Постійне посилення міжнародних економічних зв’язків за умови наявності в кожній країні національної валюти вимагає під час товарообмінних операцій обміну (купівлі) однієї валюти на іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.
Валютний ринок — це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни. При цьому об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку виступає іноземна валюта окремих країн (американський долар, англійський фунт стерлінгів, японська єна тощо), а також різні види колективних валют, наприклад, євро, СДР. Крім того, об’єктом на цьому ринку виступають різні платіжні засоби (чеки, векселі, сертифікати і т. ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміновані в іноземній валюті.
Як і будь-який ринок, валютний ринок функціонує на основі взаємодії попиту і пропозиції та наявності конкурентної боротьби між покупцями і продавцями валюти. В основі цієї боротьби лежить бажання його агентів обрати собі найліпші умови продажу (купівлі) валюти. Вирішальним мотивом дії суб’єктів валютного ринку, як і будь-якого іншого, є отримання прибутку.
Як і на будь-якому іншому ринку, на валютному ринку діють певні економічні суб’єкти, які продають і купують валюту. До цих суб’єктів належать юридичні й фізичні особи, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю. Серед юридичних осіб особливе місце належить суб’єктам господарювання, бо саме вони перш за все реалізують зовнішньоекономічні зв’язки. Своє місце в ролі суб’єктів посідають на цьому ринку й державні установи. Але серед діючих суб’єктів валютного ринку особливо слід виділити посередників. Прямі операції з валютою в багатьох випадках обмежені, і ліцензію на їх здійснення мають тільки спеціалізовані фінансові установи.
Валютні ринки певним чином класифікують. Найчастіше їх розрізняють за характером операцій, обсягами торгівлі та дією певних правил, і в цьому сенсі виділяють національні, регіональні та міжнародні валютні ринки.
На валютному ринку здійснюються операції купівлі-продажу валюти. Виділяють два основні типи валютних операцій: операції СПОТ і форвардні операції.
Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не перевищує 48 годин. Цей час необхідний суб’єктам угоди, щоб звірити документи і здійснити поставку валюти. Курс, за яким здійснюється ця операція, має назву СПОТ-курсу.
Форвардні операції належать до операцій строкових. За форвардними угодами її учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним у форвардній угоді. Ці угоди, і це є важливим принциповим моментом, обов’язкові для виконання. Зрозуміло, що курс валюти за форвардною угодою відрізнятиметься від СПОТ-курсу, який, як правило, стає певною базою для укладання форвардної угоди. При цьому форвардний курс може бути як вищим від СПОТ-курсу (у цьому разі йдеться про продаж з премією), так і нижчим — тоді йдеться про продаж валюти з дисконтом.
Процес купівлі-продажу валюти здійснюється за аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити (курс покупця). Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати (курс продавця). Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги немає, то валютна позиція називається відкритою.
Валютні операції, як і операції на будь-якому ринку, супроводжуються певними ризиками. Валютний ризик — це втрати, що можуть мати місце тоді, коли курс валюти платежу зміниться на момент здійснення платежу.
Запобігання валютному ризику пов’язано з кропіткою роботою щодо його прогнозування, розрахунку його можливих розмірів стосовно до валютної операції тощо. Більш поширеним є страхування валютних ризиків, яке має більш оперативний характер і може здійснюватись у різних формах. Перш за все таке страхування можна здійснити за допомогою банків, котрим, як наприклад в Україні, дозволено здійснювати операції зі страхування кредитного, відсоткового і валютного ризиків. Такою формою часто стають форвардні oneрації, коли валютний ризик для того, хто страхує валютну угоду, обмежується премією, яку він сплачує банку.
Поширеною формою страхування валютного ризику є укладання валютного опціону (право вибору). Згідно з цією угодою один з контрагентів (заздалегідь сплачену премію) набуває особливих прав, які полягають у його можливості придбати або продати одну валюту за іншу в будь-який термін до закінчення дії опціонного контракту і за попередньо визначеним курсом. Ця форма страхування дає можливість більш оперативно, а відтак, і з меншими втратами реагувати на зміну курсу валют.
Досить часто використовується і така форма страхування від валютного ризику, як валютний СВОП. Суть цієї форми страхування полягає в тому, що сторони домовляються про обмін еквівалентної суми. Скажімо, клієнт укладає з банком угоду і купує у нього з доставкою через рік 10 тисяч доларів за 50 тисяч гривень і тут же укладає зворотну угоду про продаж тій" самої суми доларів банкові через той самий термін.
В організації страхування валютного ризику застосовується і така форма, як надання валютної позики. Ось її суть: експортер вивозить свою продукцію за кордон і ще до моменту її продажу отримує позику, яку він може повернути після реалізації своєї експортної продукції та отримання виторгу. Цю валютну позику надають за СПОТ-курсом, і її можна конвертувати в національну валюту.
