Особливості підготовки та ведення наступального бою

При виході з оточення

264. Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням противника, що перешкоджає виходу. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.

265. Взводу при виході з оточення вказується об’єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Об’єктом атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі та створення разом з іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу збігається із завданням старшого командира, яке полягає у виході підрозділів з кільця оточення і з’єднанні їх з військами, що діють назустріч їм з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує вигідні умови для подальших дій.

266. Залежно від отриманого завдання й умов обстановки, насамперед від положення і характеру дій військ, які перебувають поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.

Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, який перебуває поза оточенням. Ця допомога може полягати у завданні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у діях десантно-штурмових підрозділів, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення, а також у викиданні (висадці) повітряного десанту на напрямку прориву і виходу з оточення. У цих умовах удар підрозділами, які перебувають в оточенні, як правило, завдається назустріч своїм військам і через район бойових дій повітряного десанту.

Існує варіант виходу з оточення, коли підрозділи, які перебувають поза оточенням, переходять у наступ і завдають головного удару по основних силах противника, що діють у районі оточення. Рішучий удар наших військ по цьому противнику може змусити підрозділи противника, які безпосередньо здійснюють оточення, відмовитися від активних дій. Підрозділи, які опинилися в оточенні, у цьому випадку не завдають удару обов’язково назустріч своїм військам, а переходять у наступ у напрямку, виконуючи бойове завдання щодо знищення противника, якого визначив старший командир.

267. Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги підрозділам, що перебувають в оточенні. Це буває в тих випадках, коли основне угруповання наших військ веде важкі оборонні бої або відходить під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку підрозділ виходить з оточення самостійно, у напрямку дій військ, які ведуть бій поза оточенням або спочатку в іншому напрямку.

В умовах виходу з оточення за відсутності між воюючими сторонами суцільного фронту прорив підрозділів з кільця оточення може бути в будь-якому напрямку там, де кільце оточення найслабше, з подальшим виходом у напрямку ділянки фронту, де немає військ противника. Можливий і перехід підрозділів після виходу з оточення до партизанських дій.

268. Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. Залежно від конкретних умов командиру взводу, крім бойового завдання, може вказуватися: яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об’єктах противника завдаються удари його засобами; підрозділи, що виділяються для завдання ударів поза оточенням, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними; час, район викидання (висадки) і завдання повітряного десанту (якщо він застосовується); напрямок виходу з оточення і час початку дій; порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення; порядок встановлення зв’язку і взаємодії з підрозділами, що діють поза оточенням, а також порядок взаємного розпізнавання військ.

Організовуючи вихід з оточення, командир насамперед повинен зважувати на свої сили і засоби.

269. Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.

У рішенні на прорив і вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає: замисел бою – місце, напрямок, час прориву фронту оточення і місця відволікальних дій; якого противника й у якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятися; об’єкти ураження і порядок застосування зброї; бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву (групи прориву), відволікальних дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону); вихідне положення групи, призначеної для прориву, порядок і час його зайняття; порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів); бойове завдання підрозділам (групам); головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням; головні питання всебічного забезпечення; основи організації управління.

При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікальних дій, а також створити необхідний бойовий порядок.

270. Під час визначення напрямку прориву командир взводу повинен взяти до уваги місце завдання ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють поза оточенням, наявність ділянок, які нещільно займані або не займані, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості в місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) на ділянці прориву, стрімкість удару і вихід з оточення та з’єднання зі своїми військами.

Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратися там, де щільність противника найбільша. Перевага завдання ударів по головних силах противника полягає в тому, що зі знищенням підрозділи, які виходять з оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і щонайменше потрапляють під удари противника з флангів.

У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна, – місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні та є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій танків, БМП (БТР).

Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, який через його важкодоступність або інші причини противник уважає найменш можливим для виходу з оточення, а нашим підрозділам забезпечується прихованість перегрупування і раптовість прориву.

У разі завдання зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який перебуває в оточенні (навіть якщо його вказано старшим командиром), повинен узгоджуватися командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають поза оточенням. При цьому необхідно брати до уваги, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву в цьому випадку залежно від обстановки може вибиратися як на напрямку дій військ, що діють поза оточенням, так і в бік від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов’язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які завдають удару поза оточенням.

Ширина в місці прориву щоразу буде визначатися бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості й іншими умовами обстановки з урахуванням нормативів наступального бою.

271. Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву й уведення його в оману необхідно додатково завдати удару на іншому напрямку.

Відволікальні дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій вклинився углиб району, що оборонявся. Активні дії на цих напрямках противник може вважати спробою поновлення положення, чим і буде відволікатися його увага від дійсного місця прориву.

Починати відволікальні дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки в кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву відволікальні дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки в місці прориву.

При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікальні дії доцільно починати одночасно з атакою в місці прориву.

272. При створенні бойового порядку командир взводу має зважити на те, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.

Тому бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.

Призначені для прориву сили і засоби можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні завдати удару на вибраному напрямку і розвинути наступ до з’єднання з військами, які діють поза оточенням. Це завдання найбільш відповідальне, тому до їх складу включають не менше половини сил і засобів, танки, якщо вони є в складі оточених. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.

Зі складу сил і засобів, призначених для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення доти, поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, у тому числі підрозділи прикриття.

Сили і засоби прикриття включають сили і засоби, призначені для відволікальних дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати займані позиції і забезпечити планомірний вихід підрозділів з району оточення.

Такі вогневі засоби, як автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинилися в оточенні, командир взводу включає до групи управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, призначених для прикриття.

273. Під час виходу з оточення в складі роти (батальйону) взвод може бути призначений для виконання завдань як у складі основних сил (підрозділів, призначених для прориву), так і в складі сил і засобів, призначених для прикриття.

Дії щодо організації бою і його ведення під час виконання завдань прикриття, виходу з оточення відповідають організації і веденню бою під час виходу з бою і відходу.

Під час дій у складі основних сил механізований (танковий) взвод може призначатись у заслон для прикриття одного або двох флангів і забезпечення виходу з оточення основних сил роти (батальйону) і підрозділів прикриття. Він відходить останнім з дозволу командира роти (батальйону) і після відходу підрозділу прикриття.

Після виходу роти (батальйону) з оточення і до з’єднання зі своїми військами заслони можуть діяти як бойові (тилові) похідні застави.

Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об’єктів на шляху відходу від механізованого взводу може призначатися група підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу, призначеного в заслін, уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

274. Час початку прориву підрозділу, що перебуває в оточенні, і дій підрозділів, що наступають поза оточенням, визначає старший командир. Найбільш доцільно здійснювати прорив уночі або за інших умов обмеженої видимості. Але в деяких випадках обстановка може вимагати виходу з оточення і вдень.

275. У бойовому наказі на прорив і відхід з оточення командир взводу під час постановки завдань, крім загальних питань, які визначаються у наказі на наступ, вказує:

підрозділам (групі прориву), призначеним для прориву, і тим, що діють на відволікальному напрямку, – засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;

групі прикриття – склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;

вогневим засобам, що входять у групу управління і вогневої підтримки, – завдання щодо знищення об’єктів противника на напрямку прориву, з підтримки підрозділів (групи), що здійснюють прорив і прикривають фланги, райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій під час виходу з оточення.

276. Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і підрозділу, що діє поза оточенням, за часом, напрямком дій і рубежами.

Крім загальних питань, він указує: завдання з розвідки, заходи щодо забезпечення прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості в місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що й у який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації поранених і хворих, бойової техніки і озброєння – і призначає за це відповідальних.

277. Управління під час виходу з оточення організовується з огляду на потребу керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання. Командир взводу управління здійснює особисто, основну увагу приділяючи підрозділам (групам), які проривають оточення.

278. Бій з метою виходу з оточення, як правило, буває недовготривалим, але жорстким. Прорив фронту оточення може починатися з вогневої підготовки, яка здійснюється артилерією (за умови досягнення її вогню) й авіацією старшого командира.

Артилерія, якщо вона є в підпорядкуванні командира взводу, здійснює вогневу підтримку атаки з її початком.

Якщо погана видимість, особливо вночі, а також з метою досягнення раптовості й іноді через нестачу боєприпасів атака може починатися без вогневої підготовки.

Використовуючи результати вогню артилерії й авіації, підрозділи (група), призначені для завдання удару, стрімкою атакою проривають фронт оточення і, знищуючи противника, просуваються вперед на з’єднання з підрозділом, що діє назустріч, або з тим, що висадився і захопив район у напрямку виходу з оточення, та встановлюють з ними зв’язок.

У міру просування підрозділів (групи), які здійснюють прорив, підрозділи, призначені для прикриття флангів (заслони), займають вигідні рубежі для відбиття атак противника, створюючи коридор для виходу підрозділів (групи) прикриття, евакуації поранених і хворих, виходу техніки тощо. Під час прориву ці сили (заслони) можуть поповнюватися за рахунок підрозділів, які виконали завдання в складі групи прикриття.

Артилерія, яка використовувалася у складі групи вогневої підтримки, безупинно підтримуючи вогнем підрозділи (групу) прориву, виходить з оточення разом із ними.

Якщо техніка тилу і технічного забезпечення потрапить в оточення разом із взводом, вона з’єднується в одну колону і виходить з оточення, рухаючись услід за підрозділами (групою), що здійснюють прорив. Транспортні засоби надаються насамперед для евакуації поранених і хворих. Озброєння, бойова й інша техніка (у тому числі пошкоджені), які не можуть бути евакуйовані з району оточення, знищуються лише за наказом командира взводу спеціально призначеними військовослужбовцями.

Підрозділи (група), призначені для прикриття виходу з оточення, під час прориву утримують займані позиції, не допускаючи звуження фронту оточення. Відхід ці підрозділи (групи) починають тільки за наказом командира взводу, як правило, після прориву кільця оточення. Вихід із бою і відхід здійснюється аналогічно викладеному раніше.

Заслони (підрозділи, групи), що прикривають фланги, відходять останніми, після пропуску підрозділів (груп), призначених для прикриття.

Після прориву кільця оточення взвод усіма силами і засобами безупинно просувається вперед на з’єднання з підрозділом, який діє поза оточенням.

Якщо противнику вдається внаслідок контратак закрити пролом і розділити бойовий порядок тих, хто виходить з оточення, підрозділи (група), що вийшли, повинні терміново повернути назад для атаки противника з тилу з метою прориву знову створеного кільця і забезпечення виходу тих, хто залишився.

Підрозділ, який діє поза оточенням, пропускає через створений коридор підрозділ, який виходить з оточення, прикриваючи його відхід.

Управління підлеглими підрозділами під час виходу з оточення командир взводу здійснює з командно-спостережного пункту на БМП, який переміщується з підрозділом (групою), що прориває кільце оточення.

Усі підрозділи (групи), які перебувають в оточенні і виходять з нього, завчасно забезпечуються радіоданими для зв’язку зі старшим командиром і підрозділом, що діє в районі, призначеному для виходу з оточення. Таким чином створюються умови встановлення зв’язку безпосередньо з тими підрозділами (групами), які під час бою втратили зв’язок з командиром взводу.

До початку прориву зв’язок здійснюється дротовими і рухомими засобами. Усі розмови, пов’язані з підготовкою до виходу з оточення, по технічних засобах забороняються.

З початком прориву діє радіозв’язок без обмежень і з цього моменту стає основним засобом зв’язку.