Концепція розробки та основні елементи програми підвищення конкурентоспроможності

Програмою підвищення конкурентоспроможності прийнято вважати особливим чином організований комплекс робіт, спрямований на вирішення завдання підвищення конкурентоспроможності продукції та/або підприємства, виконання котрого обмежено в часі, а також пов’язано зі споживанням конкретних фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

усього комплексу робіт.

Програми підвищення конкурентоспроможності, як інструмент вдосконалення складної соціотехнічної системи, характеризуються:

• цільовою спрямованістю та складністю мети;

• багатозначністю та невизначеністю середовища;

• складною організаційною структурою (залученням великої кількості виконавців і організація їх кооперації);

• складною динамікою функціонування та великими термінами розробки;

• суттєвими ризиками успішного виконання.

Учасниками програми підвищення конкурентоспроможності можуть виступати:

1. Головний учасник – це Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатів програми (для програми підвищення конкурентоспроможності підприємства Замовником найчастіше виступають власники підприємства та/або вища ланка менеджменту).

2. Інвестор – це сторона, яка вкладає грошові ресурси в програму (може бути однією особою з Замовником).

3. Проектувальник – розробник проектно-звітної документації.

4. Постачальник, який відповідає за матеріально-технічне забезпечення програми (проекту).

5. Підрядник – юридична особа, яка несе відповідальність за виконання робіт згідно з контрактами.

6. Консультант.

7. Керівник програмою (проектом) – це зазвичай проект-менеджер, тобто, фізична особа, котрій Замовник делегує повноваження по керівництву роботами по програмі (проекту) (планування, контроль и координування робіт учасників програми).

8. Команда програми (проекту) – це організаційна структура під керівництвом проект-менеджера, яка створюється на період впровадження програми (проекту) з метою ефективного досягнення її цілей.

9. Банк – як інвестор (чи один з основних інвесторів).

55. Зовнішні та внутрішні передумови, що визначають необхідність розробки програм підвищення конкурентоспроможнос ті.

Зовнішні передумов и (формують зовнішній контекст, в якому діє підприємство):

• опосередкованого впливу:

 економічні (виникнення нових товарних ринків, підвищення вимог до якості продукції, загострення конкуренції, завершення життєвого циклу продукції, активна інвестиційна політика);

 науково-технічні (швидкий науково-технічний розвиток, поява нових технологій, поява нових товарів-замінників, підвищення вимог до сертифікації продукції в галузі);

 політико-правові (сприятлива для розвитку галузі політика органів влади, захист вітчизняного виробника, законодавчі обмеження);

 соціальні (демографічна ситуація, зміна потреб і купівельної спроможності споживачів, наявність кваліфікованої робочої сили) тощо.

• безпосереднього впливу (проміжне середовище підприємства). Ця група передумов описує вплив зацікавлених сторін програми (проекту) – окремих зовнішніх осіб чи організацій, які залучені до програми (проекту), а також тих, чиї інтереси можуть позитивно чи негативно вплинути на успішну їх реалізацію: бізнес-партнери, клієнти (замовники), постачальники, інвестори, підрядники, кредитори, регулятивні органи.

Від них вимагається чітке розуміння ситуації, в якій знаходиться підприємство, уявлення про майбутні зміни, яких воно прагне досягти, згода і готовність до цих змін та гарантії підтримки.

Внутрішні передумови (охоплюють основні внутрішні функціональні сфери):

• організаційно-управлінські:

- спроможність організації застосувати стратегічну діяльність, спираючись на постійний організаційний розвиток;

- усвідомлення менеджментом необхідності впровадження програми підвищення конкурентоспроможності та її підтримка вищим керівництвом;

- економічне обґрунтування доцільності й оцінка можливості здійснення змін (готовності підприємства до впровадження програми);

- наявність або виокремлення центрів прийняття рішень, децентралізація управління;

- готовність змінити стиль мислення і роботи;

- використання найпростіших і найконкретніших організаційних рішень;

• техніко-технологічні:

- відповідне коло наявних технологій,

- знання новітніх технологій;

- великий науковий потенціал;

- достатній рівень технічної підготовки виробництва;

- ґрунтовна конструкторська підготовка (у т.ч. прискіплива економічна оцінка конструкції виробу);

- достатньо розвинені та доступні інформаційні технології;

• фінансові:

- наявність достатньої кількості власних та/або залучених коштів на впровадження нових розробок;

- фінансова стабільність та наявність надійних фінансових партнерів;

• кадрові:

- активна участь персоналу в програмі;

- компетентність і професіоналізм;

- готовність до змін, гнучкість та цілісність бачення проблем;

- навчання персоналу методам діяльності в умовах організаційних змін;

- психологічна підготовка персоналу до майбутніх змін на підприємстві, гнучка система мотивації;

- стрімке реагування на опір організаційним змінам та запобігання виникненню організаційних конфліктів;

- розробка діаграми відповідальності і повноважень в межах кожного операційного блоку для документування ролей і розподілу відповідальності в процесі реалізації програми нововведень.

56. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності. Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності та моніторинг її ходу.

Зміст і послідовність етапів розробки програми підвищення конкурентоспроможності.

- Визначення та впорядкування пріоритетності цілей;

- Конкретизація цілей та діагностика ресурсних і часових обмежень;

- Формулювання стратегії реалізації програми;

- Планування дій та визначення фаз програми;

- Створення організаційної структури програми;

- Установлення методів та вибір інструментарію вимірювання досягнутих результатів;

- Визначення витрат, пов’язаних із реалізацією програми;

- Оцінювання ефективності запропонованих заходів.

Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності пов’язана зі значним ступенем невизначеності та різноманіттям ризиків.

Важливе місце при реалізації програми займає контроль, що передбачає не лише перевірку досягнення цілей та виявлення причин, які дестабілізують хід роботи, а й обґрунтування управлінських рішень щодо корекції виконання завдань задля запобігання шкоди (зриву термінів; перевищення норм використання ресурсів, вартості; низької якості тощо).

Контроль програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності включає:

• моніторинг (систематичне та планомірне спостереження за всіма процесами реалізації програми або проекту);

• виявлення відхилень від цілей за допомогою низки критеріїв і обмежень, які фіксуються в календарних планах, бюджетах, розрахункових потребах у трудових і матеріальних затратах і т.ін.;

• прогнозування наслідків ситуації, що склалась;

• обґрунтування необхідності вжиття корегуючих заходів.

57. Програми підвищення продуктивності та якості як складові програм підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Поширеною та часто застосовуваною складовою програми підвищення конкурентоспроможності є програма підвищення якості, яка являє собою план діяльності організації, спрямований на розробку і впровадження комплексного підходу до забезпечення та підвищення якості продукції та основних виконуваних на підприємстві процесів.

Широко застосовуються у практиці сучасних бізнес-структур і програми підвищення продуктивності, які являє собою план діяльності організації щодо підвищення продуктивності різних елементів виробничої діяльності (виробничих й управлінських процесів, використання ресурсів тощо).

Процес підвищення продуктивності на підприємстві є процесом безперервним і передбачає прийняття рішень щодо осяжного комплексу питань. Як правило, він вимагає від керівництва компанії або окремого підрозділу (залежно від організаційного рівня, на якому вирішується завдання підвищення продуктивності):

1. Визначити й установити пріоритет цілей підприємства,

2. Визначити критерії обсягу виробництва в рамках організаційних обмежень:

3. Підготувати програму дій:

- розробити деталі для кожної фази діяльності;

- спроектувати організаційні зміни;

- видати завдання виконавцям;

- скласти остаточні докладні програми дій із вказівкою процедури їхнього здійснення.

4. Усунути відомі перешкоди на шляху підвищення продуктивності

5. Розробити системи і методи вимірювання продуктивності:

6. Приступити до виконання програми дій:

7. Стимулювати робітників і менеджерів до досягнення високої продуктивності:

8. Підтримувати рівень зусиль по підвищенню продуктивності:

9. Контролювати організаційний клімат.

58. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни.

Підвищення конкурентоспроможності кожного окремого підприємства є результатом не тільки локальних дій на мікроекономічному рівні (тобто – на рівні власне цього підприємства), але, значною мірою, і наслідком активізації діяльності щодо підвищення конкурентоспроможності на галузевому, регіональному, державному рівнях.

Загалом, до шляхів підвищення конкурентоспроможності країни відносять:

 внутрішньополітичну стабільність;

 створення гнучких економічних структур;

 розвиток наступальної стратегії на міжнародних експортних ринках;

 акцент на якості та швидкості при виконанні реформ;

 інвестування у покращення умов праці;

 вкладення капіталу в традиційні галузі та в промисловість;

 широке інвестування освіти, а також системи безперервного навчання;

 сприяння заощадженням населення та інвестиціям у власну економіку;

 підтримання соціальної згоди шляхом скорочення різниці у заробітній платі та зміцнення середнього класу тощо.

59. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки знайшов своє втілення у “Основних напрямах конкурентної політики”, що формулювалися на 1999-2000 роки та на 2002-2004 роки, та затверджувалися указами Президента України. Також втіленням вітчизняного підходу є програми діяльності урядів. Проте результати залишають бажати кращого.

За кількома загальновизнаними методиками визначення конкурентоспроможності Україна протягом останніх років традиційно «пасе задніх». Відсутність ж на даний момент системного розуміння власної неконкурентоспроможності в поєднанні з відсутністю стратегії з її формування створює ризик залишитися інвестиційно непривабливою й нерозвиненою країною і надалі.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва та ефективності їх використання у порівнянні з 6-ома економічно найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у забезпеченості сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце. Але реалізація цих можливостей вкрай погана. За ефективністю використання факторів виробництва Україна, як і Росія та інші країни СНД, посідають останні місця, набагато поступаючись розвинутим країнам світу. Від Франції, наприклад, відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь - у 10-12 разів, трудових ресурсів - у 7-15 разів, основного капіталу - в 2-3 рази, наукового потенціалу - більш як у 20 разів.

Однак, слід зазначити,що наша країна робить певні кроки для підвищення конкурентоспроможності нац.. економіки, що втілюються у розробці різноманітних програм. Так, у 2005 році Кабінетом міністрів України прийнята нова урядова програма "На зустріч людям", яка базується та розвиває положення програми Президента України Віктора Ющенка "Десять кроків на зустріч людям"Сьогодні Україна також продовжує запроваджувати політику, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Прикладом цього є затвердження Указом Президента Національного плану дій 2010=2014 р.р., у якому окреслені наступні напрямки:

- Стабілізація дефіциту державного бюджету та державного боргу,зокрема посилення фінансової та фіскальної дисципліни та підвищення якості капітального бюджетування4

- Реформа податкової системи зокрема зниження податкового навантаження на бізнес,упровадження механізму індексації ставок податків і зборів, введення в дію Податкового кодексу та реформування державної податкової служби;

- проведення земельної реформи;

- Збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення кредитування економіки з одночасним зниженням рівня ризиків фінансової системи

- Зростання і розвиток фондового ринку та сектору фінансових послуг.

Реалізація плану дасть можливість покращити економічну ситуацію і, завдяки цьому,підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки україни на міжнародній арені.

 

60. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.

Слід зазначити, що міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності є досить багатим. У якості прикладу наведемо Державну програму розвитку АПК Російської Федерації

на період до 2020 року. Цілями Державної програми на період до 2020 р. є:

1) забезпечення продовольчої незалежності країни в параметрах, заданих Доктриною продовольчої безпеки Російської Федерації;

2) підвищення конкурентоспроможності російської сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках на основі інноваційного розвитку АПК;

3) забезпечення фінансової стійкості товаровиробників АПК;

4) відтворення і підвищення ефективності використання в сільському господарстві земельних та інших ресурсів, екологізація виробництва;

5) стійкий розвиток сільських територій.

Для досягнення цих цілей в Державній програмі передбачається вирішення наступних завдань, що реалізуються у федеральних цільових програмах та підпрограмах:

1,1 стимулювання зростання виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, виробництва харчових продуктів, включаючи напої, і тютюну;

1,2 здійснення протиепізоотичних заходів щодо карантинних та особливо небезпечних тварин;

2,1 підтримка розвитку інфраструктури агропродовольчого ринку;

2,2 підвищення ефективності регулювання ринків сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;

2,3 підтримка малих форм господарювання;

2,4 забезпечення функцій управління в сфері реалізації Державної програми, вдосконалення системи інформаційного забезпечення АПК;

2,5 наукове забезпечення реалізації заходів державної програми;

3,1 підвищення рівня рентабельності в сільському господарстві для забезпечення його сталого розвитку;

4,1 стимулювання інноваційної діяльності та інноваційного розвитку агропромислового комплексу;

4,2 створення умов для збереження та відновлення родючості грунтів, стимулювання ефективного використання земель сільськогосподарського призначення;

4,3 розвиток меліорації сільськогосподарських земель;

5,1 диверсифікація сільської економіки, підвищення зайнятості, рівня і якості життя сільського населення

 

Основні очікувані кінцеві результати, терміни та етапи

реалізації Державної програми

 

В результаті реалізації Державної програми буде забезпечено досягнення встановлених значень за більшістю основних показників Доктрини продовольчої безпеки російської Федерації.

В результаті питома вага вітчизняної продукції в загальних ресурсах складе: зерна - 99,8%, цукру - 91,2%, рослинної олії - 82,8%, картоплі - 99,7%, м'яса та м'ясопродуктів - 88,9%, молока і молокопродуктів - 85,3%.

Валовий збір зерна підвищиться до 2020 р. до 125 млн т проти 85200000 т в середньому за 2006-2010 рр., або на 46,7%, цукрових буряків -. до 42 млн т проти 27,1 млн т, або на 55%, насіння соняшнику - до 7, 5 млн т проти 6,3 млн т, або на 19%. Цьому сприятимуть заходи щодо поліпшення використання земель сільськогосподарського призначення, селекції та насінництва сільськогосподарських культур, збільшення внесення мінеральних добрив до 80-100 кг д.р. на 1 га посіву, зростання площ використовуваних меліорованих земель до 2020 р. до 10,3 млн га.

Виробництво худоби та птиці (у живій вазі) до 2020 р. зросте в порівнянні з 2010 р. до 14,1 млн т, або на 34,3%, молока - до 36 млн т, або на 13,2%. Основний приріст буде отримано за рахунок зростання продуктивності худоби та птиці на основі поліпшення породного складу.

Продуктивність праці підвищиться по відношенню до її рівня в 2010 р. в 1,7 рази, що сприятиме зростанню середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві до 45 тис. руб., або до 95% середнього її рівня по економіці країни.

Для цих цілей передбачається забезпечити щорічний приріст інвестицій в сільське господарство в розмірі 8,8%, створити умови для досягнення рівня рентабельності в сільськогосподарських організаціях не менше 25%.

Все це дозволить істотно підвищити конкурентоспроможність російської сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, здійснювати імпортозаміщення, збільшити експорт зерна та іншої сільськогосподарської продукції.

Терміни реалізації Державної програми - 2013-2020 рр..

Федеральна цільова програма «Сталий розвиток сільських територій на 2014-2017 роки та на період до 2020 року» включає два етапи - 2014-2017 рр.. і 2018-2020 рр.. Це відповідає положенням Концепції сталого соціального розвитку сільських територій Російської Федерації, затвердженої розпорядженням Урядом Російської Федерації від 30 листопада 2010 № 2136-р.