1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами і доповненнями станом на 13. 06. 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2014. – 104 с.
3. Про відпустки: Закон України від 15. 11. 1996 р. № 504.// ВВР України. – 1997. – № 2. – Ст. 4.
4. Законодавство України про відпустки: Міжнародно-правове регулювання. Основні положення законодавства України. Відпустки працівникам окремих категорій. Правовідносини, пов’язані з відпустками. Виплати: Зб. нормат. актів / відп. ред. В. І. Тьоткін; упоряд. А. В. Довбин, Є. В. Гриніченко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 400 с.
5. Наказ Міністерства соціальної політики України від 23. 03. 2001 р. №122 «Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня». – ОВУ – 2001. – №14. – Ст. 634.
6. Загальна декларація прав людини (рос/укр) ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948
7. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон: Затв. Наказом Міністерства фінансів України від 13. 03. 1998 p. №59 в ред. наказу Міністерства фінансів України від 10. 08. 1999 p. №146 // Праця і зарплата – 1999. – №14
8. Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року затверджено постановою НКТ СССР от 11. 12. 1929 р. (рос.).
9. Бабаскін А. Ю. Трудове право України: Академ. курс: [підруч.]. / [А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Баранюк, С. В. Дріжчана та ін.] / [за заг. ред. Н. М. Хуторян]. – К.: Видавництво А. С. К., 2004. – 325 с.
10. Бойко М. Д. Трудове право України: навч. посіб. / М. Д. Бойко. – К.: Олан, 2005. – 336 с.
11. Велика юридична енциклопедія / уклад. М. Р. Гнатюк. – В27 Донецьк: ТОВ «Глорія Трейд», 2011. – 416 с.
12. Гирич О. Г. Трудове право: [Курс лекцій: для студентів юрид. вузів та факультетів] /О. Г. Гирич. – К.: ТППресс, 2003. – 208 с.
13. Грузінова Л. П. Трудове право України: навч. посіб. Для студ. вищ. навч. закл Л. П. Грузінова. – К.: МАУП, 2003. – 103 с.
14. Карпенко Д. О. Основи трудового права: навч. посіб. / Д. О. Карпенко. – К.: Видавництво А. С. К., 2003. – 656 с.
15. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій, О.В. Петришин, Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і доппов. – Х.: Право, 2012. – 1128с.
16. Трудове право України: підручник за ред. Прилипка С. М., Ярошенко О. М., Жигалкіна І. П., Прудникова В.А. – Х.: Видавництво «Право», 2014. – 760с.
17. Трудове право України (Беззуб Б. С., Міхутіна О): Опорний конспект лекцій. – К.: МАУП, 2007. – 344 с.
18. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец.вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я.Бурак, З. Я. Козак ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. 2 вид. перероб. і доп. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 544 с.
19. Трудове право України: підручник (Ю. П. Дмитренко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 624 с.
20. Проект Трудового кодексу України від 04.12.2007 р. №1108. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.profiwins.com.ua/uk/legislation/project/747.html
21. Аналіз проекту Трудового кодексу стосовно відпусток. – [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://news-day.com.ua/politics/1274/
22. Експертиза проекту Трудового кодексу України. – Аналітичний центр «Академія». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=715
23. Кодекс законів про працю України. Коментар. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://trudpravo.org.ua/законодательство-о-труде/українська-кзот-україни-коментар/?lang=ua
24. Судова практика з питання використання відпусток. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://obljust.rv.ua/index.php?m=content&d=view&cid=576
25. Результати аналізу судової практики у сфері трудових прав. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawhelp.in.ua/?info=89
26. Реутова Н. Про відпустки // Юридичний журнал. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1803
Додаток 1
МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 13.05.2010 р. N 140/13/116-10
Про роз'яснення деяких питань законодавства
У Департаменті з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянуто звернення і в межах компетенції повідомляється.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки" черговість надання відпусток працівників визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Оскільки законодавчо не встановлена форма графіка відпусток, він складається у довільній формі.
Враховуючи те, що Закон України "Про відпустки" поширюється на всіх громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, то норма Закону щодо складання графіка відпусток має бути дотримана і у випадку, коли на підприємстві працює три особи.
Пунктом 1.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. N 286 та зареєстрованої в Мін'юсті 30.11.2005 р. за N 1442/11722, передбачено, що форми державних статистичних спостережень на підприємствах заповнюються на основі типових форм первинної облікової документації.
До первинної облікової документації для визначення кількісного складу працівників належить і табель обліку використання робочого часу.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N 3-ПВ (термінова, піврічна) "Звіт про використання робочого часу", затвердженої наказом Держкомстату України від 27.12.2007 р. N 467 та зареєстрованої в Мін'юсті 11.01.2008 р. за N 15/14706, підставою для складання звіту є:
- форми первинної облікової документації підприємства, установи, організації (далі - підприємства): накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; довідки й інші офіційні документи, що підтверджують відсутність працівника на роботі;
- укладений колективний договір підприємства;
- документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. N 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці". У табелі обліку використання робочого часу (типова форма N п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т. ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.
Враховуючи вищезазначене, ведення табеля обліку використання робочого часу для підприємств з невеликою чисельністю також є обов'язковим.
Особова картка працівника (типова форма N п-2) вищезазначеного наказу Держкомстату є основним документом з обліку особового складу на підприємстві.
Особові картки ведуться на всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності (в т. ч. незалежно від кількості працівників на підприємстві).
Статтею 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
За статтею 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому ця частина відпустки не обов'язково повинна бути першою її частиною.
Зазначеною вище нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.
Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Законодавством не передбачено умови щодо надання невикористаної частини відпустки з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини, або кратній 7. Роз'яснення Мінпраці від 20.07.95 р. N 06-2555 "Про поділ щорічної відпустки працівників, яка надається в календарних днях", яким передбачалася така умова поділу відпустки на частини, втратило чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про відпустки", який було введено в дію з 1 січня 1997 року.
Особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством (стаття 28 Закону України "Про відпустки").
Функції державного контролю за дотриманням законодавства про працю, в т. ч. про відпустки, здійснює Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальні органи.
У разі порушення роботодавцем норм законодавства про працю за результатами перевірки посадові особи Держнаглядпраці мають право вносити їм приписи про усунення виявлених порушень; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із законодавством.
Так, згідно з частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 1886 цього Кодексу невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Заступник директора
Департаменту В. Мостовий
Додаток 2
Справа № 732/844/13-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" травня 2013 р. м. Городня Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючого – судді Лиманської М.В.,
при секретарі – Бруй І.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача,
співвідповідача - Семенової Н.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації, директора Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В:
В травні 2013 року до суду через представника за довіреністю звернувся ОСОБА_2 з позовом до територіального центру соціальноґо обслуговування Городнянської райдержадміністрації Чернігівської області, директора Територіального центру соціального обслуговування Городнянської РДА про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
У позовній заяві зазначено, що всупереч діючого трудового законодавства та законодавства про відпустки ОСОБА_2 не була надана відпустка та не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до його заяви як оператору котельні, що пропрацював у Територіальному центрі в період з 10.10.2012 по 15.04.2013 року. Наказом Територіального центру соціального обслуговування від 15.04.2013 року за № 25/2 «Про закінчення строку трудового договору оператора котельні ОСОБА_2, ОСОБА_3» його було звільнено з наданням компенсації за невикористану відпустку. Матеріальна допомога так і залишилась не виплаченою. Так як відпустка позивачу надана не була, це призвело до зменшення трудового стажу на період відпустки, який в тому числі враховується при призначенні пенсії. Позивач вважає, що відповідач в силу норм закону повинен був надати йому відпустку зі звільненням в останній день відпустки. В день видачі наказу про звільнення - 15.04.2013 року позивач перебував на роботі до 24 години, з наказам про звільнення його ознайомили тільки 26.04.2013 року. 16.04.2013 року він надав заяву про надання відпустки та звільнення його в останній день відпустки, але до цього часу ця заява залишена без відповіді та реагування. Позивач вважає дії відповідача незаконними та просив зобов'язати відповідача надати йому відпустку зі звільненням в останній день відпустки та проведенням відповідного розрахунку з нарахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити. З приводу заявленого позову пояснив, що в жовтні 2012 року позивач був прийнятий на роботу оператором котельні до територіального центру соціального обслуговування Городнянської райдержадміністрації Чернігівської області на період опалювального сезону. 15.04.2012 року позивач перебував на робочому місті до 24-ї години. 16.04.2013 року в приміщенні територіального центру соціального обслуговування йому усно повідомили, що 15.04.2013 року він звільнений з роботи. При цьому наказу про його звільнення йому не пред'явили та пояснили, що він має забрати свою трудову книжку. Не побачивши наказу про звільнення, та знаючи про своє право отримати відпустку та бути звільненим в останній день відпустки, він одразу 16.04.2013 року звернувся з заявою про надання йому відпустки та звільнення останнім днем відпустки.
Ця заява залишена до цього часу без відповіді. 26.04.2013 року позивач був ознайомлений з наказом від 15.04.2013 року про його звільнення. Ненадання позивачу відпустки вважає незаконним та таким, що порушує трудові права позивача, в тому числі права на зарахування періоду відпустки до трудового стажу при призначенні пенсії.
У судовому засіданні представник відповідача та співвідповідач директор Територіального центру соціального обслуговування Городнянської РДА позов не визнала, заперечення мотивувала тим, що позивач не звертався в період його роботи з заявою про надання відпустки, тому при виданні 15.04.2013 року наказу про звільнення позивача було вирішено виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку. Позивач не був включений в графік відпусток на 2013 рік, оскільки керівництво відповідача ніколи не включає сезонних та тимчасових працівників до графіку відпусток.
При формуванні та узгодженні графіку відпусток на 2013 рік думка позивача про можливий період надання йому відпустки не запитувалась. Наказ про звільнення позивача був виданий керівництвом тер центру 15.04.2013 року близько 16-ї години після отримання розпорядження Голови Городнянської РДА від 15.04.2013 року про закінчення опалювального сезону. У зв'язку з віддаленістю об'єкта - безпосереднього місця роботи позивача - від місця перебування керівництва відповідача ОСОБА_2 не було ознайомлено з наказом про його звільнення в день видання наказу. 16.04.2013 року позивачу було
запропоновано отримати його трудову книжку, що він зробити відмовився, та одночасно в цей же день, 16.04.2013 року, позивач звернувся з заявою про надання відпустки зі звільненням в останній день відпустки. Отримавши цю заяву, вона як директор територіального центру повідомила позивачу, що його вже звільнено 15.04.2013 року, і йому вже не може бути надана відпустка. Письмової відповіді на заяву позивача про надання йому відпустки до цього часу не надавалося. З наказом про звільнення позивача останнього було ознайомлено лише 26.04.2013 року. Запис в наказі від 15.04.2013 року про дату ознайомлення позивача з цим наказом -15.04.2013 року - не відповідає дійсності.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.
Як встановлено у судовому засіданні позивач згідно наказу № 130/2 від 10.10.2013 року був прийнятий з 10.10.2013 року на роботу на посаду оператора котельні стаціонарного відділення територіального центру соціального обслуговування Городнянської райдержадміністрації на опалювальний сезон. У вказаному наказі період виконання роботи позивачем не вказаний. Строк закінчення дії трудового договору не визначений.
Дослідженням графіку надання щорічних відпусток працівників територіального центру соціального обслуговування Городнянської райдержадміністрації на 2013 рік, затвердженого наказом директора терцентру №333/1 від 28.12.2012 року встановлено, що позивач не був включений до цього графіку, з наказом та графіком не ознайомлений.
Доказів того, що позивачу за період його роботи будь-яким чином пропонувалось узгодити період надання відпустки до справи не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за таких обставин позивач мав право звернутись з заявою про надання йому відпустки, в тому числі зі звільненням в останній день відпустки, в будь який час до моменту повідомлення йому про його звільнення.
З дослідженого розпорядження голови Городнянської РДА №81 від 15.04.2013 року, встановлено, що опалювальний сезон в Городнянському районі вирішено закінчити для населення з 24 години 16.04.2013 року, для інших споживачів - 15.04.2013 року.
На підставі цього розпорядження директором територіального центру соціального обслуговування Городнянської райдержадміністрації було видано наказ № 25/2 від 15.04.2013 року про звільнення позивача з виплатою йому компенсації за невикористану відпустку. Думка позивача при цьому щодо використання права на відпустку не з'ясовувалась.
За даними табелю обліку робочого часу 15.04.2013 року позивач перебував на робочому місті в селі Великий Дирчин Городнянського району, яке є територіально віддаленим від будівлі адміністрації територіального центру, розташованому в м.Городня.
Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається на визначений строк, встановлений за погодженям сторін. В силу п.2 ч.1 ст.36 підставою припинення строкового договору є закінчення його строку.
Враховуючи це, а також той факт, що з позивачем не було укладено письмового трудового договору з вказанням строку його дії, та зважаючи на те, що в наказі про прийняття позивача на роботу не вказано, на який саме період його прийнято на роботу, та в період його роботи йому не повідомляли про дату його звільнення, суд приходить до висновку, що в день видачі наказу про звільнення позивача, останній не знав та не міг знати, що працює останній день.
Як встановлено судом, позивач 16.04.2013 року звернувся з заявою про надання йому відпустки зі звільненням в останній день відпустки та про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення. Вказана заява отримана представником відповідача 16.04.2013 року, про що на копії заяви позивача є відповідна відмітка. На момент розгляду справи судом дана заява не розглянута, що свідчить про фактичну відмову відповідача в її задоволенні.
В судовому засіданні сторони визнали, що позивач ознайомився з наказом про його звільнення лише 26.04.2013 року, а дата ознайомлення з наказом 15.04.2013 року, вказана в ньому помилково. Оскільки ця обставина визнана сторонами, то в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Даючи оцінку доказам, наданими сторонами, суд прийшов до висновку, що не з'ясування думки позивача при прийнятті рішення при звільненні останнього про виплату йому компенсації за невикористану відпустку або про надання йому відпустки зі звільненням в останній день відпустки за умови не включення позивача до графіку відпусток є порушенням його трудових прав, тому наказ про звільнення ОСОБА_2 з 15.04.2013 року з виплатою йому компенсації за невикористану відпустку є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Одночасно, враховуючи заяву позивача від 16.04.2013 року на ім'я відповідача про надання відпустки та звільнення останнім днем відпустки, необхідно зобов'язати відповідача надати позивачу відпустку з проведенням передбачених законом нарахувань та звільнити позивача останнім днем відпустки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, ч.2,4 ст. 79 КЗпП України, ст.3, ч.9 ст. 6, ст. 10, 24 Закону України „Про відпустки", ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації, директора Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати п.1 наказу №25/2 від 15 квітня 2013 року про звільнення сезонного оператора котельні стаціонарного відділення Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації ОСОБА_2.
Визнати протиправними дії дирекції Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації в частині ненадання відпустки та не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення оператору котельні стаціонарного відділення ОСОБА_2.
Зобов'язати Територіальний центр соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації надати ОСОБА_2 відпустку зі звільненням в останній день відпустки та проведенням відповідного розрахунку.
Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Городнянської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір в сумі 114 грн. 70 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Лиманська М.В.
Додаток 3
Справа 2- 1840 /2012 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2012 року Солом’янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого – судді – Шереметьєвої Л.А.
при секретарі – Подолян О.С.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Домобудівний комбінат №3» про зобов’язання надати щорічну відпустку, суд, –
В С Т А Н О В И В:
Позивачка в січні 2012 року звернулася до суду з позовом і просила зобов’язати відповідача надати їй щорічну відпустку за 2011 – 2012 роки з 25.02.2012 року на 28 календарних днів.
В подальшому уточнила термін надання відпустки в зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання і просить зобов’язати відповідача надати їй відпустку з 30.03.2012 року. Посилається в позові на те, що з липня 2010 року працює юрисконсультом Заводу залізобетонних виробів ВАТ «Домобудівний комбінат №3».
06.12.2011 року вона звернулася до відповідача з заявою про надання їй щорічної відпустки з 03.01.2012 року на 28 календарних днів, яка відповідачем була залишена без уваги та реакції. Це змусило її 26.12.2011 року звернутися до відділу кадрів, де її було повідомлено, що вона не включена до графіку відпусток на 2012 рік і відпустка з 03.01.2012 року їй надана не буде.
27.12.2011 року вона з цього приводу письмово звернулася до відповідача з заявою, на яку їй відповідь надана не була. Вона є ветераном праці, а тому відповідно до ст.10 Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів парці та інших громадян похилого віку в Україні» має право на отримання відпустки у зручний для неї час.
Виходячи з цього, вважає, що відповідачем порушено норми трудового законодавства відмовою в наданні їй щорічної відпустки, а тому просить задовольнити позов. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.
Посилається на те, що 30.12.2011 року на підприємстві був складений графік відпусток, однак позивачка своїх побажань в частині отримання відпустки не надала, в зв’язку з чим була поставлена в графіку на відпустку на вересень 2012 року.
Позивачці не відмовлялося у наданні відпустки, а лише було запропоновано подати свої побажання з цього приводу, яких вона не надала. Крім того, вважає, що норми Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів парці та інших громадян похилого віку в Україні» не позивачку не розповсюджуються. Просить в позові відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивачка на підставі наказу № 236-к від 26.07.2010 року прийнята на посаду юрисконсульта Заводу залізобетонних виробів ВАТ «Домобудівний комбінат №3».
В порядку ч.1 ст.79 КЗпП України використала першу щорічну відпустку на підприємстві за період роботи з 26.07.2010 року до 25.07.2011 року частинами. 06.12.2011 року позивачка звернулася до відповідача з заявою про надання їй чергової щорічної відпустки тривалістю 28 календарних днів з 03.01.2012 року. Представник відповідача даних обставин не заперечував. Сторони в судовому засіданні підтвердили, що відпустка позивачці на підставі поданої нею заяви не надана до цього часу.
Відповідно до ст.79 КЗпП України щорiчнi вiдпустки за другий та наступнi роки роботи можуть бути наданi працiвниковi в будь-який час вiдповiдного робочого року.
Черговiсть надання вiдпусток визначається графiками, якi затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), i доводиться до вiдома всiх працiвникiв.
При складаннi графiкiв ураховуються iнтереси виробництва, особистi iнтереси працiвникiв та можливостi їх вiдпочинку. Конкретний перiод надання щорiчних вiдпусток у межах, установлених графiком, узгоджується мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повiдомити працiвника про дату початку вiдпустки не пiзнiш як за два тижнi до встановленого графiком термiну.
Судом встановлено, що 06.12.2011 року позивачка подала до відділу кадрів відповідача заяву про надання їй чергової відпустки з 03.01.2012 року. 26.12.2011 року усно, а 27.12.2011 року письмово зверталася до відповідача з заявами про причини ненадання відпустки, однак відповіді не отримала. 03.01.2012 року відповідачем був затверджений графік щорічних відпусток на 2012 рік, згідно з яким час відпустки позивачки був встановлений на вересень 2012 року.
Встановлено також, що позивачка є ветераном праці, про що свідчить посвідчення серії С № 188615 від 15.06.2011 року.
Відповідно до п.7 ч.13 ст.10 Закону України «Про відпустки» ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною щорічні відпустки за бажанням працівника надаються в зручний для нього час. П.6 ч.1 ст.7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» ветеранам праці надаються пільги в використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час.
Виходячи з цих обставин, суд вважає, що відповідачем допущені порушення вимог закону в частині надання щорічної відпустки за бажанням позивачки, як ветерана праці, а тому її вимоги суд вважає обґрунтованими.
Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в судовому засіданні, виходячи з наступного.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував, що 06.12.2011 року позивачкою була подана заява про надання їй відпустки з 03.01.2012 року.
З точки зору ст.79 КЗпП України при складанні графіку відпусток мають враховуватися інтереси не тільки виробництва, а й особисті інтереси працівника та наявність можливостей для відпочинку.
Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що будь-яких перешкод в наданні позивачці відпустки з 03.01.2012 року не існувало і це не суперечило інтересам виробництва.
В той же час вважає, що позивачкою не подано інформації про бажаний період для надання відпустки. При цьому пояснив, що дане питання можливо вирішити в позасудовому порядку, а в противному випадку підприємство буде оскаржувати рішення суду і позивачка відпустки в бажані нею терміни не отримає. Ст.79 КЗпП України зобов»язує власника або уповноважений ним орган при складанні графіку відпусток враховувати і інші законодавчі акти, якими встановлюються пільги для певних категорій працівників.
Закон не визначає конкретних способів та форми вираження працівником свого побажання в частині термінів отримання щорічної відпустки. Представник відповідача в судовому засіданні так і не спромігся пояснити, які перешкоди існували для надання позивачці відпустки у вказаний нею в заяві строк і чому відпустка після подачі нею відповідної заяви їй надана не була.
Суд вважає, що позивачка, подавши 06.12.2011 року заяву про надання їй щорічної відпустки з 03.01.2012 року, висловила своє побажання в частині строків використання чергової відпустки, а тому вважає твердження представника відповідача в цій частині безпідставними.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що з боку відповідача мали місце порушення норм трудового законодавства, Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» при вирішенні питання про терміни надання позивачці відпустки за 2011 – 2012 роки, прав позивачки на отримання чергової щорічної відпустки відповідно до поданої заяви, а тому вважає її вимоги обґрунтованими.
Керуючись ст.79 КЗпП України, ст.10 Закону України «Про відпустки», ст.7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів парці та інших громадян похилого віку в Україні», ст.ст.57-60,209, 212-215 ЦПК України,суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Зобов’язати ВАТ «Домобудівний комбінат №3» надати ОСОБА_2 щорічну відпустку за 2011 – 2012 роки з 30.03.2012 року на 28 календарних днів.
Стягнути з ВАТ «Домобудівний комбінат №3» 107грн. 30коп. судового збору на користь держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Шереметьєва Л. А.
