Початок залізного віку на території України. Культура кімерійців

Залізний вік завершує історію первісного і раннє-класового суспільства. Залізо витеснило камінь. Залізний вік набагато коротший за попередні. Він розпочався в Європі на початку I тис. до н.е. і завершився у I ст. до н.е. Окремі предмети з заліза були відомі в Єгипті вже у III тис. до н.е., а засіб здобування заліза з руди був відомий у II тис. до н.е., але поширення цього матеріалу почалось у IX–VII тис. до н.е., коли з заліза навчилися виробляти сталь. Це призвело до технічного перевороту. До початку нашої ери були відомі основні види ремесел і сільськогосподарчі знаряддя, що слугували людині у середні віки і в новий час.

На території України носіями культури залізної доби були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.). Кіммерійські поховання – головне археологічне джерело для вивчення історії і культури цього таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося. Кіммерійці – перший народ Східної Європи, справжнє ім’я якого, зафіксоване в написаних джерелах, дійшло до наших часів. Про нього говориться в «Одісеї», пише Геродот в своїй «Історії». Ховали кіммерійці в овальних ямах, перекритих курганним насипом; іноді стінки ями обшивали деревом, робили дерев’яне перекриття. Основне заняття – скотарство (конярство). Важливу роль у житті кіммерійців відігравала війна. Матеріальна культура перш за все націлена саме на це (предмети озброєння та спорядження верхового коня). Зброя: далекобійний лук і стріли з бронзовими дволопатевими наконечниками; для ближнього бою – мечі. В цей час кіммерійці вже виготовляли сталь, навіть кількох сортів. В бій ходили легкою кіннотою. Під впливом завойовницьких походів на сусідніх територіях поширюються зразки зброї, кінського спорядження за кіммерійськими зразками, що доказує їх надійність і вдалу конструкцію. Відомі імена трьох царів (за Геродотом) – Теушпа, Тугдамме (Лигдаміс), Шандакшатра.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер: прикрашання зброї, кінського спорядження, посуду.

Корені кіммерійців слід шукати у зрубній культурі Північного Причорномор’я. Важлива й спорідненість кіммерійців з іраномовними зрубниками, а імена царів дають підстави для твердження про іранську основу кіммерійського етносу.

Розвиток культури кіммерійців був перерваний у VII ст. до н.е. хвилею кочовників зі Сходу – скіфів.

Культура скіфів.

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.

Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про калліпідів-елліно-скіфів, тобто, змішане греко-скіфське, не кочове плем'я.

У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою.

Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок цього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколісними, а інші - шестиколісними.

Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру.

Іноді трапляються наземні однокімнатні споруди, округлі в плані. У деяких поселеннях Подніпров'я зафіксовані прямокутні в плані землянки (поселення біля с. Первомаївка на Херсонщині та Лиса Гора біля м. Василівка Запорізької обл.). Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево.

До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом.

Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями.

Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки.

Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) - божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон).. Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру.