Утворення Монгольської держави. Чингис-хан

Темучин народився, мабуть, в 1155 р. Його батько, Есугей баатур (Монгольське баатур, тюркское бахадур (звідси російське богатир) - один з титулів монгольського знання.) відбувався з роду Борджігин племені тайчжиутов і був багатим нойоном. З його смертю в 1164 р. розсипався і створений ним улус в долині ріки Онона. Різні племінні групи, що входили в склад улуса, покинули сьома вмерлого баатура. Розійшлися і нукери.Протягом ряду років сім'я Есугея поневірялася, тягнучи жалюгідне існування. Зрештою Темучину вдалося знайти підтримку у Ван-хана, розділу кераитов. Під заступництвом Ван-хана Темучин почав поступово накопичувати сили. До нього стали стікатися нукери. З ними Темучин здійснив ряд успішних нападів на сусідів і, збільшивши свої багатства, поставив їх в залежність від себе. Розказуючи про нищівний удар, який Темучин наніс в 1201 р. ополченню вождя степових монголів Джамуги, монгольська хроніка першої половини XIII в. - "Таємна оповідь" передає цікавий епізод, що малює класову особу Темучина. Коли ополчення Джамуги було розсіяне, п'ятеро аратов схопили його, зв'язали і видали Темучину, сподіваючись заслужити милість переможця. Темучин сказав чи "Мислимо залишити в живих аратов, що підняли руку на свого природного хана?". І велів стратити їх разом з сім'ями на очах у Джамуги. Лише після цього був страчений і сам ДжамугаВнаслідок воєн улус Темучина продовжував розширятися, стаючи щонайменше рівним по силі улусу Ван-хана. Невдовзі між ними виникло суперництво, яке переросло у відкриту ворожнечу. Сталася битва, що принесла перемогу Темучину. Восени 1202 р. внаслідок кровопролитной битви між ополченнями Темучина і Даян-хана найманского було розгромлено і військо Даян-хана, а сам він був убитий. Перемога над Даян-ханом зробила Темучина єдиним претендентом на владу у всій Монголії. У 1206 р. на березі ріки Онона відбувся хурал (або хуралдан - з'їзд, збори), на який з'їхалися вожді всіх племінних груп Монголії. Хурал проголосив Темучина великим ханом Монголії, давши йому ім'я Чингис-хана (Значення цього імені або титулу досі не з'ясоване.). Великого хана відтоді стали також іменувати каан. До того часу монголи титулували так китайського імператора. Так завершився процес утворення Монгольської держави

Державний устрій Монголії на початку XIII в.Ставши великим ханом, Чингис-хан продовжував зміцнювати порядок, відповідний інтересам знання, яке потребувало зміцнення своєї влади над масою аратов і в успішних завойовних війнах для подальшого розширення сфери феодальної експлуатації і прямого грабунку чужих країн Тумени (пітьма), "тисячі", "сотні" і "десятки" счигались не тільки військовими підрозділами, але і адміністративними одиницями, тобто об'єднаннями аилов, що можуть виставити відповідно по 10 000, 1000, 100 і 10 воїнів в ополчення (цифри ці були умовні і приблизні). На умові несіння військової служби великому хану кожна група аилов надавалася у володіння десятским, сотенним і тисяцким нойонам і нойонам туменов (темникам). Тумен був, таким чином, найбільш великим феодальним володінням, що включало більш дрібні володіння - "тисячі", "сотні" і "десятки" (т. е. гілки і коліна окремих монгольських племен). Тисяцкие, сотенні і десятские нойони висувалися із знання цих племен, колін і родів.Право розпорядження пасовищними землями і перекочевками і влада над аратами повністю належали тисяцким і іншим нойонам. Їх звання і їх "тисячі", "сотні" і "десятка" переходили по спадщині до їх нащадків, але могли бути і відібрані у них великим ханом за провинності або нерадение по службі. Нойони віддавали свої стада на початках відробіткової ренти на випас аратам. Арати несли також військову службу в ополченнях своїх нойонов. Чингис-хан під страхом смерті заборонив аратам самовільно перейти з одного десятка в інший, з однієї сотні в іншу і т. д. Фактично це означало прикріплення аратов до їх добродіїв і кочовищ. Прикріпленню аратства була додана сила закону. Про нього ясно говориться в зборах законів Чингис-хана - "Великої Ясе". Яса ("Закон") проникнута духом захисту інтересів кочового знання і її верховного представника - великого хана, це справжній кріпосницький статут, лише зовні прикритий патріархальними звичаями. Так була держава Чингис-хана, в рамках якого відбувався процес складання монгольської народності.

Яса Чингісхана

Монгольське слово яса (яса, Джасак) означає «поведінка» або «декрет». До недавнього часу було звичайним говорити про Велику Ясі як про збори загальноприйнятих монгольських правових установ. Це відбувалося, частково, тому, що статті Яси, що відносяться до кримінального законодавства і покаранню, привертали більшу увагу істориків, ніж будь-яка інша частина кодексу.Не існує збереженої повної копії Великої Яси, хоча східні автори XIII- XV століть свідчать, що такі списки існували. Згідно історику Джувейни (пом. 1283 г.), подібний список зберігався в скарбниці кожного нащадка Чингісхана. Рашид Ад-Дін (1247-1318 рр.) Згадує про існування цих списків безліч разів. У перситському трактаті про фінанси, що приписується Назір Ад-Діну Тузі (пом. 1274 г.) є багато посилання на Ясу. Макрізі (1364-1442 рр.) Був проінформований своїм другом Абу-нашим про список, наявний в багдадському бібліотеці. На основі інформації Абу-нашим Макрізі спробував представити повний звіт про зміст Яси. Фактично ж, йому вдалося окреслити лише частину кодексу, в основному статті, присвячені кримінальному законодавству і покаранню. Рашид Ад-Дін, зі свого боку, цитує багато висловлювань Чингісхана, деякі з яких були, можливо, фрагментами Яси, а інші - так званими «максимами» (Білик). Довгий час сучасні історики, які мають справу з Ясой, базували свої висновки в основному на інформації, наданій Макрізі і Рашид Ад-Діном. До недавнього часу недостатня увага приділялася короткої сумі Яси, зробленої Григорієм Аб-уль-Фарадж (Бар Хебреусом (1225 / 1226-86 рр.) Або ж більш розширеному переказу Джувейни. Але ці два письменники намітили канву найбільш значимого поділу Яси, що стосується державного закону монголів.З моєї точки зору, Яса як ціле ні в якому разі не може бути охарактеризована як звичайне законодавство. Вона була монгольським імператорським законом, сформульованим Чингисханом; і самі монголи розглядали її саме в цьому світлі. Для них вона була узагальненої мудрістю засновника імперії; і ми знаємо, що вони вважали Чингісхана богонатхненним Сином Неба. Вірменський історик Григор з Алканца записав історію появи Яси ​​на базі почутого від монголів, хоча її не можна розглядати як точну в деталях, вона адекватно передає дух монгольського ставлення до Чингисхану і справі його життя. Згідно Григору, коли монголи «усвідомили своє становище, досить пригнічені свою нещасливу і бідній життям, вони звернулися по допомогу Бога, Творця неба і землі, і уклали з ним велике угоду, підкоряючись його велінням. За наказом Бога їм з'явився ангел у вигляді орла з золотими пір'ям і заговорив їх власною мовою і мовою з вождем, якого звали Чанкез (Чингіз)... Потім ангел повідомив їм все веління Бога..., які самі вони називають ясак».

Джувейни також розглядає богонатхненним розум Чингісхана як джерело Яси: «У той час як Всемогутній (Бог) виділив Чингісхана з числа його сучасників по розуму та інтелекту... він (Чингісхан), лише спираючись на глибини своєї душі і без утомі- ного вивчення (історичних) анналів, без узгодження з (традиціями) давніх часів, винайшов всі прийоми (державного управління)»Як на думку Джувейни, так і на думку Макрізі, Яса була талісманом, що забезпечує перемогу на поле битви. Як вказує О.М. Поляк, монголи і тюрки приписували Великої Ясі полумагические влада.Без повної копії Великої Яси не можна сказати напевно в якому порядку розміщувалися статті, якими ми володіємо. Імовірно, вона починалася з преамбули, яка послужила підставою для тієї, що використовувалася наступниками Чингісхана в їх листуванні з іноземними правителями. Вона повинна була містити згадку Неба і посилання на Вищого хана монгольської нації, Чингісхана. Третє речення формули преамбули «наказуємо», очевидно, мало означати власне веління Чінгісхана, оскільки він був і засновником нації, і правлячим імператором в цей час. Потім, ймовірно в порядку, окресленому Джувейни і Аб-уль-Фарадж, викладалися загальні принципи і статті про міжнародне право і організації армії і держави.