Роль держави у формуванні інноваційної політики

Формування інноваційної системи без активної участі держави неможливе. Дуже актуальним і важливим питання для України є формування національної інноваційної системи. Інноваційна система держави – це новий вимір економічних і соціальних відносин, що ґрунтується на пріоритетному розвитку знань і технологій їхнього використання. Це є переходом у новий вимір суспільних цінностей, коли знання стають матеріальною основою існування людини, а технології їхнього застосування створюють якісно новий вимір добробуту цілого суспільства. Головною метою є підвищення конкурентоспроможності економіки і поліпшення життя людей.

Роль держави в становлення інноваційної економіки значно більше ніж при регулюванні звичайної економічної політики. Це повинно передбачати розробку стратегій переходу до інноваційної моделі розвитку на основі використання методів наукового планування на всіх рівнях управління, підвищення рівня інноваційної культури.

Такі науковці як О.І. Волков, Ж.А. Говоруха, Л.І. Федулова, М.П. Денисенко, А.А. Мазур займалися проблемами інноваційної діяльності підприємств України. Також велика увага цьому питанню приділяється співробітниками Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України В.Ф Бесєдіним, М.М. Якубовським, О.Л. Фещенко. Але постійні зміни в економіці України вимагають здійснення системних досліджень з метою виявлення характерних тенденцій та закономірностей інноваційного розвитку промисловості для визначення стратегічних завдань її подальшого перетворення як один із головних факторів забезпечення конкурентоспроможності країни.

Про інноваційний розвиток економіки України на державному рівні говориться давно. В 2002 році розроблені Концептуальні принципи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002- 2011 роки, 28 квітня 2004 року Указом президента України № 493 затверджена Стратегія економічного й соціального розвитку України "По напрямку європейської інтеграції" на 2004- 2015 роки. Курс на інноваційний розвиток задекларований програмою уряду України на 2007 рік і визначений Бюджетною декларацією цілей і завдань бюджету на 2008 рік. В 2003 році при участі Президента України із залученням представників уряду, народних депутатів України, підприємців, науковців, представників різних галузей виробництва проведена науково-практична конференція "Затвердження інноваційної моделі розвитку економіки України". В 2004 році за замовленням Міністерства економіки установами НАН України розроблений проект інноваційної моделі структурної перебудови економіки України й підготовлене її наукове обґрунтування.

Для формування національної інноваційної системи України важливо мати нормативно-правову базу регулювання інноваційної діяльності. На законодавчому рівні інноваційна діяльність України визначена "Концепцією науково-технологічного й інноваційного розвитку України", Законом України "Про інноваційну діяльність", Законом України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" та ін.

Найсуттєвішим, на мою думку, є Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року. Він визначає правові, економічні та організаційні основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з зазначеним Законом державну підтримку одержують суб’єкти господарської діяльності форм власності, що реалізовують в Україні інноваційні проекти, і підприємств усіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Чинний закон встановлює, що головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використовування науково-технічного потенціалу країни, забезпечення упровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- і ресурсоекономних технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції. З цією метою державну підтримку одержують підприємці – суб’єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти.

Згідно з Законом «Про інноваційну діяльність» основними принципами державної інноваційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- вживання заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання Державного агентства України по інвестиціях і інноваціях» від 16 травня 2007 р. № 749, затверджено Положення про Державне агентство з інвестицій та інновацій. Основними завданнями Держінвестицій є:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності;

- створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Створення інноваційної системи в державі є системним багаторівневим завданням, рішення якого вимагає постійної й наполегливої роботи всього суспільства. Інноваційна система вимагає активного втручання й управління цим процесом з боку держави. Інноваційна політика повинна бути погоджена із загальною економічною політикою держави й формуватися на базі законів з відповідним матеріально-технічним і фінансовим забезпеченням.

Регулююча економічна й соціальна роль держави в сучасному суспільстві акумулює функції державних органів по регулюванню інновацій. До найважливіших з них відносяться:

- Акумулювання коштів на наукові дослідження й інновації. Необхідна концентрація ресурсів може досягатися за рахунок як дії загальних механізмів перерозподілу через бюджет, так і формування спеціальних фондів. Ця функція може здійснюватися шляхом не тільки безпосереднього фінансування інноваційних процесів з державних коштів, але й сприяння акумулюванню ресурсів в приватних, акціонерних, змішаних, суспільних і міжнародних структурах. У ряді випадків держава може концентрувати як фінансові засоби, так і необхідні для здійснення інновацій інтелектуальні й матеріально-технічні ресурси.

- Координація інноваційної діяльності. Перед державою виникає завдання визначити загальні стратегічні орієнтири інноваційних процесів. З метою їхнього досягнення держава сприяє кооперації й взаємодії різноманітних інститутів у здійсненні інновацій. Державні структури формують єдиний технологічний простір, що забезпечує сумісність нововведень. Крім того, актуальними завданнями є координація в тимчасовому аспекті, яка б синхронізувала нововведення по технологічних ланцюжках і стадіям науково-інноваційного циклу, а також зм'якшення циклічності інвестиційних і інноваційних процесів.

- Стимулювання інновацій. Центральне місце тут займають заохочення конкуренції, різноманітні фінансові субсидії й пільги учасникам інноваційних процесів. Велике значення має часткове або повне державне страхування інноваційних ризиків. Держава здатна здійснювати "інноваційний тиск" на господарюючих суб'єктів введенням санкцій за випуск застарілої продукції або використання застарілих технологій.

- Створення правової бази для інноваційних процесів. Важливим є не тільки формування необхідного законодавства, що з'єднає його стабільність і своєчасне коректування відповідно до суспільних і технологічних змін, але й створення реально діючих механізмів, які забезпечать його дотримання.

- Кадрове забезпечення інновацій. Зміст програм навчання в державних навчальних закладах повинен сприяти як розвитку творчого потенціалу генераторів інновацій, так і сприйнятливості фахівців до нововведень. Необхідно прагнути до досягнення збалансованості універсальних і спеціальних знань, а також уявлень про комерціалізацію інновацій. Важливо в кожного сформувати навички до постійної самоосвіти протягом всього активного життя.

- Формування науково-інноваційної інфраструктури. Держава забезпечує створення відповідного законодавчого поля й формування інфраструктури ринку інновацій.

- Інституціональне забезпечення інноваційних процесів. Тут, насамперед, виділяється створення державних організації й підрозділів, що виконують науково-дослідні розробки і здійснюють нововведення в галузях державного сектора економіки (таких, як оборона, охорона здоров'я, та ін.). Держава також сприяє поширенню в економіці організаційних структур, найбільш ефективних з погляду продукування й впровадження інновацій (великих корпорацій, малого бізнесу).

- Регулювання соціальної й екологічної направленостей інновацій. З одного боку, держава визнана надавати особливу підтримку нововведенням, що забезпечують соціальну стабільність і підтримку екологічної рівноваги, а з іншого боку - тільки на державному рівні можливо запобігти негативним впливам, пов'язані із НТП, і нейтралізувати їхні наслідки.

В умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів, які спря­мовуються на підтримку науково-технічної та інноваційної діяльності, взаємодія з великими корпоративними структурами - перспективний шлях підйому та зростання іннова­ційної активності в усіх галузях економічної діяльності. Для успішної реаліза­ції такої перспективи необхідно розробити системний механізм взаємодії дер­жави із корпоративним сектором економіки.

Державна підтримка великих, системних інновацій повинна здійснюватися в першу чергу через реалізацію цільових інноваційних програм, органічно пов’язаних з середньостроковими перспективами розвитку реального сектора і соціально-економічними прогнозами. Вимагається дуже продумано проводити політику залучення іноземних інвестицій. Необхідне проведення політики цілеспрямованого регулювання грошової пропозиції на користь науково-виробничої сфери з використанням механізму обліку і переобліку векселів виробничих підприємств, інструментів державних гарантій, заходів валютного регулювання. Фінансовий капітал повинен забезпечувати потреби реального сектора економіки.