Характеристика основних аналізаторів БЖД

Зоровий аналізатор. Більше 90 % інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає в результаті впливу електромагнітних хвиль на рецепторні структури зорового аналізатора (сітківки ока). Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття спектрального складу світлового випромінювання.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, вона може тривати до 8-10 хвилин. Щодо сприйняття об'єктів, у тривимірному просторі розрізняють поняття "гострота зору", "глибина зору", "поле зору".

Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії та ін.), що говорить про участь у процесі нашого мислення.

Слуховий аналізатор - реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із певною частотою, характеризуються періодичними проявами областей високого і низького тиску та сприймаються нами як звуки.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, які сприймають звукові коливання).

Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 20 Гц (Герц) до 20 кГц.

Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку існує спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел (дБ).

Шкірний або тактильний аналізатор. Тактильна чутливість зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішня (епідерміс), з'єднально-тихорєцька (власне шкіра - дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі перебуває багато нервових волокон і нервових закінчень, розподілених вкрай нерівномірно, що забезпечують різним ділянкам тіла, різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті чого виникає рецепторний потенціал і поява нервового імпульсу. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи в її вищий відділ - кору головного мозку, де й формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тім, що рецепторна площа контакту більша, ніж в інших органів почуттів. Це забезпечує шкіряному аналізатору високу чутливість.

Шкіра також виконує ще ряд важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й іншу функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора завдяки збігу в розташуванні рецепторів і провідникових шляхів. Температурна чутливість має характерні риси при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація та наявність температурного контрасту.

Аналізатор внутрішніх органів (вісцеральний аналізатор). Для розуміння біологічної значимості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття "внутрішнє середовище організму".

Людина є складовою частиною природного середовища, і адаптація до її умов виражається: у сталості температури тіла (36,5-37⁰С), тиску (приблизно 760 мм рт. ст.), змісті води (приблизно 70 %), складі повітря, чергуванні біоритмів і т.д.

Для стабілізації внутрішнього середовища організму при зміні зовнішнього впливу існує спеціальний регуляторний апарат, складовою частиною якого є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали про діяльність внутрішніх органів людини, що координує їхню роботу та приводить її у відповідність із потребами всього організму. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів, що перебувають на внутрішній поверхні судин, у слизуватих оболонках майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на їхній поверхні. Вони діляться на механорецептори, хеморецептори, терморецептори, осморецептори, рецептори болю.