Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності

І підгрупа - методи стимулювання інтересу до навчання:

створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу (використання пізнавальних ігор, цікавих пригод, гумористичних уривків, перегляд навчальних телепередач, кінофільмів).

пізнавальні ігри як метод набувають великого значення для стимулювання та формування інтересу до знань (ігри-подорожі, вікторини тощо).

навчальні дискусії можуть викликати інтерес до предмета, коли вони вміло організовані (але не заорганізовані). Учитель попередньо готує тему, питання, що обговорюватимуться.

аналіз життєвих ситуацій викликає інтерес учнів як метод застосування теоретичних знань на практиці.

В умовах демократизації та гуманізації процесу навчання й виховання значну роль відіграють диференційований та індивідуальний підходи, ситуація успіху в навчанні для учнів середнього рівня, що є стимулом для учнів, яким педагог допомагає вийти на вищий рівень навчальних досягнень, проводячи індивідуальні консультації, додаткові заняття.

ІІ підгрупа - методи стимулювання обов'язку й відповідальності. Ідеальне навчання засноване лише на інтересі, без оцінок, щоденного оцінювання.

Головне в цьому методі - привчити дитину жити не тільки за стимулом «хочеться», а й за стимулом «треба», «необхідно»;

роз'яснення мети навчального предмета - метод стимулювання, основним правилом якого є: «Це згодиться в житті», «Без цього не можна бути освіченою та культурною людиною», «У майбутньому це стане тобі необхідним»;

вимоги до вивчення предмета (орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні).

заохочення та покарання в навчанні: оцінка учня за успіхи, усне схвалення та осуд педагога.

Навчально-методичний комплекс (НМК) – це певна, чітко визначена сукупність навчально-методичних документів, що являють собою модель освітнього процесу, яка згодом буде реалізована на практиці.

Мета призначення НМК дисципліни полягає в тому, щоб забезпечити цілісний навчальний процес з певної дисципліни в єдності цілей навчання, змісту, дидактичного процесу й організаційних форм навчання. Лише при дотриманні цієї умови НМК буде являти собою комплекс у повному розумінні цього слова – сукупність різних засобів навчання, що складають одне ціле.

Традиційний НМК складається з двох частин: 1) матеріали щодо планування вивчення дисципліни; 2) матеріали методичного забезпечення вивчення навчальної дисципліни.

Перша частина представлена робочою програмою навчальної дисципліни, яка включає: пояснювальну записку, тематичний план, теми і плани лекцій, практичних, семінарських і лабораторних занять, завдання для самостійної роботи, питання для поточного контролю, тести, питання до іспиту (заліку), тематику курсових робіт (якщо їх написання передбачається при вивченні дисципліни), тематику кваліфікаційних (випускних) робіт.

До другої частини відносяться методичні матеріали: підручники, опорні конспекти лекцій, інструктивно-методичні матеріали (алгоритми, плани, інструкції) до практичних, семінарських і лабораторних занять, до проведення ділових ігор і розв’язання ситуаційних задач, до самостійної роботи, до роботи з тестами, підготовки до іспитів, а також з виконання і захисту курсових та кваліфікаційних (випускних) робіт.

_______________________________________________________

28. Сучасна система вищої фінансово-економічної освіти передбачає два освітньо-кваліфікаційні рівні професійної підготовки випускників вузу – бакалавр та магістр (спеціаліст). За такого підходу важливими завданнями стандартів вищої освіти (державного, галузевих, вузів) є встановлення належних вимог щодо: формування адекватного, логічно ув’язаного набору дисциплін навчального плану підготовки фахівця; якісного їх наповнення модулями та темами; забезпечення відповідними формами та методами організації навчального процесу.

В сучасному фінансовому світі обсяги інформації та її рух постійно зростають. Різноманітні технології генерують не тільки масштабні інформаційні масиви, а і спонукають до використання нових форм та засобів їх обробки. Постійне підвищення рівня технічного забезпечення сприяє вдалому засвоєнню інформації або хоча б створенню умов для оперативного доступу до неї.

В сучасній моделі вищої фінансової освіти студент все активніше стимулюються до самостійної роботи. Аудиторні години для лекцій та семінарів скорочуються, а зусилля викладачів все більше спрямовуються на управління самостійною роботою студентів, організацію поточного контролю засвоєння навчального матеріалу. Відтак, особлива роль відводиться навчально-методичному забезпеченню освітнього процесу. Традиційні підручники та посібники мають обов’язково доповнюватися змістовними, доступними методичними вказівками, рекомендаціями, інструкціями як на паперових, так і електронних носіях (в т.ч. віддаленого доступу).

В свою чергу, прикладний характер та зв’язок навчання з реальним станом речей в фінансовій сфері мають забезпечувати практичні та наукові розробки і відкриття професорсько-викладацького складу кафедр, факультетів, вузу. Фінансовий сектор взагалі, і банківський його сегмент, зокрема, є досить закритими сферами для практично підвищення рівня науково-теоретичних напрацювань викладачів вузів. Банківська таємниця, внутрішні розробки, корпоративний дух досить часто стають реальними перешкодами (відговорами) для розвитку моделі взаємодії банківського співтовариства з навчальними закладами.

В результаті, досить часто навчальний матеріал стає переказом нормативно-правових актів Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Національного банку України та інших органів влади, регулювання та нагляду (контролю). А підготовка курсових робіт, дипломних проектів, дисертацій здійснюється на основі публічної інформації та не враховує особливості чи реальні проблеми конкретного сегменту фінансового ринку, кредитної установи чи виду фінансової діяльності.

_______________________________________________________

29. Здобувач освіти на Заході є вільним не лише в орієнтації на навчальний заклад та спеціальність, а й у виборі курсів для вивчення та викладачів відповідно до своїх потреб та рівня підготовки у рамках обраної ним спеціальності. Вищий навчальний заклад орієнтується не тільки на норми міністерств та відомств, а й на запити потенційних замовників – роботодавців.

Роботодавець, у свою чергу, дивиться на рейтинг навчального закладу та рівень підготовки студента, відповідність переліку дисциплін та інтересів студента, профілю діяльності підприємства. Саме тому запровадити Болонську систему в нашій країні вдасться лише за умови зміни психології та традицій управління вищої школи, вироблення новітньої філософії освітньої діяльності, запровадження

нових принципів організації навчального процесу. Мають з’явитися нові „технології” опанування знань, скластись новий тип відносин між викладачем і студентом. Реалізація цих завдань можлива лише за умови формування високого рівня психолого-педагогічної культури викладачів, що сприятиме якісній організації їхньої діяльності. На нашу думку, важливими складовими цієї діяльності мають бути:

- уміння викладача встановлювати особливий тип взаємовідносин зі студентом, що сприятиме розкриттю і розвитку можливостей останнього. Основу цих стосунків складають „безоціночне сприйняття” партнерів у спілкуванні, в неупередженості та руйнування існуючих стереотипів.

- розвиток критичного, рефлексивного мислення викладача, за допомогою

якого визначатиметься його власна стратегія руху під час пошуку найефективніших методів педагогічної діяльності, а також здійснюватиметься прогнозування руху студента в освітньому просторі. Напрацювання щодо реалізації принципів кредитно-модульної системи повинні бути адаптовані щодо умов специфіки вищого навчального закладу в цілому, та індивідуальності викладача.

Формуванню раціонально-практичних здібностей педагога повинна сприяти налагоджена робота у навчальному закладі, управлінська позиція викладача, для якого студент і студентська група виступатимуть об’єктами управлінської діяльності. Останнє передбачає забезпечення прозорості навчального процесу завдяки максимальній поінформованості студента.

Студенти навчальних закладів на початку семестру повинні знати, які предмети вони мають опанувати, що від них вимагається, якими будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за які види робіт вони можуть отримати під час поточних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на відповідних сайтах з кожної дисципліни навчального плану слід розмістити методичні матеріали, які б включали зміст робочої програми: перелік відповідних питань дисципліни; порядок поточного і підсумкового оцінювання знань з дисципліни; список рекомендованої літератури тощо.

Суспільство повинно глибше усвідомити необхідність розвитку та реалізації творчого потенціалу кожного індивіда. Неможливість подальшого прогресу без виховання в людини бажання, потреби та вміння працювати самостійно, максимально використовуючи власні розумові, фізичні та духовні сили.

Входження до Болонського процесу – процедура безперервно тривала, відповідальна, що потребує уважного вивчення українського та європейського досвіду, їх узагальнення. Реальне просування української системи вищої освіти у новій парадигмі філософії освіти визначатиметься багатьма конкретними особливостями нашого нинішнього освітянського буття. Участь України в цьому

процесі сприятиме: підвищенню конкурентноздатності українських освітніх послуг її викладачів і науковців; визнанню вітчизняних дипломів в країнах Європи, що є актуальним завданням в контексті націленості нашої країни на європейську інтеграцію; розширенню мобільності студентів і випускників

вітчизняних вищих навчальних закладах на європейських ринках праці та освітніх послуг; стажуванню та обміну студентами і викладачами між Україною та країнами світу; використанню єдиної системи навчальних залікових одиниць (кредитів) для оцінки трудомісткості тощо.

Однак, запровадженню Болонського процесу в Україні, на нашу думку, перешкоджають: неготовність значної кількості викладацьких кадрів до принципово нової роботи; недостатня матеріальна база вітчизняних вищих навчальних закладів; обмеженість їхніх фінансових можливостей; ризик відпливу студентів, спеціалістів та викладачів (насамперед молодих та тих, що володіють іноземними мовами); слабка мотивація студентів до отримання знань.

_______________________________________________________

30. Навчаючись за напрямом підготовки «Фінанси і кредит», студенти опановують предмети, які формують основу їх майбутньої професійної діяльності. Зокрема, це макро- та мікроекономіка, математика, статистика, загальна теорія фінансів (гроші та кредит, фінанси підприємств), економічний аналіз, фінансовий менеджмент, ринок фінансових послуг, податкова система, фінансова діяльність суб’єктів господарювання, фінанси зарубіжних країн, портфельний аналіз, економічний ризик, фондовий ринок і цінні папери.

В останні роки фінансові спеціальності отримали статус найпрестижніших. Висококваліфікованих спеціалістів-фінансистів потребують державні, комерційні, банківські структури, організації та установи споживкооперації, податкові служби, інвестиційні, страхові компанії.

Галузь діяльності фінансиста – це планування та управління фінансовими потоками. Головне його завдання – спланувати, куди вкласти гроші, кому чи в кого і скільки позичити, які матеріали закупити, які акції придбати і як максимально вигідно продати свої. Спеціаліст-фінансист може працювати економістом-фінансистом, обіймати управлінські посади у фінансовому, планово-економічному, зовнішньоекономічному, маркетинговому відділах підприємств, комерційних організацій, в акціонерних товариствах, інвестиційних фондах і компаніях, комерційних банках, державних комісіях з цінних паперів і фондових ринків, обіймати посаду провідного спеціаліста страхової компанії.

Ті, хто обрав професію фінансиста, мають знати, що вона потребує стратегічного мислення, уважності, математичного складу розуму, витривалості, старанності та посидючості. Фінансист повинен вміти раціонально розпоряджатися коштами, правильно визначати нарахування податків, активно діяти у сфері фінансових ринків, захищати заощадження від інфляції.

Інша галузь, в якій може реалізувати себе випускник напряму підготовки «Фінанси і кредит», – банківська. Банківський службовець будь-якої ланки має знати, як функціонує банк. А це передбачає розуміння процесу переміщення ресурсів, побудови системи фінансових послуг з метою сконцентрувати її на інтересах клієнта; роботу з кредитами, визначення оцінки бізнес-планів і діяльності підприємств; вирішення, куди слід вкладати гроші; прогнозування прибутків; здійснення маркетингової діяльності – розробки і прогнозування фінансових послуг.

Студенти вивчають такі дисципліни: банківське обслуговування підприємств, банківські операції, облік і аудит в банку, інформаційні системи та технології у банківській сфері, НБУ та грошово-кредитна політика, банківський менеджмент, грошово-кредитні системи, банківський маркетинг, банківський нагляд.

Отримавши державний диплом з цього напряму підготовки, випускники зможуть претендувати на різні внутрішньобанківські посади. Вони зможуть працювати менеджерами фінансових підрозділів фінансово-банківських структур, виконуючи операції з розміщення грошових ресурсів за кредитами, цінними паперами, іноземною валютою, нерухомим майном; спеціалістами сфери міжнародних валютних розрахунків і кредитних операцій комерційних банків; спеціалістами валютних підрозділів НБУ, комерційних банків, філіалів та представництв іноземних банків в Україні.

Сучасний спеціаліст – це людина, яка орієнтується в багатьох сферах і має широкі компетенції. Враховуючи потреби ринку праці, фахівці Університету «КРОК» розробили низку спеціалізованих програм. Одна з них – «КРОК-Лідер» - дозволяє паралельно навчатися за двома напрямами - «Фінанси і кредит» та «Право» і після успішного закінчення навчання отримати два дипломи про вищу освіту.

_______________________________________________________

31. Менеджер займає ключове положення у системі управління організації. Ця важлива роль менеджера визначається тим, що він наділений повноваженнями приймати рішення, вирішує що, кому, коли і як робити; несе за це відповідальність перед власником майна організації.

Володіючи реальною владою, менеджер впливає на трудовий колектив, а через нього на характер і результати функціонування самого об'єкту управління. Він підбирає, розставляє і використовує персонал за своїм розумінням. Високопрофесійний менеджер оточує себе кваліфікованими, знаючими справу колегами, а слабкий — ще більш слабкими підлеглими. І як результат— перший менеджер веде організацію до процвітання, а другий зі своїм персоналом — до збитковості, а потім — банкрутства.

Знаючий свою справу менеджер чітко формулює завдання колективу, ясно розуміє свою роль у їх вирішенні, здатний задіяти внутрішні стимули до самостійних дій, передбачити можливі труднощі, попереджати невдачі й знаходити найкраще рішення проблем у кожній конкретній ситуації.

Менеджери загального керівництва очолюють організації. Вони займають посади директорів, голів правління, президентів та ін., здійснюють управління організацією, виконують функції планування, організації, мотивації, і контролю у повному обсязі, координують і регулюють діяльність персоналу в цілях виконання всіх виробничо-технологічних, економічних і організаційних процесів. Вони забезпечують безперервне функціонування виробництва, економічну та соціальну ефективність організації через апарат управління і діють на основі статуту, затвердженого власником майна.

Лінійні менеджери очолюють відносно відокремлені підрозділи. Вони займають посади керівників філій, представництв, виробничих підрозділів. Кожен з них через наданий йому апарат управління не тільки координує діяльність підпорядкованого йому персоналу, а й приймає управлінські рішення відносно виконання завдань менеджера загального керівництва з питань виробничого, соціально-економічного, організаційного, технічного характеру призначені гарантувати ефективну роботу всього підрозділу. Вони діють на основі Положення, затвердженого вищим керівництвом організації.

Функціональні менеджери — це керівники спеціалізованих функціональних управлінь, департаментів, служб, відділів та інших підрозділів всіх рівнів управління організації (головні спеціалісти, керівники відділів маркетингу, зовнішньоекономічної діяльності, економіки, фінансів, обліку, аудиту та ін.). В обов'язки функціональних менеджерів входить підготовка рекомендацій менеджерам загального та функціонального керівництва для змін тих чи інших параметрів управляємого об'єкта. Функціональний менеджер одночасно може бути і лінійним по відношенню до ним структурного підрозділу, який він очолює.

Коло функцій та обов'язків встановлюється тільки у межах визначених менеджером загального керівництва у запровадженому ним Положенні про структурний підрозділ. Якщо порівняти діяльність менеджерів, які займають посади з однаковою назвою і в однакових організаціях, то часто виявляється, що обсяг, а у деякій мірі, і характер функцій, які вони виконують, не співпадає. І це закономірно для конкуруючих організацій. Але є функції, які у сукупності складають обов'язковий зміст діяльності будь-якого керівника. Пізнання їх відноситься до формування конкурентоспроможного менеджменту.

Менеджер збирає різноманітну інформацію (в основному поточну) спеціалізованого характеру про зовнішнє й внутрішнє середовище організації, що використає в інтересах своєї справи; виступає як нервовий центр внутрішньої й зовнішньої інформації, що надходить в організацію. Розподіляє отриману інформацію у вигляді фактів і нормативних установок між підлеглими, роз'ясняє політику й основні цілі організації. Передає інформацію для зовнішніх контактів організації щодо планів, політики, дій, результатів роботи організації, діє як експерт із питань даної галузі.

_______________________________________________________

32. Щоб більш детально визначити систему виробничого навчання необхідно встановити місця працевлаштування фахівця та визначити його професіональні дії.

Професійне призначення та умови використання фахівця представлені у табл. 1.1

Таблиця 1.1. Професійне призначення фахівця: економіст

Трудові процеси, що виконуються	Місця використання фахівця
Технологічний:	Планово-економічний відділ підприємства, фінансово-економічний відділ підприємства, бухгалтерія підприємства, каса підприємства.
ü виконує роботу щодо здійснення економічної діяльності підприємства;
ü виконує розрахунки з матеріальних, трудових і фінансових витрат, необхідних для виробництва і реалізації продукції;
ü здійснює економічний аналіз господарської діяльності підприємства та його підрозділів, виявляє резерви виробництва, розробляє заходи щодо забезпечення режиму економії, підвищення рентабельності виробництва, конкурентоспроможності продукції, продуктивності праці, зменшення витрат на виробництво і реалізацію продукції, усунення втрат та непродуктивних витрат;
ü веде облік економічних показників результатів виробничої діяльності підприємства та його підрозділів, а також облік укладених договорів;
ü готує періодичну звітність в установлені терміни;
ü визначає економічну ефективність організації праці та виробництва.
ü здійснює контроль за ходом виконання планових завдань підприємством та його підрозділами, використанням внутрішньогосподарських резервів;
ü бере участь у проведенні маркетингових досліджень і прогнозуванні розвитку підприємства.
Організаційний:
ü Оформлює матеріали для укладання договорів, стежить за термінами виконання договірних зобов'язань;
Проектно-плановий:
ü бере участь у розгляданні розроблених виробничо-господарських планів, проведенні робіт з ресурсозберігання, у впровадженні та вдосконаленні внутрішньо-господарського розрахунку, удосконаленні прогресивних форм організації праці та управління, а також планової та облікової документації;
ü Готує вихідні дані для складання проектів господарсько-фінансової, виробничої та комерційної діяльності (бізнес-планів) підприємства з метою забезпечення зростання обсягів збуту продукції та збільшення прибутку.

_______________________________________________________

33. Аналіз науково-методичних підходів до трактування сутності поняття “фінансова робота на підприємстві” дозволяє зробити висновок, що фінансова робота складається з процедур різного рівня складності та відповідальності. Окрім того, фінансова робота виконується на двох рівнях:

1. прийняття фінансових рішень за перспективами розвитку підприємства і поточної діяльності;

2. залучення джерел інвестування та їх використання;

3. проведення фінансової політики;

4. здійснення фінансових розрахунків;

5. оформлення фінансових документів;

6. складання фінансової звітності тощо.

Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками:

· фінансове планування, оперативна фінансова робота, яка охоплює роботу з постачальниками стосовно розрахунків за сировину та матеріали;

· з покупцями щодо розрахунків за реалізовану продукцію;

· забезпечення своєчасної сплати податків і податкових платежів, погашення банківських кредитів і сплати відсотків;

· своєчасних виплат заробітної плати тощо, контрольноаналітична робота.

Фахівці з фінансів у процесі своєї діяльності тісно співпрацюють з іншими службами підприємства:

службою маркетингу і відділом збуту – з питань складання планової документації щодо постачання продукції, ціноутворення, розрахунків з покупцями та кредитної політики підприємства;

службою постачання – з питань розробки графіків постачання сировини та матеріалів, визначення оптимального розміру замовлення і залишку запасів;

відділом капітального будівництва – з питань розробки порядку будівництва, плану фінансування капітальних вкладень, визначення норм і лімітів використання виробничих ресурсів;

конструкторськими і технологічними службами – з питань складання планів науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт і забезпечення їх фінансування;

бухгалтерією – з питань узгодження кошторисних і фінансових розрахунків та інформаційного забезпечення фінансового менеджменту на підприємстві.

Таким чином, фінансова робота на підприємствах охоплює усю систему їхніх фінансових відносин: відносин між підприємством і бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками та споживачами; засновниками, страховими організаціями, а також відносин усередині підприємства – з приводу розподілу прибутку, фонду оплати праці, коштів на формування необоротних та оборотних активів.

Підсумовуючи усе вищенаведене, можна сказати, що до основних обов’язків фінансиста належать: перетворення в життя принципу “гроші повинні робити гроші”, розробка і реалізація фінансового-управлінських рішень щодо залучення та розміщення фінансових ресурсів, фінансове планування, оцінка ризиків, забезпечення зростання прибутку та скорочення витрат. Фінансист повинен уміти моделювати фінансово-господарські ситуації, проводити порівняльний аналіз і прогнозування варіантів розвитку, формулювати аналітичні висновки.

Фахівці з фінансів у процесі набуття досвіду можуть обіймати управлінські посади – посади фінансових менеджерів або фінансових директорів, які передбачають, окрім суто фінансових задач, виконання адміністративних обов’язків. Як правило, фінансовому директору підпорядковується фінансовий відділ, якій вирішує завдання управління активами підприємства, управління обсягом, структурою і вартістю капіталу підприємства, управління прибутком, управління реальними та фінансовими інвестиціями, управління грошовими потоками підприємства, управління фінансовими ризиками та антикризове фінансове управління підприємством у випадку загрози банкрутства.

34. Вищі навчальні заклади класифікують за типами відповідно до наявних напрямів та рівня освітньої діяльності, під якою розуміють діяльність, пов´язану з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа, що включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність.

В Україні вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку юристів, поділяються на такі типи: університети, академії, інститути, коледжі, технікуми.

1. Університет — вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який:

• провадить освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв;

• проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

• є провідним науково-методичним центром;

• має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів;

• має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення;

• сприяє поширенню наукових знань;

• здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Університети можуть бути класичними (багатопрофільними) чи профільними, тобто технічними, технологічними, економічними, педагогічними, медичними, аграрними, мистецькими, культурологічними тощо.

2. Академія — вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який:

• провадить освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва;

• проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

• є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

• має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

3. Інститут — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який:

• проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність;

• має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

4. Коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який:

• провадить освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями;

• має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

5. Технікум (училище) — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який:

• провадить освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями;

• має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Особливим типом вищого навчального закладу є заклади, які мають статус національного. Цей статус надається державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери.

_______________________________________________________

35. Навчаючись за напрямом підготовки «Фінанси і кредит», студенти опановують предмети, які формують основу їх майбутньої професійної діяльності. Зокрема, це макро- та мікроекономіка, математика, статистика, загальна теорія фінансів (гроші та кредит, фінанси підприємств), економічний аналіз, фінансовий менеджмент, ринок фінансових послуг, податкова система, фінансова діяльність суб’єктів господарювання, фінанси зарубіжних країн, портфельний аналіз, економічний ризик, фондовий ринок і цінні папери.

Спеціаліст-фінансист може працювати економістом-фінансистом, обіймати управлінські посади у фінансовому, планово-економічному, зовнішньоекономічному, маркетинговому відділах підприємств, комерційних організацій, в акціонерних товариствах, інвестиційних фондах і компаніях, комерційних банках, державних комісіях з цінних паперів і фондових ринків, обіймати посаду провідного спеціаліста страхової компанії.

36. 37. Бібліотека вищого навчального закладу забезпечує студентів, науково-педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою.

Структура бібліотеки складається із декількох відділів:

- комплектування;

- книгозберігання;

- довідково-бібліографічний;

- сучасних бібліотечних технологій;

- обслуговування читачів.

У бібліотеці, як правило, працюють декілька читальних залів, абонементи навчальної, наукової та художньої літератури, комп`ютерний клас та бібліотечні пункти у гуртожитках.

Бібліотечний фонд багатогалузевий, він містить літературу українською, російською, англійською та іншими мовами. Крім того, обов`язково представлено різного типу довідкову літературу, різні види словників.

Довідково-бібліографічний апарат складається з каталогів та систематичних і тематичних картотек.

Кожного року бібліотека передплачує періодичні видання.

Бібліотека гнучко реагує на потреби навчального процесу, фонди її постійно оновлюються.

Бібліотека – центр виховної роботи. Робота проводиться в тісному контакті з педагогічним колективом, громадськими організаціями вузу. Це усні журнали, тематичні вечори, зустрічі з письменниками, артистами, діячами культури.

Співпрацю вузівської науки і бібліотеки підсилюють Дні інформації та Дні кафедр, що проводяться з метою ознайомлення науково-педагогічного складу з новими виданнями, підручниками та посібниками.

Новий етап розвитку бібліотеки – автоматизація бібліотечних процесів на основі комп`ютерної техніки.

На всіх пунктах видачі книг читачі обслуговуються за єдиним читацьким квитком, форма якого встановлена керівництвом бібліотеки та вузу.

_______________________________________________________

38. Бібліоте́кознавство — це наукова дисципліна документно-комунікаційного циклу, яка теоретично відтворює бібліотеку як наукове поняття й об'єкт реальності у всіх її зв'язках і опосередкуваннях. Перша школа бібліотекознавства була створена Дьюї Мелвілом (Melvil Dewey) у Колумбійському університеті у 1887 році.

Ця наукова дисципліна вивчає цілі, принципи, зміст, систему й форми суспільного користування друкованими виробами, а також теорію, історію, методологію, технологію, методику й організацію бібліотечної справи.

Бібліотекознавство класифікується залежно від вибраних дослідником підстав розподілу й поділяється на загальне й особливе.

Загальне бібліотекознавство — поділ бібліотекознавства, змістом якого є загальнотеоретичні, історичні й організаційні проблеми бібліотечної діяльності, а також вивчення об'єкта й предмета бібліотекознавства, його структури, термінології, місця в системі наук, зв'язків із суміжними науковими дисциплінами, закономірностей бібліотечної діяльності, її принципів і концепцій, методології й методики бібліотечних досліджень, історії бібліотекознавчої думки.

Особливе бібліотекознавство досліджує різні специфічні аспекти бібліотечної діяльності.

Часткове бібліотекознавство — комплекс розділів бібліотекознавства, зміст яких становлять вчення про різні частини бібліотеки як системиnbsp;— бібліотечний фонд, бібліотечний каталог, контингент користувачів бібліотеки, матеріально-технічна база бібліотеки й т.д.

Завдання бібліотекознавства — розвиток теорії бібліотечної справи, аналіз його закономірностей як соціального явища, пов'язаного з використанням бібліотек у допомогу соціальному, економічному, культурному процесу.

Мета бібліотекознавства — оптимізація соціального використання інформації у вигляді публікацій, через бібліотечну справу.

Складові частини бібліотекознавства:

Наукові закони, Наукові принципи, Наукові теорії, Методи дослідження, Понятійний апарат, Гіпотези, Факти, дані спостережень і досвідів.

Бібліографія — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

_______________________________________________________