Поняття про сенсорні системи

Фізіологія

ЛЕКЦІЯ № 4 Тема: ФІЗІОЛОГІЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ

 

ПЛАН

ПОНЯТТЯ ПРО СЕНСОРНІ СИСТЕМИ.. 1

ФІЗІОЛОГІЯ ЗОРОВОЇ СИСТЕМИ.. 4

ФІЗІОЛОГІЯ СЛУХОВОЇ СИСТЕМИ.. 9

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ.. 12

ШКІРНА, РУХОВА ТА ВІСЦЕРАЛЬНА СЕНСОРНІ СИСТЕМИ.. 13

ФІЗІОЛОГІЯ ХЕМОРЕЦЕПТОРНИХ СИСТЕМ... 16

ВЗАЄМОДІЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ... 18

 

ПОНЯТТЯ ПРО СЕНСОРНІ СИСТЕМИ

Сенсорна система, або аналізатор — це анатомо-фізіологічний утвір, який сприймає, передає, аналізує інформацію і складається з рецепторного апарату, провідних нервових шляхів та певних структур центральної нервової системи. Розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, вестибулярний (присінковий), соматосенсорний (шкірний, пропріоцептивпий), вісцеральний (інтероцептивний) аналізатори.

Аналізатор, за вченням Івана Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:

1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів. До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового — аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального —ділянки кори півкуль великого мозку.

Рецептори — це кінцеві спеціалізовані утвори, призначені для трансформації енергії різних подразнень на специфічну активність нервової системи.

Існує кілька різних класифікацій рецепторів:

1. За місцем розміщення рецептори поділяються на екстєро- та інтерорецептори. Перші знаходяться на поверхні тіла і сприймають вплив зовнішніх подразників (органи зору, слуху, смаку тощо), а другі розміщені всередині тіла, отримують інформацію від внутрішніх органів і тканин (барорецептори кровоносних судин, рецептори розтягання легень, шлунку, тканинні хеморецептори, пропріорецептори м'язів).

2. Залежно від відстані до подразника рецептори поділяють на контактні і дистантні. Перші сприймають вплив подразника через безпосередній контакт з ним (смакові, дотикові рецептори), а другі реагують на вплив віддаленого подразника (слухові, зорові, нюхові рецептори).

3. За природою подразника, адекватного певному рецептору, розрізняють: механорецептори (дотикові рецептори шкіри, волоскові сенсорні епітеліоцити спірального (кортієвого) органа, барорецептори, пропріорецептори); хеморецептори (нюхові, смакові, тканинні, судинні); терморецептори (теплові, холодові рецептори шкіри, внутрішніх органів, центральної нервової системи); фоторецептори; больові рецептори, або ноцицептори (nocens — шкідливий).

4. За відчуттями, що виникають під час подразнення рецепторів (психофізіологічна класифікація), розрізняють зорові, слухові, нюхові, смакові, больові, дотикові, холодові, теплові, рецептори положення і прискорення тіла тощо.

За способом передачі інформації рецептори можна розподілити на дві групи: первинно- і вторинночутливі. До первинночутливих належать рецептори, що є закінченнями відростків чутливих нейронів і дію адекватного стимулу сприймають безпосередньо (тканинні рецептори, пропріо-, термо- і нюхові рецептори). До вторинночутливих належать спеціалізовані рецепторні структури, які, сприймаючи енергію зовнішнього подразника, генерують сигнал, що передається електротонічно або за допомогою медіатора через синапс на чутливий нейрон (волоскові рецептори спірального (кортієвого) органу і присінкового апарату, смакові рецептори, фоторецептори).

Механізми рецепції. Універсальною реакцією на подразнення для всіх рецепторів є виникнення рецепторного потенціалу (РП) — зміни мембранного потенціалу рецептора. РП вторинночутливих рецепторів передається електротонічно на нервове волокно, що обплітає рецептор, або за допомогою медіатора, що виділяється рецептором, на постсинаптичну мембрану нервової клітини. РП первинночутливих рецепторів сам генерує потенціали дії у нейроні, тобто він одночасно є генераторним потенціалом.

Адаптація рецепторів – пристосування рецептора до сили подразнення. Біологічна роль такої адаптації полягає у зменшенні чи усуненні незначущої інформації. У випадках виникнення біологічно важливої інформації чутливість рецепторів зростає, що також є проявом адаптації рецепторів.

Рецептор сприймає подразнення і перетворює його на імпульс, який далі передається через аферентні нервові волокна до центру відповідного аналізатора. Процес перетворення рецептором енергії стимулу на нервовий імпульс називають сенсорним кодуванням інформації.

Провідниковий відділ сенсорних систем складається з доцентрових (аферентних) нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядер гіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс від рецепторів не тільки проводиться, але й кодується та перетворюється.

У центральному (кірковому) відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникають складніші суб'єктивні образи: сприймання, уявлення.