Середньовічні міста. Ремесла. Цехи

У країнах Західної Європи найдавніші міста зав­дячували своїм початком римлянам. Міста вини­кали скрізь, куди доходила влада Стародавнього Риму. Пізніше міста стали виникати біля стін великих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, на узбережжі морів тощо.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI сто­ліття.

Основні причини процесу урбанізації:

· загальне економічне піднесення;

· успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільненні частини населення для занять ремеслом;

· зростаючі потреби людей у промислових виробах

· розвиток торгівлі, обміну, товарно-грошових відносин.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). Торги відбувалися в означені дні тижня, а великі торги – кілька разів на рік. У центрі міста на ринковій площі знаходи­лася ратуша – адміністративний осередок. Від цент­ральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Знач­на частина міського населення була зайнята у сільськогосподарському виробництві.

В XI – XII ст. міста Європи досягли значного економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися більших прав, що при­звело до загострення протиріч між жителями міст і феодалами. В XI – XIII ст. у країнах Західної Європи прокотилася хвиля комунальних революцій, вна­слідок яких міста домоглися незалежності та само­врядування. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну свободу, власні органи управ­ління (виборний муніципалітет, судівництво тощо). Міста мали свої правні кодек­си. Так, наприклад, у Німеччині були відомі «Саксон­ське дзеркало», «Швабське дзеркало», «Магдебурзьке право» й ін.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузі міського ремесла – текстильне виробництво (виготовлення вовняних, лляних і шов­кових тканин), виплавка і обробка металів.

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Без­перервні війни вимагали великої кількості зброї і металевих обладунків (кольчуг, панцирів, щитів, шо­ломів). Попит на метал зумовив прискорений роз­виток металургії.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відомими були альпійські, чеські, надрейнські, фран­цузькі, англійські й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб міського життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були власністю дер­жави і приносили великі прибутки.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи. Таке об’єднання було обумовлене всією систе­мою середньовічних соціально-економічних відносин, феодально-становою структурою суспільства.

Основні причини виникнення такого устрою:

· необхідність згуртування проти об’єднаного роз­бійницького дворянства;

· потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях;

· зростання конкуренції з боку сіль­ських ремісників.

У першу чергу цехи були об’єднаннями економіч­ного характеру, які виконували завдання організації виробництва і збуту продукції, а також охорони еко­номічних інтересів ремісників.

Ремісничий цех як корпорація володів звичайно сумою прав і привілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалуваннях, постановах міських вла­стей, статутах. Внутрішні правила ремісничих об’єд­нань, у відповідності із загальними принципами кор­поративності, були спрямовані на підтримання еконо­мічної рівності серед їхніх членів шляхом як отримання збагачення, так і недопущення збідніння окре­мих майстрів.

Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні й обороні міста і виступала окремою бо­йовою одиницею міського ополчення. Він мав свою церкву, каплицю чи ікону в церкві, будучи своєрідною релігійною організацією. Кожне ремісниче об’єднан­ня мало свою атрибутику й символіку: емблеми із зображеннями знарядь праці, прапори, цехову печатку, скриньку, де зберігалися документи й гроші.

Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху характеризувалася феодальною ієрархічністю. Цех поділявся на соціально-вікові групи (учні – підмайстри – майстри – старші майстри). Справами цехів керували виборні посадові особи. На чолі об’єднання цехів стояв цехмістер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.

Цехова організація була економічно-раціональною в XIII – XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Вона спри­яла виробництву високоякісної продукції, вихован­ню ремісничої молоді. Згодом цехи стали стриму­вати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в од­накові умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до за­стою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до за­непаду промисловості.

У XIV – XV ст. у Європі виникла нова, вища фор­ма виробництва – мануфактура. На зміну куста­рям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні.