Наукова доповідь та її особливості

При підготовці доповіді потрібно мати на увазі, що суть роботи багатьом учасникам обговорення буде відома, а при офіційному захисті фахівці, які беруть участь у засіданні, матимуть можливість заздалегідь познайомитися зі змістом роботи. Виходячи з цього, в доповіді необхідно зосередити зусилля на обґрунтуванні висунутої наукової гіпотези, розкриття нових наукових положень, результатів теоретичних і експериментальних досліджень, їх прикладної значущості для відповідної галузі знань, економічного та соціального життя суспільства.

У структурному відношенні доповідь претендента з урахуванням накопиченого досвіду можна умовно розділити на три частини, кожна з яких має свою логіку побудови. Проте ці частини повинні складатися в єдине ціле, кожна наступна частина повинна логічно розвивати ідеї попередньої.

Перша частина доповіді - ввідна. У ній автор повинен сформулювати своє розуміння актуальності вибраної теми і привести підтвердження, спираючись на літературні дані, наявності проблемної ситуації по обговорюваній темі, що вимагає розв'язання у відповідній галузі знання. Тут дається короткий порівняльний аналіз результатів досліджень інших авторів, їх критична оцінка, визначення їх достоїнств і недоліків Тут же претендент дає характеристику об'єкта та предмета досліджень, пояснює методологію свого наукового пошуку, особливу увагу приділяючи вживаним методам досліджень. У кінці цієї частини чітко формулюються наукові положення, які виносяться на захист, і розкривається їх наукова новизна.

Друга частина доповіді, основна і найбільша за об'ємом, повинна містити результати теоретичних і експериментальних досліджень і їх аналіз, підтверджуючи винесені на захист наукові положення. Послідовність викладу результатів дослідження визначається логікою дисертаційного дослідження і бажанням самого автора. Найчастіше план цієї частини виступу претендент вибудовує виходячи зі структури самої роботи. У доповіді крок за кроком, спираючись на основні результати і висновки, сформульовані в кінці розділів, підтверджуючи їх ілюстраціями, доповідач формує у слухачів позитивне сприйняття своїх результатів. Найбільш виграшні з погляду наукової новизни і практичної значущості результати слід освітлювати в першу чергу і детально, другорядні можна тільки згадати. Підбираючи ілюстративний матеріал, можна готувати підсумкові таблиці та графіки шляхом об'єднання фрагментів з різних таблиць і ілюстрацій дисертації. Претендент повинен продумати кожну тезу свого виступу з позицій, чи не викличе він у аудиторії питання, ґрунтовну та вичерпну відповідь на які претендент не в змозі дати.

Доповідь закінчується завершальною частиною, яка засновується на висновках роботи. У цій частині повинні прозвучати всі основні наукові досягнення, їх результативність, теоретична і практична значущість, можливість і об'єм їх впровадження у відповідних галузях народного господарства, культурної і соціальної сфер. Якщо є впровадження якихось розробок по роботі, то це необхідно показати в завершальній частині доповіді, називаючи відомства і підприємства, де воно відбулося, з вказівкою об'ємів і перспектив подальшого застосування. Переконливими виглядають відомості про публікування наукових робіт, якщо це має місце. Монографії, публікації в наукових журналах за профілем роботи і в збірках наукових праць провідних НДІ і вузів країни і за кордоном свідчать про те, що наукові досягнення відомі науковій громадськості.

До тексту доповіді можуть бути підготовлені відповідні ілюстрації: схеми, фотографії, таблиці, графіки, діаграми, номограми і т. д. у вигляді плакатів або слайдів. Ці допоміжні матеріали сприяють доказу положень, що висуваються доповідачем, і сприяють чіткості викладу матеріалу досліджень. Кількість таких матеріалів у принципі не обмежена, проте значна їх кількість може привести до розмивання ідеї доповіді і несприйняттю отриманих результатів слухачами.

Треба пам'ятати, що не тільки зміст доповіді, але і стиль її викладу самим автором, і впевнена манера поведінки під час відповідей на питання створюють сприятливу атмосферу для позитивної оцінки роботи. Узагальнення накопиченого досвіду публічних захистів наукових робіт дозволяє сформулювати наступні рекомендації:

- мова доповідача повинна бути спокійною, неквапливою, ясною, граматично точною й упевненою, що дозволить зробити її переконливою і зрозумілою слухачам, при цьому треба пам'ятати, що квапливість, "проковтування" закінчень слів значно знижує враження від виступу;

- доповідь не повинна бути спрощеною, в ній повинна поєднуватися наукова строгість аргументації з розумінням широкою аудиторією фахівців з даних питань;

- необхідно чітко дотримуватись норм літературної вимови, зокрема правила застосування наголосів у словах і словосполученнях, особливо складних для сприйняття;

- слід під час доповіді повторювати іменники, уникаючи займенників;

- бажано використовувати чіткі та короткі ствердні пропозиції;

- не слід перенавантажувати доповідь складнопідрядними реченнями.

Під час публічного виступу важливо уміти подати себе і свою доповідь так, щоб наочно переконати присутніх у своїй науковій зрілості та значущості роботи. Елегантність, чіткість, зібраність і упевненість створюють сприятливе враження про доповідача. І навпаки, сумбурність, метушливість, тавтологія і зайва самовпевненість знижують оцінку виконаної роботи. Цьому ж сприяє і нестриманість, що полягає в спробах дострокової відповіді на ще не до кінця сформульоване питання. Бажано на поставлене питання відповідати відразу ж, а не вислуховувати всі питання, а потім на них відповідати. При цьому треба пам'ятати те, що логічна й аргументована відповідь на попереднє питання може виключити подальше.

43. Науково-технічна ефективність досліджень(44,45,46)

1. Оцінка ефективності наукових робіт.

2. Аналіз підсумкового результату.

3. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів.