Лекція Проблеми правового регулювання захисту прав на об’єкти промислової власності

 

1. Охорона і захист прав на об’єкти промислової власності за національним і міжнародним им законодавством:

на винахід (корисну модель;

на промисловий зразок;

на сорти рослин;

на інтегральні мікросхеми.

Продовження

2. Захист від недобросовісної конкуренції у системі захисту прав на об’єкти промислової власності

· Поняття “Недобросовісна конкуренція" і нормативне врегулювання відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції,

· Правопорушеня у сфері конкуренції.

· Види правопорушення

· Види юридичної відповідальності за вчинення дій, визнаних як недобросовісна конкуренція.

 

Захист від недобросовісної конкуренції вже понад сто років розглядається як складова частина системи захисту промислової власності. Це поняття вперше з’явилося у тексті Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., коли на Дипломатичній конференції в Брюсселі у 1900 р до неї було включено ст. 10bis (недобросовісна конкуренція), згідно з якою: “Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

За Конвенцією - актом недобросовісної конкуренції вважається будь-яка дія в конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

Як протиправні, забороні підлягають:

1. Усі дії, здатні будь яким способом викликати змішування (плутанину) щодо підприємства, продукції або промислової чи торговельної діяльності конкурента.

2. Неправомірні твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукцію, або промислову чи торговельну діяльність конкурента.

3. Зазначення або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Положення ст. 10bis Паризької конвенції є нормами прямої дії, що мають застосовуватися безпосередньо судами та адміністративними органами країн Союзу з охорони промислової власності.

В Україні держава гарантує захист конкуренції у підприємницькій діяльності відповідно до ст. 42 Конституції України. Правові засади захисту господарюючих суб’єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР. Крім цього Закону, слід керуватися також Законом “ Про захист економічної конкуренції ” від 11.01.2001 - № 2210-ІІІ, “ Про Антимонопольний комітет України ” від 26 листопада 1993 року N 3659-XII та «Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», затвердженими розпорядженням Антимонопольного Комітету України вiд 12.02.2002 № 24-р та зареєстрованими Міністерством юстиції України 27.02.2002 № 200/6488.

Названими нормативними актами повністю врегульовані відносини, пов’язані із захистом від недобросовісної конкуренції, зокрема, визначено: яке правопорушення визнається недобросовісною конкуренцією; міру відповідальності за нього з боку порушників (юридичних осіб); підстави їх відповідальності; заходи, що можуть застосовуватись до порушників; порядок розгляду справ про недобросовісну конкуренцію та порядок виконання цих заходів.

На міжнародному рівні норми, пов’язані з набуттям та здійсненням прав на об’єкти промислової власності, в більшості цивілізованих країн світу уніфіковані. Цей вид порушення (недобросовісна конкуренція), дуже ретельно, наприклад, регулюється при здійсненні міжнародних торговельно-економічних відносин, зокрема, при входженні країни до цивілізованого ринку товарів, що містить об’єкти промислової власності. (Див.: Угоду «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS): розділ 3, Географічні вказівки, і розділ 7, який називається «Охорона закритої інформації» В ціх розділах є норми на які слід звенути увагу як на загальні: п. (b) част.2 ст.22; част. 1 ст. 39).

Відповідно до ст. 1 Паризької конвенції припинення недобросовісної конкуренції має здійснюватись у рамках системи щодо охорони промислової власності.

Тому важливо розмежувати законодавство про охорону промислової власності і законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.

По-перше, законодавство про захист від недобросовісної конкуренції спрямоване на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності. У свою чергу законодавство про охорону промислової власності регулює відносини, що виникають у зв’язку із набуттям і здійсненням прав на об’єкти промислової власності.

По-друге, для застосування положень Закону слід довести юридичний склад конкуренційного правопорушення, зокрема факт «дій у конкуренції», тоді як це не потрібне для припинення порушень законодавства про охорону промислової власності, безпосередньо не пов’язаного з конкуренцією.

По-третє, захист від недобросовісної конкуренції забезпечується не шляхом отримання «охоронного документа» у формі патенту (винаходи, корисні моделі, промислові зразки) чи свідоцтва (знаки для товарів і послуг, кваліфіковані зазначення походження товарів), виданих державним органом, а на підставі рішення про припинення дій, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Щодо конкуренційного правопорушення (недобросовісної конкуренції).

Конкуренційне правопорушення характеризується ознаками і складом.

Ознаками конкуренційного правопорушення є:

а) протиправність дій;

б) негативний вплив на конкуренцію на території України;

в) спеціальний суб’єкт правопорушення.

Склад конкуренційного правопорушення має свої особливості.

Як було вже зазначено, об’єкт посягання тут - чесні звичаї.

До елементів об’єктивної сторони складу конкуренційного правопорушення, що мають юридичне значення, належать:

- зміст дії;

- наслідки дії, що настали чи можуть настати, та причинний зв’язок між діями і наслідками дій;

- спосіб, обставини, або умови вчинення порушення;

- причинний зв’язок між протиправними діями та негативними щодо конкуренції наслідками на території України.

Суб’єкти конкуренційного порушення визначені у ст. 2 Закону.

Суб’єктивна ж сторона (вина, мотив і мета) у складі конкуренційного правопорушення відсутня.

 

Отже, недобросовісною конкуренцією є:

1) дії, що заборонені ст. 10bis Паризької конвенції, а це, як зазначалось, будь-яка дія в конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

Значення чесних звичаїв у підприємницькій діяльності полягає у тому, що вони виступають джерелом права і при цьому є одним з еталонів (стандартів) добросовісної конкуренції, Поняття «чесні звичаї» належать до правових понять, яке слід наповнювати відповідними оцінками. Вирішення питання про те, які дії вважаються недобросовісними і суперечать чесним звичаям, значною мірою залежить від рівня культури, економічного і соціального розвитку суспільства. І тому змістовне наповнення терміна «чесні звичаї» може відрізнятися у різних країнах і дещо змінюватися з перебігом часу.

У правозастосовчий діяльності джерелами чесних звичаїв є:

1) рішення судів у спорах, пов’язаних із застосуванням ч. 1 ст. 1 Закону;

2) Рішення Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію, в яких застосовувалась ч.1 ст. 1 Закону.

3) Правила професійної етики, розроблені відповідно до ст. 33 Закону;

4) Результати опитувань значної кількості підприємців відповідної галузі»

5) висновки спілок підприємців;

6) висновки експертів;

7) висновки Торгово-промислової палати України, основними завданнями якої, відповідно до ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема, є надання відомостей про діяльність українських підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством; сприяння поширенню, зокрема, через засоби масової інформації, знань про звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах; сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об’єднаь підприємців.

 

За законодавством України, поняття “недобросовісна конкуренція” є широким, і тому законодавець не дає його точного визначення, а йде шляхом визначення кола окремих дій, які визначаються як протиправні. Поняття недобросовісної конкуренції конкретизується у главах 2,3 та 4 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», де у ст. 4-19 наводиться ряд неправомірних дій у конкуренції, що визначається як недобросовісна конкуренція.

Але, якщо є складнощі у кваліфікувані порушення за зазначеними нормами, органи Антимонопольного комітету кваліфікують це порушення за ст. 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», як дію у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Види недобросовісної поведінки:

- неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця) (глава 2, ст. 4-7 Закону);

- створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (гл. 3, статті 8-15 Закону);

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (гл. 4 ст. 16-19 Закону).

Захист підприємців і споживачів від недобросовісної конкуренції забезпечують правоохоронні норми, що містяться у Законі. Відносини, що регулюються цими нормами, характеризуються такими ознаками:

1) учасниками відноси є: підприємці та їх об’єднання; органи державної влади, юридичні особи та їх об’єднання, що не є підприємцями;

2) ці відносини складаються у конкуренції, яку слід розуміти ширше, ніж поняття економічної конкуренції, що надається в Законі України “Про захист економічної конкуренції”;

3) ці відносини зумовлені діями у конкуренції, що містять склади правопорушень, визначених хоча б однією з норм Закону, або Паризької конвенції як недобросовісна конкуренція;

4) такі дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України незалежно від того, в якій країні зареєстрована особа, що їх чинить, чи в якій країні ці дії вчиняються.

В юридичній літературі все частіше, недобросовісна конкуренція визначається як конкуренційне правопорушення, що полягає у протиправній дії, визначеній Законом як недобросовісна конкуренція, що вчиняється юридичною особою, має негативний вплив на конкуренцію на території України та за вчинення якої Законом передбачена конкуренційна відповідальність.

 

Правопорушеня у сфері конкуренції.

Слід сказати, що в Україні поки що існує проблема для практики застосування законодавства у сфері промислової власності, пов’язана з введенням в оману споживача формою продукту.

Відомо, що захист від змішування з іншими товарами забезпечується спеціальним законодавством щодо товарних знаків, знаків обслуговування і фірмових найменувань. Однак, досить часто охорона, що забезпечується цим законодавством, має обмежений характер, оскільки деякі з позначень не підпадають під дію згаданих законів. У цьому разі може застосовуватися Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Якщо розглядати порушення, визначені в Законі “Про захист від недобросовісної конкуренції”, то всі три групи порушень, визначених в цьому законі розкривають, як вже було зазначено, поняття недобросовісної конкуренції, тобто це поняття у всеоб’ємлючему вигляді конкретизується у главах 2,3 та 4 Закону.

Але зі всіх трьох груп порушень тільки дві групи охоплюють порушення, що впливають на права у сфері інтелектуальної власності.

Тобто, глава треття цього Закону визначає групу правопрушеннь, що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції, і становлять неправомірні дії, пов’язанні з дезорганізацією виробничого процесу конкурента, створенням йому перешкод у процесі конкурентної боротьби та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (див.: статті 8-15).

До першої групи порушень (Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (гл. 2 Закону), що вчиняються шляхом недобросовісної конкуренції, належать неправомірні дії, спрямовані на отримання певних переваг над конкурентом за рахунок його:

· інтелектуальної діяльності

· ділової репутації

Поняття «ділова репутація» точно в законодавстві не встановлене і не має своєї дифеніції. Спроби дати визначення «діловій репутації» в юридичній літературі також поки що не мають успіху.

Одне із визначень (Малеїна М.Н.). Під діловою репутацією розуміється сукупність якостей і оцінок «за якими їх носій оцінюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі, виборців (для виборних посад) тощо і персоніфікується серед інших професіоналів у цій галузі».

Виходячи з законодавства і практики, ділова репутація може належати як фізичним, так і юридичним особам, і є думкою, що склалася про якості та недоліки підприємства, установи організації, конкретної фізичної особи в сфері ділового обороту, в тому числі і в сфері підприємництва, але не підлягає точному правовому визначенню, і тому їх встановлення, фактично відноситься до компетенції відповідних юрисдикційних органів.

Відповідно до Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» склад такого правопорушення містить:

· неправомірне використання чужих позначень,

рекламних матеріалів, упаковки (ст. 4);

· неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5);

· копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);

· порівняльна реклама (ст. 7).

При цьому, в Законі розкривається поняття неправомірності. Неправомірним визнається використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого іменні, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

· Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Відбувається у вигляді неправомірного використання предметів інтелектуальної праці, а саме: чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця). Зазначені предмети є результатами інтелектуальної діяльності фізичних чи юридичних осіб, права на них охороняються законодавством. Тому їх використання без дозволу уповноваженої на те особи (власника) є правопорушенням. Захист від неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки необхідний ще й тому, що він дає змогу:

• стимулювати творчу діяльність та заохочувати прагнення здобути ділову репутацію високого рівня;

• забезпечити споживачів важливою інформацією (споживач знатиме, що товар виробила добросовісна особа);

• зменшити можливість несумлінних продавців реалізовувати товар неналежної якості.

Зазначення походження товару

Органи Антимонопольного комітету України за ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” кваліфікують неправомірні дії суб’єктів господарювання (підприємців) як «неправомірне використанню без дозволу уповноваженої на те особи назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, який має пріоритет на їх використання».

Право на найменування місця походження товару — це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні складається з початку дев’єяностих років минулого століття. В радянські часи такого інституту ні радянське цивільне законодавство, ні українське не знало. В Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі Російської федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару” від 23 вересня 1992 p. він виступає як сформований цивільно-правовий інститут.

У країнах з розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується у Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 p. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару належить до об’єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Ст. 10 Конвенції проголошує, що пряме чи побічне використання неправильного зазначення походження виробу або особи виробника, фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце його походження чи місцевість, де розташований цей пункт, або неправильно вказано країну чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, яка є виробником чи комерсантом цього товару.

(Див. також: Угоду «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (TRIPS): розділ 3, Географічні вказівки)

 

Фактори, що впливають на якісні та інші характеристики товару.

На якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Так, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в такій-то місцевості, на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певної якості а може бути вироблена тільки з вовни овець певної породи, що вирощується у певній місцевості.

Це природні фактори географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники вироблюваного товару (наприклад, мінеральної води).

Але на якісні характеристики товару можуть впливати також і люди — виробники цього товару, наприклад гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить як самі гуцули.

Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод “Арсенал”, миколаївські та херсонські суднобудівники користуються авторитетом у світі. Таких прикладів можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють більший попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспроможність товару — це поєднання географічного фактору з людським. Вміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей даного місцевого району істотно підвищує конкурентоспроможність їх виробів, значно підвищує ефективність вироблюваного товару, в результаті чого зростає попит на нього, поширюються чутки про особливі властивості товару, вироблюваного в тому чи іншому географічному районі. Наприклад, з винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований винороб навіть з хорошого винограду не зробить добре вино. Таке поєднання місцевого фактору з людським дає високий ефект, підвищує конкурентоспроможність товару.

Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному об’єкті та ще й у поєднанні з людським фактором. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання.

Особливість права на найменування місця походження товару полягає в тому, що право на найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто право на найменування місця походження товару не є монопольним. Найменування місця походження товару може належати кільком користувачам водночас. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут у цілому.

Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоч і містять назву географічного об’єкта, проте увійшли до загальновживаного обороту як позначення товару певного виду, не пов’язаного з місцем його вироблення.

Однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даному географічному об’єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.

Позначення вказує на особливі властивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об’єкті.

Особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічного об’єкта або природними і людськими факторами водночас.

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об’єкта дають йому найменування місця походження товару, яке здатне до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар з характерними для даного географічного об’єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту (про яку вже було сказано), що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім’я кількох заявників — користувачів цим найменуванням.

Особа, яка зареєструвала на своє ім’я найменування місця походження товару, набуває право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Проте для користування найменуванням місця походження товару не обов’язково усім користувачам його реєструвати, досить однієї реєстрації на ім’я будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Право користування цим найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару перебуває у тому самому географічному об’єкті і виробляє товар з тими самими властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару.

Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію найменування місця походження товару буде встановлено, що заявлене найменування відповідає вимогам закону і охороноздатності, то на підставі результатів експертизи приймається рішення про видачу свідоцтва на право використання найменування місця походження товару. На підставі цього рішення проводиться його реєстрація в Державному реєстрі найменувань місця походження товару держави, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на право користування найменуванням місця походження товару.

Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов’язки. Основним правом, що надається свідоцтвом, є право на користування найменуванням місця походження товару.

Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому володілець свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару.

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом з найменуванням місця походження товару на підставі договору.

Для більшої ефективності правової охорони свого права на користування найменуванням місця походження товару володілець свідоцтва має право проставляти поряд з найменуванням місця походження товару попереджувальне маркування. Воно має застерегти про те, що використовуване найменування місця походження товару зареєстровано у встановленому порядку.

Закон Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місця походження товару” встановив правило, за яким реєстрація найменування місця походження товару діє безстроково. Проте в більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, 10 роками. Але в законодавстві багатьох країн є правило, за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об’єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі має бути встановлений порядок та умови подовження чинності свідоцтва.

Володілець свідоцтва на право користування найменуванням місця походження товару повинен мати право реєструвати дане найменування в зарубіжних країнах.

В українському законодавстві термін зазначення походження товару є складним, комплексним поняттям. По суті воно складається з двох інших термінів, а саме: простого і комплексного зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару, під яким розуміють будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (наприклад, "Зроблено в Україні"). Кваліфіковане зазначення походження товару, у свою чергу, також є складним поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару.

Перший термін означає назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; наприклад, "Бордо", "Шабське", "Торчин продукт" тощо. Географічне зазначення походження товару, а саме: назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора, наприклад, "Тульський самовар"; "Українська з перцем", "Подільський смак", "Львівське пиво" тощо.

Назва місця походження товару і географічне зазначення походження товару визначають джерело або походження виробу, або послуги, для яких вони використовуються.

Географічне зазначення походження товару, однак, виконує ще одну функцію. У той час, як назва місця походження товару визначає лише джерело походження виробу, географічне зазначення походження товару додатково вказує на характерні якості товару, які визначаються географічним районом його походження, що фігурує у назві. Більш того, будь-який вираз або знак, що вказує прямо або опосередковано на географічне місце походження виробу, може також слугувати як вказівка походження. Назва місця походження товару завжди є географічною назвою, як правило, - це назва країни, регіону походження товару, хоча, у деяких випадках, воно може служити вказівкою на конкретний географічний район без згадки його імені.

Правове визнання і охорона назви місця походження товару та географічного зазначення походження товару являє загальний інтерес, тому що вони передають споживачам важливу інформацію про географічне походження товарів та послуг. І, крім того, у опосередкованій формі повідомляють про притаманну товару традиційно високу якість і певні специфічні характеристики. Географічне зазначення походження товару додатково допомагають споживачеві з прийняттям рішення про придбання тих або інших товарів і часто є потужним засобом впливу на це рішення. Неправильне або неправомірне використання географічної вказівки може вводити споживачів в оману відносно географічного місця походження товару чи послуги, що у деяких випадках наносить їм значних збитків.

Більше того, підприємство, яке неправомірно використовує географічну вказівку, може не тільки ввести суспільство в оману, але й дістати неправомірну перевагу над конкурентом, включаючи тих, хто справді працює у тому географічному районі, котрий фігурує у вказівці. Це неприпустимо, бо можепризвести до втрати фірмою частини або усіх своїх клієнтів, а також свого доброго імені. Тому фірмова назва має бути надійно законодавчо захищена від подібних дій недобросовісних конкурентів.

Прикладом до вищезгаданого може послужити скандал, що розгорівся ще за радянських часів при спробі поставляти на світовий ринок "Советское шампанское". Адже відомо, що здавна назва "Шампанське" асоціюється тільки з французькою провінцією Шампань.

Сьогдні ця проблема стала знову актуальною і є приводом для незадоволення уряду України і українських виробників. Це пов’язно із вимогами, які висуває Європейський союз до України у рамках підписання Угоди та входження України до Європейського союзу. Вимоги Україні висуваються щодо відомих класичних назв «Коняк», «Шампанське, а також назв вин таких як «Токкае», «Хересс» «Портвейн», «Мадера», «Кагор» та окремих сортів сиру, наприклад, «Фета», «Рокфорт» тощо.

Євросоюз пропонує Україні відмовитись від використання цих захищених географічних назв продуктів протягом 5-10 років після створення зони вільної торгівлі.

Відповідні зміни мають бути запроваджені для уточнення термінів, положень щодо кола осіб, які мають право подати заявку про реєстрацію географічного зазначення, випадків, коли сировина постачається з території ширшої, ніж місце походження товару, порядку провадження з заявками, використання незареєстрованої назви, співвідношення торговельних марок та географічних зазначень тощо.

Ці вимоги висуваються у відповдності до до Регламенту № 2081/92 від 14 липня 1992 р.

Існують також норми багаточисельних Положень Европейського союзу, які стосуються чи не кожного виду товарів, зокрема, Положення № 1493/99 стосується географічних зазначень вин.

Натомість наш Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів» має норми загального характеру і не містить положень щодо сертифікацій товару.

То ж можна говорити про те, що наші норми є ширшими і тому поширюються на всі товари а не на окремі, чи групу товрів. Щодо реєстрації цоього об’єкта то положення національного українського законодавства щодо реєстрації географічних зазначень та прав на зареєстровані географічні зазначення не суперечать положенням законодавства Європейського Союзу, оскількі останні визначають лише загальні риси системи реєстрації та залишають це питання для більш детальної розробки на розгляд самих країн-учасниць.

Проте, чомусь у ЄС ліберальний підхід при підписанні Угод із США чи Австралією. Так за ст. 6 Угоди зі США американські виробники можуть і надалі використовувати окремо визначені в Угоді європейські географічні найменування (у тому числі "Шампань") для позначення бренду чи вина, за умов, що ці виробники використовували подібну назву до того, як було підписано Угоду. В України подібною ситиацією є "Київський завод шампанських вин" та Херес від "Массандри".

 

Але не дивлячись на те, що, як вже було зазначено, норми українського Закону “Про охорону прав на зазначення походження товарів” є ширшими, все ж окремі норми вимагають суттєвих змін з метою запровадження дієвих механізмів розгляду заявок та видачі охоронних документів (враховуючи, що за часи з моменту його прийняття не було видано жодного свідоцтва щодо прав на зазначення походження товару або прав на використання зареєстрованих назви місця походження чи географічного зазначення походження товару).

Отже, Україна повинна використовувати досвід Європейської комісії з захисту географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів (Регламент № 2081/92).

Хоча, що стосується положень TRIPs, то українське законодавство відповідає вимогам багатьох положень щодо «географічних зазначень» цього важливого евростандарту.

Приклад недобросовісної конкуренції з практики органів Антимонопольного комітету, вчиненої шляхом неправомірного використання назв місць походження товарів.

За заявою Державної антимонопольної служби Грузії, яка діяла в інтересах тринадцяти підприємців Грузії, що мають пріоритетне право на використання назви місця походження товару (Боржомі) при виробництві та реалізації мінеральної води з Боржомських джерел, органи Антимонопольного комітету провели дослідження ринку мінеральної води з метою виявлення неправомірного використання позначення “Боржомі” на етикетках мінеральної води, яка реалізується на українському ринку.

За наслідками перевірок встановлено, що, не маючи дозволу від власників ліцензій або уповноважених ними осіб, хлібокомбінати Любешівської та Ратнівської райспоживспілок, СП “Колківський хлібокомбінат” Маневицької райспоживспілки, СП “Хлібзавод Старовижівської райспоживспілки” (Волинська область); ТОВ “Фірма “ІНЕКС” (м. Дніпропетровськ); СП ТОВ “Голд Вассер”, ТОВ “Компанія продімпорт”, ТОВ “Встреча” (м. Київ); хлібохарчокомбінати Володарської та Обухівської райспоживспілок, промкомбінат Баришівської райспоживспілки, ТОВ “Баланс-2” (Київська область); ТОВ ВКП “Манг” (м. Луганськ), ТОВ “Завод безалкогольних напоїв” та КСП “Тепличний” (Луганська область); ТОВ “Дарл” (м. Одеса); СП “Острозький плодоконсервний завод”, СП “Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат”, ВАТ “Здолбунівський завод продтоварів” (Рівненська область); ТОВ “Арвіді” та науково-виробнича приватна фірма “Іштар” (м. Харків); ВАТ “Високопільська харчосмакова фабрика”, Високопільська філія виробничо-комерційної компанії “Орбі-Україна” (Херсонська область); ТОВ “Талер” (м. Ялта) для маркування своєї продукції — штучно мінералізованої води використовували на етикетках позначення “Боржомі” (типу Боржомських вод), яке містило неправомірне порівняння штучно мінералізованої води виробництва цих підприємств зі справжньою загальновідомою лікувально-столовою мінеральною водою грузинського походження з назвою “Боржомі”. Використання позначення “Боржомі” на етикетці виробів українських підприємств призводило до змішування їх продукції з продукцією грузинського походження.

Дії перерахованих підприємств органи Антимонопольного комітету України кваліфікували за ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як неправомірне використанню без дозволу уповноваженої на те особи назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого підприємця, який має пріоритет на їх використання.

· Неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5)

Таким порушення визнається введення на ринок товару конкурента під своїм позначенням шляхом змін чи зняття позначень конкурента без його дозволу. Таким чином недобросовісний конкурент намагається здобути певний імідж на ринку та “розкрутити” свою торгову марку за рахунок сумлінного суб’єкта господарювання, який належним чином стежить за якістю та асортиментом продукції, вкладаючи при цьому значні кошти.

За такої ситуації добросовісний підприємець може нести значних збитків, наприклад, у разі проведення недобросовісним конкурентом “агресивної” рекламної компанії своєї торгової марки.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається яки-небудь відмінний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта.

За законом використання ділової репутації господарюючого суб’єкта поділяється на два види: імітації та інформаційні зловживання.

Імітація. Відповідно до Закону, неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи (ст. 5).

Неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5), що може бути вчинене, наприклад, шляхом підміни менш відомим товаром більш відомого товару або товаром гіршої якості товару кращої якості. Таке порушення не тільки вводить в оману споживача, але й порушує добре ім’я товару та ділову репутацію виробника або постачальника товару. Така «підміна» товару є недобросовісною конкуренцією, навіть якщо при цьому не використовувалися чужий товарний знак або фірмове найменування

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) і введення його в господарський обіг без одночасного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (ст. 6).

Копіювання зовнішнього вигляду виробу вчиняється шляхом копіювання зовнішнього вигляду виробу конкурента і введення його на ринок без однозначного зазначення виробника копії. Ці дії можуть бути визнані порушенням, якщо вони призводять чи можуть призвести до змішування з виробами іншого суб’єкта господарювання.

Не визнається порушенням копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо воно зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.
Через зовнішній вигляд товару підприємець намагається виділити його із загальної маси схожих товарів. Це здійснюється шляхом надання своєму товару нової оригінальної форми, малюнку, кольорової гами тощо. Зовнішній вигляд товару — результат творчої діяльності підприємця. Щоб надати товару оригінальності та неповторності, він витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Наділяючи товар оригінальними ознаками, підприємець намагається здобути прихильність споживачів, забезпечуючи при цьому його належну якість. Тому копіювання зовнішнього вигляду товару недобросовісним конкурентом може завдати збитків дійсному виробникові, а також підірвати його авторитет на ринку.

Склади порушення передбачені ст.5 і 6 Закону, включають дії, що вводять в оману споживачів та інших осіб стосовно характеру, способу та місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару.

Характерною ознакою цих порушень є те, що вони водночас спрямовані на неправомірне використання результатів інтелектуальної праці суб’єкта господарювання та на спотворення його ділової репутації, навмисно чи ненавмисно.

 

Товарні знаки

Ідея товарного знаку не є новою. Вже протягом багатьох сторіч купці та промисловці мітять свої вироби спеціальними знаками, що відрізняють їх від продукції конкурентів. Однак протягом тривалого часу використання товарних знаків було обмежено лише деякими видами товарів, що продавалися далеко від тих місць, де вони були виготовлені. Більша частина товарів споживалась на місці і не потребувала таких знаків. Сучасні товарні знаки, тобто ті знаки, які ми бачимо сьогодні, вперше з'явились у XVIII столітті у результаті розширення міжнародних зв'язків та прийняття законів, які гарантували свободу торгів лі. Подальше швидке зростання внутрішньої і міжнародної торгівлі об'єктивно потребувало більш широкого використання товарних знаків як засобу ідентифікації і взнавання товарів в інтересах і виробників, і торгівців, і споживачів.

Після закінчення Другої світової війни безпрецедентне зростання міжнародної торгівлі призвело до ще більшого використання товарних знаків на всіх континентах і всіх видах економічної діяльності. Сьогодні ми практично стикаємось з ними всюди, починаючи з реклами товарів, у всіх засобах масової інформації і закінчуючи прилавками магазинів.

Функції товарних знаків

Використання товарних знаків має на меті одночасне виконання декількох завдань. З точки зору потенційного покупця, товарний знак має допомогти йому прийняти рішення про придбання цього чи іншого товару. Тобто, потенційний покупець, що потребує товару з певними якостями чи іншими характеристиками, повинен мати чіткий дороговказ. Таким чином, першою з функцій товарного знаку є передача споживачеві інформації про виробника і його товар.

Другою функцією товарного знака є власне можливість виробнику упізнати свою продукцію серед інших аналогічних товарів після того, як вони перейшли у володіння третіх осіб, наприклад, магазинів.

Третя функція товарного знаку - допомога державним органам, що відповідають за контроль якості або інші характеристики товарів.

Однак, у сфері торгівлі обертаються не тільки товари але й послуги. Останні надаються транспортними та страховими компаніями, бюро подорожей та екскурсій, рекламними агенціями тощо. Підприємства сфери послуг, наприклад, готелі, ресторани, авіалінії, агенції з прокату автомобілів, хімчистки тощо, відповідно використовують "знаки обслуговування", які фактично є їх візитною карткою.

Значення товарних знаків для економіки

Сьогодні товарні знаки широко використовуються практично в усьому світі. У країнах, що розвиваються, і промислово розвинутих, країнах з ринковою і плановою економікою, всюди вони відіграють важливу роль в маркетингу і торгівлі. У товарних знаках однаково зацікавлені ті, хто пропонує товари та послуги на ринок, тобто виробники, дистриб'ютори, оптовики та роздрібна торгівля, а також споживачі та державні органи і вся економіка країни в цілому.

Товарний знак дозволяє фірмі, що його використовує, звернути увагу потенційних покупців на існування власного товару. Крім того, він сприяє приверненню уваги споживачів до виробів, що марковані певним товарним знаком. Після того, як покупець познайомиться з товаром, настільки добре, щоб відрізняти його від інших аналогічних виробів на ринку, знак стає потужною зброєю. Адже він дозволяє споживачеві, що віддає йому перевагу, оперативно відшуковувати потрібний товар. Відповідно, можна стверджувати, що одним з основних аспектів, що забезпечив фірмі високу репутацію, є її товарний знак. Основною цінністю товарного знаку є асоціації між власником товарного знаку і виробом. Це стимулює попит на відповідні товари, дозволяючи їм успішно конкурувати на ринку з аналогічними. Після того як товарний знак завоював добру репутацію в своїй країні, товару стає значно легше проникати на нові ринки. Тим самим стимулюється експорт вітчизняних товарів, що додатково наповнює бюджет і сприяє покращенню життєвого рівня населення країни.

Використання товарних знаків супроводжується також значними і різноманітними перевагами для споживачів. Застосування знаків дозволяє ознайомити покупців з товарами і послугами, запропонованими на ринку, і допомагає їм швидше орієнтуватися відносно походження товару. Крім того, як вже згадувалось, товарний знак суттєво спрощує споживачеві вибір між аналогічними товарами та послугами. Усі ці фактори є великим стимулом конкуренції. У кінцевому підсумку це активно сприяє розширенню асортименту товарів, зменшенню їх ціни та підвищенню якості, від чого усі тільки виграють.

Ефективна система товарних знаків також сприяє захисту споживачів від різних форм недобросовісної торгівлі. Так, наприклад, законодавством забороняється використання знаків, що вводять в оману, або можуть бути сплутані з іншими знаками. У багатьох країнах світу взагалі відсутнє законодавство з охорони прав споживачів, а у тих з них, де таке законодавство існує, споживачі, як правило, не можуть забезпечити охорону своїх прав. У цих випадках законодавче поле по товарних знаках є єдиним дієвим засобом судового захисту прав споживачів.

Товарні знаки корисні державним органам, котрі відповідають за перевірку якості та інших характеристик товарів та послуг. Товарні знаки можуть допомогти їм, наприклад, упізнати товари та послуги, що не відповідають вимогам закону та нормативних документів. Крім того, полегшується робота експертів з виявлення товарів за результатами скарг. І, нарешті, реєстрація товарних знаків є корисним джерелом статистичної і економічної інформації для державних органів.

Тобто, кожна країна зацікавлена у створенні ефективно працюючої системи, яка забезпечує надійну охорону товарних знаків. Бо її використання у повній мірі задовольняє законні інтереси споживачів і держави. Таким чином, товарні знаки вносять свій посильний вклад в економічний розвиток країни.

Однак не слід забувати, що не сам товарний знак створює якість, а саме якісний товар через товарний знак впливає на свідомість споживача, створюючи популярність відповідному бренду.

В Україні, як і в багатьох інших державах світу, заявник отримує свідоцтво про державну реєстрацію знака для товарів і послуг в середньому через 1,5 роки після подання відповідних матеріалів. Але існує і пришвидшена система реєстрації знаків. Знак для товарів і послуг може бути зареєстрований вже через 2 місяці після подання всіх необхідних документів до Укрпатенту. Зазвичай необхідність у пришвидшеній процедурі реєстрації знаків виникає у тих людей, які бажають терміново зареєструвати домен в зоні ua, а для цього згідно чинного законодавства від них вимагається наявність свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Сукупна вартість реєстрації знаку за пришвидшеною процедурою, включно з послугами повіреного та державними зборами (які складають 80% від загальної суми), складає приблизно 6000,00 грн.

Але при цьому необхідно знати,, що в реєстрації заявленого знаку можуть й відмовити, керуючись нормами чинного законодавства, і в такому разі всі витрачені кошти вже ніхто не поверне. Щоб звести будь-які можливі збитки до мінімуму, зазвичай, найбільш доцільним є проведення попереднього пошуку по вже зареєстрованим та поданим на реєстрацію знакам для товарів і послуг (принаймні, проконсультуватися зі спеціалістом, який виходячи зі свого досвіду може надати кваліфіковану пораду з цього питання). І вже спираючись на його результати обрати чітку стратегію подальших дій: обрати потрібні класи товарів чи послуг, можливо певним чином видозмінити знак, тощо.