Вибір фотографічного устаткування і матеріалів

 

Основним вузлом фотографічного пристрою є об'єктив. Залежно від фокусної відстані об'єктиви розділяються на:

 

1) Короткофокусні з фокусною відстанню менше 35 мм:

- забезпечують великий кут огляду;

- мають велику глибину фокусу.

Такі об'єктиви називають також надширококутними. Вони дозволяють, наприклад, сфотографувати висотну будівлю, навіть не відходячи від неї на значну відстань. Недолік – спотворення об'єкта особливо при неправильному розташуванні об'єктива.

2) Середньофокусні об'єктиви з фокусною відстанню 35 ÷ 80 мм. Це найчастіше використовувані об'єктиви. Їх кут огляду менший, а при погляді через відеошукач видно, що він дещо «наближає» зображення в порівнянні з короткофокусними об'єктивами.

3) Довгофокусні об'єктиви з фокусною відстанню, яка може бути збільшена в принципі до безкінечності (60 мм ÷ декілька метрів). Переваги:

- забезпечують сильне збільшення об'єкта;

- у меншій мірі спотворюють його форму.

Недолік - малий кут огляду.

4) Об'єктиви зі змінною фокусною відстанню, зазвичай 35 ÷ 100 мм.

Таким чином, чим більше фокусна відстань об'єктива, тим вужче його «кут огляду» і тим сильніше він «наближає» об'єкти. Чим менше фокусна відстань, тим ширше «кут огляду», тим дрібніше предмети.

Оскільки лінзові системи завжди мають сферичну і хроматичну аберації, то фотооб'єктиви включають, окрім основної (фронтальної) лінзи, до 10 - 15 двоопуклих і опуклих лінз, що коригують. Окрім лінз об'єктиви завжди включають апертурну діафрагму. Апертурна діафрагма визначає глибину різкості об'єктива і регулює світловий потік, що потрапляє на фотоемульсію.

Глибина різкості - це відстань у напрямі зйомки, на якій не відбувається разфокусировки зображення. Чим менше діаметр апертурної діафрагми, тим більше глибина різкості об'єктива.

Вибір експозиції. Оскільки чутливість фотографічних матеріалів обмежена, то для отримання якісного зображення повинен строго обмежуватися світловий потік, що потрапляє на світлочутливий шар. Це обмеження називається експозицією і залежить від величини апертурної діафрагми і часу відкриття затворів (витримки).

Використання світлофільтрів і фотографічних насадок. Джерела світла ділять на природні і штучні. Природне світло (сонячне освітлення) має різний спектральний склад залежно від положення сонця над горизонтом. Так, при низькому положенні сонця у світлі переважає червона частина спектру. Сонячне випромінювання може бути прямим і розсіяним.

Штучне освітлення робиться за допомогою ламп розжарювання, люмінесцентних ламп денного світла, розрядних ламп і імпульсних джерел світла. Найбільш близьким до природного за спектральним складом являється світло люминисцентних, розрядних і імпульсних ламп. Чорно-білі фотографічні емульсії найбільш чутливі до жовто-зеленої частини спектру. Багатоколірні емульсії мають різну чутливість до світлового випромінювання.

Для адаптації спектрального складу освітлення і спектральної чутливості фотоматеріалів використовують світлофільтри. За допомогою світлофільтрів при чорно-білому фотографуванні можна істотно змінити спектральний склад джерела світла.

Застосування жовто-зелених світлофільтрів підвищує контрастність зображення. Використання червоних світлофільтрів притемняє ділянки об'єкта, що мають синьо-блакитний колір. Сині світлофільтри застосовують для затемнення оранжево-червоних ділянок об'єкта.

 

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ЗВАРНИХ

З'ЄДНАНЬ

Проби на щільність

 

Зварювання широко застосовується для виготовлення різних резервуарів для зберігання рідин і газів, а так само для трубопроводів і балонів. Для визначення щільності зварних з'єднань застосовують випробування гідравлічним тиском і повітряною пробою. При повітряній пробі у випробовувану посудину закачується повітря з надмірним тиском 10-20 кН/м2, а зовнішня поверхня шва змочується мильною водою. За наявності несуцільностей в цих місцях утворюються мильні бульбашки.

У разі ж зварених деталей великих розмірів щільність швів перевіряється обдуванням їх струменем стислого повітря з тиском не менше 0,4 - 0,5 МН/м² і відстанню від кінця шланга до випробовуваного шва не більше 30 мм, протилежна сторона змочується мильною піною.

Гасова проба. Оскільки гас має високу змочуваність, він легко проникає в найдрібніші тріщини і при перевірці щільності зварного шва одна сторона шва намазується крейдою, а протилежна сторона змочується гасом. У місцях несуцільності крейда темніє від гасу, що проник.

Аміачна проба. Резервуар заповнюється стислим повітрям з додаванням аміаку (1 - 2%), а зовні на шов наклеюється паперова стрічка, просочена азотнокислою ртуттю або фенолфталеїном. За наявності течі на папері утворюються темні або фіолетові плями.

Вакуумний спосіб. Зварний шов змочується мильною водою і накривається прозорим ковпаком, ущільненим за допомогою гумового прокладення. Потім з ковпака відкачується повітря і в місцях несуцільностей утворюються мильні бульбашки, які видно через прозорий ковпак.

За допомогою течошукачів. У випробовувану посудину закачується під невеликим тиском стисле повітря з додаванням галогенів (наприклад, CCl₄), а зварний шов промацується за допомогою течошукача, який реагує на наявність галогенів. За наявності (виявленні) галогенів в повітрі і в місцях несуцільностей течешукач видає звукові сигнали або змінюються свідчення стрілочного індикатора.

Дослідження за допомогою мас-спектрометра. Воно полягає в тому, що у випробовувану посудину під тиском закачується водень, а зовні за допомогою щупа беруться проби повітря, які і аналізуються за допомогою мас-спектрометра на наявність водню. Водень завдяки малому атомному радіусу здатний проникати через несуцільності розмірами декілька нм.