Спритність і методика її удосконалення

Спритність - це здібність опановувати складні рухові координації, швидко вивчати і удосконалювати спортивні рухи, раціонально застосовувати навички в ситуації, що постійно змінюється. Спритність виховується вивченням нових фізичних вправ і виконанням опанованих рухових дій у незвичних умовах. Легкоатлетичні вправи – стрибок із жердиною, стрибок у висоту, бар'єрний біг, метання молота – вимагають значної спритності і водночас розвивають її. Для розвитку спритності легкоатлетам рекомендується займатися спортивними іграми, хокеєм, гірськолижним спортом, стрибками на лижах, гімнастичними вправами і вправами на гімнастичних снарядах.

Вправи для виховання спритності застосовуються переважно на перших етапах багаторічного тренування і в підготовчому періоді. В подальшому спритність підтримується і удосконалюється разом зі зростанням майстерності легкоатлета.

Технічна підготовка

Технічна підготовка, забезпечуючи опанування технікою легкоатлетичних видів її подальше удосконалення, є складовою частиною спеціальної підготовки. Спеціальні вправи повинні бути спрямовані не тільки на засвоєння техніки взагалі, але і на уточнення та удосконалення окремих елементів, на виховання фізичних якостей. В основі оволодіння технікою лежить утворення умовнорефлекторних зв'язків і вироблення динамічного стереотипу і вироблення на його базі тієї чи іншої рухової навички.

Удосконалювати техніку необхідно протягом усього часу занять спортом. Навіть досягнувши високих показників технічної підготовленості, легкоатлет повинен дбати про подальше її удосконалення.

Існують типові педагогічні положення і типова схема навчання техніці легкоатлетичних вправ:

- створити правильне уявлення про техніку вправи, що вивчається;

- опанувати техніку основного елемента вправи, його складові та техніку вправи в цілому;

- уточнити індивідуальні особливості техніки і визначити шляхи подальшого її удосконалення;

- розпочинати засвоєння легкоатлетичних вправ потрібно з найбільш доступних, таких, що сприяють розвитку фізичних здібностей і необхідних навичок спортсмена, на основі яких він зможе вивчати більш складні види легкої атлетики.

Технічна підготовка легкоатлета, навчання техніці і її удосконалення відбувається на основі загальноприйнятих дидактичних принципів, за допомогою засобів і методів, специфічних для тих чи інших видів легкої атлетики.

Тактична підготовка

Тактика - це мистецтво ведення боротьби. Її складовою є розподіл сил спортсмена, планування і прогнозування його поведінки під час змагань, передбачування труднощів, які можуть виникати.

Тактична майстерність легкоатлета повинна базуватись на доброму володінні технікою, високому рівні розвитку фізичних здібностей, сильній волі і наполегливості у досягненні поставленої мети.

Тактична підготовка - складова частина спортивного тренування і її завданнями є вивчення:

а) загальних положень тактики;

б) сутності і закономірності спортивних змагань в обраному виді легкої атлетики та інших видах;

в) способу, засобів і можливості тактики певного виду легкої атлетики;

г) тактичного досвіду сильніших спортсменів;

д) практичного використання елементів, способів, прийомів, варіантів техніки в тренувальних заняттях;

е) сил суперників, їх тактичної, фізичної і вольової підготовки, тактичних способів, варіантів і систем ведення змагань з урахуванням оточення та інших зовнішніх умов.

Боротьба між учасниками змагань може бути безпосередньою і опосередкованою. В ходьбі, бігу на середні і довгі дистанції спортсмен може впливати на суперників, застосовуючи прискорення або нав'язуючи певну швидкість пересування під час лідирування. Стрибуни в довжину і метальники можуть першу спробу виконати з максимальним для себе результатом. У випадку успіху це стимулює спортсмена і негативно впливає на суперників. В стрибках у висоту після перших вдалих спроб спортсмен може пропустити ті чи інші висоти. Мета – створити психологічний тиск на суперників, викликати в них відчуття невпевненості в своїх силах. У бігунів тактичні варіанти можуть включати лідирування, переслідування, прискорення й уповільнення бігу під час лідирування, несподіваний ривок перед фінішем тощо.

Найкращою школою тактики легкоатлета є змагання. Результати кожного змагання необхідно ретельно аналізувати і фіксувати найбільш суттєві моменти. Важливо враховувати як позитивні моменти виступів, так і помилки, які потрібно усувати в наступних змаганнях.

Теоретична підготовка

Теоретична підготовка передбачає озброєння легкоатлета загальними і спеціальними знаннями. У кваліфікованого тренера спортсмен є співучасником творчого процесу. Це особливо важливо тоді, коли спортсмен ставить за мету у майбутньому бути тренером. Необхідною умовою для цього є достатня теоретична підготовка спортсмена. Вона полягає у розширенні та поглибленні знань, які пов'язані зі спортивною спеціалізацією, з осмисленням усіх сторін підготовки.

Кваліфікований спортсмен повинен усвідомлювати основні питання спортивного тренування, знати сучасні дослідження в галузі легкої атлетики, особливо в обраному виді, вивчати техніку, тактику, методику тренування найсильніших атлетів країни і світу, постійно цікавитись новою фаховою літературою.

Формами теоретичної підготовки є лекції і доповіді, бесіди під час тренувальних занять, самостійна робота з книгою, регулярне читання газет і журналів, перегляд спеціальних кінофільмів та телевізійних програм. До теоретичної підготовки, крім названих, належить опрацювання питань психологічної підготовки, гігієнічного режиму спортсмена (йдеться про режим дня, сон, харчування, зарядку, водні процедури, загартування, самомасаж і масаж). Спортсмена необхідно ознайомити з основами лікарського контролю і самоконтролю, з профілактикою травматизму в обраному виді легкої атлетики.

Психологічна підготовка

Психологічна підготовка об'єднує моральну і вольову підготовку. Виховання моральних якостей легкоатлетів повинно здійснюватись під час усіх занять, на змаганнях, у повсякденному спілкуванні вихователя і вихованців. Великий виховний вплив має сам колектив спортсменів і для його створення варто використовувати досвід передових педагогів, наприклад, Бердичівської школи стрибунів В.А. Лонського, школи метальників молота А.П. Бондарчука, стрибунів з жердиною С. Бубки та інших. У школах існують чіткі традиції поведінки і дисципліни. Сам колектив визначає міри заохочення і покарання своїх вихованців. Своєчасне заохочення формує у спортсмена стійкі навички дисциплінованості, витримки, взаємодопомоги і взаємоповаги у співпраці з ровесниками. Цьому сприяють і різні види суспільно корисної праці: ремонти спортивних споруд, спорядження та інвентарю, обладнання і підготовку місць занять і т. п. Впливаючи на поведінку і взаємини в колективі, можна боротись з індивідуалізмом, егоїзмом, зазнайством. Проте висока вимогливість до поведінки спортсменів обов'язково передбачає високу повагу до них.

Відомі непоодинокі випадки, коли спортсмен прагне домогтися перемоги, послуговуючись будь-якими засобами, навіть забороненими. Це є свідченням вияву таких вольових зусиль, які суперечать загальноприйнятим нормам моралі. Тому поєднання моральної і вольової підготовки є однією з передумов формування гармонійної особистості. Вольові якості у спортсменів виховуються в процесі подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів. Внутрішні труднощі виявляються в таких переживаннях, як: невпевненість, сумнів, тривога, страх, втома. Зовнішні переважно пов'язані з оволодінням і удосконаленням техніки, з вихованням рухових якостей. Ці труднощі може викликати збільшення або зменшення ваги снарядів і обтяжень, збільшення кількості повторень, зменшення часу відпочинку, зміна швидкості на дистанції, певні умови змагань (покриття доріжки, твердий і м'який ґрунт, висота місцевості над рівнем моря, температура повітря, зустрічний вітер, дощ і т. п.).

Відомо, що в змаганнях рівних за силою суперників перемагають ті, в кого краща вольова підготовка. Мало бути працелюбним і наполегливим. Досвідчений тренер повинен цілеспрямовано моделювати на тренуваннях ситуації, що можуть виникнути на змаганнях, передбачаючи при цьому різні ускладнення (гучний постріл стартового пістолета, штучні перешкоди під час стрибків у довжину, по-новому пофарбована планка для стрибків, дуже гучне або агресивне реагування глядачів на хід змагань, продовження змагань в іншому секторі тощо.).

Виховуючи вольові якості на практичних заняттях з легкої атлетики, необхідно дотримуватись таких основних правил:

1. Вчити спортсменів переборювати негативні емоції.

2. Проводити заняття переважно з групою.

3. Практикувати спільні заняття менш підготовлених з більш підготовленими легкоатлетами.

4. Частіше використовувати на тренувальних заняттях змагальний метод.

5. Застосовувати під час тренувань ґандікапи (фора).

6. Виконувати майже на кожному занятті хоча б одну вправу з обов'язковим досягненням мети (присісти на одній нозі визначену кількість разів, за певний час пробігти заплановану кількість відрізків і т. п.).

7. Виконувати на кожному занятті хоча б одну вправу в ускладнених умовах (відштовхуватись на м'якому ґрунті, метати важчі снаряди, стрибати в довжину через ями або штучні перешкоди, бігти вгору тощо.).

8. Час від часу (особливо в підготовчому період) застосовувати метод "до відмови" для виховання витривалості, зміцнення мускулатури та ін.

9. Періодично проводити прикидки, внутрішні змагання в умовах, наближених до змагальних, а потім і в ускладнених, зокрема, в будь-яку погоду, з обмеженою кількістю спроб (одна замість трьох).

10. Залучати легкоатлетів до самостійного складання планів для одного і більше тренувань і самостійного проведення окремих тренувальних занять.

11. Учити легкоатлетів змагатись без сторонньої, зокрема тренерської, допомоги.

Спортсмена необхідно привчати свідомо контролювати свій психічний стан перед змаганнями і з цією метою застосовувати різні методи саморегуляції.

Для того, щоб знизити рівень збудження, заспокоїтись, розслабитись, застосовують різні прийоми:

- зосередження думок і уваги на образах і уявленнях, які викликають позитивні емоційні реакції;

- зосередження уваги на техніці виконання дій, а не на результаті;

- самонавіювання спрямоване на заспокоєння, якому сприяють: впевненість у високому рівні своєї підготовки, обізнаність із можливими вадами суперників, правильне розуміння власної відповідальності за наслідки виступів;

- самонакази на зразок: "заспокойся", "не хвилюйся", "візьми себе в руки" тощо.

Знижують збудження різні засоби, прийоми пов’язані із використанням рухів, поз і зовнішніх дій:

- довільна затримка виразних рухів, притаманних збудженому стану ("маска спокою");

- довільна регуляція дихання шляхом змін інтервалів вдиху і видиху, затримка дихання;

- послідовне розслаблення основних і локальних груп м’язів;

- заспокійливі прийоми масажу і самомасажу (легке поглажування і струшування).

З метою підвищення рівня збудження і мобілізації спортсмена перед змаганнями використовують різноманітні прийоми і засоби, які за впливом є протилежними за наведені.

На різних етапах, залежно від індивідуальних особливостей і фізичних можливостей спортсмена, змінюється питома вага того чи іншого виду підготовки легкоатлета.

Література

1. Артюшенко О.Ф. Легка атлетика: Навчальний посібник для студентів факультетів фізичної культури. - Черкаси: БРАМА-ІСУЕП. 2000. – 316 с.

2. Бакланов В.Д. Этапность построения двигательного навыка в барьерном беге./ в сб. Управление движениями и совершенствование технической подготовки в физическом воспитании. - М.:МОПИ, 1981. - С. 11-17.

3. Балахничев В.В. Бег на 110 м с барьерами. -М.: ФиС, 1987. – 80 с.

4. Бондарчук А.П. и др. Легкоатлетические метания.-К.: Здоров'я, 1984. –168 с.

5. Верхошанський Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. -М.: Физкультура и спорт. 1988.- 331 с.

6. Волков Л.В. Теория спортивного отбора: способности, одарённость, талант. – К.: Вежа, 1997. - 168 с.

7. Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій /Харк.держ.пед.ун-т ім.Г.С.Сковороди. – Харків:"ОВС", 2001. – 112 с.

8. Иванова Л.С. Вариативность в подготовке метателей. - М.: ФиС, 1987.-112 с.

9. Келлер В.С., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. - Львов: Украинская спортивная ассоциация, 1993. - 270 с.