Позики під боргові зобов’язання суб’єктів господарювання

Позики під боргові зобов’язання виробничих компаній здійснюються в основному під випуск підприємствами облігацій і векселів, а також кредитування під заставу векселів та облігацій. Час від часу у підприємств для реалізації конкретних проектів або цілей виникає потреба в мобілізації додаткових коштів. Наприклад, підприємство бажає встановити нову технологічну лінію, яка допоможе йому випускати більш якісну продукцію і тому виникає потреба в додаткових коштах.

Якщо підприємству, товариству для певної мети необхідні кошти, то вони приймають рішення про випуск облігацій, тобто випуск грошових документів, які б підтверджували наявність боргових відносин між ними та тими, хто їх придбав. У наслідок такого випуску одержують необхідні тимчасово вільні кошти, що належать фізичним та/або юридичним особам, які виступають в ролі інвесторів. У такому разі підприємство є емітентом облігацій, який пропонує громадянам та іншим підприємства, організаціям, товариствам тощо надати йому певну суму грошей як позику для того, щоб він міг використати одержані кошти з конкретною метою. Законодавство України вимагає, щоб емітенти в обов’язковому порядку повідомляли при випусках облігацій про те, на які конкретні цілі будуть використані позикові кошти.

Практично випуск облігацій являє собою внесення пропозицій емітента щодо надання йому грошової позики на визначений період часу, під конкретну ціль або проект і на певних умовах, а також щодо встановлення позикових відносин між емітентом та інвестором.

Внесення грошей позикодавцем робить його власником облігацій та спричинює до виникнення в емітента низки зобов’язань по відношенню до власника:

1. Емітент зобов’язується повернути власнику облігації одержані в нього кошти за номінальною вартістю облігацій;

2. Він зобов’язується виконати цей обов’язок у конкретний строк (на який випущена облігація);

3. Як правило, обов’язковою умовою випуску облігацій є зобов’язання емітента сплатити власнику плату за користування його грошима.

Відсутність у клієнта банку достатніх ресурсів для розрахунків з постачальниками і в зв’язку з цим виникнення тимчасової нестачі оборотних коштів може бути покрито отриманням вексельного кредиту, завдяки якому здійснюється кредитування при відсутності грошових коштів, отримується прибуток, залучаються нові клієнти.

До вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі бан­ком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до на­стання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дис­контом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа.

Векселі, що перебувають у портфелі комерційного банку, є надійною і ліквідною статтею його активу. Це дає змогу направ­ляти на формування даних активів найбільш схильні до несподі­ваного вилучення зобов'язання банку, наприклад кошти на пото­чних рахунках клієнтів, і використовувати вексельний портфель як «вторинні резерви». У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у централь­ному банку у формі переврахування векселів, іншими словами — врахування уже врахованих банком векселів.

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні ба­нки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх по­гашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик.

 

Постанова Правління НБУ „Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України” 16.12.2002

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викуповувати векселі до настання строку їх погашення (обліковий кредит), а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позичок. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не переуступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя. Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позички здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватися у вигляді:

− строкових кредитів, тобто позичок, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

− кредитів до запитання, коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. При здійсненні такої операції банк аналізує юридичну та економічну надійність векселя і в разі позитивного висновку з позичальником укладається кредитний договір і договір застави векселів. Строк погашення кредиту визначається, виходячи зі строку погашення векселів (строк погашення векселів повинен бути принаймні на 15 днів більше, ніж строк погашення кредиту). Сума можливого кредиту коливається від 60 до 90 % від суми векселів, які приймаються під заставу. Кредитна заборгованість при цьому обліковується на простому кредитному рахунку.

Кредити до запитання під заставу векселів видаються у разі, якщо позичальник має постійну потребу в обігових коштах. Облік такої кредитної заборгованості здійснюється на спеціальному позичковому рахунку, який є аналогом контокоренту.

Для отримання кредиту під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, призначені для передачі в заставу, разом з реєстром цих векселів (щонайменше у двох примірниках). Банк проводить експертизу юридичної та економічної надійності векселів, викреслює з реєстру та повертає клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а по благонадійних векселях вираховується ліміт кредитування. Після цього між банком та клієнтом укладається кредитна угода, в якій міститься ряд обов'язкових для позичальника умов:

1) ліміт кредиту;

2) граничне співвідношення між вартістю забезпечення та можливою сумою кредиту;

3) розмір відсотків за кредит і комісії на користь банку;

4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;

5) право банку закрити рахунок і в будь-який час вимагати повного або часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення тощо.

Векселі, які використовуються як застава, передаються на зберігання банку.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після цього йому повертаються векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, які надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу.

Закон України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 року № 2374-III

З 1992 року в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого та переказного векселів. Згідно з цим комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості по векселях.

Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індосованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський.

Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за векселем, строком погашення боргового зобов'язання. Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим.

Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем. Векселі, які обліковуються банком, повинні мати не менше двох підписів – векселедавця та першого векселедержателя. Кількість передавальних написів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще).

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою, яка називається дисконтом. Сума дисконту утримується банком одночасно з обліком векселя. Розраховується за формулою:

де: С - сума дисконту; Н - номінальна сума векселя; k - річна облікова ставка; n - строк у днях (від дня обліку до дня платежу); Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Якщо платіж за векселем надходить достроково, то платнику повертається відповідна сума дисконту за ті дні, які залишились до строку, виходячи зі ставки банківського процента, який сплачується за вкладами до запитання. У випадку сплати за векселем після строку платежу платник, окрім вексельної суми, сплачує банку за прострочені дні, а також відшкодовує витрати, пов'язані з опротестуванням, відправкою повідомлень тощо.

Кредит під заставу векселів є найвигіднішим для тих підприємств, які активно використовують векселі як засіб платежу. Цей кредит характеризується тим, що, по-перше, власником векселя залишається векселедержатель, який лише передає вексель у заставу на визначений строк з наступним викупом після погашення кредиту. По-друге, векселі приймаються як забезпечення кредиту не на їх повну номінальну вартість, а на 60-90 % від неї (залежно від розміру, визначеного банком кожному конкретному клієнтові, виходячи з його кредитоспроможності і надійності пред'явлених векселів).

Видача кредитів під заставу може мати як разовий, так і постійний характер. В останньому випадку банки відкривають клієнту спеціальні позичкові рахунки і відображають на них суми наданих і погашених кредитів. Спеціальний позичковий рахунок є формою обліку кредитів до запитання, що надає банку право в будь-який момент вимагати від клієнта повного або часткового погашення позички, або внесення додаткового забезпечення векселями. Кредит, наданий під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку, погашається, як правило, шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку на спеціальний позичковий рахунок або шляхом зарахування платежів, які надходять від векселедавців по векселях, прийнятих у забезпечення кредиту безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок.