із Міністерства зв'язку СРСР, Міністерства зв'язку колишніх союзних республік практично управляла ним (зв'язком) тільки на республіканському та місцевому рівнях, не втручаючись у роботу магістральних мереж.
Питання розподілу та використання радіочастотного спектру, тарифної політики, взаєрозрахунків за послуги зв'язку та технічного регулювання вирішувалось також централізовано.
Політика взаємодії з міжнародними організаціями зв'язку, в основному визначалась також союзним центром в особі Міністерства СРСР.
Зв'язок завжди розглядався урядом СРСР як невід'ємна частина національної інфраструктури такої як автомобільні та залізні дороги, енергетика, розвиток яких здійснювався незалежно від її економічної ефективності за рахунок державного бюджету.
Фактично держава виконувала 2 функції: регулятора та оператора.
При цьому приорітетними цілями держави являлись: забезпечення потреб у зв'язку для оборони, національної безпеки, охорони правопорядку, а вже потім задоволення потреб населення у послугах зв'язку.
Перехід до демократичної держави шляхом від планової економіки до ринкової привів до багато численних економічних труднощів, які пов'язані із спадом виробництва, зниженням економічного рівня розвитку, рівня інфляції. Але на ряду з тим, нова економіка дала ріст банківської та комерційної активності, зміни форм власності, приватизацію підприємств та організацію зв'язку, демонополізацію ринку послуг зв'язку, зміни в управлінні країною та господарським комплексом.
Нові умови визначали структури формування нової системи державного регулювання в галузі зв'язку.
26.03.
Розвиток ринку ТК неможливий без ефективної системи державного регулювання.
ТК – сектор, схильний до конфліктів. Існує безліч проблем між регуляторними нормами і операторами, між домінуючими операторами й новими учасниками ринку, між операторами і споживачами.
Більшість із цих суперечок на ринку ТК неминуча. Звідси й розуміння необхідності незалежного органу для вирішення конфліктних ситуацій.
У 2004 році президент України видав указ №943 «Про національну комісію з питань регулювання зв'язку України». Цим же указом було затверджено положення «Про НКРЗ». У листопаді 2011 НКРЗ було реформовано, натомість галузь отримала новий орган – Національну комісію з питань регулювання зв'язку та інформатизації.
Слід зазначити, що сфери діяльності НКРЗІ відповідно до закону «Про ТК» і положенню “Про НКРЗІ» у цілому добре узгоджується із загальносвітовим уявленням про концепції регулювання у сфері ТК.
Разом з тим, професійна громадськість звернула увагу, очікує перших кроків у роботі вітчизняного регулятора. У цьому очікуванні доцільно було оглянути те основне поле діяльності, на якому необхідно працювати НКРЗІ.
Немає необхідності нагадувати, що прийнятий у 2003 році закон «Про ТК» не тільки затвердив правову основу вже сформованої ринкової реалії у сфері ТК, але й відкрив перспективу їхнього подальшого розвитку.
Але інтерес до питання наскільки зміст останніх документів, що розвивають реформування органів управління сферою ТК погоджується міжнародно визаними рекомендаціями, зберігся.
Найбільш повно сучасне уявлення про міжнародний досвід регулювання ТК зібраний у директивах ЄС та рекомендаціях МСЄ (міжнародний союз електрозв'язу).
У всій сфері регулювання виділена 5 напрямків:
- ліцензування;
- тарифи;
- взаємодія;
- конкуренція;
- універсальні послуги.
Охоплення цих напрямків ілюструє таблиця, у якій зазначені ті статті документів, якими встановлюються відповідні повноваження регуляторного органу.
