Поняття важковиховуваності у соціальній педагогіці. Соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику

Виховуваність розглядають як здатність особистості пра-вильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги,здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом

навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціаль-

ний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготов- леність до досить швидкого формування нових для нього пізнавальних, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок. Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) достатньовисокий, то йдеться про вихованість – сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра.

Вихованість учнів – це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу.

Іншою характеристикою підлітків можно розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й є результатом низького рівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомоги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до порад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостатній розвиток свідомості, волі, почуттів.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. прорахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень широко застосовується поняття «важковиховуваність» при пояснкнні такої міри відхилення від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей.Тобто це поняття використовується для позначення максимально наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на відміну від правопорушень чи патологій діяльності).

Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що викликають важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною. Серед соціально-економічних умов, які впливають на виникнення важковиховуваності, виділяють такі: - загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до

дегуманізації);- економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах, засобах дозвілля); - соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове залучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї);- соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації,негативний вплив ЗМІ); - організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання: - батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя; - конфліктні ситуації; - утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному; - сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків; - зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорослих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовногорозвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог.

Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-виховній роботі школи: - недоліки в організації учнівського колективу; - вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час; - незнання чи неврахування педагогами індивідуально-

психологічних особливостей учнів; - недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо-

цільний вибір засобів виховного впливу; - недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів; - незнання умов сімейного виховання, недиференційований підхід у роботі з батьками «важких» дітей; - відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками; - недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад-

ськості, трудових колективів; - відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; формалізм.
Будь-як проблема краще вирішується комплексно.Саме комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути покладений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. Ці технології частково будуть розглянуті нижче. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику має дві основні складові:
· Виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними;
· Безпосередня індивідуальна або групова робота з дітьми.
Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців. Однак провідна роль належить соціальному педагогові, і перш за все соціальному педагогу загальноосвітньої установи.
У роботі з важкими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки: - Переклад соціальної ситуації в педагогічному контексті;- Виховання морально-правової переконаності; - Формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе;- Розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічні впливу;- Включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності; - Організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі); - Попередження невротичних розладів і патологічних потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, і т. д.); -Забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату; - Сприяння заповнення прогалин у знаннях.
Роботасоціального педагога з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході (зняття причин, чинників та умов, їх провокують).