Організація розрахунків у платіжних системах

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 

Платіжні системи

Виконала:

учениця ІІІ курсу, групи №34

професія: Мурга Катерина «Оператор телекомукаційних послуг» Володимирівна

 

 

Керівник

викладач: Колісник К.В

 

Вінниця – 2016

Зміст

1.Платіжні системи. 2

1.1 Організація розрахунків у платіжних системах. 6

1.2 Основні елементи платіжних систем. 11

1.3. Основні вимоги до платіжних систем. 14

Ефективність. 14

Оперативність. 17

Економічність. 19

Надійність. 20

Безпека. 21

Зручність. 22

Потреби оптимізації. 23

1.4 Учасники платіжних систем та їх функції 24

Користувачі платіжних послуг, що не є банками. 24

1.5 Систе́ма електро́нних платежі́в Націона́льного ба́нку Украї́ни (СЕП) 27

2.Охорона праці оператора телекомунікаційних послуг. 29

 

 

 

 

Платіжні системи

Послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових смарт-карток

 

Учасники системи розрахунків:

банк-емітент карток;

обслуговуючий банк (банк-еквайєр, тобто банк, що обслуговує заклади торгівлі і сфери послуг);

розрахунковий банк;

процесинговий (і) центр (и);

клієнт (фізичні особи, власники карток);

місця обслуговування карток (підприємства торгівлі, сфери послуг, банкомати тощо).

Форми безготівкових розрахунків:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями(розпорядженнями).

- розрахунки в системi електронних платежiв "клiєнт-банк"

Платiжне доручення - це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Платiжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

- верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

- нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку "сума до оплати літерами".

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Види акредитивів:

а) покритий - акредитив, для здiйснення платежiв при якому завчасно бронюються кошти платника в повнiй сумi на окремому рахунку в банку-емітентi або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разi тимчасової вiдсутностi коштiв на рахунку платника, гарантується банком-емiтентом за рахунок банкiвського кредиту.

в)відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

г)безвідзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України.

Вексель ¾ цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов¢язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю). Вексель буває простий і переказний.

Індосамент - це передаточний напис на зворотній стороні векселя або на приєднаному до нього аркуші паперу (аллонж) про передачу на нього прав.

Акцепт ¾ прийняття до платежу векселя, виражене письмово на лицевій стороні векселя звичайно упоперек тексту словами “акцептований” або “прийнятий до платежу”, із зазначенням підпису особи, яка приймає вексель (акцептанта).

Інкасування векселів - взяття банком на себе зобов¢язання здійснити передачу векселя від боржника до кредитора, здійснити пред¢явлення векселя боржнику для акцепту, для оплати, опротестувати вексель у разі неакцепту, недатування акцепту або неоплати векселя.

Аваль ¾ гарантія третьої особи оплатити вексель, якщо зобов¢язана за векселем особа буде не в змозі зробити це самостійно.

Протест векселів ¾ це офіційний документ, оформлений на спеціальному аркуші, в якому зазначено відповідно невиконане зобов¢язання за векселем.

Кореспондентські відносини - договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку.

Електронний розрахунковий документ - банківське повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файлу при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.

Банки-кореспонденти - це комерцiйнi банки, якi встановили мiж собою кореспондентськi вiдносини.

Pахунки банків-кореспондентів:

- "Лоро"- рахунок, вiдкритий комерцiйним банком банку-кореспонденту.

- "Ностро"- рахунок даного комерцiйного банку в банку-кореспондентi.

 

Організація розрахунків у платіжних системах

Міжбанківські платежі за принципами організації розрахунків поділяють на дві системи розрахунків:

1) електронну міжбанківську систему великих грошових переказів (брутто-розрахунки), або розрахунків на валовій основі;

2) систему роздрібних операцій, яка обслуговується традиційно кліринговими палатами (нетто-розрахунки), або розрахунків на чистій основі.

Розрахунки на валовій основі передбачають, що відповідно з кожним дорученням або вимогою проводиться окрема операція шляхом відповідного переказу коштів.

При класичній процедурі розрахунків на валовій основі виконується перевірка кожного платіжного документа, в ході якої встановлюється наявність у платника достатніх коштів для покриття платежу (у формі залишку на рахунку або кредиту).

Якщо ліквідність перевіряється за станом сальдо, то платіж буде виконаний лише в разі наявності достатніх коштів на депозиті на момент його ініціювання. В іншому разі платіжне доручення повертається відправнику (відхиляється) або затримується до надходження протягом операційного дня достатніх коштів (для покриття доручень за черговістю їх надходження). Така система вимагає машинної обробки інформації в масштабі реального часу, а також операційного контролю, який дозволяє центральному банку запобігти використанню денного кредиту.

Перевагою цього підходу є те, що розрахунок стає остаточним раніше, ніж у випадку взаємозаліку. Однак така система вимагає значних ліквідних коштів, оскільки платежі, що надходять, не використовуються для розрахунків за платежами, що відправляються. Це також ускладнює обробку платежів, оскільки платіжні документи доводиться обробляти по одному.

Одна з потенційних проблем розрахунків на валовій основі при відсутності денного кредиту полягає у небезпеці виникнення так званої безвихідної ситуації, коли жоден платіж не може бути оброблений через нестачу ліквідності на конкретних рахунках. Для запобігання або попередження таких ситуацій учасникам може бути надана можливість користуватися денним овердрафтом. Денний кредит, звичайно, надається за умови, що необхідні кошти будуть депоновані до закінчення операційного дня.

Розрахунки на чистій основі — залік взаємних вимог і зобов'язань (нетинг, кліринг) розрізняють, як:

— двосторонній залік між двома банками;

— багатосторонній залік, який здійснюють три і більше банків.

Клірингові трансакції переважно здійснюються щоденно в розрахункових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень.

Наприкінці кожного циклу клірингова палата розраховує чисту позицію кожного учасника клірингу, беручи до уваги платежі, які цей учасник відправив усім іншим банкам-учасникам, а також платежі, які він отримав від усіх інших банків. У результаті кожен банк переказує лише суму чистої позиції щодо всіх інших учасників клірингу. Цей переказ відбувається в кінці дня, коли операції в розрахунковій палаті закінчуються, й у визначений час, що залежить від країни, регіону і міста, сальдо за дебетом і за кредитом проводиться за рахунками, які всі установи, що беруть участь у клірингу, повинні мати в спільного агента з розрахунків, роль якого, здебільшого, належить центральному банку.

Коли клірингом керує центральний банк, то він може безпосередньо дебетувати та кредитувати рахунки установ, оскільки відразу ж має відомості про розміри сальдо; якщо кліринг проводить приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу.

Банки, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими боржниками, покривають свої зобов'язання шляхом переказу відповідної суми коштів на рахунок розрахункової палати в установі, що є агентом з розрахунків. Потім розрахункова палата сплачує отримані кошти тим банкам, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими кредиторами. У кінці розрахунків сума всіх зобов'язань учасників повинна дорівнювати нулю.

Якщо на рахунку якоїсь установи недостатньо коштів, то можливі два шляхи: якщо це незалежна установа, то вона повинна шукати кошти на грошовому ринку або звернутися за допомогою до центрального банку для отримання необхідної суми, а якщо це філія, то звернутися до казначея материнської фірми для кредитування на необхідну суму свого місцевого рахунку, або доводиться дебетувати на цю суму центральний рахунок материнської фірми в центральному банку.

За допомогою взаємозаліку спрощуються, здешевлюються і прискорюються розрахунки, зберігається готівка, а завдяки цьому підвищується рівень прибутковості та ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.

Розрахунки на валовій основі можливі тільки при достатньому залишку (або кредиті), який дозволяє виконати платежі між учасниками. Якщо учасник не має достатнього залишку коштів, то, враховуючи залишки коштів і неоплачені платіжні доручення інших учасників, може виникнути безвихідна ситуація. При процедурі розрахунків на чистій основі всі платіжні доручення накопичуються і зараховуються у кінці дня. Кінцеве сальдо буде таким же. Хоча така процедура виключає безвихідну ситуацію, це досягається шляхом взаємного непрямого кредитування учасників.

У власне механізмах розрахунків на валовій і чистій основі є ще чотири суттєві відмінності у:

1) завершеності платежів;

2) ризиках, пов'язаних із позицією партнера;

3) потребі щодо ліквідності;

4) вимогах до обробки.

Основна відмінність між системами розрахунків на валовій і чистій основі стосується завершеності платежів. При розрахунках на валовій основі кожний платіж є остаточним, а при розрахунках на чистій основі платежі стають остаточними лише після завершення клірингового циклу, як правило, в кінці кожного дня. Через таку кардинальну відмінність завершеність значно впливає на тривалість і характеристику ризиків, пов'язаних із позицією партнера. При розрахунках на валовій основі ці ризики залежать від конкретної трансакції і здебільшого тривають лише декілька секунд або хвилин, тобто поки платіж не стає остаточним (хоча у випадку розрахунків на валовій основі з використанням денних кредитів ці ризики можуть передаватися агенту з розрахунків і тривати довше). Ризики, що пов'язані з позицією партнера, у випадку систем розрахунків на чистій основі більше залежать від циклу обробки, а не від окремих платіжних документів, а, отже, тривають до завершення циклу, здебільшого, один день.

Системи розрахунків на чистій основі, як правило, вимагають остаточного розрахунку за рахунками в центральному банку, а системи розрахунків на валовій основі — прямої участі центрального банку у здійсненні розрахунків. Центральний банк закономірно є останньою інстанцією у процесі розрахунків з причини свого особливого статусу установи, що не загрожує для власників рахунків кредитним ризиком або ризиком ліквідності. Більше того, оскільки у багатьох країнах кредитно-грошовий режим потребує підтримки певного залишку коштів у центральному банку, комерційні банки вважають доцільним використовувати такі залишки для виконання своїх зобов'язань з міжбанківських розрахунків.